Путін збирається на гостину до Ердогана: про що можуть говорити
Путін уперше після широкомасштабного вторгнення в Україну відвідає Туреччину, країну-члена НАТО, де матиме переговори з очільником країни Реджепом Ердоганом. Це підтвердив помічник російського диктатора Ушаков, а також неназваний турецький чиновник у коментарі виданню Reuters, який зазначив, що зустріч запланована на 12 лютого.
Цікавимося в експертів, яка мета візиту, які ймовірно теми підійматимуться, що сподівається отримати від цієї зустрічі Путін, а що — Ердоган? Як на все це відреагує НАТО?
Чекати якихось сенсацій і вагомих конкретних домовленостей не варто. Для Путіна та Ердогана важливим є сам факт такого візиту
У коментарі Укрінформу голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко розповів, що головна мета цього візиту для Путіна – суто символічна. Диктатору треба просто продемонструвати, що він їздить за кордон і що ніякої ізоляції не має.
“Те саме було з візитами Путіна до ОАЕ і Саудівської Аравії. Формально, це ще і зворотній візит. Ердоган минулого року їздив в Росію, Путін має приїхати до Туреччини. До речі, такий візит на запрошення Ердогана мав відбутися ще минулого року, але Путін тоді побоювався робити такі подорожі. Зараз він трохи осмілив, і навіть починає нахабніти”, - каже політолог.
За його словами, перелік тем на таких переговорах є традиційним і доволі широким – від ключових питань двосторонніх відносин до міжнародних проблем, які є актуальними для обох країн: “Безумовно, буде обговорюватись і «українське питання», але ще більше - ситуація на Близькому Сході, особливо в Секторі Газа, що вже є інтересом Туреччини”.
Щодо «українського питання», то Путін може використати цей візит, щоб заявити і обґрунтувати свої «умови миру», по суті ультимативні й для нас неприйнятні.
“Одну з таких умов він уже заявив напередодні – створення демілітаризованих зон на території України, - нагадує пан Фесенко. - Ердоган, в свою чергу, може нагадати, що він, як і раніше, може виступати в ролі посередника на ймовірних мирних переговорах про завершення війни між Росією і Україною”.
Загалом експерт не чекає від цього візиту великих сенсацій і вагомих конкретних домовленостей.
“А страшилка про те, що Ердоган нібито може перейти на бік Путіна є абсолютно ірраціональною і не відповідає дійсності, тому що це не відповідає інтересам Туреччини і політичному стилю Ердогана”, - додав він.
Відповідаючи на питання, що від цієї зустрічі сподіваються отримати обидві сторони, Володимир Фесенко відповів: “Не думаю, що є якісь конкретні і великі «хотєлки», які хочуть отримати Путін і Ердоган. Для них обох є важливим сам факт такого візиту, хоча і з різних причин. Про цілі Путіна я вже сказав, а для Ердогана особливі стосунки з Путіним є його політичним ресурсом і капіталом, який він може використовувати для збільшення своєї геополітичної ваги (зокрема в переговорному процесі по Україні) і для торгів із західними партнерами по НАТО”.
Певною мірою, для Ердогана Путін є інструментом противаги в стосунках з США і ЄС.
Водночас політолог додав, що якісь конкретні домовленості, особливо по економічній складовій двосторонніх відносин, звичайно, будуть. Але великого геополітичного значення вони не матимуть.
Що ж до НАТО...
“Хіба візит Путіна до Туреччини це щось принципове нове? Ні, це далеко не перша і напевно не остання їх зустріч. У НАТО до цього ставляться достатньо спокійно, а США, скоріше за все, час від часу використовують в своїх інтересах особливі стосунки Ердогана і Путіна. Проблемою було блокування Туреччиною вступу Швеції до НАТО. Але цю проблему врешті-решт вирішили компромісним шляхом”, - звертає увагу експерт.
Пан Фесенко не очікує суттєвих змін у відносинах між Туреччиною і НАТО. «Подвійна» зовнішня політика Туреччини, зокрема і балансування в стосунках із Заходом і Росією, буде і надалі, поки при владі Ердоган.
“Туреччина не вийде з НАТО. У НАТО ж не зацікавлені в руйнуванні стосунків з Туреччиною, але там регулярно робитимуть поправку на особливості інтересів і зовнішньої політики Туреччини”, - стверджує політолог.
Ердоган спробує розіграти “західну карту”, в якій Путін виступатиме як вигідна та зразкова «лякалка»
Політолог Олег Постернак вказує на те, що у другій половині 2023 році відбувся зсув зовнішньополітичного курсу Ердогана у бік Заходу: “Йому потрібні західні країни для того, щоб перекрити наслідки фінансово-економічного стресу для турецької економіки західними грошима. Туреччина гостро потребує західного капіталу, адже найбільшими інвесторами залишаються країни ЄС, США, Велика Британія”.
Передача командирів «Азову» Україні, схвалення заявки Швеції до НАТО, публічна підтримка Туреччини нашої держави в процесі вступу до Альянсу... Усе це Росія змушена була прийняти як факт.
“Таке показове нехтування російським напрямком стало результатом міжнародного знесилення РФ, ослаблення зовнішньополітичних позицій Путіна. Ердоган досить вміло вловив той факт, що російський диктатор загнав себе у вразливе становище й буде зацікавлений у тому, щоб якнайдовше воно було пролонговане, - каже експерт. - Чим контрольовано слабше Путін – тим вигідніше це Туреччині, яка може нав’язувати свій формат співпраці. Ердогану також безумовно вигідна поступова демілітаризація російського флоту, що майстерно здійснюється армією України”.
Щоправда, на динаміку російсько-турецьких відносин сильно вплинула антитерористична війна Ізраїлю проти ХАМАС. Єдність із палестинського питання дозволила Росії сподіватись на повернення попереднього знаку відносин із Анкарою.
“І зараз якраз Путін летить в Туреччину для відновлення динаміки відносин на базі спільних погоджень щодо близькосхідного питання та економічної кооперації”, - додав він.
Та крім ізраїльської воєнної операції є ще карабахський вузол суперечностей між великими гравцями, а також нещодавнє напруження між США та Іраном. Ердогану потрібно лідерство в мусульманському світі, саме тому він і освоював антиізраїльський порядок денний. Росія може підтримати Туреччину в цьому зовнішньополітичному позиціонуванні.
Що стосується «українського питання», то тут турецьке посередництво стало більш символічною акцією ніж практичним майданчиком.
“Зрозуміло, Ердоган – майстер маневреної дипломатії між Україною і Росією, між Заходом та Сходом. І це його зовнішньополітичний капітал, - каже Олег Постернак. - Обмін думками між Путіним і Ердоганом щодо подальшого ходу російсько-української війни та перспективи миру буде, скоріш за все, мати формально-стриманий характер, адже Ердоган прекрасно розуміє, що не може вплинути як на антиукраїнський фанатизм Путіна у війні, так і на небажання Києва йти на діалог із військовим злочинцем”.
Ердогану важливий баланс.
“Рухаючись у бік США, турецький президент звіряє і потенційну реакцію Росії. І він не піде на різке загострення відносин із Кремлем. Базовий інтерес – максимально витягувати вигоду від торговельного посередництва і вразливостей Росії”, - наголошує політолог.
Туреччина для Росії довгий час залишалась партнером, який дозволяв РФ обходити західні санкції. Однак наприкінці минулого року стались важливі зміни: 22 грудня президент США Байден своїм указом про вторинні санкції призвів до того, що турецькі банки почали розривати кореспондентські відносини із російськими фінустановами, припиняти обробку платежів без формального закриття договорів.
“Ймовірніше, Путін спробує переконати Ердогана пом’якшити ці фінансові дії і скріпити відносини черговими інфраструктурними та енергетичними проектами”, - прогнозує наш співрозмовник.
Що стосується реакції НАТО та суміжних “рухів”...
“Особливість полягає в тому, що російсько-турецькі відносини вибудовувались в класичних східних традиціях як особисті відносини двох лідерів. І зараз Путіну важлива PR-картинка начебто активної зовнішньої політики, здатності здійснювати закордонні візити, що повинно імітувати імідж «сильної держави», - зазначив пан Постарнак. - І Туреччина, і НАТО це прекрасно розуміють. Навряд чи Росія наразі в тій міжнародній вазі, щоб планувати втягнути Туреччину в антизахідний пояс чи ослабити зв’язки Анкари із Північноатлантичним альянсом, в якому вона із 1952 року”.
Але «російську карту» Ердоган любить розігрувати періодично перед Заходом для реалізації власних цілей, як це було із закупівлею російських ЗРК.
“Так само він розіграє зараз і «західну карту», розраховуючи на літаки нового зразка (днями координатор Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що Штати можуть відновити програму F-35 для Туреччини, якщо Анкара відмовиться від російських С-300, - Ред.). У даному випадку Путін виступає лише як вигідна та зразкова «лякалка»”, - підкреслив політолог.
Путін переконуватиме Ердогана перейти на його сторону, але марно — нічого у нього не вийде
Політичний експерт Євген Савісько вважає, що у турецького візиту Путіна є кілька стратегічних завдань. Одне з них - "українське питання". На його думку, очільнику країни-агресорки необхідно розвалити проукраїнську коаліцію в світі.
“І певні успіхи в цьому вже є. Зокрема, це стосується результатів виборів у Словаччині та Нідерландах, де перемогли відверто проросійські симпатики. І це на додачу до Угорщини, Північної Кореї, Ірану, Грузії, Білорусі і низки азійських, африканських та південно-американських країн. Тепер необхідно активно долучити до цих процесів Туреччину”, - перераховує пан Савісько.
Насамперед долучити в тому плані, щоби Туреччина припинила військово-технічне та гуманітарне співробітництво з Україною, підтримку кримськотатарського народу.
“Досі Анкара намагалася, і досить успішно, всидіти на двох стільцях, підтримуючи хороші стосунки як з Вашингтоном і його союзниками, так і з Москвою. Президент Ердоган показав вищий політичний пілотаж, зумівши заробляти на всіх сторонах війни в Україні. Однак, схоже, кремлівський вождь вирішив, що це неправильно і спробує переконати Реджепа перейти на його сторону”, - вважає експерт.
Іншим важливим питанням переговорів стане війна в Ізраїлі, її наслідки, близькосхідна криза та можливість початку Третьої світової саме на Близькому Сході. І, звісно, буде обговорено ситуацію в Сирії та Курдистані.
“Але президент Туреччини навряд чи піде на умовляння кремлівського диктатора, і не погодиться пристати винятково на його сторону. Особливо, це стосується блокування співпраці з Україною, адже на цьому заробляє зять пана Ердогана, а отже і він сам. На що може піти очільник Туреччини, так це на збільшення товарообігу, придбання на вигідних для себе умовах російських нафти, газу, зерна. Можливо, навіть і розрахунок не в доларах США чи євро, а турецькими лірами. Все інше залежатиме від того, що запропонує та чим пригрозить Туреччині США”, - резюмував Євген Савісько.
Мирослав Ліскович. Київ
