кобзон чекає на «воєнкорів»: дайджест пропаганди за 21 листопада
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 21 листопада.
- ФСБ закручує гайки підтримки «СВО»
- Москва перед Києвом має провести переговори з Грозним
- Чому для Кремля Чечня-1996 і Україна-2022 одне й те ж
- Сладков малює біографію Армагеддона, а Пєгов хоче пісень
ФСБ закручує гайки підтримки «СВО»
Ще на початку вересня Центр стратегічних комунікацій писав, що так звані російські «воєнкори» ходять під статтею про фейки. І ось зараз серед них та інших Z-блогерів потроху з’являється привід для чергової зради. Пов’язана вона з офіційними силовими структурами Росії. І найголовнішою з них – ФСБ.
Причина в тому, що з 1 грудня набуде чинності її наказ про засекречування багатьох даних щодо так званої «спеціальної воєнної операції» в Україні. Документ дуже довгий, містить 60 пунктів.
НАСПРАВДІ, серед іншого він забороняє висвітлення будь-якої аналітики, прогнозів тощо, на тему:
- військово-політичної ситуації;
- провалів мобілізації;
- нестачі спорядження, тепловізорів і БПЛА у військах;
- корупції на держзакупівлях;
- «дідівщини» та свавілля у військах;
- відсутності бойової підготовки мобілізованих;
- неефективності «аналоговнету» російських озброєнь;
- провалу імпортозаміщення, використання імпортних мікросхем у військовій техніці РФ та інше.
Російська «патріотична спільнота» вже обговорює цей наказ: «мало того, що проблема не вирішується, так ще й ті, хто намагаються щось зробити, ті, хто не замовчують, будуть визнані посібниками ворога. Не ті, хто допустив усе це. Хто краде, хто відмазується, не вирішує проблеми, непідготовлених мобілізованих відправляє на фронт, не дає їжу та медикаменти, а ось ті, хто говорять про це, будуть винними».
Що сказати, важка доля очікує «воєнкорів», але за що боролися, на те й напоролися.
Москва перед Києвом має провести переговори з Грозним
21 листопада офіційний спікер Кремля Пєсков заявив, що «зміна влади у Києві не є метою спецоперації, але Росія хоче досягти в ній своїх цілей і вона їх досягне». При цьому він уточнив, що досягнути вона їх хоче шляхом переговорів.
Того ж дня віце-спікер Ради Федерації Косачьов відзначив, що діалог з Києвом можна вести тільки після зміни української влади.
НАСПРАВДІ, те, що кількість, а головне якість цілей так званої «спецоперації» напряму залежить від успіхів українських Сил оборони на полі бою, відомо давно. До речі, востаннє більш-менш конкретну нову мету «СВО» назвав сам Путін в Астані 14 жовтня. Тоді причиною повномасштабного вторгнення виявилося «перекриття Україною води в Крим».
А слова Пєскова про те, що «зміна влади у Києві не є метою спецоперації» суперечить регулярним публічним виступам, наприклад, Кадирова.
Так, 29 березня очільник російської адміністрації Чечні заявив, що «треба завершити розпочате, не зупинятися. Зайти до Києва та забрати його».
11 квітня він так конкретизував ціль «київської наступальної операції»: «… Далі заберемо столицю та інші міста. У нас мета не забрати їх, а знищити цих бандерівців, нациків та шайтанів».
2 листопада головний дон чеченського TikTok обіцяв, що «спецоперація скоро закінчиться, а Зеленський підмітатиме проспект Путіна у Грозному».
15 листопада Кадиров знову озвучив свої вимоги до Києва: «визнання «ЛНР», «ДНР», Запоріжжя, Херсона, Криму та Севастополя російськими. Друга – суд над військовими злочинцями… А доти я особисто вважаю неприйнятним навіть заїкатися про переговори».
Отже, з цього переговорного бедламу можна зробити лише один висновок: перш ніж йти на переговори з Києвом, Москві щонайменше треба узгодити переговорні позиції з Грозним і визначитися. І зі своїми цілями, і бажано з кандидатурою того, хто буде першим підмітати Хрещатик перед відправкою до Гааги.
Чому для Кремля Чечня-1996 і Україна-2022 одне й те ж
А щодо переговорів та їх справжньої потреби для Росії напряму висловився пропагандист Прилєпін. Він навіть не приховує того, що «якщо сьогодні на якихось кривих умовах замирять ситуацію, на новому етапі все одно доведеться продовжувати добивати українську політичну систему, бо вона ворожа до нас абсолютно. Для Росії Україна – абсолютне зло».
В прямому ефірі у Скабєєвої Прилєпін відверто заявив, що Росія просить перемир’я виключно для накопичення сил та повторного нападу. І прикладом цього є Хасав’юртовський мир.
НАСПРАВДІ, ми вже писали навіщо Росії «Хасав’юртовський мир» з Україною.
Навіть Олександр Бархатов, прес-секретар генерала Лебедя, який і підписував той самий «мир», перебуваючи на посаді секретаря Радбезу РФ, каже, що справжня «мета цього папірця була одна – виграти час для реального перегрупування сил, включаючи створення декількох ударних з’єднань».
Тому і для Путіна, і для лідерів деяких країн, які наполягають на необхідності переговорів, Україна вчергове озвучила свою позицію вустами радника керівника Офісу президента Михайла Подоляка.
Цього разу для кращого розуміння вона сформульована лише в трьох кроках: 1. Припинення стрілянини ракетами по суверенній державі. 2. Виведення окупаційних військ з території суверенної держави. 3. Повернення до міжнародного права, де прописані кордони країн. Це – триєдина умова.
А «Хасав’юртовський папірець», яким офіційно завершилася Перша російсько-чеченська війна, до речі, був оскаржений Держдумою в тому ж 1996 році. Тоді, до Конституційного суду РФ звернулися одразу 93 депутати, які заявили, що ця угода «не відповідає статті 4 Конституції Російської Федерації, що закріплює цілісність та недоторканність її території».
З того часу Конституція РФ не те що не змінилась, а за підсумками поправок дворічної давнини поповнилася пунктами про «створення федеральних територій та організацію ними публічної влади», а також про «захист територіальної цілісності держави, заборону дій, вкладених у зміну кордону РФ».
Отже паралелі між Чечнею-1996 і Україною-2022 напрошуються настільки явно, що у Москві їх навіть не приховують.
Сладков малює біографію Армагеддона, а Пєгов хоче пісень
Коли в Росії вперше заговорили про український аналог «Хасав’юртовського миру», багато хто кепкував із того, що з нинішнього командувача «СВО» генерала Суровікіна будуть намагатися зліпити нового генерала Лебедя.
І так пропаганді це кортіло, що у своєму прагненні створити Суровікіну міфічний ореол, «воєнкор» Сладков навіть вигадав йому «батька-героя», який загинув у 1966-му.
Ще 18 листопада він написав проникливий пост про те, що «батя генерала Суровікіна збив три американські літаки і загинув на Далекому Сході, відводячи свій літак від жилих кварталів».
Після публікації Сладкова прокремлівські ЗМІ («Вести», «Московский комсомолец», «Российская газета», «Царьград») також опублікували матеріали про російського генерала – сина радянського льотчика.
При цьому сам Суровікін інформацію про свого героїчного родича не коментував. Дуже схоже на офіцерську честь, правда?
НАСПРАВДІ, спростовувати цей фейк довелося Володимиру Масичу – правнуку того льотчика Суровікіна. У його прадіда взагалі не було синів, а була лише дочка – його бабуся.
Окремо Масич попросив не робити його прадіда – «елементом чиєїсь красивої біографії і таким чином опосередкованим учасником війни в Україні, яка принесла стільки лиха і страждань сотням тисяч людей».
І в цей час, коли з одного «воєнкора» Сладкова кепкують усі, інший – Пєгов – жаліється, що «включаєш українське радіо – там купа пісень, одна за одною, духопідйомних. В нас нічого цього немає».
Звідки взятися духопідйомним пісням у повністю брехливій і вигаданій легенді російської війни, в якій навіть її командувач не хоче спростовувати брехню про себе? «Воєнкори» ці питання собі не ставлять. Бо й самі є великою і невід’ємною частиною цієї брехливої війни. А духопідйомних пісень їм Кобзон ще заспіває. На справжньому, а не вигаданому ними, російському армагеддоні.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
