Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ) – це міжурядова організація зі штаб-квартирою в Гаазі, повноваження якої полягають у забезпеченні співпраці урядів та інших зацікавлених сторін у пошуку осіб, зниклих безвісти внаслідок війни, порушень прав людини та за інших обставин. У рамках своєї роботи МКЗБ підтримує зусилля, спрямовані на допомогу країнам в ідентифікації осіб на основі наукових даних. Для України це має вирішальне значення. Організація має унікальну лабораторію з ідентифікації людини.

Зокрема, фахівці вивчають та порівнюють зразки ДНК, що були вилучені з людських останків, наприклад, знайдених у масових похованнях, із ДНК, отриманою через зразки слини чи крові родичів зниклих безвісти. Також порівнюються зразки ДНК живих родичів. Це важливо для сімей, яких розлучили, в тому числі внаслідок примусової депортації дітей. Доступ до лабораторії в Гаазі обмежений і дозволений лише персоналу, який, окрім спеціального захисного одягу, також має здати свої ДНК. Це робиться, аби виключити будь-які ризики та неточності під час роботи з наданими зразками родичів зниклих безвісти, адже головна мета – це досягти максимально точного результату. Фахівці лабораторії беруться навіть за надскладні випадки, наприклад, деградовані зразки кісток.

Укрінформу вдалося зустрітися з українкою, яка через повномасштабну війну росії в Україні наразі перебуває в Нідерландах. Вона шукає рідну людину та здавала в лабораторії Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) свою кров. Жінка розповіла офрекордс (бо переживає за близьких, які перебувають на тимчасово окупованій території), що ДНК-експертизи проводяться безкоштовно. Сьогодні чи не найбільшу кількість запитів з проханням допомогти розшукати найрідніших МКЗБ отримує від українців. Також до міжнародних фахівців у Гаазі на ДНК-експертизу направляють українські правоохоронці. Скільки надходить таких запитів, Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти наразі не розголошує. Варто зазначити, що комісія має центр онлайн-запитів.

На сайті організації покроково пояснюється, як подати заяву на пошук людини, зазначивши детальні дані, наприклад, ім’я, дату народження, місце, де бачили зниклу особу востаннє. Зробити це можна навіть українською мовою, адже в організації працюють перекладачі. Це єдина міжнародна організація, яка займається виключно проблемою зниклих безвісти.

Про те, як Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти допомагає Україні, як можна посилити співпрацю, щоб притягнути до відповідальності винних у воєнних злочинах на території України, в інтерв’ю Укрінформу розповіла генеральна директорка Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти Кетрін Бомбергер.

ЖОДНА КРАЇНА НЕ МОЖЕ САМА ВПОРАТИСЯ З ТАКОЮ ВЕЛИКОЮ КІЛЬКІСТЮ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ

- Повномасштабна війна росії в Україні почалася 24 лютого 2022 року. Однак я знаю, що Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти почала працювати в Україні набагато раніше.

- Так. Вперше нас запросив генпрокурор у 2014 році, після виявлення перших масових поховань у Слов’янську. З 2014 року МКЗБ намагалася знайти фінансування, щоб допомогти Україні. Отже, ми нарешті отримали фінансову підтримку, але це сталося, на жаль, лише після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Я багато разів була в Україні, останній візит відбувся у липні 2021 року, щоб зустрітися з представниками комісії з питань зниклих безвісти та підготувати Меморандум про взаєморозуміння. Так хотілося б, щоб ми розпочали роботу в Україні раніше, бо наразі потрібно все налагоджувати з самого початку, а в країні триває війна. Але маємо, що маємо, та ми знайдемо спосіб це зробити.

- Ваші фахівці також долучилися до ідентифікації тіл загиблих після збиття росіянами 17 липня 2014 року літака рейсу MH17 у небі над Донбасом. Як була організована ця робота? Скільки тривав процес ідентифікації загиблих?

- Щодо MH17 ми створили групу, яку ми називаємо групою ідентифікації жертв катастрофи, разом із Інтерполом. А потім допомагали уряду Нідерландів ідентифікувати тих, хто трагічно загинув. Але є важливий момент: якщо у випадку МН17 органам нідерландської влади треба було докласти багато героїчних зусиль, і працювати 24 години на добу, 7 днів на тиждень, щоб ідентифікувати 298 осіб, які перебували на борту, то під час війни росії в Україні жертв набагато, набагато більше. І жодна країна не може сама впоратися з такою великою кількістю зниклих безвісти.

- Що потрібно зробити Україні в цій ситуації? Це має бути велика кількість мобільних лабораторій? Об’єднати зусилля з міжнародними експертами, щоб разом проводити розкопки масових поховань та ДНК-експертизи?

- Я знаю, що наразі в світі існують мобільні лабораторії, які можуть виїжджати; і ми також використовували їх у минулому, і Україна їх теж використовує. Але оскільки кількість зниклих безвісти дуже велика, а обставини складні, ми б не радили фокусуватися на мобільних лабораторіях, бо Україні потрібні були б тисячі й тисячі таких мобільних лабораторій. Тоді як співпрацюючи з нами, Україна таким чином також розвиває певну інфраструктуру, включаючи розширення своїх можливостей ідентифікації через ДНК у випадках такої великої кількості зниклих безвісти. МКЗБ має постійну ДНК-лабораторію з понад 20-річним досвідом лише в ідентифікації людини. Ми допомагаємо країнам, коли зазвичай виникає велика кількість справ щодо зниклих безвісти, як наразі в Україні. Використання ДНК для ідентифікації має вирішальне значення під час повномасштабної війни в Україні, для розслідування воєнних злочинів.

ПРАВООХОРОНЦІ В УКРАЇНІ МАЮТЬ ЗМІНИТИ СПОСІБ РОБОТИ

- Коли Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти планує запустити велику програму в Україні?

- Ми ще не уклали угоду про співпрацю з Україною та сподіваємося це зробити найближчим часом. Зараз ми ведемо постійні переговори з державними органами України. Ми також проводимо постійні зустрічі з сім'ями зниклих безвісти і з організаціями громадянського суспільства, тож існує чимала кількість партнерств та контактів, які необхідно укласти та офіційно оформити, перш ніж ми почнемо цей великий процес. Отже, ми готові до роботи, нам лише потрібно формалізувати, скажімо так, ці угоди і партнерства, щоб розпочати повномасштабну співпрацю. Є добра воля, що обіцяє багато чого хорошого.

Важливо й те, що ми є надійною та неупередженою міжнародною організацією. Дотепер ми розглядали деякі окремі справи, індивідуальні випадки, коли Україна просила нашої допомоги. Але Україні потрібно змінити спосіб роботи та перейти від звичного розслідування однієї справи до розгляду тисяч справ фактично одночасно. Бо для України світ змінився після 24 лютого 2022 року. Правоохоронці в Україні звикли робити все так, як раніше, але тепер вони мають змінити спосіб роботи.

Ми повинні допомогти Україні зібрати ДНК у сотень тисяч сімей зниклих безвісти, щоб потім можливо було швидко ідентифікувати особу з масового поховання, або дитину, яку вивезли та розлучили з родиною. І я вважаю, що наразі дуже важливо співпрацювати як партнери з Україною, з українським громадянським суспільством і з родинами зниклих безвісти.

- Ваша організація була залучена до справи про геноцид у Сребрениці. Численні експертизи та Міжнародний трибунал ООН довели, що то було сплановане та організоване масове убивство. Скільки осіб вам вдалося ідентифікувати?

- Ми використовували ДНК як перший спосіб ідентифікації, нам вдалося ідентифікувати 7000 із 8000 мусульманських чоловіків і хлопчиків, страчених під час геноциду в Сребрениці 1995 року в Боснії і Герцеговині. Їхні тіла були перепоховані в багатьох братських могилах, щоб приховати скоєні злочини. Отже, ми почали використовувати ДНК для розкриття цих злочинів, а на той час ніхто інший не використовував цей метод у таких масштабах, щоб знайти велику кількість зниклих безвісти. Тому що злочинці переносили тіла розстріляних з однієї братської могили в іншу, у багатьох випадках тіла були розчленовані та поховані по всій східній Боснії. Причому часто залишки одного чоловіка знаходили в 11 різних місцях, за 50 кілометрів одне від одного. Ось чому ми почали використовувати ДНК. Зрештою, ми змогли ідентифікувати цих людей, знову зібрати їхні тіла до купи. Ми також надавали інформацію свідків через наших судових археологів і антропологів, які були на місцях злочинів.

Як міжнародна організація ми змогли надати неупереджені докази для судових процесів, за допомогою яких притягнули до відповідальності воєнних злочинців. І це буде критично важливо й для України. Але я думаю, що в сучасному світі ми, мабуть, можемо зробити більше, тому що методи ДНК і можливості систем обробки даних розвинулися.

- Чи маєте ви спеціальну програму щодо того, як спілкуватися з родинами зниклих безвісти? Як мають працювати археологи під час розкопок масових поховань, як фіксувати докази для суду?

- Так, у нас є масштабна програма навчання та розвитку. Наша програма названа на честь колишнього прем'єр-міністра Нідерландів, який відіграв велику роль в історії МКЗБ. Це центр передового досвіду та навчання імені Віма Кока. І цей навчальний центр відіграватиме вирішальну роль у виконанні багатьох задач. По-перше, робота з сім'ями зниклих безвісти, які походять з усіх верств суспільства. Дехто – власники магазинів, фермери, дехто – юристи, тож важливо, щоб усі вони однаково розуміли, як працює метод ідентифікації на основі ДНК-аналізу. Більшість з них знають, що є ДНК, але це все, що вони знають. Тому переконатися, що сім'ї зниклих безвісти мають певні знання, які дозволять їм працювати над цим питанням разом із урядом, є критично важливим. Бо зрештою Україні також потрібно буде створити якусь скоординовану структуру чи установу, наприклад, установу з питань зниклих безвісти або комісію з питань зниклих безвісти, яка дозволить координувати процес на місцях, а також надавати сім'ям зниклих безвісти дорадчу роль у цій структурі. Тож це буде критично важливо. Багато наших колег працюють над цим питанням.

Ми також намагатимемося розширити можливості не лише у сфері ДНК-експертиз, але й, якщо можна так сказати, у сфері судово-медичної археології та антропології. Зараз у нас є двоє українських колег, яких ми залучили до роботи, які є судово-медичними експертами та яких ми також навчаємо, щоб вони могли допомогти в подальшому навчити поліцію або інші установи, що вже працюють на місцях. Саме навчаємо їх до такого рівня, щоб робота на місця масових поховань була належним чином задокументована. Тож, як бачите, на кожному кроці потрібно забезпечити належну документацію, професіоналізм у роботі з правоохоронними органами, з прокуратурою, усіма хто займається справами зниклих безвісти. Оскільки відбувається дуже багато злочинів, сексуальне насильство, страти, й Україна має працювати над усіма цими справами, тому наявність організації, яка може допомогти Україні у вирішенні питання зниклих безвісти осіб, може допомогти зняти частину тягаря, що лежить на Україні.

РОБОТА З ПОШУКУ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ ПІД ЧАС КОНФЛІКТУ Є ІСТОРИЧНО БЕЗПРЕЦЕДЕНТНОЮ

- Вже другий рік триває повномасштабна війна росії в Україні. Як працювати в таких умовах, коли кількість вбитих, закатованих тільки щодня зростає?

- Робота над будь-якими розслідуваннями, зокрема у справах з пошуку зниклих безвісти в таких масштабах, в умовах активного військового конфлікту є історично безпрецедентною.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії був створений у 1993 році, але насправді не розпочав свою роботу до підписання Дейтонської мирної угоди. У 1996 році розпочалося повномасштабне розслідування вчинених злочинів, зокрема й ідентифікація масових поховань. Тож той факт, що в Україні це відбувається одночасно, становить виклик для нас, для України, для наших партнерів, для родин, для громадянського суспільства та світу в цілому.

- Ви очолюєте Міжнародну комісію з питань зниклих безвісти з 2004 року, але також колись працювали журналістом. Чому ви вирішили перекваліфікуватися?

- Так, дуже давно, коли я була вашого віку, я хотіла стати журналісткою. Дякую, що ви це запам’ятали. Я дуже люблю цю професію, я дуже вірю в прозорість і звітність, і я дуже вдячна вам за це інтерв’ю, тому що це дуже важливо. Потім я травмувалася на лижах, і почала займатися іншими справами, вивчала міжнародні відносини та політику, врешті-решт працювала в Сенаті Сполучених Штатів і згодом почала працювати в МКЗБ – це довга історія. Але я дуже люблю свою роботу, вона мене захоплює, мені дуже пощастило, що я можу займатися такою роботою, що я можу бути частиною організації, яка дійсно створена для того, щоб мати змогу допомагати сім'ям зниклих безвісти та урядам країн, які, як і Україна, у відчайдушні часи потребують допомоги. Я думаю, що ми разом як команда, розробили спеціалізацію, яка, на жаль, враховуючи зростаючу кількість зниклих безвісти, дуже потрібна сьогодні у світі.

Я оптимістично налаштована, що ми можемо допомогти Україні, бо ми маємо великий досвід, зокрема, щодо колишньої Югославії. Це також були часи війни, яка спустошила цю частину світу в 90-х роках, де дуже велика кількість людей зникла безвісти, 40 тисяч по всьому регіону. І ми змогли допомогти країнам цього регіону знайти майже 75% з 40 тисяч зниклих безвісти та відшукати майже 90% зниклих безвісти під час геноциду в Сребрениці в 1995 році. Тож ми багато чому навчилися, і ми хочемо допомогти Україні, щоб Україна не повторила деяких помилок, які були зроблені тоді. Коли ми вчилися в тому регіоні, ми вчилися разом з тамтешніми сім'ями. Велика частина надання допомоги Україні полягає в тому, щоб застосувати отримані уроки. І ми готові це зробити.

- Розкажіть, як фінансується Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти?

- Отже, МКЗБ стала міжнародною організацією, заснованою на міжнародному договорі в 2014 році. Таким чином ми виросли з наших початкових географічних та часових обмежень нашого мандату у колишній Югославії, тому що світ, я думаю, зрозумів, що проблеми зниклих безвісти не обмежуються лише цією частиною території. Насправді це глобальний виклик, глобальна проблема, і вона, на жаль, лише зростає. Тому ми стали договірною міжнародною організацією, і на це пішло 12 років. Зараз ми співпрацюємо з низкою держав, які приєдналися до цього договору, однак ми залишаємося організацією, що фінансується добровільно, і це іноді стає викликом для нас. Це може бути як позитивною, так і негативною якістю. Я маю на увазі, що ми є незалежною міжнародною організацією, і це добре, але іноді нам важко отримати фінансування.

Я просто хочу навести вам один приклад і повернутися до 2014 року, коли нас запросили в Україну після виявлення масових поховань у Слов'янську. На жаль, ми не змогли забезпечити фінансування на багато років, незважаючи на постійне докладання зусиль, аж до того моменту, коли сталося повномасштабне вторгнення. Тоді це було лише обмеженням від донорів, які підтримують роботу МКЗБ. І я постійно думаю, що, якби ми були там раніше, можливо ми б вже створили систему, і зібрали б вже певні дані, починаючи з ДНК, і допомогли б Україні побудувати системи даних. Але ми там, де ми є зараз. Тож ми повинні робити те, що можемо зробити на даний момент, і рухатися далі, адже час не стоїть на місці.

ЩОБ НАДАТИ ДОКАЗИ В МКС, ТРЕБА ЗАБЕЗПЕЧИТИ НАЛЕЖНУ ЕКСПЕРТИЗУ ДЛЯ КОЖНОГО МАСОВОГО ПОХОВАННЯ

- Чи може ваша організація ідентифікувати велику кількість осіб?

- Ми робимо багато всього, але так частина нашої програми включає в себе забезпечення високої пропускної здатності, тобто великої потужності лабораторії, щоб ідентифікувати велику кількість людей. Тож ця лабораторія є унікальною. І знову ж таки, це може робитися з метою возз'єднання сімей або для ідентифікації осіб, які були усиновлені, страчені тощо. Саме на цьому зосереджується МКЗБ. Лабораторія відрізняється від, скажімо, лабораторій в Україні, які займаються різними справами, серед яких є й ідентифікація жертв, але і проводяться інші дослідження на місці злочину. Тож ми створили цю лабораторію, щоб допомогти урядам, які опинилися в такій ситуації, в якій перебуває Україна, коли є настільки велика кількість зниклих безвісти. Потрібно створити систему, за допомогою якої можна було б зосередитися на процесі розшуку зниклих безвісти, який можна було б інтегрувати в загальне розслідування. Важливо рухатися вже, оскільки зібрати зразки останків у багатьох випадках буде дуже складно. Тіла могли бути спалені, піддані хімічній обробці, тому ми можемо зосередитися лише на цій задачі – це спеціалізація МКЗБ, яка проаналізувала більше зразків останків, ніж будь-яка інша лабораторія у світі. Це особлива спеціалізація. На даний момент лабораторія має можливість вести тисячі справ за допомогою наявного матеріалу для ідентифікації людей.

- Чи працюють ваші фахівці безпосередньо в Україні?

- Деякі колеги працюють безпосередньо з сім'ями зниклих безвісти, щоб допомогти їм підготуватися до різних процесів, зокрема, судового, щоб розширювати їхні знання про те, як відбувається процес розкопок, як працює процес ідентифікації ДНК. Інші колеги працюють безпосередньо на місцях, це судові антропологи, археологи, судово-медичні експерти. Вони будуть працювати з уповноваженим органом, чи то Офісом Генерального прокурора, чи то СБУ, чи то Міністерством внутрішніх справ і Національною поліцією, щоб провести ексгумацію на тому рівні, на якому докази можуть бути зібрані й передані нам у лабораторію, де застосовуватимуться міжнародні стандарти, щоб докази можна було надати в міжнародний суд, наприклад, у Міжнародний кримінальний суд (МКС). Щоб упоратися з цим викликом, потрібно забезпечити належну експертизу для кожної справи, кожного масового поховання, щоб можна було визначити причину і спосіб смерті в кожному випадку.

- Чи співпрацюєте ви з Офісом прокурора МКС?

- У нас є угоди про співпрацю з усіма судами в Гаазі, включно з Міжнародним кримінальним судом, ми підписали угоду про співпрацю з прокуратурою у 2016 році. Відносини в справі щодо України, на мою думку, будуть схожими на ті, які ми мали і продовжуємо мати з Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії, де ми надавали докази у понад 30 гучних кримінальних процесах, включаючи справи Караджича і Младича. Я вважаю, що ми відіграли важливу роль у допомозі судам винести вердикт про геноцид, наприклад, у справі Сребрениці. І ми готові працювати з усіма судами, чи це суди в Україні, чи це МКС, чи це спеціалізований трибунал, чи суди, що діють під універсальною юрисдикцією. Головне – досягнення справедливості.

Ірина Драбок, Гаага

Фото: автора