Вибори в Польщі: між Качинським і Туском

У суботу, 14 жовтня, в Польщі вперше за багато місяців на коротку мить припиняться жорсткі політичні баталії. А після дня передвиборчої тиші поляки підуть на виборчі дільниці, де їх чекатимуть два бюлетені – для голосування до Сейму і Сенату, а також картка з питаннями на референдумі, який проводиться разом із парламентськими виборами.

Проте виборча епопея в Польщі може не завершитися разом з оголошенням підсумків голосування. Не виключено, що за результатами цих виборів країну над Віслою ще може чекати тривала коаліціада або й навіть дострокові вибори.

“БИТВА ТИТАНІВ”

15 жовтня поляки обиратимуть на чотири наступних роки 460 депутатів до Сейму (нижня палата парламенту Польщі) і 100 сенаторів до Сенату (верхня палата парламенту).

На дільницях виборцям також запропонують взяти участь в ініційованому правлячою партією “Право і Справедливість” (PiS) загальнонаціональному референдумі, відповідаючи “так” чи “ні” на чотири запитання.

Попри те, що офіційно виборча кампанія в Польщі стартувала 8 серпня, її ознаки були помітні набагато раніше. Головні гравці на польській політичній сцені ще в першій половині року оголосили, що нинішні вибори стануть одними з найважливіших від 1989 року, оскільки визначатиметься вектор подальшого руху країни. Політикам значною мірою вдалося переконати в цьому поляків, оскільки за останніми соцопитуваннями явка виборців може бути найвищою за весь період проведення парламентських виборів у демократичній Польщі й сягнути понад 65%.

За останні майже 20 років правлячі коаліції в Польщі формують лише дві політичні сили: “Право і Справедливість” Ярослава Качинського (йде на вибори в коаліції під назвою “Об’єднана правиця”) – упродовж 2005-2007 років та з 2015 року і донині, та “Громадянська платформа” Дональда Туска (братиме участь у виборах у коаліції під назвою “Громадянська коаліція”) – упродовж 2007-2015 років. У цьому аспекті вибори нічого не змінять: за перемогу між собою знову боротимуться лише ці дві великі політсили. Інші партії лише спостерігатимуть за “битвою титанів”, принагідно намагаючись забезпечити собі якомога кращий результат, аби посилити позиції перед потенційними коаліційними переговорами.

Неабиякої гостроти нинішній парламентській кампанії додає факт, що в польську внутрішню політику повернувся непримиренний політичний ворог Качинського – Туск, який у попередню декаду будував міжнародну кар’єру, перебуваючи на посаді президента Євроради з 2014 по 2019 роки.

Протистояння Качинський–Туск зараз перебуває в епіцентрі кампанії, хоча лідер правлячої партії нещодавно відмовився брати участь у передвиборчих теледебатах з головним опозиціонером країни. Ці два політики є найбільш впливовими й досвідченими в Польщі і саме вони задають тон виборчій кампанії. Цілком очевидно, що хтось із них отримає право на формування нового уряду. У разі перемоги Туск, ймовірно, скористається ним, а Качинський, як і у дві попередні каденції парламенту, делегує його комусь іншому, наприклад тому ж Матеушу Моравецькому.

КОНСЕРВАТОРИ VS ЛІБЕРАЛИ

Цьогорічна виборча кампанія в Польщі є доволі брутальною у прямому та переносному сенсі. Жертвами гострих політичних випадів з боку опонентів стали вже кілька політиків, наприклад, лідер “Громадянської коаліції” у Сеймі Борис Будка. На нього нещодавно напав у торговельному центрі в місті Катовіце чоловік, який політичні претензії до політика висловлював за допомогою кулаків.

Правоконсервативна “Об’єднана правиця” збудувала свою кампанію на переконуванні поляків, що повернення до влади політсили Туска означатиме скасування соціальних пільг для різних категорій населення, запроваджених партією Качинського в останні роки, втрату Польщею національної суб’єктності через підпорядкування країни диктату Брюсселя та Берліна, неконтрольовану міграцію до Польщі з Азії й Африки. Фактично, ці тези партія Качинського заклала у питаннях референдуму, що відбудеться разом із виборами. Активно заохочуючи поляків висловити свою думку щодо загрози підвищення пенсійного віку, можливого демонтажу загородження на кордоні з Білоруссю, продажу державних активів іноземним структурам чи небезпеки масової міграції з півдня, партія влади розраховує притягнути на свій бік якомога більше виборців.

У свою чергу, ліберальна “Громадянська коаліція” закликає поляків масово прийти на вибори, але не брати участі у референдумі, який вона називає політичним фарсом Качинського. У партії Туска відкидають твердження “Об’єднаної правиці”, що у разі перемоги вони скасують надані полякам в останні роки пільги і що планують підвищити пенсійний вік. Водночас у “Громадянській коаліції” переконують, що третя поспіль перемога Качинського у виборах означатиме остаточний демонтаж демократичної системи всередині країни, міжнародну ізоляцію Польщі, де основним союзником в ЄС буде хіба що Віктор Орбан, а в кінці цього шляху країну чекає Polexit (вихід Польщі з ЄС – ред.).

У виборчій кампанії домінувала внутрішня повістка, проте міжнародна політика і питання безпеки також були у фокусі уваги. У цьому контексті головні політичні опоненти звинувачували один одного у тому, хто в останні декади був “більшим другом Путіна” і не дбав належно про безпеку країни. У кампанії активно звучало й “українське питання”, але, на жаль, не в такому контексті, як би хотілося багатьом українцям. Утім, про це згодом.  

ПЕРЕДВИБОРЧІ ПРОГНОЗИ

Станом на сьогодні більшість соцопитувань свідчать про те, що партія Качинського на 3-5% випереджає політсилу Туска. За “Об’єднану правицю” зараз готові проголосувати приблизно 33-35% поляків, а за “Громадянську коаліцію”– приблизно 30%. Виборці Качинського – жителі сіл і невеликих міст, особи старшого віку, люди, які проживають на сході країни. Електорат Туска – мешканці великих міст та заходу Польщі, люди середнього віку.

На виборах до Сейму 5-відсотковий виборчий бар’єр перетинають також “Нова Лівиця”, націоналістична “Конфедерація Свобода і Незалежність” і коаліція “Третій шлях” (об’єднання Польської селянської партії (PSL) і партії “Польща 2050”). Ці три політичні сили балансують у межах 8-11% підтримки виборців. Проте, згідно з польським виборчим кодексом, “Третій шлях”, як блок партій, обов’язково має перетнути бар’єр у 8%.

У публічній площині політики кожної з політсил наголошують: внутрішні дослідження свідчать про значно вищу підтримку їх партій у суспільстві, аніж це показують відкриті опитування. Зокрема, Туск переконує, що відставання між його політсилою і партією Качинського є мінімальним. За його словами, перемога – “на відстані витягнутої руки”. Водночас Качинський майже не сумнівається у перемозі й навіть мріє про таку, що дасть змогу знову сформувати уряд без коаліційних партнерів.

Президент Польщі Анджей Дуда вже задекларував, що він доручить формування правлячої коаліції партії, яка переможе на виборах. Проте зараз складається ситуація, що найбільші шанси на перемогу має партія, яка найменше здатна до формування коаліції з меншими політсилами.

Партія Качинського найкращим варіантом для себе вважає перемогу, за якої буде значний відрив від політсили Туска, а блок “Третій шлях” не перетне 8-процентний виборчий бар’єр. Тоді в “Об’єднаної правиці” може з’явитися змога втретє поспіль самостійно сформувати уряд. Утім, шанси на це не надто високі. Більш вірогідним є сценарій, за якого чинна партія влади перемагає, але мусить шукати собі коаліційного партнера, або перетягнути на свій бік окремих депутатів з інших партій, щоб сформувати правлячу більшість. Попри те, що націоналісти з “Конфедерації” заперечують готовність вести будь-які коаліційні переговори з “Об’єднаною правицею”, саме вони видаються найбільш природним коаліційним партнером. Не виключено, що партія Качинського ще спробує вести переговори з частиною “Третього шляху” – Польською селянською партією, або ж намагатиметься перетягнути на свій бік окремих депутатів від тих же “Конфедерації” чи PSL. Усе залежатиме від того, скільки депутатів не вистачатиме цій політсилі, аби здобути мінімальну більшість у Сеймі, що становить 231 депутатський мандат.

Партія Туска у разі перемоги має більшу коаліційну спроможність. Її природними союзниками можуть стати ідеологічно близькі “Нова Лівиця” і “Третій шлях”. Утім, не виключена ситуація, що “Громадянській коаліції” разом із союзниками сумарно все ж може не вистачити мандатів для формування правлячої більшості. Коаліція з “Об’єднаною правицею” і “Конфедерацією” апріорі неможлива. У такому разі Польщу чекає патова ситуація, коли жодна з партій-переможниць не зможе сформувати коаліцію. Тоді постане питання, чи польська влада наважиться на ще одні вибори після виснажливої піврічної виборчої кампанії. Воно доволі дискусійне, особливо зважаючи на те, що Качинський уже має негативний досвід програшу на дострокових парламентських виборах у 2007 році, а загальні електоральні тренди більше сприяють опозиції, аніж владі.

Виходом із ситуації може бути і створення міноритарного уряду, але він буде дуже нестійким і максимально залежатиме від примх ситуативних партнерів, або ж уряду технократів.

Утім, більшість польських політиків наголошують, що у такі прогнози і розрахунки зараз не має сенсу заглиблюватися. Усе стане зрозуміло після виборів. Тож сідати за стіл переговорів треба тоді, коли стане очевидним, “які в кого будуть карти на руках”.

УКРАЇНА У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ ПОЛЬЩІ

Ще півроку тому здавалося, що безпрецедентна допомога Україні з боку Польщі у відбитті російської агресії буде одним із головних компонентів у польській виборчій кампанії у безпековому вимірі. Тоді можна було очікувати, що лише антисистемна націоналістична “Конфедерація” відверто гратиме на антиукраїнських нотах.

Проте щось пішло не так. Замість демонстрації підтримки України й українців в умовах повномасштабної агресії – у Польщі почали з’являтися мотиви втоми і роздратування від України. Це все відбувалося на фоні поступового погіршення двосторонніх польсько-українських відносин. Причинами цього були 80-та річниця Волинської трагедії, яку в Польщі відзначають 11 липня, а також наростаюча втома у польському суспільстві від підтримки українців, яких після 24 лютого 2022 року приїхало до Польщі понад два мільйони. Представники польської влади не приховували, що у питанні вибачень за Волинську трагедію у них були більші очікування від Києва. Тоді ж з’явилися перші заяви про невдячність і недостатню емпатію українців щодо поляків.

Польські експерти й опозиційні журналісти переконують, що влітку у виборчому штабі партії Качинського вирішили, що вони можуть перетягнути на свій бік деяку частину виборців націоналістичної “Конфедерації”, якщо використовуватимуть жорсткішу риторику щодо України й українських мігрантів. Улітку “Об’єднана правиця” озвучила тези про наміри самостійного введення ембарго на українське збіжжя, якщо це після 15 вересня не зробить Єврокомісія, і про можливість урізання соціальних пільг для іноземців. У вересні зернова криза у польсько-українських відносинах, на тлі емоційних заяв з обох сторін, заполонила інформаційний простір Польщі, ставши однією з головних тем виборчої кампанії. І хоча зараз емоції дещо вщухли, тему підтримки України у світлі російської агресії політичні партії намагаються зайвий раз не чіпати. Симптоматичним є факт, що під час останніх теледебатів лідерів партій перед виборами ніхто серед пріоритетів не називав допомогу Україні у відбитті російської агресії, натомість озвучувалися тези щодо необхідності позбавлення пільг українців у Польщі.

Попри те, що українсько-польські відносини зараз не можна назвати найкращими, і те, що “українське питання” часто звучало у виборчій кампанії не в дуже позитивному контексті, можна не побоюватися, що в Польщі стався якийсь антиукраїнських розворот. Більшість польських політичних партій, за винятком націоналістичної “Конфедерації”, й надалі активно підтримують Україну і розуміють загрозу, яку несе собою Росія. Отже, після завершення виборчої кампанії в Польщі й формування нового уряду можна очікувати на поступове потепління та інтенсифікацію діалогу на найвищому рівні між Києвом і Варшавою.

Юрій Банахевич, Варшава