Що показав візит китайського лідера до москви

У ЗМІ було багато галасу, особливо напередодні та під час візиту. Але за підсумками поїздки Сі Цзіньпіна до москви, як виявилося, нема про що говорити. Треба щось відкопувати між рядками публічних коментарів двох лідерів, з офіційних заяв за результатами їх візитів. Немає нічого вагомого і конкретного – ні щодо миру, ні щодо поставок китайської зброї росії (тут взагалі немає офіційної інформації, що дуже показово).

Цей візит цілком можна назвати як подію великих очікувань. Особливо для москви. Водночас це був візит завищеного занепокоєння для Вашингтона. Загалом столиця США все більш нервово реагує на китайську тему. Іноді, на мою думку, занадто. В Україні не було великих очікувань. Скоріше, була певна напруга, пов'язана з невизначеністю подальших дій Китаю. Подібна реакція, як мені здається, була і в європейських столицях. А от, схоже, в Пекіні особливого ажіотажу не було. Сам факт візиту був важливим для китайського керівництва в контексті довготривалого протистояння зі США, а не конкретні результати. Вони думають приблизно так: Байден приїздив до Києва і тим самим позначив сферу свого впливу, а Сі Цзіньпін приїхав до москви і також позначив сферу свого впливу.

Врешті-решт не сталося нічого страшного і нічого обнадійливого. У москві було надування щік з російської та китайської сторін. Щось подібне буде й далі. В кремлі будуть тішити себе ілюзією: який у нас потужний союзник, він не дасть нам програти цю війну, а може допоможе її виграти. В обмін вони вже погоджуються на юанізацію двосторонніх торговельних відносин, на роль сировинного придатка росії та політичного інструменту Китаю в його протистоянні зі США. А Китай буде робити вигляд, що він допомагає росії (але робити це буде дуже дозовано, і без прямої та офіційної допомоги у військовій сфері). Водночас Пекін буде імітувати миротворчу роль. Чому імітувати? А тому що конкретних мирних пропозицій від Китаю немає і не буде, крім закликів до припинення вогню. Китай візьме участь у великій дипломатичній грі навколо війни росії з Україною, але не поспішатиме і діятиме за обставинами.

Тому й Україні не варто метушитися у відносинах з Китаєм. Потрібно розуміти одну просту річ – Китай не візьме українську сторону (через своє протистояння зі США), але йому зараз і не вигідно (навіть ризиковано в економічному плані) втручатися в конфлікт на боці рф. Тому двояка, формально миротворча позиція Пекіна продовжиться, принаймні у найближчій перспективі. І ми повинні діяти відповідно. Вести спокійний, шанобливий діалог з Китаєм, скрупульзно пояснювати нашу позицію та наші інтереси. Китай нам не буде другом, але за жодних обставин не можна ставитися до Китаю як до ворога. В будь-якому разі цього не можна показувати.

А от на більш довгострокову перспективу ми повинні розуміти, що світ починає ділиться на дві основні коаліції – з одного боку, колективний Захід (коаліція демократичних держав), а з іншого – антиамериканська коаліція авторитарних режимів на чолі з Китаєм А між ними маневруватимуть більшість країн глобального Півдня.

Зрозуміло, що ми будемо в складі Західної коаліції. Це єдиний можливий для нас сценарій забезпечення національної безпеки. Природно, реальна картина цього міжнародного протистояння буде не такою контрастною, більш складною і мозаїчною. Але тенденція буде саме такою. Це не означає, що нас обов'язково чекає нова Холодна війна з ризиками нової світової війни між двома коаліціями. Саме ризик взаємного знищення стримуватиме обидві сторони протистояння. До того ж, китайці мислять раціональніше, ніж нинішні кремлівські правителі.

Ця тенденція тільки починається, але вона поступово буде перекроювати і міжнародні відносини, і глобальну економіку. І Україна має враховувати це в стратегії свого подальшого розвитку.

Володимир Фесенко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства