Стабілізація відносин: як Китай і США створюють новий формат цивілізованої конкуренції
Китай і Сполучені Штати, дві найбільші економіки світу, переживають період стабілізації відносин і пошуку нового формату цивілізованої конкуренції.
Конфлікт між цими двома потугами здатен зруйнувати звичний нам світ, і це, схоже, добре розуміють у Пекіні й Вашингтоні, на що вказує поновлення діалогу між урядом Китаю та адміністрацією США.
ВИТОКИ НЕДОВІРИ
Відносини між Китаєм і Сполученими Штатами донедавна перебували у найнижчій точці від моменту їхнього встановлення, про що відверто говорили і китайські, й американські топ-чиновники. Дві наддержави добряче побили горщики за попереднього господаря Білого дому Дональда Трампа, який у 2018 році розв’язав «тарифну війну» з Китаєм, прагнучи скоротити величезний, майже $200 мільярдів, дефіцит у двосторонній торгівлі та повернути робочі місця до Америки, а заодно й приструнити стрімко зростаючого східного дракона.
Тоді Піднебесна доволі довго уникала різких випадів у відповідь, сподіваючись, мабуть, домовитися, проте Трамп не відступив, і зрештою обидві країни перейшли до «гонки тарифів», обкладаючи нові й нові групи товарів одна одної підвищеними митами, заодно стираючи в порох фундамент їхніх відносин – політичну довіру.
Прихід до Білого дому Джо Байдена на початку 2021 року в Пекіні зустріли зі стриманими очікуваннями на краще, але з великою настороженістю. Занадто багато образ і претензій до американської сторони назбиралось у китайського керівництва, а довіри до Вашингтона майже не лишилося.
Додатковою перепоною стала пандемія COVID-19, через яку голова КНР Сі Цзіньпін до літа минулого року вважав за краще не їздити світом і нікого не приймати, а спілкуватись телефоном чи по відеозв’язку. Та жоден телефон не замінить живої розмови, при якій формуються приязнь і довіра до іншої сторони.
Розуміючи це, в адміністрації Байдена з перших же днів задекларували курс на деескалацію і прагматичну здорову конкуренцію у відносинах із КНР. Ключовим елементом такого підходу мав стати діалог на високому рівні між американським і китайським урядами, що дозволило б своєчасно реагувати на випадковості, запобігати кризам і, найголовніше, уникнути руйнівного конфлікту між двома наддержавами.
У Вашингтоні оперативно скорегували зовнішній курс і почали сигналізувати Пекіну про готовність дружити. Та тільки в Китаї, де не схильні до швидких змін, діяли, як і на початку тарифної ескалації, за інерцією та продовжували критикувати американців і з великою обережністю поставились до сигналів нової адміністрації США, очікуючи подальшого розвитку.
Через кілька місяців у Пекіні таки повірили у серйозність намірів Вашингтона. До середини літа минулого року, коли в Китаї ще діяли жорсткі антиковідні обмеження, Байден провів кілька телефонних і відео переговорів із Сі, відновилась комунікація між відомствами двох держав, а Держдеп США і китайський МЗС почали підготовку зустрічі лідерів на найближчому міжнародному форумі, де вони обоє мали бути присутні – саміті G20 на Балі в Індонезії.
Проте на початку серпня тодішня спікерка палати Представників Конгресу США Ненсі Пелосі в рамках турне країнами Азії відвідала Тайвань, аби засвідчити американську підтримку демократичній владі самокерованого острова. Перед цим Пекін усіма каналами сигналізував Вашингтону, що це буде перебір, заступ за червону лінію і матиме руйнівні наслідки для двосторонніх відносин, і тому нібито Байден особисто просив Пелосі переглянути свої плани.
Однак Штати є розвиненою демократією, і виконавча влада не може давати розпорядження законодавчій, тільки просити, тож Пелосі таки здійснила свій задум, залишивши адміністрації президента клопіт розбиратися з розлюченим Китаєм. А Пекін того разу виконав усі свої погрози: провів навколо Тайваню масштабні військові навчання з пусками балістичних ракет над островом та зупинив усю комунікацію високого рівня з Вашингтоном. Навіть нового посла у США не призначали.
Контакти не те щоби зовсім обірвалися, зв’язок на робочих рівнях і дипломатичними каналами підтримувався, але ж це недостатній рівень взаємодії для держав, тим більше Китаю і Сполучених Штатів. Під питанням був і саміт Сі з Байденом на Балі через три місяці, однак його вдалося провести, і провести успішно, з домовленістю лідерів відновити ключові діалоги на високому рівні, як-от політичний, економічний, безпековий, кліматичний тощо. Здавалося, інцидент із поїздкою Пелосі на Тайвань в основному вичерпано й можна рухатись далі.
ПОЧАТОК НОРМАЛІЗАЦІЇ
За домовленістю Байдена з Сі старт «нормалізації» мав дати візит держсекретаря Ентоні Блінкена до Пекіна в лютому цього року. Та у привідчинене «вікно можливостей» влетіла повітряна куля, як заявили у Штатах – китайська, та ще й зі шпигунськими намірами. В результаті – чергова суперечка і скасування запланованого візиту очільника американської дипломатії до КНР.
Інцидент із кулею відібрав іще майже чотири місяці, й лише на початку червня ЗМІ знову зарясніли інсайдами про можливу поїздку Блінкена до Пекіна. Та й цього разу ледь не зірвалося – американські медіа запідозрили, що китайці створили шпигунську базу на Кубі й незаконно збирають інформацію про об’єкти на території США. «Сенсація» з’явилась якось на диво дуже «вчасно», ніби чиясь зла воля прагнула завадити зближенню Вашингтона й Пекіна.
Проте у Байдена не стали робити з цього скандалу, буденно зауваживши, що давно знають про існування китайського розвідцентру, і не тільки на Кубі, та спостерігають за його діяльністю. Тож перешкод для поїздки Блінкена не було, і він таки відвідав Пекін (Укрінформ детально висвітлював цей візит та аналізував його результати з погляду Вашингтона й Пекіна).
Цією поїздкою вдалося ніби розірвати магічне коло фатальних випадковостей, що стримували американсько-китайські відносини, і до Піднебесної поїхали високопоставлені чиновники адміністрації Байдена. Трохи більше, ніж через два тижні після Блінкена до Пекіна прибула міністр фінансів Джанет Єллен, чий чотириденний візит отримав у Китаї багато високих оцінок і позитивних відгуків.
Команда Єллен дуже добре підготувалась до переговорів і продемонструвала чудове розуміння реалій сучасної китайської держави та нинішнього покоління її керівників. Глава Держказначейства зосередилась на фінансово-економічних питаннях, наголошувала на відсутності у Вашингтона планів від’єднання від Китаю і навіть пообіцяла партнерам у Пекіні, що американський уряд готовий вислухати їхні застереження щодо окремих своїх рішень, якщо ними буде ненавмисно завдано шкоди Китаю.
Хоча Єллен згадувала й неринкові практики уряду КНР, і непрозорі кредити бідним країнам, й інші неприємні для китайців речі, це не викликало в Пекіні нарікань. Як і застереження міністра фінансів США китайським компаніям від будь-якої допомоги Москві у війні Росії проти України.
Ще за тиждень у міжнародному аеропорту столиці Китаю зустрічали спеціального представника президента Сполучених Штатів з питань клімату Джона Керрі, який прибув також із чотириденним візитом для поновлення кліматичного діалогу між двома державами, призупиненого майже на рік. Окрім переговорів зі своїм китайським візаві Сє Чженьхуа, Керрі також провів зустрічі з прем’єр-міністром Китаю Лі Цяном, заступником голови КНР (віце-президентом) Хань Чженєм і топ-дипломатом Ван Ї.
Ключовою темою переговорів стала відповідальність великих держав і їхня спільна боротьба зі змінами клімату, а також ішлося про потребу підтримувати конструктивні двосторонні відносини задля збереження стабільності у світі.
ФАКТОР КІССІНДЖЕРА
Навмисно так розрахували в Штатах чи ні, але візити високих гостей із Вашингтона відбувались у послідовності зростання їх позитивного сприйняття в Пекіні. Найхолодніший прийом у столиці Китаю отримав держсекретар Блінкен. Йому випало говорити про найбільш дражливі для китайських очільників речі, як-от зв’язки Штатів із Тайванем, загрозлива поведінка китайських військових у спірних морях, а також незмінність підходів Вашингтона до дотримання прав людини.
Єллен удостоїлася значно теплішого прийому. Зі стриманим оптимізмом про результати її поїздки написало навіть таке націоналістичне китайське видання, як Global Times, відоме своєю жорсткою риторикою на адресу всього американського.
Спецпредставника Керрі зустрічали в Пекіні як старого друга. Його тут справді дуже добре знають і поважають ще з часів роботи держсекретарем за другого терміну президентства Барака Обами. В той час відносини між Сполученими Штатами й Китаєм були рівними, а адміністрація Обами намагалася вибудовувати конструктивну взаємодію з урядом у Пекіні.
Проте кого з американців у Китаї шанують найбільше, стало зрозуміло, коли Керрі вже завершував свою поїздку, провівши чотири дні в китайській столиці, але так і не удостоївшись, як прогнозували більшість оглядачів, аудієнції у голови КНР Сі Цзіньпіна. Йдеться про колишнього держсекретаря Генрі Кіссінджера, який за час своєї роботи в уряді США розробив і реалізував ряд епохальних ініціатив, що дозволили Сполученим Штатам зберегти світове лідерство й уникнути війн із ідеологічними противниками.
Саме Кіссінджер є архітектором нинішніх американсько-китайських відносин. Він підготував і успішно провів у далекому 1972 році перший візит президента США Річарда Ніксона до комуністичного Китаю Мао Цзедуна й підписання Шанхайського комюніке про нормалізацію дипвідносин між сторонами та розвиток торговельної й економічної співпраці.
Кіссінджер 19 липня зустрівся з міністром оборони КНР Лі Шанфу, який після призначення на високий пост уникає контактів з американцями. Регулярно зустрічається зі своїми колегами з Азії, Африки, Близького Сходу, але відмовився від переговорів із главою Пентагону Ллойдом Остіном минулого місяця на азійському безпековому форумі «Діалог Шангрі-Ла» у Сінгапурі, де обидва провели кілька днів і навіть сиділи поряд на засіданнях. Щоб відновити діалог між військовими, чого дуже хочуть у США, Пекін вимагає від американців скасувати санкції, накладені на Лі, ще до його призначення на пост міністра.
Програма наступного дня у Кіссінджера, який у травні відсвяткував 100-літній ювілей, була не простіша, ніж у набагато молодших посадовців адміністрації Байдена. Спочатку патріарх американської дипломатії провів переговори з Ван Ї, в потім провів душевну розмову з президентом Сі.
І це при тому, що візит Кіссінджера був приватним, він уже дано поза активною політикою, і його можливості якимось чином вплинути на ставлення американського політикуму до Китаю не дуже високі. У Білому домі, коментуючи зустрічі колишнього держсекретаря в Пекіні, заявили, що жалкують через те, що такої уваги не удостоїли чинних посадовців команди Байдена.
Хоча, швидше за все, в Білому домі щонайменше знали про поїздку Кіссінджера, а може й звернулися до нього з проханням поїхати і передати сигнали готовності Вашингтона рухатись до поліпшення американсько-китайських відносин. Хоч що б там було, а в місцевих ЗМІ про впливового американського політика писали тільки хороше, й досить багато.
Та ж Global Times опублікувала коментар авторитетного професора Китайського університету закордонних справ Лі Хайдуна, який сказав, що головне значення візиту Кісінджера полягає в тому, що він знову відіграв позитивну роль у налагодженні каналу комунікації для вирішення проблеми. Хоча й зауважив, що від цього візиту не варто очікувати негайних результатів.
ПЕРСПЕКТИВИ ДЕЕСКАЛАЦІЇ
Сьогодні можна казати, що перший раунд «нормалізації» у китайсько-американських відносинах завершився на оптимістичній ноті. Справді, Пекін і Вашингтон, після майже року мовчанки, почали розмовляти й, що головніше, чути один одного.
Поновлення комунікації, або «діалогів» мовою дипломатів, на високому рівні в найбільш важливих сферах – фінансово-економічній, політичній і кліматичній, уже є великим здобутком для двох жорстких конкурентів. Безпековий діалог поки що залишається в беззвучному режимі, але є обережні очікування, що його сторонам через якийсь час таки вдасться поновити. Швидше за все, це може статися після саміту Сі й Байдена восени цього року, як очікують більшість оглядачів і в Китаї, й у США.
Без сумніву, стабільна й передбачувана китайсько-американська конкуренція гарантуватиме стабільність світові, чого потребують люди в усіх державах, хіба що крім схибленої на війні проти всіх Росії та групки таких самих войовничих режимів у Білорусі, Північній Кореї, Ірані та ще деінде.
Більшості українців, які вже понад 500 днів протистоять жорстокому російському вторгненню, й особливо тим, хто втратив дорогих серцю людей у цій великій війні, відносини між Китаєм і Сполученими Штатами можуть здаватись далекими й не вартими уваги. З цим важко не погодитися, проте насправді кожен поновлений діалог між адміністрацією США й урядом Китаю також грає на нашу користь.
Китай сьогодні є єдиною країною, здатною врятувати фашистську Росію, надавши критично необхідну Москві військову допомогу у великій кількості. Однак у Пекіні зважають на те, що цей крок матиме катастрофічні наслідки для китайців і авторитету КНР на міжнародній арені, тож утримуються від підтримки РФ.
Більше того, хоча Китай критикує західні санкції й не приєднується до них, по факту великі державні корпорації, компанії і більшість банків дотримуються антиросійських обмежень. Повернення конкуренції зі Штатами в цивілізоване русло змусить китайську сторону ще більш ретельно дотримуватися санкцій проти країни-агресора, тоді як ескалація у відносинах зі США може знизити поріг відчуття ризиків і підштовхнути Пекін до більшої підтримки Москви.
Тому насправді в сучасному світі все і всі дуже тісно переплетені, й події, що відбуваються за майже сім тисяч кілометрів від України в далекому Китаї, мають безпосередній вплив на кожного бійця ЗСУ і кожного та кожну, хто своєю працею в тилу наближає Перемогу.
Володимир Сидоренко, Пекін
