Російське вторгнення: білоруський контекст, червень-2023

У червні О.Лукашенко разом з В.Путіним розігрували карту «ядерної загрози», заявляючи про переміщення на територію РБ з РФ ядерної зброї. Це не підтверджувалося даними української та західних розвідувальних служб. А наприкінці місяця білоруський диктатор допомагав російському втриматися при владі в умовах заколоту ПВК «Вагнер».

Протягом місяця Білорусь неодноразово згадувалася у заявах Володимира Путіна через намір РФ розмістити там свою ядерну зброю. 9 червня, під час неанонсованої зустрічі з Олександром Лукашенко в Сочі президент РФ повідомив, що їх домовленості стосовно ядерної зброї «йдуть за планом», а її переміщення до РБ почнеться після 7-8 липня, коли будуть готові місця зберігання. Обрана дата є показовою, оскільки 11-12 липня у Вільнюсі відбудеться саміт НАТО. На членів альянсу в першу чергу і були розраховані ядерні погрози.

Раптовий приїзд О.Лукашенка в Сочі вкотре продемонстрував слабкість позицій Білорусі у відносинах із Росією. Про зустріч не повідомлялося заздалегідь, порядок денний був невідомий, а спікер Кремля Д.Пєсков наголошував, що спілкування двох лідерів матиме неформальний характер. Тобто присутність О.Лукашенка лише створювала тло для «ядерної заяви» В.Путіна, яка до того ж перекреслила більш ранні заяви О.Лукашенка (25.05) про те, що передача ЯЗ у Білорусь вже розпочалася.

Разом з тим, після повернення в Білорусь О.Лукашенко дав інтерв'ю російській пропагандистці О.Скабеєвій (13.06), у якому знову повідомив, що Росія вже передала частину ядерних боєприпасів на зберігання до Білорусі: «У нас ракети та бомби. Ми отримали від Росії… (зброя – ред.) втричі потужніша, ніж у Хіросімі та Нагасакі». При цьому на уточнююче запитання він відповів, що в РБ надійшли «не всі» боєприпаси, а передача триває «потроху». Однак як тільки надійдуть всі боєголовки, їх розосередять по країні та охоронятимуть спільно із росіянами. «У нас же сховищ цих, як собак у селі… Ми їх уже сьогодні п'ять-шість відновили. Більше відновлюватимемо».

Гучні заяви О.Лукашенка російським пропагандистам підтвердив і В.Путін. Виступаючи на Петербурзькому міжнародному економічному форумі 16 червня, він повідомив: «Ми вели переговори з нашою союзною державою, президентом Лукашенком про те, що ми частину цієї тактичної ядерної зброї перемістимо на білоруську територію. Це відбулося. Перші ядерні заряди доставлені на територію Білорусі». Таким чином, за словами В.Путіна, процес був запущений, і чи то до кінця літа, чи то до кінця року в РБ мають завезти весь запланований обсяг ЯЗ. Жодних додаткових подробиць про тип боєприпасів, їх кількість та заплановані місця зберігання не повідомлялося. Заяви української та західних розвідок говорять, що твердження про наявність ядерної зброї в Білорусі не відповідають дійсності. Водночас і ГУР МО, і представники НАТО фіксували заходи із підготовки до розміщення ядерних боєприпасів у РБ.

Прагнення Росії розширити ядерну географію більш детально пояснив директор другого департаменту країн СНД МЗС РФ Олексій Поліщук. В інтерв'ю ТАСС він зазначив, що розміщення ЯЗ у Білорусі буде безстроковим, хоча ця обставина й може бути переглянута, а зброя – повернута в Росію, якщо США та НАТО відмовляться «від курсу на підрив безпеки та суверенітету Росії й Білорусі». Він також зазначив, що РФ погодиться на ядерну деескалацію, якщо США виведуть усю свою ядерну зброю на власну територію та ліквідують відповідну інфраструктуру в Європі. Таким чином РФ продовжила розігрувати ядерну карту для шантажу західних партнерів України, сподіваючись, що це послабить підтримку Києва.

Хоча мотивація Росії у питанні передачі ядерної зброї є вирішальною, не варто відкидати й прагнень Білорусі, про що свідчать заяви О.Лукашенка. Зокрема, він постійно наполягав, що ЯЗ передається на його прохання, оскільки сприймає її як запобіжник від зовнішньої агресії. «Це була моя вимога. Це не Росія мені нав'язувала. Чому? Бо з ядерною державою, як ви всі кажете, ніхто ще у світі не воював. І я не хочу, щоби з нами воювали. Загроза така є? Є. Я маю запобігти цій загрозі», – сказав він в інтерв’ю О.Скабеєвій. При цьому єдиною причиною для застосування ядерної зброї він назвав «агресію проти Білорусі». «Червоні лінії для мене – це повномасштабна агресія. З будь-якого боку зараз, окрім Росії, природно. А ось Прибалтика, Польща та Україна… Ось якщо вони військами перейдуть кордон, не цими загонами, і розпочнуть війну – це агресія», – пояснив він.

О.Лукашенко також торкнувся теми контролю над ЯЗ, зазначивши, що йому не важко буде узгодити її застосування у разі потреби з В.Путіним: «Якщо почнеться війна, я що, буду дивитись у різні боки? Та ні! Зняв слухавку, де б він не був, він зняв. Він зателефонував, я зняв слухавку. Будь-якої миті, навіть ось зараз. Тому яка тут проблема узгодити завдання удару. Це не питання».

Можна погодитись із щирістю бажань та мотивацій О.Лукашенка у питанні ЯЗ: він переживає за стабільність свого режиму в разі невдач Росії на фронті, бачить загрозу з боку політичних емігрантів та добровольців, які воюють в Україні, побоюючись, що їх підтримають сусідні країни. Востаннє про це він згадував під час зустрічі з керівниками органів безпеки та спецслужб країн СНД 1 червня, звинувачуючи Польщу, Литву та Україну в підготовці «членів незаконних збройних формувань». «Тобто у нас готують силовий сценарій зміни влади. Ми це бачимо. Ми цього не допустимо», – зазначав він. Наявність ядерної зброї на території РБ, в логіці О.Лукашенка, має запобігти таким намірам «недружніх сусідів». При цьому розміщення ЯЗ істотно підвищує для Білорусі ризики втрати суверенітету і робить країну більш вразливою в питаннях безпеки всупереч уявленням її керівника. І насамперед, з боку Росії.

Важливим успіхом для О.Лукашенка стало посередництво у врегулюванні конфлікту між російською владою та керівником ПВК «Вагнер» Євгеном Пригожиним. У ніч проти 24 червня в Росії відбулася спроба заколоту, організована Є.Пригожиним. У Кремлі стверджують, що О.Лукашенко начебто сам виявив миротворчу ініціативу під час розмови з В.Путіним, який зателефонував, щоб проінформувати про події в Росії. За словами речника Кремля Д.Пєскова, О.Лукашенко нібито особисто знайомий з Є.Пригожиним понад 20 років і тому сам запропонував свої послуги В.Путіну.

Протягом 24 червня він, як стверджується, неодноразово проводив консультації з російським президентом, а потім з ватажком ПВК. А надвечір повідомлялося, що було досягнуто «абсолютно вигідний і прийнятний варіант розв'язки ситуації, з гарантіями безпеки для бійців ПВК “Вагнер”». Серед них – можливість для Пригожина виїхати в Білорусь. Ситуація в Росії протягом дня розвивалася стрімко – були захоплені військові об'єкти в Ростові, а влада РФ розпочала підготовку до облаштування ліній оборони на підступах до Москви. На цьому тлі заява Є.Пригожина про готовність відступити виглядала як однозначний успіх О.Лукашенка та підкреслювала слабкість влади В.Путіна. «Ми вдячні президенту Білорусі за ці зусилля, щоб вирішити цю ситуацію без подальших втрат», – сказав за підсумками переговорів Д.Пєсков.

Хоча пізніше російське видання «Медуза» поширило інформацію з посиланням на джерела в Кремлі, що у переговорах брала участь велика команда російських чиновників, включаючи голову адміністрації президента РФ Антона Вайно, секретаря Ради безпеки РФ Миколу Патрушева та посла Росії у Білорусі Бориса Гризлова. А участь О.Лукашенка нібито була викликана необхідністю залучити «першу особу» в умовах, коли В.Путін відмовлявся спілкуватися з ватажком ПВК. Так чи інакше, можна говорити про дипломатичний успіх О.Лукашенка, який в очах публіки виглядав як людина, яка запобігла краху російської влади. Це посилює його позиції у відносинах з Росією, проте поки що складно сказати, як О.Лукашенко скористається ресурсом, що у нього з'явився.

Окремо варто сказати про можливість появи в Білорусі не тільки Є.Пригожина, а й найманців ПВК «Вагнер». О.Лукашенко не виключав такого розвитку подій, зазначаючи, що «вагнерівці» можуть поділитися досвідом з білоруськими військовими: «розкажуть про зброю: яка добре працювала, яка ні. І тактика, й озброєння, і як наступати, як оборонятися… Ось це нам від вагнерівців треба взяти». Хоча він дав зрозуміти, що питання про прибуття найманців на територію РБ ще остаточно не вирішене («поки вони знаходяться в Луганську»). Також невідомо, про яку чисельність може йти мова, оскільки частина «вагнерівців» може влитися у ЗС РФ, а ще частина – «поїхати в сім’ї». Нарешті, він заперечив будівництво окремого табору для розміщення бійців ПВК («ставте намети»).

Водночас 30 червня у ЗМІ поширилась інформація про зведення польового табору в с. Цель Осиповицького району РБ, який, як передбачається, будуть використовувати саме «вагнерівці». Відповідно до супутникових знімків, у таборі на майже 300 палаток може розміститись близько 8 тис. людей.

У червні між Білоруссю та Росією зберігалися звичні для останніх місяців масштаби військового співробітництва. Російське угруповання, за оцінками української сторони, дещо збільшилося (з 1 до 1,5-2 тис. осіб). Всі вони зайняті на навчаннях на білоруських полігонах. Присутність російських військових в РБ вчергове вирішив пояснити заступник голови МЗС РФ О.Поліщук. Він зазначив, що Україна начебто своїми діями створює загрозу для Білорусі, й саме тому військовий контингент РФ у складі регіонального угруповання військ Союзної держави залишається в Білорусі. «Українська армія справді розмістила суттєві контингенти вздовж білорусько-українського кордону, періодично намагається промацати тими чи іншими способами обороноздатність Союзної держави», – сказав він. У цих обставинах завдання російських військових – «служити фактором стримування від вторгнення на територію Союзної держави та мінімізувати ризики проникнення диверсійно-розвідувальних груп. Виходимо з того, що наявних у цьому районі російських та білоруських засобів достатньо, щоб дати відсіч агресії з території України чи суміжних країн НАТО […]».

При цьому в червні стало відомо, що на території Білорусі діють не лише російські військові, а й інші силові структури РФ. 16 червня, перебуваючи в окупованому Луганську, голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін оголосив про створення у Білорусі військового слідчого відділу СК РФ. Приводом для цього стало розташування підрозділів Міноборони РФ у РБ. Пізніше моніторингова група «Білоруський Гаюн» звернула увагу, що в Білорусі як мінімум з 2019 року існує підрозділ Головної військової прокуратури РФ. Зокрема, на сайті російського відомства зазначено, що в Мінську за адресою вул. Азгура, 4 знаходиться 313-та військова прокуратура гарнізону Західного військового округу. Її очолює Русін Олександр Миколайович. За цією адресою в Мінську також розміщено деякі структурні підрозділи Міноборони Білорусі.

Крім того, повідомлялося, що 7 червня у Мінську пройшли консультації рад безпеки РФ та РБ під керівництвом М.Патрушева та О.Вольфовича. Було ухвалено рішення у сфері інформаційної безпеки, спрямовані на спільну боротьбу з «комп'ютерною злочинністю» та протидією використанню інформаційних технологій у терористичних цілях. Також було узгоджено «перспективні напрями військово-технічного співробітництва», обговорювалися дії Союзної держави, «пропорційні загрозам з боку НАТО». Звучав інтеграційний порядок денний – сторони говорили про необхідність поглиблювати співпрацю в рамках ОДКБ та ЄАЕС. На зустрічі з О.Вольфовичем М.Патрушев назвав Білорусь та Росію стратегічними партнерами й заявив про готовність «зміцнювати загальну обороноздатність». Він також заявив про спроби терактів на об'єктах енергетичної, залізничної та військової інфраструктури на території Білорусі.

21 червня у Бресті відбулося засідання колегії слідчих комітетів Білорусі та Росії за участі їх керівників – Олександра Бастрикіна та Дмитра Гори. На засідання було винесене питання призначення та проведення експертних досліджень у ході кримінального процесу та взаємодія в цьому питанні між країнами.

Зберігалась підвищена активність силових структур Білорусі. На західному кордоні тривали перевірки громадян на в’їзді до РБ. У деяких випадках проводили не лише допити, а й обшук особистих речей, перевірку телефонів, у тому числі підписки в соціальних мережах. Іноді після таких перевірок у людей проводили обшуки й удома.

Також тривало будівництво оборонних споруд – окопів, траншей та бліндажів. У червні «Білоруські Гаюн» зафіксував такі роботи біля села Саки у Жабинківському районі – за 28 км від кордону з Польщею та за 47 км від кордону з Україною.

Читайте травневий огляд подій у Білорусі за посиланням.

Володимир Головко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Ольга Кравченко, аналітик Центру політичного аналізу

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства