Що принесе вітер з Каспійського моря?

Не секрет, що росія регулярно завдає ракетних ударів по об’єктах в Україні з території Каспійського моря. І відбувається це як з  кораблів Каспійського флоту, які несуть крилаті ракети «Калібр», так і з  важких бомбардувальників Ту-95 і Ту-160, що випускають крилаті ракети над акваторією Каспію. Тому Україні, щоб забезпечити собі гарантії безпеки потрібні союзи з країнами Балтії, Чорного моря і Каспію, а також двосторонні договори з країнами-членами НАТО. Тільки така система забезпечить країні безпеку. Про це днями заявив Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данилов для ЗМІ, наголошуючи на тому, що після війни очевидним буде створення нових альянсів та союзів. І таким союзом, на думку Данилова, може бути створений, підтриманий і зафіксований союз, який повинен пролягати через Балтику, Чорне море і Каспій.  Каспійський регіон має декілька особливостей, зокрема географічне розташування, що дозволяє рф здійснювати запуски своїх ракет, адже північна частина Каспійського моря повністю контролюється росією завдяки флоту і військовим базам. Теоретично такі далекобійні ракети із дальністю польоту до 5 тисяч кілометрів з Каспійського моря можуть дістатися Києва, Харкова, Львова, Дніпра чи Одеси. Летить така ракета не лише довго, а й може змінювати траєкторію польоту. Тому в такому випадку доводиться оголошувати тривогу і небезпеку на максимально великих просторах країни, що охоплюють імовірний маршрут убивчої сили. І це дозволяє ворогу маніпулювати психологічними моментами, залякуючи умовними перевагами військового потенціалу. Окрім того, експерти зазначають і ще одну причину використання росіянами авіаційного простору та акваторії Каспійського моря задля вчинення обстрілів України – геополітичну. Таким чином країна-терорист  ніби демонструє державам каспійського  регіону факт свого панування на цій території, підкреслюючи своє право на керівні позиції. Спробу продемонструвати своє панування здійснив  путін і під час останнього саміту країн Каспійського регіону. І це був перший візит російського кривавого лідера після 24 лютого. Каспійський саміт зібрався вже в шосте, до того ж фактично одночасно з самітом НАТО, тому вибір путіна ніби демонстрував місце російської недоімперії в сучасному світі. Хоча і тут не має бути місця країні, яка веде відкриту загарбницьку війну в центрі Європи.

Тож, путін ніби продемонстрував зроблений ним історичний вибір, фактично відвернувшись від Європи та повернувшись обличчям до Азії. Сам факт того, що путін обрав Ашхабад та регіональний азійський форум місцем свого першого закордонного вояжу в умовах розв’язаної ним війни, говорить про те, що кремлівський карлик перестав бути лідером світового масштабу. Окрім того,  черговий Каспійський саміт  проходив паралельно з самітом НАТО у Мадриді. І це, мабуть, теж  не випадково. Таким чином, рф здійснила ще одну  спробу продемонструвати бажання і намагання кремля зберегти статус впливового регіонального гравця, який прагне і надалі тримати в напрузі та створювати серйозні проблеми колективному Заходу не лише своїми загарбницькими терористичними діями, а й  тримати під контролем стабільність в окремо визначених регіонах, серед яких на особливу увагу заслуговує Середня Азія.

Присутність російського президента на саміті керівників країн Каспійського регіону мав стати доказом того, що після початку війни в Україні держава-агресорка все ще залишається «на плаву», серед визнаних, а  не повністю ізольованих країн. І хоч фінальне комюніке саміту засвідчило, що жодного серйозного рішення за його результатами прийнято не було, та російська сторона намагається всіляко підкреслити, що все пройшло пречудово, а успіх саміту полягав у домовленостях щодо колективного контролю країн Каспійського басейну над мілітарним компонентом в прибережних районах.  Тож, Каспійський саміт для росії та її лідера мав швидше  показове, а не реальне значення з огляду на те, що це був перший міжнародний візит поза межі країни-терористки після початку війни. Та й наговорити путін під час перебування в Ашхабаді встиг усілякого задля виправдання своїх агресивних дій в Україні. Знову звучали маніпулятивні тези про те, що мета його «спецоперації» – це «визволення Донбасу» й «гарантування безпеки росії». Під цим умовним «гарантуванням» російський диктатор, очевидно,  все ще передбачає захоплення частини території України, хоча  апетити кремля суттєво зменшились під тиском Заходу та героїчної боротьби українських захисників. Заперечував путін і причетність до умисного теракту в Кременчуці, намагаючись таким чином перекласти відповідальність за варварські бомбардування цивільних об’єктів на Україну,  хоча це було також очевидним і очікуваним, бо ж вірити путіну – себе не поважати. Тому й не вірять і не поважають, якби не пручався і намагався виправдуватися та маніпулювати далі російський президент.

Паралельно саміт НАТО  остаточно закріпив на папері, що він хоче перемоги України над Росією та не збирається йти на поступки москві. НАТО погодилася надавати нам потрібну зброю та обладнання, проводити тренування українських військових, а також – залишити для нас двері відкритими. Окрім того, путін отримав те, чого так боявся і чому протистояв – розширення меж альянсу аж до самісінького російського кордону. Як відомо, під час Мадридського саміту Фінляндію та Швецію офіційно запросили до членства в альянсі за прискореною процедурою. Для кремля таке розширення – не просто прикра неприємність, а справжнісінька катастрофа, що засвідчує провал усіх зусиль щодо нерозширення і протистояння потужному блоку. У  новому стратегічному документі Альянсу росію визнали найсерйознішою і безпосередньою загроза безпеці союзників, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні.  В стратегії вказано, що нарощування військової могутності москвою, у тому числі в регіонах Балтійського, Чорного та Середземного морів, поряд з її військовою інтеграцією з білоруссю, кидають виклик безпеці та інтересам союзників.

Україна ж паралельно з проведенням саміту в Ашхабаді закликала держави Каспійського регіону докласти максимальних зусиль, аби змусити рф дотримуватися своїх міжнародно-правових зобов'язань, адже використання росією Каспійського моря для ракетних ударів по Україні порушує Конвенцію про статус Каспійського моря. Про це, зокрема, йдеться в заяві міністерства закордонних справ України. Конвенція про статус Каспійського мор, яка була прийнята у 2018 році, визначила його як зону миру. Тому використання Каспію для актів агресії є неповагою до інших країн регіону та підриває регіональну безпеку. Та  не секрет, що росія ж регулярно використовує Каспійське море для завдання ракетних ударів по Україні. На жаль, жоден з учасників Каспійського саміту не сказав про це ані слова. Водночас і говорити про збереження повної залежності від рф, а значить визнання її права на терор і агресію, а отже поставити і себе в один ряд країно-агресоркою, теж не варто. Наприклад, показовим є той факт, що  трохи раніше, під час виступу на економічному форумі казахський президент Касим-Жомарт Токаєв у присутності путіна заявив, що не визнає "ДНР" та "ЛНР" та розкритикував російських політиків та співробітників медіа за недружні заяви щодо Казахстану. Експерти розцінюють такі дії казахської сторони як ознаку того, що Казахстан почав віддалятися від Росії. Днями, як повідомляє прес-служба президента Казахстану, Токаєв провів телефонну розмову із президентом Європейської Ради Шарлем Мішелем, під час якої наголосив, що саме ЄС, а не росія, є найбільшим торговим партнером Казахстану. Він також додав, що Казахстан не хоче зупинятися на тому, що став першою країною в Центральній Азії, яка підписала Угоду про розширене партнерство та співпрацю з Європейським Союзом, а хоче рухатися далі та розвивати нові стійкі зв'язки з ЄС та готовий допомогти своїми енергоносіями для стабілізації ситуації на глобальному енергетичному ринку. Та й для Азербайджану, скажімо, очевидним є пріоритет дружніх стосунків з Туреччиною ніж з рф. Цей факт також є незаперечним.

Тож, російський правитель, який намагається шантажем, погрозами і агресією досягти визнання і відновлення могутності російської імперії у відповідь отримує зневагу та ненависть усього цивілізованого світу. Тому й ображається та цинічно запускає нові й нові ракети у бік мирних українців, які руйнують торгові центри, житлові будинки, школи, лікарні, заклади культури. Інакше як тероризмом подібні дії озлобленого та фактично визнаного ізгоєм кремлівського наставника назвати не можна. А терористи, зазвичай, закінчують дуже погано. Навіть, коли терорист – ціла країна.

Тарас Попович