Зерно незгоди

Польські аграрії 9 лютого знову на місяць почали блокувати рух вантажівок на частині пунктів пропуску на кордоні з Україною, поступово розширюючи протест. Що це означає для українсько-польських відносин, які питання залишаються без відповіді й кому слугує напруга у відносинах між Києвом і Варшавою?

ГЕНЕЗА КОНФЛІКТУ

У рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну Єврокомісія на початку червня 2022 року офіційно скасувала усі мита і збори з українського експорту на європейський ринок, аби допомогти у відновленні українського бізнесу, який постраждав унаслідок російської агресії.

Протести польських аграріїв проти цього кроку почалися вже восени того ж року і посилилися на початку 2023 року. Польські фермери переконували, що дешева українська агропродукція, замість того, щоб іти транзитом на експорт до третіх країн, заполонила польський ринок, демпінгуючи ціни і роблячи вирощування багатьох культур нерентабельним.

На тлі масових протестів фермерів у відставку, в день візиту Президента України Володимира Зеленського до Варшави 5 квітня, подав тогочасний віцепрем’єр, міністр сільського господарства Генрик Ковальчик. Попри домовленість на найвищому рівні між Києвом і Варшавою, що проблему буде вирішено найближчим часом, уряд Польщі вирішив не зволікати і 15 квітня запровадив повну заборону на широкий перелік агротоварів з України, зокрема на збіжжя, фрукти, овочі, м’ясо, цукор, мед, вина тощо.

Тоді Польща якраз входила в доволі активну фазу парламентської виборчої кампанії до жовтневих виборів, відтак політики не могли собі дозволити не звертати увагу на гучні голоси польських фермерів. Повна заборона на імпорт агротоварів з України стала шоком для Києва і викликала негативну реакцію у Брюсселі. В Єврокомісії такі односторонні дії Варшави назвали неприйнятними.

Під тиском Єврокомісії Варшава через тиждень відмовилася від цього кроку, але Єврокомісія теж пішла на поступки, погодившись на два місяці ввести європейську заборону на імпорт на польський ринок української пшениці, ріпаку, кукурудзи та соняшника. Згодом, у червні, Єврокомісія продовжила її до 15 вересня. У правоконсервативному уряді Матеуша Моравецького такий короткий термін ембарго на українське збіжжя, що завершувався за місяць до виборів, прямо назвали втручанням Брюсселя у виборчу кампанію на боці експрезидента Євроради Дональда Туска.

Ще влітку тогочасний прем’єр Моравецький пригрозив, що у випадку відмови Єврокомісії продовжити європейське ембарго на українське збіжжя – польський уряд зробить це в односторонньому порядку. Варшава так і зробила, попри негативну реакцію на це у Києві й Брюсселі. Утім, як відомо, це усе ж не допомогло партії “Право і Справедливість” Ярослава Качинського залишитися при владі.

Після перемоги на виборах ліволіберальна коаліція Туска заявила, що не скасує ембарго на українське збіжжя, а згодом польські аграрії в листопаді приєдналися до страйку перевізників, які зі своїм переліком вимог вирішили блокувати кордон з Україною. Попри те, що на початку січня цього року міністр сільського господарства Польщі Чеслав Секерський домовився з аграріями з організації “Обмануте село” про припинення страйку перед пунктом пропуску “Медика-Шегині”, в лютому інша організація – аграрна секція незалежної профспілки “Солідарність” – оголосила про відновлення страйку на кількох пунктах пропуску, блокуючи також тракторами рух транспорту на дорогах по всій Польщі.

В уряді Туска наполягають, що вимоги фермерів обґрунтовані: польські аграрії потребують захисту від неконтрольованого напливу української агропродукції. Йдеться як про доплати на рівні ЄС до вирощування різних культур, так й обмеження українського експорту на польський ринок. Варшава намагається, аби Єврокомісія передбачила введення квот на імпорт певних видів товарів з України, наприклад цукру, м’яса птиці тощо, а також клаузу (застереження, - ред.), щоб у випадку дестабілізації ринку можна було запровадити ембарго на певні види товарів з України.

ПОЛІТИЧНІ Й ІДЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Конфлікт з блокуванням польськими аграріями і перевізниками українського кордону триває з перервами від початку листопада минулого року. Польська влада не може ігнорувати вимоги протестувальників принаймні з двох причин: країна знову поринула у вир виборчої кампанії, cпочатку до місцевих виборів у квітні, а згодом – до Європарламенту в червні. Крім того, на боці протестувальників – симпатія польського суспільства. За даними останнього опитування центру IBRiS для видання Rzeczpospolita, понад 77% громадян Польщі підтримують вимоги протестувальників на кордоні й лише близько 11% не поділяють їхніх вимог.

Польський уряд намагається вести переговори у трьох напрямках: з Києвом, Брюсселем, а також самими протестувальниками. З останніми – найскладніше, оскільки їхні вимоги часто є такими, які виконати майже неможливо. Наприклад, одними з останніх їхніх вимог є повна блокада агропродукції з України мінімум на місяць, вихід Польщі з європейського “Зеленого ладу” та введення доплат до окремих видів продукції. Міністр сільського господарства Польщі Чеслав Секерський чесно визнає, що найпростіше виконати вимогу з доплатами, дві інші вимагають якоїсь форми згоди з боку Києва та Брюсселя.

Україна не погоджується на, фактично, шантаж з незрозумілими до кінця апетитами польських фермерів щодо обмеження українського імпорту. Аргументом Києва є хоча б те, що Польща також експортує до України багато своєї агропродукції, наприклад м’ясомолочні продукти. Дзеркальні кроки з боку України на заборону українського експорту могли б вдарити по широкій групі польських виробників продовольства, які орієнтовані на український ринок.

У коментарі агентству посол України в Польщі Василь Зварич нещодавно підкреслив, що польські фермери не мають підстав для загострення протесту на кордоні з Україною, оскільки їхні вимоги вже чує вся Європа і шукає шляхи вирішення проблеми. Дипломат наголошує, що потрібно не нагнітати ситуацію на кордоні й не блокувати пункти пропуску, а вирішувати питання у конструктивному руслі. Він слушно зауважив: поки польські фермери блокують український кордон, в Європу безперешкодно стікаються сільськогосподарські товари, у тому числі зернові, з Росії. На його переконання, зараз важливо працювати у напрямку об’єднання зусиль, щоб заборонити країні-агресору збагачуватися завдяки зростанню свого експорту сільськогосподарських товарів у Європу.

Тим часом, польські аграрії хоч і знають про імпорт з Росії агропродукції, але не поспішають блокувати кордон з РФ чи Білоруссю. Зокрема, лідер аграрної “Солідарності” Томаш Обшанський в інтерв’ю польському youtube-каналу “Чорне небо” не зміг пояснити, чому польські аграрії зосереджуються лише на блокаді українського кордону, чомусь залишаючи поза увагою Росію і Білорусь, звідки на польський і європейський ринок потрапляють овочі, м’які фрукти, пшениця, зокрема й та, яка, очевидно, вкрадена і вивезена з окупованих територій півдня України. Він зауважив, що польські аграрії лише зараз обговорюватимуть наплив агропродукції з РФ, але про блокаду кордону з Росією і Білоруссю наразі не йдеться.

Інше важливе питання, на яке польські фермери не можуть дати предметну відповідь: чому вся їхня активність зосереджена виключно на блокаді українського кордону, через який ведеться торгівля не лише з Польщею, а й усім ЄС та іншими країнами світу. Водночас вони, фактично, не звертають увагу на польські фірми-імпортери, які купляють цю українську продукцію для подальшої реалізації в Польщі. Адже якщо не буде попиту з боку польського покупця на українську агропродукцію, то вона не осідатиме на польському ринку, а йтиме далі транзитом до третіх країн, зокрема й за межі ЄС. У Польщі нещодавно було неофіційно оприлюднено перелік з 500 польських імпортерів українського збіжжя та іншої продукції на суму 5,5 млрд злотих (понад 1,2 млрд $). Польський міністр Секерський зазначає, що знає про цей перелік фірм, але зауважує: вони заслуговують лише на моральний осуд, але не порушили закон, адже імпортувати збіжжя законно, ще до офіційного введення ембарго.

ТРЕБА ВГАМУВАТИ ЕМОЦІЇ І ШУКАТИ ВІДПОВІДІ

Блокування кордону, відновлення довжелезних черг з вантажівок знову розпалюють емоції з обох боків кордону. Нещодавній інцидент з розсипанням польськими протестувальниками зерна з українських вантажівок, які прямували з пшеницею транзитом до Балтії, ще більше підкрутив градус напруги.

Польська прокуратура зацікавилася цим хуліганським вибриком, а з обох боків кордону лунають емоційні заяви, які вже далеко виходять за рамки суто економічної суперечки. Згадка про складні сторінки історії у контексті цього конфлікту є ознакою того, що він набуває дедалі ширших масштабів. І тут варто погодитися з прем’єром Польщі Туском, який нещодавно заявив, що треба зробити усе можливе, аби не допустити до посилення в Польщі антиукраїнських настроїв.

Дуже високий рівень емпатії до України й українців, який спостерігався в польському суспільстві у перший рік війни, на жаль, вже поступово стає історією.

Поляки звикли до новин з фронту, внутрішня політика з часом витіснила з перших шпальт газет і з екранів телевізорів тему війни, інтереси польського фермера для пересічного поляка є ближчими і більш зрозумілими, аніж українського землероба, який часто сіє хліб на полі із залишками мін чи навіть під загрозою ворожих обстрілів. Тим більше, що в Польщі популярною є думка, що на експорті українського збіжжя за кордон нібито насправді заробляють не Україна й українські селяни, а олігархи і міжнародні корпорації.

Ситуацію з кризою на кордоні між Україною і Польщею вміло використовують проросійські сили у країні й сама Росія, яка хоче внести розбрат у відносини між Києвом і Варшавою. На питання, чи у провокаціях з розсипанням зерна на кордоні чи схожих діях, які можуть з’являтися на кордоні, є російський слід, відповіді повинні давати правоохоронні органи.

Натомість, українська і польська влада спільно з Єврокомісією мають швидко знайти відповіді на питання, яким чином має здійснюватися безперебійна торгівля між Україною і ЄС, щоб кордон, і не лише польсько-український, щоразу не ставав заручником різних груп інтересів.

На ці питання треба давати відповіді в умовах, коли Україна починає свій активний шлях щодо приєднання до європейської спільноти.

Юрій Банахевич, Варшава

Перше фото: Monika Chlebosz