«Стара» Росія та вкрадена Україна. Сеанс самовикриття
Інформація про можливість застосування українською армією ракет західного виробництва для ударів по території Російської Федерації справила серед російських чиновників ефект розірваної ракети.
Колишній президент Росії та заступник голови Ради безпеки Дмитро Медведєв заявив, що «використання ракет альянсу таким чином тепер можна кваліфікувати як напад країн блоку на Росію. У цьому випадку виникає право завдати удару у відповідь зброєю масового ураження по Києву та основних об'єктах НАТО, де б вони не розміщувалися».
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков попередив, що «противник має розуміти невідворотність відплати за агресію проти РФ».
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зазначив, що «Путін попереджав про те, як змінюватиметься наша позиція, якщо ось ця далекобійність, про яку вони зараз говорять, до 300 км, буде схвалена. А по суті, це не схвалення того, щоб Україна використала далекобійні ракети, а просто оголошення «ми тепер битимемо до 300 км».
Можна навести ще чимало таких цитат, але головне, звичайно, – впевненість російських керівників у тому, що йдеться про небезпечну ескалацію, напад на територію їхньої країни після того, як вони були впевнені, що тільки вони можуть бомбардувати і знищувати Україну.
Але головне питання, яке хотілося б поставити: а чому ж зараз, коли йдеться про Брянську чи Курську область? Чому удари західними ракетами по Криму не викликали такої несамовитої реакції? То все ж таки Крим «повернувся в рідну гавань»? Чи не зовсім?
Подивимося реальні факти. З погляду російського конституційного права Крим та чотири інші регіони України – такі ж суб'єкти Російської Федерації, як Брянська чи Курська область. Але удари по Криму викликають лише роздратовані коментарі й рішення перебазувати Чорноморський флот Росії з Криму від гріха – тобто від ракет і дронів – подалі, тобто в Новоросійськ або навіть у Очамчиру, розташовану на території фактично окупованої Абхазії. А удари по Брянській області – обіцянку розпочати Третю світову війну.
Так що ж трапилося?
Впевнений: стався сеанс самовикриття. Ми вкотре переконалися, що Пєсков, Медведєв, Лавров і навіть Путін не вважають ані Крим, ані Донбас, ані інші окуповані регіони України Росією – ні новою, ні старою. Що вони сприймають цю територію виключно як плацдарм для поглинання решти України. І військові дії на території цього плацдарму, гадаю, теж сприймаються ними як природний розвиток подій: по полігону чи плацдарму б'ють, на те він і плацдарм. А ось до Росії – «справжньої», а не викраденої – не лізьте, інакше ми застосуємо ядерні боєзаряди.
І питання зовсім не в тому, як ще Путін використовуватиме ядерний шантаж для того, щоб утримати Захід від допомоги Україні. А саме в тому, що російські керівники, схоже, і самі продовжують вважати анексію українських територій політичною авантюрою, і самі перебувають у впевненості, що їхнє завдання – захищати справжню територію Росії, а не якийсь там Крим від нападу ззовні.
Для того щоб у цьому вкотре переконатися, потрібно просто ще раз перечитати заяви після ударів по Криму та заяви після ударів по Брянській області. І все стане зрозумілим навіть тим, хто не хоче бачити державний кордон між «старою» Росією та вкраденою Україною.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
реклама