Не треба боятися образити Путіна. Ображений Путін – більш податливий
Здається, що від об'єднання двох подій – «прямої лінії» Путіна з народом і його ж підсумкової прес-конференції з журналістами – відчуття безглуздості та штучності заходу зросло вдвічі.
Хоча ні, якийсь сенс у ньому все ж таки був. Оскільки це ланка у ланцюжку так званої «передвиборчої кампанії» у так званих «виборах президента». У понеділок було неофіційно та «випадково» оголошено, що Путін іде на «вибори». Ось пройшла четвергова телеподія. І в суботу-неділю мають відбутися ще два шоу офіціозу «Путіна – у президенти».
ВІЙНА ТА ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ ЯК УЛЮБЛЕНА ІГРАШКА ДИКТАТОРА
Коли Єгор Холмогоров, російський публіцист поглядів майже нацистських, радісно написав у Телеграмі «характерно, що легітимація Путіна як кандидата йде <…> через Жогу», більшість звернула увагу лише на непристойну незручність фрази. «Ну так, у Росії – все через жо…у». Хоча інший зміст, який пояснюється Холмогоровим далі, тут важливіший: «Усі спроби "відсунути війну на периферію виборчої кампанії", як і раніше, провалюються. Путін іде як військовий лідер, який проголосив російську та традиціоналістську повістку. Подобається це комусь чи ні».
У путінській адміністрації за майбутні «вибори» відповідає група на чолі з колишнім полум'яним лібералом Сергієм Кирієнком. І це якраз той, кому «не подобається» війна у центрі майбутньої «виборчої кампанії». Бо він добре знає про настрої росіян, а завдання – всіма способами натягнути Путіну рекордний показник на «виборах» – понад 80% – ніхто не скасовував. Тому і був план «відсунути війну на периферію», опираючись на традиції, що склалися за останні 23 роки, – першочергові обіцянки бурхливого економічного та соціального розвитку.
Але Путін зламав усе це в понеділок. Він узяв у якості механічної говорячої ляльки, котра попросить його про «висування в президенти», приятеля зламаного Мотороли, поки що цілого Артема Жогу. Після чого виходило, що росіяни мають іти на вибори та голосувати за Путіна, перш за все, для того, щоб такі жоги могли сидіти у своїх «парламентах» на окупованих територіях.
А це навряд чи надихаюча перспектива – навіть для людей із мізками, що промиваються вже понад два десятиліття.
СКЛАДАЄМО ПУТІНСЬКІ ВІЙСЬКА АРИФМЕТИЧНО ТА ШТАБЕЛЯМИ
На заході 14 грудня ця військова лінія продовжилась. Дмітрій Пєсков закоханими очима шукав у залі «військкорів», щоб вони могли поставити Путіну чергове питання про війну. А той радісно відповідав, викладаючи на стіл, наче козирні карти бойових дій, заздалегідь заготовлені числа. Причому за принципом «козирів багато не буває», чисел йому заготовили з надлишком. Тож зосередитися на них, запам'ятати та зрозуміти щось глядачам було непросто.
Ось, наприклад, Путін каже, що у ході мобілізації, оголошеної у вересні минулого року, було призвано 300 тисяч осіб, 244 тисячі з них, нібито, перебувають зараз у зоні бойових дій, а 41 тисячу звільнено «у зв'язку з досягненням граничного віку, по здоров'ю тощо». Ага, припустимо. А де ж іще 15 тисяч (300 – 244 – 41 = 15)? Ну, мабуть, за умовчанням – ліквідовано (то так би й сказав). Втім, і з 41 тисячею – ТЕЖ цікава історія. «Досягнення граничного віку» як основна причина вибуття – це оригінально. Виходить, у російську армію насамперед мобілізували людей строго передпенсійного віку? Або ж відповідь на запитання потрібно шукати у пункті «здоров'я тощо». Мабуть, так. І тоді це – тяжкі поранення, несумісні зі службою в армії (знов-таки – так би й сказав). Тож виходить, що за уважного й осмисленого слухання сам Путін заявив, що майже 20% першої хвилі мобілізації – вже виведені з ладу. Хоча… згоден, дурна фраза – хто може сподіватися, що в Росії слухають вождя уважно, з думками в голові та калькулятором у руці?
А ось ще кілька путінських цифр: до армії вступило 486 тисяч добровольців. При цьому угруповання у зоні бойових дій – 617 тисяч. Ось ці числа, некруглі та такі, що помітно перевершують «300 тисяч мобілізованих», здається, були надані саме для того, щоб наївні росіяни повірили іншій заяві: «другої хвилі мобілізації не буде» (принаймні напередодні «виборів»).
Але на біду Путіна знайшлися в’їдливі експерти, які постаралися витягти з названих ним чисел і більший сенс. Дивіться, якщо скласти (арифметично, не штабелями) 300 тис. мобілізованих та 486 тис. контрактників – це вже буде 786 тисяч. Додаємо сюди до 200 тисяч росіян, які вторгалися в Україну 24 лютого, а також мобілізованих за короткостроковими контрактами у 2022 році (кількість невідома), 50-60 тис., мобілізованих у «ЛДНР», 78 тис. вагнерівців. Виходить щось під 1,2 млн військовослужбовців. І з них, за словами Путіна, зараз на лінії зіткнення залишилося лише 617 тисяч. А де решта? Тобто загальні втрати (вбиті + тяжко поранені) виходять гігантські – понад півмільйона окупантів.
Звичайно, можна сказати, що вірити гебісту – себе не поважати. Проте з іншого боку, коли статистика бреше системно, вона у результаті виявляється більш-менш правдивою. Так, Путін напевно прибріхує, перебільшуючи кількість контрактників (486 тис.). Але він, швидше за все, завищує й сили, які знаходяться зараз у зоні бойових дій (617 тис.). Однак за такої синхронної брехні по обидва боки від знаку «мінус» – орієнтовний результат втрат у живій силі залишається приблизно тим самим.
УМІННЯ ВЕСЕЛО ТА ОПТИМІСТИЧНО РОЗПОВІСТИ ПРО ТЕ, ЧОГО НЕМА
Сьогодні кремлівський старець контролює чималі сили великої країни. Але він уже перестає розуміти, наскільки дивно і безглуздо виглядає для оточуючих.
Як ми вже говорили, Путін постарався, щоб на прямій лінії-«пресусі» стрижневою була тема війни, а також окупованих територій.
І ось лікар з онкодиспансеру в Мелітополі, згідно зі сценарієм, каже, що у них «бракує лікарів, як і у всій Росії». Путін розпливається в радісній посмішці: «Як приємно чути – ви сказали “як і у всій Росії”!». Хвилиночку, а те, що «лікарів не вистачає» – геть набік? Ну так, головне – що «в Росії».
Ось діти зі спортшколи кримського селища скаржаться, що у них спортзал поганий, з пліснявою. Диктатор, слухаючи цю історію, знову вдягає на обличчя радісну посмішку, цього разу із серії «Ленін/Гітлер і діти», обіцяє допомогти. Та вже незабаром ведучі ефіру повідомляють, що вихід «стрімко» знайдений – учасники російської «Школи губернаторів» готові приїхати і відремонтувати цей спортзал. (Мабуть, заїхавши дорогою до Мелітопольського диспансеру, де заразом попрацюють лікарями).
Що показово, так не лише на тимчасово окупованих територіях. Не краще й у «корінній», визнаній ООН та ОБСЄ, Росії. Ось у Новгородській області кілька населених пунктів «довго живуть без світла». Чому? Бо обіцяли щось зробити в електричній інфраструктурі, проте не зробили. Ось літній, але міцний чоловік у козацькому зимовому одязі розповідає з корівника у Волгоградській області, що у нього з м'ясом та молоком усе добре. Тільки вивозити їх нема як. Чого ж так? А того, що багато років обіцяли прокласти дорогу, та не проклали… Правитель діловито уточнює назву населеного пункту, знову обіцяє розібратися. (А тут хто допоможе? Певно, знову «Школа губернаторів». Одразу після того, як збудує нову електропідстанцію на Новгородщині).
І так – 23 роки… Нудно, панове. Анекдот, розказаний стільки разів, перестає бути дотепним і смішним.
Отже для жвавості потрібно щось веселе, на вічну тему. Ага, ось якраз у Росії яйця подорожчали. Курячі. Та яка різниця – це ж усе одно смішно. Перевірено: під стопарик та за пивом над цим словом завжди регочуть. Гріх не скористатися таким сценарним подарунком долі. І ось Путін серйозно (Бастер Кітон, «комік без посмішки») розповідає, як він вирішував проблему. Викликав міністра сільського господарства та суворо так запитав, а як у того з яйцями?! Оператори пробігаються телекамерою по обличчях чоловіків і жінок, що збентежено сміються (молодих обличчях – так оптимістичніше).
Далі Путін пояснює, чому стався дефіцит та як вирішувати проблему. І те, й інше – безграмотно. Тому що він пропонує завезти яйця з Туреччини (у правильному сенсі, тут уже крупних планів дівчат, які сміються, немає). Щоправда, є одна проблема: Путіну не доповіли, що курячі яйця в Туреччині дорожчі, ніж у Росії. Але це з'ясується згодом, після закінчення «прямої лінії».
До речі, ми ж давно не згадували про «військкорів». Виявляється, що в Росії не вистачає не тільки яєць, але й дронів, і засобів РЕБ... Путін дивується: гм-м, дивно, у нього за звітністю – всього вже надміру... Але й тут бадьоро обіцяє розібратися і попрацювати. А ще важкопораненим доводиться безглуздо їздити сюди-туди для підтвердження інвалідності. Путін знову звично дивується: та невже… дивно, у нього, за звітністю міноборони – все добре, логічно. Добре, він уточнить…
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА: СТРІМКА ІНФЛЯЦІЯ ГОРДОЇ НЕПРИСТУПНОСТІ
Цікаво також подивитися, як змінився великий і незламний Путін у зовнішній політиці. Пам'ятаєте час, коли світові лідери навперебій їздили до нього, щоби щось пояснити, з'ясувати, попросити. Тепер перестали. І що ж ми чуємо? Нині все навпаки. Ось на підтвердження – сюжет «Путін і Макрон».
Владімір Владімірович із ностальгійною ноткою згадує, як було добре раніше, як спілкувалися… А що нині? (Далі рекомендується читати під старовинну пісню «Емманюель»).
«Ми готові й надалі взаємодіяти із Францією…».
Так, цікаво. І що ж заважає?
«Але з якогось моменту президент Франції припинив стосунки з нами. Не ми припинили, не я припинив. Це він припинив!»
Боже, яка підступність у стилістиці німого чорно-білого кіно з титрами: «Не ми, не я, все – він!». І як же покинутий Путін це пережив? Важко. Хочеться зберегти маску гордої неприступності, але це непросто.
«Якщо інтерес є – будь ласка! Ми готові. Якщо інтересу нема, ми обійдемось. От і все. Нічого тут такого (натужний сміх, – О.К.) незвичайного немає».
Ну, «все» так «все». Здається, зрозуміло. Можна закінчувати тему… Але – ні!
«Ми не ухиляємося від цих контактів».
Ага, Путін боїться, що його не зрозуміли чи не дочули. Тому заходить на друге коло – як суто російський пасажирський «Боїнг» без запчастин.
«Але якщо європейські країни… і президент Франції, зокрема, не бажають з нами спілкуватися. Ну, ні. На нєт і суда нєт…».
Помиляєтеся, Владіміре Владіміровичу, є на вас суд: МКС називається – у Гаазі. Заодно з'ясувалося, що й ви, виявляється, невірні. То все «Макрон» та «Макрон», а тут з’ясувалося, що він лише «зокрема». А звернення – до всіх європейських країн. Втім, слухаємо далі ображеного облишеного.
«На нєт і суда нєт, як у нас кажуть. Ми маємо чим займатися».
Ну так, звичайно, агресивна війна – справа клопітна... Все, тема закрита?.. Але – ні.
ВВП заходить на третє коло, хоча запчастини його гордої неприступності відвалюються на ходу. Та й паливо емоцій закінчується. Тому тепер коротко:
«Якщо інтерес є – ми готові».
До чого? До того, що примирливий тон когось обдурить. Хтось приїде. І тоді можна буде знов нахабніти… Втім, і недооцінювати зміну, яка сталася з Путіним, не варто. Це справді вже «надтріснута велич».
Ось вам ще один сюжет «Путін - Ердоган». Він хоч і був коротшим, але розвивався за схожим сценарієм. Похваливши турецького президента за мудрість, російський правитель розповідає, що сам готовий був прилетіти до Туреччини. Проте в Ердогана графік не склався. «У нього, не в мене!..»
Дуже хочеться вірити, що у світі уважно послухають ці фрагменти, можливо найцінніші з усього 4-годинного заходу російського вождя. І зроблять правильні висновки. Безглуздо боятися образити Путіна. При такому відношенні він стає нахабнішим і твердішим. А ображений Путін, до якого «нема інтересу» – більш податливий і м'який.
Олег Кудрін, Рига
