Байден і Сі у радянсько-американському дзеркалі… яке приховали
Спочатку говорилося, що зустріч глав США і КНР Джо Байдена та Сі Цзіньпіна відбудеться «на полях» форуму Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Але потім, аби підняти статус їхнього спілкування, «поля» перетворили на маєток Філолі, засаджений оливковими деревами, за 48 км на південь від Сан-Франциско. І не дарма. Ця зустріч була цікавою, важливою для світу, зокрема й України. Здається корисним розглянути символічний зміст саміту Байден-Сі. Адже вперше так чітко, однозначно та персоналізовано були представлені дві сторони протистояння у сьогоднішньому світі: Сполучені Штати та Китай.
Згадаймо, ще зовсім недавно, перед повномасштабним вторгненням в Україну, Москва висувала ультиматуми всьому Заходу й окремо – США. Зараз Кремль наочно побачив своє перетворення – на найвищому рівні – на «фігуру замовчування». Тому варто подивитись, як країна-агресор сприймає нову ситуацію, як на неї реагує. І як, виходячи з цього, будує свої плани на майбутнє.
РИТОРИЧНІ ЗНУЩАННЯ ДЕРЖДЕПА З (НЕ)УЧАСТІ ПУТІНА В АТЕС
З умовчання, до речі, і варто почати. Давно відомо: коли відбувається щось неприємне – для Кремля, для Путіна особисто – це замовчується. Тобто, строго кажучи, промовляється, але неголосно, у куточку та дрібним шрифтом.
Чи слід нагадувати, що Росія є учасником АТЕС? Тобто в принципі могло порушуватися питання про участь у заході самого Путіна. Як це було під час підготовки до недавніх самітів БРІКС у Південній Африці та G20 в Індонезії. І питання справді порушувалося. Тільки широко про це не повідомлялось, оскільки російське керівництво воліло не розкручувати явно програшну тему.
Ще 2 жовтня офіційний представник Держдепу Метью Міллер відверто заявив, що при відправленні запрошення Москві на саміт АТЕС Вашингтон керуватиметься американськими санкціями, відтак і приїзд Путіна сюди не планується. Потім він узагалі увігнав осиковий кілок в імідж російського президента (котрий, якщо вірити професорові Солов'ю, лежить у холодильнику на Валдаї). Міллер сказав, що «було б дуже дивно, якби Володимир Путін, який останнім часом не хотів залишати власні кордони через страх арешту за скоєні ним військові злочини», захотів би з'явитися на форумі АТЕС. І ще речник Держдепу тонко натякнув, що «існують інші механізми притягнення до відповідальності», окрім ордера, виданого Міжнародним кримінальним судом.
Це було так просто, відверто та прикро для диктатора, що російська сторона постаралася відвести розмову вбік. Посол РФ у Вашингтоні Антонов наголосив на тому, що роль країни-організатора – США – лише у направленні запрошень. А далі, мовляв, Росія сама вирішить «питання про склад делегації та рівень представленості». Відтак, вирішуючи питання про керівника делегації, російській владі довелося попрацювати. Адже треба було знайти кандидата, який не перебуває під санкціями США. А таких у російських верхах не так уже й багато. Але вихід знайшовся: виявилося, що давній протеже прем'єр-міністра Мішустіна, віце-прем'єр Олексій Оверчук перебуває під санкціями лише України, ЄС, Швейцарії, Канади, Австралії, Нової Зеландії… А ось санкції США його дивовижно оминули. Так за санкційно-залишковим принципом саме він став керівником російської делегації.
Але й тут реакція Метью Міллера виявилася колючою, не гіршою за деякі санкції. Спочатку він м'яко постелив, сказавши, що США «хочуть бути хорошими господарями АТЕС» і не мають наміру створювати перешкод для роботи глави російської делегації. Та тут же нагадав, що участь Росії в АТЕС, «безумовно, була порушена санкціями». І наголосив: Оверчук з погляду дипломатичного протоколу «не буде на тому ж рівні», що високі керівники інших делегацій.
Все правильно: країна-агресор, знай своє місце!
ВИЗНАННЯ РОКІРОВКИ РОСІЯ - КИТАЙ
А тепер кілька слів про російських експертів, які в РФ змішуються – до ступеня нерозрізнення – з пропагандистами. У важкій боротьбі за звання найогиднішого пропагандона останнім часом все частіше вдається вийти вперед колишньому медіа-менеджерові Сергію Ключенкову. В ефірі він працює під псевдонімом Сергій Мардан. І наповнює ті етери холодним гіммлерівським блиском скелець окулярів та промовами приблизно того ж типу.
Але коли не йдеться про ненависну йому Україну та українців, Мардан дозволяє собі покритикувати російську владу з правих позицій або навіть описати реальний стан речей. Тиждень-півтора тому Мардан цікаво визначив становище Росії у світі: це «як північна ядерна Канада при Китаї». Симптоматично. Як швидко сталося упокорення недавньої брутальної зарозумілості. Настав час повного визнання першості Китаю…
На саміті Байдена та Сі концептуально головними були дві тези. З боку Байдена: «Ми маємо гарантувати, що конкуренція не переросте у конфлікт. І ми також маємо відповідально керувати цією конкуренцією». Тобто якщо в двох словах: «керована конкуренція», яка б дозволила не довести світ до військової, ядерної катастрофи.
Основна теза зі сторони Сі: «Для двох таких великих країн, як Китай і США, відвернутися одне від одного – не варіант… Планета Земля достатньо велика для того, щоб обидві країни змогли досягти успіху». «Обидві країни», тобто – дві. А отже, Росія на цьому рівні розмови до уваги вже не береться. Тобто, загалом, враховується, але лише як підпірка – п'ята (чи навіть шоста) ніжка у табуретці.
То яке ж ставлення до такого стану речей, такої констатації у Москві? Не з образою. І з розумінням. Саме про це свідчить оперативна реакція у головній російській газеті, яка так і називається «Російская газета». Свою точку зору на саміт у Філолі виклав Федір Лук'янов, головний редактор журналу «Росія у глобальній політиці», керівник «ради із зовнішньої та оборонної політики». Тобто людина, яка, маючи статус інтелектуала, може багато визначати та промовляти більш відверто, ніж ті, хто на посадах.
Лук'янов проводить розгорнуту аналогію нинішньої зустрічі з «розрядкою міжнародної напруги» між двома наддержавами, США та СРСР, у першій половині 1970-х. Порівняння докладне, з поясненнями, що схоже, а що ні. Але далі ще одна аналогія – з «російсько-американським "перезавантаженням"» кінця 2000 - початку 2010 років. І у цьому випадку – теж досить детальний аналіз порівняння.
Тобто один із головних творців російської зовнішньої політики чесно фіксує втрату статусу наддержави і навіть надій на повернення такого одночасно з переходом РФ під патронат Китаю. Що також – один із очевидних наслідків повномасштабного вторгнення в Україну та продовження цієї кривавої війни. І йдеться про це вже відкрито. Хоча…
Тут цікава деталь. Первісна назва статті була «Сі та Байден у радянсько-американському дзеркалі». Саме ця назва збереглася в латинських літерах link`a матеріалу. Але на сторінці сайту заголовок тепер стоїть інший, абсолютно безневинний: «Китайсько-американська повістка вкорінена в комерційних інтересах». Тож відвертість відвертістю, але нагору, у «шапку», її краще не виносити.
БУЛО: «ПУТІН ЗНОВУ ВСІХ ПЕРЕГРАВ». СТАЛО: «МАБУТЬ, СІ ВИГРАВ»
По суті це, мабуть, найважливіше, що було в російській реакції (яка іноді виявляється і в її відсутності) на зустрічі Байден–Сі. Так би мовити, психологічна поза підпорядкування південно-східному сусіду.
Ось як речник Кремля Дмітрій Пєсков прокоментував те, що Байден знову назвав товариша Сі «диктатором»:
«Я не став би коментувати таку заяву. Для нас головне – це справжня дружба, взаємоповажні відносини, які є між лідерами Китаю та РФ (зауважте, саме так, а не “РФ і Китаю”, – О.К.). І ми цінуємо ці відносини». Як сказано! Любов і повага просто в кожному слові.
Путін поки що мовчить, полум'яний Дімон (Медведєв) – теж, МЗС РФ пообіцяло уважно вивчити матеріали саміту, а вже потім говорити…
Взагалі, можна з певністю сказати, що кремлівського темника, методички – як висвітлювати саміт у Філолі – поки що немає. Тому відповідальні люди або тримають паузу, або говорять щось украй обережно, попльовуючи у бік Байдена та похвалюючи Сі. Але й тут поки що засвітилися особи не найпопулярніші: голова комітету Держдуми у парламентських справах Світлана Журова (колишня ковзанярка); голова комітету Ради Федерації із захисту держсуверенітету (і в цьому також чемпіон) Андрій Клімов; сходознавець, заступник генсека ШОС у 2007-2010 рр. Владімір Захаров (тато тієї самої грубіянки з МЗС Маші Захарової; цікаво, що він сам виглядає цілком професорськи; і як таку доньку-капосницю виростив?).
Ну, й російська пропаганда, не маючи чіткої цілевказівки, також працює обережно – у їхньому розумінні. Тобто, гигоче з кожного жесту Байдена, захоплюється кожним словом Цзіньпіна, шукає бульварщину і придивляється до дрібних деталей. Ось, виявляється, «червона доріжка» на саміті була малої довжини та недостатньої ворсистості.
У підсумку можна констатувати, що саміт Байден–Сі для Кремля й особисто Путіна був дуже неприємним. Але оскільки іншого виходу немає, то зараз доводиться робити вигляд, що все гаразд. І що ще показово: якщо раніше за будь-якої ситуації в РФ було прийнято говорити: «Путін знову всіх переграв», то тепер все частіше звучить формула: «Мабуть, Сі виграв».
Олег Кудрін, Рига
