«Лікарі без кордонів» (MSF) в Україні – це понад 650 працівників-українців і більш ніж 100 фахівців з-за кордону. Вони працюють по всій країні, розгортають мобільні клініки на звільнених територіях, проводять тренінги, підтримують лікарні, що поблизу лінії фронту, допомагають місцевим лікарням перевозити пацієнтів між містами, евакуюють людей.

З головною координаторкою з надзвичайних ситуацій «Лікарів без кордонів» в Україні Наталією Торрент Мартінез ми говоримо про ментальне здоров'я українців на звільнених територіях та їх доступ до медичних послуг.

- Пані Наталіє, розкажіть про себе та ваш особистий досвід у конфліктах і надзвичайних ситуаціях у різних країнах світу.

- Я прибула в Україну торік у жовтні. У MSF почала свою кар’єру у 2008 році й за цей час працювала у країнах Африки, Середнього Сходу, Латинської Америки. Географія дуже широка.

MSF представлена в Україні ще з 1999 року. Спочатку проєкт мав на меті допомогу місцевому населенню, яке стикалося з медичними проблемами – це туберкульозні захворювання, ВІЛ/СНІД. Із початком військових подій у країні, коли ситуація набула ескалації, ми трішки змінили свої орієнтири, допомога стала надаватися населенню Донецької та Луганської областей. З 24 лютого 2022 року ми можемо говорити про збільшення і підсилення організації на території України для допомоги місцевому населенню.

Довідково. Наталія Торрент Мартінез – головна координаторка з надзвичайних ситуацій «Лікарів без кордонів» в Україні родом із Барселони (Іспанія). Закінчила бізнес-адміністрування, почала працювати в «Лікарях без кордонів» (MSF). Виконувала численні польові місії в різних контекстах, реагуючи на надзвичайні медичні ситуації, пов’язані з конфліктами, епідеміями чи стихійними лихами. Вона працювала в Судані, Центральноафриканській Республіці, Йорданії, Гаїті, Ефіопії, Колумбії, Південному Судані, Малі, Ємені, Туреччині та Бангладеш (у таборах для біженців рохінджа). Обіймала різні посади – від спеціаліста відділу кадрів і координатора проєкту до керівника місії.

ПОПРИ УДАРИ ПО ІНФРАСТРУКТУРІ, СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ ПРАЦЮЄ

- З огляду на ваш попередній досвід – що допомогло вам в Україні й чи було те, з чим ви раніше не стикалися?

- Безумовно, кожна країна, кожна ситуація має певні нюанси. Але ми завжди навчаємося і застосовуємо свій досвід у подальшій діяльності. Що стосується України і контексту сьогодення, то можна сказати, що новим і, можливо, трохи неочікуваним було те, що система охорони здоров’я тут працює, незважаючи ні на що, і вона все ж таки у дуже задовільному, скажемо так, стані. Попри всі ті події, які відбуваються і які ми спостерігаємо: атаки по інфраструктурних об’єктах, об’єктах системи охорони здоров’я, міграцію населення між регіонами. А також відзначу, що в Україні дуже висока активність населення, різних соціальних груп, а також організацій, які не є державними, і вони згуртовані, всі працюють задля однієї мети.

В інших країнах часто працівники місії стикалися з тим, що потрібно було буквально з нуля, з нічого створювати мобільні госпіталі, медичні установи, знаходити можливості організувати і привезти людей, щоб надати їм медичні послуги. Беручи до уваги те, що ми маємо в Україні, тут ситуація абсолютно інша, нема такої потреби.

У будь-якому випадку, ще раз підкреслю, система працює, більш чи менш. Так, вона стикається з труднощами, але ситуація здається контрольованою. Була на початку проблема з недостатньою кількістю ліків, яку MSF вирішувала своїм коштом, тобто допомагала таким чином медичній системі. Ми вивчаємо завжди ситуацію, щоби знайти прогалини або питання, які потрібно закрити. І робимо це, наприклад, з допомогою навчальних програм для медичного персоналу. Якщо згадати про минулий досвід, то під час мого перебування в Ємені була гостра потреба в таких заходах, як сортування пацієнтів, зважаючи на тяжкість отриманих ними поранень унаслідок бойових дій. І ситуація там була трохи схожа на ту, що ми маємо в Україні, тут цей досвід також був застосований – MSF надавали навчальні програми для медичного персоналу, як краще організувати сортування пацієнтів.

Як іншу нашу активність хотілося б відзначити напрямок, пов'язаний з реабілітацією пацієнтів саме в розрізі ментального, психологічного здоров’я. І саме тих пацієнтів, які отримали травми різного ступеня тяжкості, спричинені військовими подіями. І тут також ми знаходимося у тісній колаборації й постійно консультуємося з представниками Міністерства охорони здоров’я. У «Лікарів без кордонів» є певні здобутки на цьому полі роботи в інших країнах, і цей досвід ми хотіли б застосувати в Україні, допомогти організувати відповідну роботу з такими пацієнтами.

- Це з вашого боку робота безпосередньо з пораненими чи ви навчаєте персонал?

- Існує три медичні заклади на території України, один з них у Києві, також є госпіталі у Вінниці й в Одесі, де «Лікарі без кордонів» мають свої активності. І слід зазначити, що робота проводиться не тільки виключно з пацієнтами, оскільки медичні установи є платформами навчальними, ми можемо сказати, що це такий тренувальний майданчик, де всі охочі представники медперсоналу можуть навчатися. Це не лише про ментальне здоров’я, це й робота з лікарями, які займаються фізіотерапією. Ми намагаємося пояснити, що вони повинні працювати комплексно. Фізіотерапевт має завжди бути у зв’язці з психологом, коли йдеться про реабілітацію пацієнтів.

Довідково. Географія проєктів «Лікарів без кордонів» в Україні:
● Схід – Дніпро, Лиман, Покровськ, Костянтинівка, Кривий Ріг, Апостолове
● Південь – Миколаїв, Одеса, Запоріжжя, Кочубеївка, Херсон
● Північний схід – Харків
● Північний захід – Житомир
● Центр – Київ, Полтава, Вінниця, Кропивницький
● Захід – Івано-Франківськ, Львів, Ужгород

Основний вид діяльності – мобільні клініки (складається з лікаря, медсестри, психолога, соціального працівника і водія) і проведення тренінгів (з сортування пацієнтів, з надання першої психологічної допомоги для медиків, соціальних працівників, працівників державних колцентрів, Укрзалізниці, поліції).

МИ СТИКАЄМОСЯ ПЕРЕВАЖНО ІЗ ЛІТНІМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ КАЖУТЬ: ЦЕ МІЙ ДІМ, Я ЛИШУСЯ

- Як ви оцінюєте ситуацію на деокупованих територіях регіонів – і там, де спокійніше, і де тривають бойові дії?

- Життя повністю змінилося у цих регіонах і те життя нормальне, як ми кажемо, до якого люди звикли, його більше немає. Один з компонентів так званого нормального життя – це, звичайно, можливість і доступ для людини до медичних сервісів – відвідати лікаря, медичний заклад. І, на жаль, ми маємо констатувати, що у населених пунктах на тих територіях про які ми говоримо, ця можливість відсутня здебільшого. Проблема ця, якщо її розглядати більш детально, вона спричинена різними факторами: те, що медичний персонал, який до цього тут працював, виїхав, аптеки відсутні або не забезпечуються медикаментами, це може бути навіть те, що людина просто особисто має страх і налякана дуже, що відбуваються бойові дії навколо неї і це загроза її життю – потрапити на прийом до лікаря. Маємо констатувати, що ситуація впливає на людей – це почуття тривоги, почуття занепокоєності, страху.

«Лікарі без кордонів» ставлять собі на меті покриття всіх найбільш вражених територій, які є складні для відвідувань. Якщо ми кажемо про Харківську область, то, як ви знаєте, восени лінія фронту була відсунута, одразу після цього, можна сказати, наступного тижня, наші команди вирушили у напрямку Ізюма. І те, що там побачили наші працівники, це дуже їх вразило, населення певний час перебувало в ізоляції, люди не отримували доступу до медичних сервісів. Їм важливо було побачити нові обличчя, знати, що вони не покинуті, що до них приїхали з Харкова і буде реальна допомога для них.

І коли ми прибуваємо на такі території, на кшталт Ізюма чи на півдні країни, звичайно, перше, на що звертається увага спеціалістами команд – це населення. В усіх маленьких селах, селищах, у громадах ми стикаємося переважно із літніми людьми. І ми бачимо, що дуже часто ці люди мають обмежені можливості – в мобільності, у них є певні вади зору чи слуху, але ці люди для себе просто вирішили, що будуть лишатися вдома, незважаючи ні на що: це мій дім, я його побудував, я залишуся тут. Це об’єднавчий маркер на усіх територіях. І ці люди мають різні захворювання, різного ступеня тяжкості, а оскільки зараз у них немає доступу до сервісів, наприклад, або вони обмежені в чомусь, звичайно, ми можемо говорити, що потенційно стан таких пацієнтів може погіршитися. І, звичайно, вони потребують особливої уваги.

По-перше, ми приїздимо на такі локації, для людей це дуже важливо знати, що ними опікуються. По-друге, це те, чого вони не мають і що потребують – це підтримка їх медикаментами. У них немає доступу, ми їм можемо допомогти і робимо це. І, звичайно, ці люди потребують дуже серйозної уваги з точки зору їх психологічного здоров’я і цьому також приділяється увага. Іншим напрямком активності є те, що наші спеціалісти займаються відновлювальними роботами в таких населених пунктах. Ви знаєте, що багато медичних установ були зруйновані, пошкоджені, деякі просто повністю знищені. Там, де це можливо, ми проводимо відновлювальні роботи, щоб, у випадку, якщо там лишився медперсонал, він мав змогу організувати роботу з пацієнтами у відновлених медичних установах і будівлях.

Довідково.

Практично у всіх регіонах України, де працюють “Лікарі без кордонів”, вони підтримують лікарні, що поблизу лінії фронту, хірурги MSF консультують державних лікарів; їздять мобільними клініками у повернуті під контроль України села, а також у шелтери та притулки для переселенців. Крім того, в кожній області є і специфіка.

Донеччина: «Лікарі без кордонів» мають власні “швидкі", допомагають місцевим лікарням перевозити пацієнтів між містами.

Дніпро-Запоріжжя: надають ліки і консультації.

Херсонщина-Миколаївщина: «Лікарі без кордонів» мають власні цілодобові стабілізаційні пункти (замість зруйнованих ФАПів) з власними лікарями; встановлюють модульні медичні контейнери у зруйнованих селах, де немає доступу до лікарень, з лікарями MSF; мобільні клініки їздять по селах; мають власні карети швидкої допомоги, допомагають місцевим лікарням перевозити пацієнтів між містами.

Київщина: фізіотерапія в клініці; спеціалізовані бригади психологів у регіоні; підтримка постраждалих від тортур і фізіотерапія для них. У 2022 році команди MSF з питань психічного здоров’я надали майже 1000 індивідуальних консультацій та 184 сеанси групової терапії – лише по Київщині.

Кропивницький, Ужгород, Івано-Франківськ: мобільні клініки по шелтерах переважно для переселенців; підтримка лікарень донаціями; програми психологічної підтримки.

ТУРБОТА ПРО ТИХ, ЩО ТУРБУЮТЬСЯ

- Відновлення – тут мова йде про будівлі чи медичну апаратуру?

- Коли ми говоримо про відновлення медичних установ, то завжди працюємо в тісній співпраці з представниками Міністерства охорони здоров’я, з місцевими спеціалістами. І тут ідеться не тільки про відновлювальні будівельні роботи, ми завжди консультуємося, у чому саме потрібна підтримка – медикаменти, інструментарій, іноді устаткування, обладнання. Тобто, на меті повернення до нормального життя, щоб місцевий медичний працівник – лікар, фельдшер чи медсестра, повернулися до цієї будівлі і продовжували надавати послуги населенню.

Ми справді співпрацюємо з місцевими представниками медичної системи, постійно відбувається моніторинг потреб. Наприклад, у Донецькій області працюємо з багатьма медичними установами, просто на місцях визначаються проблемні питання, які потрібно вирішити. Якщо казати про південь, про Херсонську область, то там все-таки, зважаючи на безпековий фактор, ситуація у розрізі медицини є доволі складною. MSF має на меті лишатися там настільки довго, наскільки це буде потрібно. Але з іншого боку дуже важливим є заохочення і сприяння тому, щоб державна медична система поверталася до нормального свого функціонування. Проте з боку MSF немає ніякого «підштовхування», ми намагаємося підтримувати медичну систему, ми б хотіли зробити її міцнішою.

Також працівники MSF працюють не тільки з пацієнтами безпосередньо, але й тими людьми, які самі надають підтримку населенню. Переважно це працівники медичної сфери, але не слід забувати і про волонтерів, і про соціальних працівників, які так само, можна сказати, на передовій і виконують дуже серйозну роботу. Така наша активність називається «турбота про тих, що турбуються». Люди виснажені, люди стикаються з ситуаціями, яких вони не бачили до цього, вони потребують відновлення своїх психологічних сил. І це той напрямок, де ми активно працюємо.

Довідково. Медичний евакуаційний потяг у партнерстві з Укрзалізницею і МОЗ перевозить пацієнтів зі Сходу у більш безпечні регіони України. Поїзд почав курсувати 28 березня 2022 року. У 2022 році медичний потяг евакуював понад 2500 пацієнтів. Також разом із пацієнтами перевозять опікунів і родичів.

ЛЮДИ ЗВИКЛИ ТРИМАТИ СВОЇ ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ ВСЕРЕДИНІ СЕБЕ

- Ми говоримо зараз про ментальне здоров’я. У ваших мобільних бригадах працюють психологи. Як на них реагують місцеві мешканці, адже у нас не дуже звикли до такого медичного сервісу?

- Так, справді, у наші бригади входить спеціаліст із психічного здоров’я. Ми не тільки тут можемо говорити про Херсон, те, що ми бачимо у Харкові, те, що я бачу у своїй країні – скрізь однакова ситуація – літні люди, жінки літнього віку, вони звикли тримати свої емоції і почуття всередині себе. І для них піти і відкрити якусь інформацію певному спеціалісту – це табу. От завдання наших спеціалістів, і вони чудово це роблять, – донести до людини необхідність розкритися емоційно, розповісти про свої проблеми, переконати, що це може поліпшити їх стан. Кожен окремий випадок – особливий і кожен відвідувач – також. Це не так, щоб людина прийшла і сказала: у мене там проблеми зі сном, а спеціаліст їй відповідає, що треба розслабитися... Наші спеціалісти шукають підхід. От був такий випадок, коли на прийом до психолога MSF прийшла літня жінка, дуже багато чого їй довелося пережити. І психолог її запитав: «А що ви взагалі любите в житті?» І вона сказала, що дуже любить співати пісні. І вони разом з психологом почали співати. Тобто, через такі маленькі, здавалося б, не дуже серйозні підходи, вдається комунікувати з людиною.

- Зараз кажуть, що необхідно, аби в громадах системно працювали психологи. На вашу думку, чи є потреба, щоб міжнародні організації продовжували свою роботу у напрямку ментального здоров’я?

- Маю зазначити, що на всіх територіях, повернутих під контроль України, потреби дуже значні у підтримці психологічного здоров’я населення, і Міністерство охорони здоров’я інформоване про цю ситуацію. Очевидно, що цим потрібно займатися і надалі. Застосовані можуть бути різні підходи, щоб забезпечити ці потреби. По-перше, це робота із самими представниками населених пунктів, що входять до складу громад. Вони мають підтримувати один одного. Наступний крок – це робота психолога, який може відвідувати території і проводити свою роботу. І також ще один напрямок – психіатрична допомога. На жаль, ми маємо констатувати, що Україна ще знаходиться у системі реформації надання саме психологічної допомоги населенню. І ще багато чого треба зробити. Реформа розпочалася 2018 року і з того часу дуже багато подій сталося і на початку війни система все ще була несформована. Ми можемо сказати про те, що при наявності, наприклад, представників психіатричного напрямку, які проводять лікування у традиційний спосіб із застосуванням ліків, на жаль, не було належної уваги надано розвитку саме психологічного напрямку.

- Так само ваші фахівці надають психологічну допомогу вимушеним переселенцям?

- Так. Покриття проєкту дуже серйозне, ми представлені, можна сказати, у майже всіх регіонах, і в кожного напрямку на мапі завжди є робота, спрямована на психологічне здоров’я населення. Тому що очевидно, що потреба у цьому є не лише на відвойованих територіях, де близько лінія фронту. Населенню України довелося за останній час пройти дуже багато, дуже серйозні випробування. Якщо ми кажемо про вимушено переміщених осіб, то це люди, які були змушені покинути все своє минуле життя, все, що вони будували, розвивали, і просто у невідомому напрямку кудись переміститися. Слід розуміти, що це не могло не вплинути на їх психологічний стан. Головним питанням тут є те, що треба до цих людей знайти правильний підхід, бо попри те, що вони зараз перебувають більш-менш у безпеці, але ситуація для них все ще лишається невизначеною. А через це людина відчуває занепокоєність, стурбованість за своє майбутнє життя, своїх близьких, і це серйозний виклик для наших фахівців.

МИ БАЧИМО, ЩО УКРАЇНЦІ ХОЧУТЬ ПРОДОВЖУВАТИ РУХАТИСЯ ВПЕРЕД

- Чи є приклади екстремальних ситуацій у роботі ваших команд?

- Дуже багато прикладів таких ситуацій. Можливо, тут слід згадати про те, що сталося у місті Дніпро, де під час влучання у багатоповерховий житловий будинок загинуло, постраждало дуже багато людей. Команда MSF так само там працювала, зокрема, й надаючи психологічну допомогу місцевому населенню. Але всі ці виклики і ситуації, які ми бачили у своїй практиці, на жаль, це ті самі виклики, які доводиться проживати і відчувати щодня всім громадянам України. Та ми бачимо, що місцеве населення все ж таки має жагу до подальшого руху вперед, це ми всюди зустрічаємо, люди хочуть продовжувати рухатися вперед.

- У бригадах працюють промоутери здоров’я – хто це такі?

- Справді, у наші бригади залучені такі спеціалісти. І, на нашу думку, їх роль серйозна, завдання їхнє у тому, щоб підсилити просвітницьку роботу серед місцевого населення, допомогти пацієнтам зрозуміти, для чого їм потрібно звернутися до психолога, чому не треба в собі тримати якісь турботи, питання, а навпаки – озвучити все це спеціалісту. З іншого боку, такі фахівці залучені для того, щоб пояснити людям, як вони можуть забезпечити догляд за собою у той час, коли немає постійно з ними лікаря. Наприклад, коли команда приїздить раз на тиждень на локацію, а є ще шість днів, коли людина має впоратися сама.

- Раніше, у грудні минулого року, в інтерв’ю Укрінформу головний координатор з надзвичайних ситуацій організації Крістофер Стоукс розповів, що «Лікарям без кордонів» не дають доступу в Маріуполь, Мелітополь та на окуповані території Херсонщини. З того часу не було зрушень у цьому питанні?

- Так, потреби високі і по один бік лінії фронту, і по інший. Ми постійно робимо спроби, намагаємося контактувати, але, на жаль, поки що позитивних результатів не маємо.

* * *

ІСТОРІЇ ТИХ, КОМУ ДОПОМОГЛИ «ЛІКАРІ БЕЗ КОРДОНІВ»

Людмила Петрівна Карацюба, 67 років (Новий Бурлук, Печенізька громада, Харківщина)

У селищі Новий Бурлук команда «Лікарів без кордонів» довгий час приймала пацієнтів в одній із кімнат будинку Людмили Петрівни. Оскільки державні будівлі та ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) були зруйновані під час бойових дій, посадовці й лікарі звернулися до жінки з таким проханням. Це не вперше, коли імпровізований кабінет облаштовують у вцілілих будинках місцевих жителів. Людмила Петрівна також є пацієнткою «Лікарів без кордонів». У неї спостерігались проблеми зі сном і відчуття тривоги. Після індивідуальних консультацій стан жінки поліпшився.

«Я повернулася, як тільки село звільнили. Я не змогла жити в евакуації, розуміла, що відірвана від своєї землі. І коли староста села сказав, що до нас їдуть «Лікарі без кордонів», але їх ніде прийняти, бо ФАП розбитий, я запропонувала свою хату. Коли було холодно, я звільняла всі кімнати, щоб були у комфорті і пацієнти, і лікарі, топила пічку-времянку, готувала чай та обід, навіть варила гарбузову кашу для всіх. Добре, що наше глухе село не забули».

Олександр Павлов, 62 роки (м. Вугледар, Донецька область, проєкт «Евакуаційний потяг»)

Має мінно-вибухову травму ноги. В евакуаційному поїзді лікарі під`єднали пацієнта до спеціального медичного апарату. За його допомогою з рани вакуумно забиралася вся непотрібна рідина, що там накопичувалася упродовж евакуації.

«Коли почався обстріл, ми з родиною сиділи в підвалі. Бахало хвилин двадцять. Коли стихло, я вийшов на вулицю. Але минуло 2-3 хвилини, і я почув ще один вибух – не такий, як попередні. Це була не міна і не “Град”, я думаю, то був безпілотник. Коли він летить, неможливо почути і передбачити небезпеку. Тому й не встиг сховатися, отримав поранення. Ми всі навчилися розрізняти, з якої зброї по нас летить. А ще я пам`ятаю ці звуки з іншої війни. Я служив в Афганістані у 1979 році. І можу сказати, що ця війна страшніша. Тут ворог стріляє по мирних, по дітях, абсолютно все руйнує. Це нелюди».

ХЕРСОН, ЕВАКУАЦІЯ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

87-річна Ярослава та 70-річний Олексій сидять у швидкій «Лікарів без кордонів». Вони жили в центрі для людей похилого віку в Херсоні. Через постійні обстріли перебувати там небезпечно. Наші команди їх евакуювали на Львівщину.

Пані Ярослава каже: «Я все одно хвилююсь, що ракета долетить всюди. Коли закінчиться війна? — запитує вона. І сама відповідає: «Наше життя, ймовірно, закінчиться раніше, ніж війна».

Катерина Кириленко, переселенка з Ірпеня, звернулася за психологічною допомогою

«У мене було кілька запитів, кілька проблем, але одна з найяскравіших – це танатофобія, страх смерті. Завжди страшно, що щось не встигнеш, щось не вдасться. Десь ти це прокручуєш, і починаєш заново і заново прокручувати. Через це ти такий прокрастинатор, сидиш у своєму куточку і не можеш із цим нічого зробити».

Катя бачила на власні очі активні бої в Ірпені, евакуювалася з мамою під обстрілами. Певний час жила у прихистку для внутрішньо переміщених осіб у Мукачеві. Дівчина займалася з психологом «Лікарів без кордонів», прийшла із запитом – побороти страх смерті.

Ірина Староселець, Київ
Фото Руслана Канюки та автора