Морозний ефект, або Чому росіяни у власних квартирах замерзають на смерть
Уже другу зиму країна-агресор прицільно б’є по Україні та українській інфраструктурі, щоб після кожного влучання зловтішно писати, що там-то відключені опалення та гаряча вода, а тут – електрика та інтернет. Також другу зиму російська пропаганда погрожує замерзанням Європі через різке обмеження споживання російського палива.
Та от яка халепа – бумеранг долі вдарив по самій Росії. У різних регіонах країни-агресора, починаючи зі столичного, стаються каскадні аварії в системах опалення, водо- та електропостачання. Кількість постраждалих навіть для великої країни досить значна – сотні тисяч населення. Водночас дійсну та об’єктивну статистику проблем ЖКГ оцінити непросто. В умовах путінської «владної вертикалі», де з окозамилюванням борються за допомогою точкових репресій, (без)відповідальні особи намагаються до останнього применшувати кількість і масштаб негараздів.
МАПА БОЙОВИХ ДІЙ МОРОЗА-МОРОЗЕНКА ПРОТИ ЕРЕФІЇ
Власне, подібні аварії ставалися в Росії і раніше. Проте тоді не було такого гучного розголосу. Передусім тому, що ті аварії мали місце десь в провінції, яка не на перших шпальтах російської преси. Цього ж разу – насамперед в Москві та Підмосков’ї. Чому так, поговоримо далі. А поки що подамо аварійну топоніміку.
Отже, в Москві через холод та аварії постраждали спальні райони: Отрадне, Бібірєво, Північне та Південне Медведково. В Московській області – передусім Подольськ, що потрапив у ситуацію, як кажуть, «ідеального шторму», не тільки метеорологічного, а й бюрократичного (тому про нього також розповімо окремо). Далі в Підмосков’ї (як близькому, так і далекому) серед постраждалих – Балашиха, Хімкі, Солнечногорськ, Литкаріно, Раменське, Воскресенськ, Дмитров, Чехов.
Тепер поглянемо на другу російську столицю. Тут морози зачепили різні частини Ленінградської області, зокрема передмістя Петербурга – Ломоносовський та Всеволожський райони. А на кордоні з Фінляндією – Виборзький район (по суті, – це теж частина Суомі, яку відтяли радянські загарбники). Там на новорічні свята через аварійні відключення на смерть замерз у своїй квартирі 60-річний капітан ВМФ РФ Владислав Шевашкевич.
(Кілька слів принагідно. У Фінляндії через великі морози та деякі прорахунки в плануванні електропостачання в ті ж дні помітно зросла біржова ціна на електроенергію. Російська пропаганда намагалася спочатку подати це як «Фінляндію, що замерзає», та потім схаменулася і принишкла).
Відключали тепло та електрику також в обласному центрі, Єкатеринбурзі, та в кількох районах Карелії. Крім того, неодноразові аварії були в потягах російської залізниці, РЖД. Відключали тепло в деяких пасажирських вагонах (поїзд Самара – Петербург) або ж бували довгі незаплановані стоянки (потяг Адлер – Нижньовартовськ п’ять годин стояв посеред поля в Челябінській області).
І це, повторюся, тільки те, що проникло в медіапростір. У путінські часи регіональна влада контролює місцеву пресу сильніше, ніж у брежнєвський застій. Тому про багато подібних випадків у російській глибинці просто невідомо.
П’ЯНІ КАНІКУЛИ ТА ЗНОШУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НА ТЛІ ХОЛОДУ
Отже, що сталося цього разу? Мороз, справді сильний, від -20 до -30, дуже вдало збігся з п’яними новорічно-різдвяними канікулами, які за народного улюбленця Путіна менш ніж десять днів не тривають (цього разу це було 30 грудня – 8 січня). На цей час соціальне та, певною мірою, соціально-інфраструктурне життя в Росії частково завмирає. Звісно, що хтось все ж таки працює, наприклад, на об’єктах критичної інфраструктури. Проте справи менш значущі, скажімо, вивезення сміття, перестають діяти (от на фото – один з ненайгірших районів ближнього Підмосков’я).
Та й у тих, хто працює, настрій почасти святково-похмільний і дисципліна – так собі. Це збільшує вірогідність аварій. І що ж у цьому разі? За відсутності керівництва реакція на форс-мажори є дуже повільною. А як інакше? Тут ще тазик «олів’єшки» під «шампусік» не доїли, а там хтось лізе зі своїми проблемами – зачекають!
Водночас комунікації, які використовують, були прокладені ще в радянські часи. Потім, починаючи з 2000-х років, на Росію ллявся такий газо- та нафто-доларовий золотий дощ, що за господарського підходу можна було всю країну переобладнати та апґрейдити на зразок Норвегії. Проте путінська влада обрала інший шлях: по-перше, розкрадання; по-друге (як виворіт першого) – наведення поверхневого марафету, який впадав би у вічі. Та головне – підготовка до майбутніх імперських воєн, насамперед з Україною.
До того ж комунікації часто бувають невидимі, бо в землі закопані (тепло- та водопостачання, відведення каналізації) або ж сприймаються малопомітним елементом пейзажу (енергопостачання), тому про них та їхнє оновлення думають насамкінець. А передусім – про зиск, який дає забудівля. А де вона має найбільші темпи? Правильно, в Москві та Підмосков’ї. Тут нові квартали ростуть один за одним, а комунікації до них – старі, розраховані на старі ж обсяги постачання та споживання. Плюс, повторюся, високий рівень фізичного та морального зносу.
Тому велика кількість аварій саме в столичному регіоні є закономірною.
ВІЙНА, МОБІЛІЗАЦІЯ ТА КАДРОВИЙ ГОЛОД У РОСІЙСЬКОМУ ЖКГ
А тепер переходимо до воєнного фактора, який також дуже важливий. І є якась найвища справедливість у тому, що країна, яка планомірно та цілеспрямовано чинить агресивні дії проти цивільного населення сусідньої країни, отримує щось подібне в себе вдома, причому без масованих обстрілів і бомбувань.
По-перше, вже дається взнаки мобілізація. І це те, про що давно казали демографи й економісти. Крім того, треба врахувати, що працівники у цій сфері, житлово-комунальному господарстві, фактично є державними службовцями. Отже, їм важче сховатися від мобілізації, ніж в приватних компаніях.
Причому тут необов’язково йдеться про призов у штурмові частини ЗС РФ. Країна-агресор відкрила довгий фронт з Україною (інфраструктуру), який теж треба підтримувати в більш-менш пристойному стані. До того ж ЗСУ наносять удари по комунікаціях і на більшу глибину. А це все також треба ремонтувати, налагоджувати, щоби підтримувати логістику загарбницької війни. Що відповідно означає: багато хто зі спеціалістів, і не гірших, виїхав працювати на ТОТ і у прифронтові області Росії.
У підсумку це призводить до кадрового голоду в тих місцях, звідки були вилучені працівники.
ГАРМОНІЙНЕ ПОЄДНАННЯ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗІ СЕКРЕТНІСТЮ
Всі перелічені фактори плюс ще деякі, додаткові, дуже рельєфно проявилися в найбільш гучному випадкові, який варто розглянути окремо. Це ті самі Подольськ і його мікрорайон Климовськ, в якому без опалення та гарячої води залишилися зо дві сотні багатоквартирних будинків і міська лікарня. Цікаво, що навіть російська преса не може розібратися, якого дня сталася аварія – 2 чи 4 січня, а також скільки людей постраждало через відсутність тепла та обвального псування інфраструктури – 20 тисяч або ж 150 тисяч. Складається враження, що це пояснюється не тільки особливостями «п’яних канікул», а й тим, що не знали, кого та наскільки треба буде робити винуватцем. (А значить – в який бік писати: прибільшувати чи применшувати).
Адже Московською областю з 2013 року керує Андрій Воробйов, виходець з клану Сергія Шойгу. І те саме керівництво аж до введення 6 січня в Климовську, Подольську надзвичайного стану було не дуже в курсі того, що там відбувається, оскільки їм, мовляв, про це не доповідали. (Для довідки: це місто за 20 км від кільцевої дороги навколо Москви).
Водночас на місці аварії розташований Климовський спеціалізований патронний завод (КСПЗ). Навіть більше, аварія сталася на міській котельні, підпорядкованій цьому КСПЗ. Отже, це режимний об’єкт, що в умовах війни само собою небезпечно. Один невправний рух чи заява – і ти вже шпигун або диверсант, «посібник укропів». І це також частково пояснює уповільненість реакції на климовські аварії.
КСПЗ – КРИМІНАЛЬНА ЕСТАФЕТА ЧАСІВ ПРЕЗИДЕНТА ПУТІНА
Ще цікавіше – з власниками цього заводу, який, з’ясувалося, має довгу кримінальну історію. Коментатори та експерти, що побоюються сваритися з Кремлем, випинають фігуру старого його власника (у 2000-ні роки) – мексиканського авторитета радянського походження Хорхе Портільї-Суміна. Або ж, у крайньому разі, – гендиректора КСПЗ у 2018–2022 роках Івана Дорогих.
А чому ж мовчать про тих, хто був потім, туманно називаючи їх «власниками, які перебувають за кордоном»? Тому що в 2022–2023 рр. патронним заводом керував офіцер ФСБ і ФСО, охоронець Путіна (щонайменше у 2017–2019 роках) Ігор Рудик. А з травня 2023 року гендиректором став інший колишній офіцер ФСБ Ігор Кушников (проти нього в 1990-х – на початку 2000-х заводили справу за створення організованого злочинного угруповання). Влітку 2023-го він же як гендиректор засвітився на заході, на якому нагороджували ветерана «СВО» (тобто учасника угруповання, не менш злочинного).
9 січня слідчий комітет Росії в Московській області звітував про вправну роботу: затримані начальник котельні, заступник голови адміністрації Подольська, який підписав акт підготовки до опалювального сезону, а також гендиректор ЗАТ «КСПЗ». Але прізвища – не названі! Тому невідомо, чи буде тим гендиректором Кушников, чи хтось інший (але певно, що не Рудик).
Губернатор Воробйов, «пташеня» з «гнізда Шойгу», після закінчення «п’яних канікул» розвинув титанічну діяльність для оперативного рятування Климовська від холоду. І попросив Путіна передати котельню від Патронного заводу на баланс області. А «мудрий» Путін вирішив: чого там дріб’язком займатися… І наказав націоналізувати, крім котельні, й увесь завод! «Росія – щедрая душа!».
До речі, судячи з того, що, за версією СКР, негаразди почалися тільки 4 січня (а не 2-го, як за іншими версіями), то працелюбного губернатора Воробйова точно будуть «відмивати» від будь-якої відповідальності…
Погодьтеся, цікава історія з цим КСПЗ, яка показує всю гнилість, знизу – доверху, путінської влади. Проте й гнила вона є вкрай небезпечна, бо патрони (та ракети) далі випускає...
На Москві тепер потепліло. Та, кажуть, холоди скоро знову повернуться. Побачимо, чи буде тоді нова атака славного козака Мороза-Морозенка. Якщо так, то хоч пиши ремікс давньої народної пісні. Якось так: «Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче. Через тебе, Морозенку, пів Росії плаче…».
Олег Кудрін, Рига
