Курс російської опозиції – на радикалізацію протесту
Після початку повномасштабної російської агресії проти України Форум вільної Росії (ФВР) перестав проводити свої зібрання в попередньому форматі. Натомість організовував Антивоєнні конференції, причому вже не тільки у Вільнюсі, а й у сусідніх столицях – Ризі, Таллінні. Таких заходів було проведено п’ять.
Проте, в міру того, як наближалася друга річниця Великої війни, стало очевидним, що й цей формат себе вичерпав. В умовах, коли Кремль затягує війну, переводячи її у формат виснажливої, сам термін «антивоєнна» втрачає сенс. Відповідно треба повертатися до форматів Форуму, але надавши їм новий зміст на основі нової концепції.
УКРАЇНСЬКА НОБЕЛІАТКА НА ВІДКРИТТІ ФОРУМУ – ЯК СИМВОЛ
Гасло Форуму: «Перемога – Україні! Свобода – Росії!». І це не пусті слова. Українська проблематика так чи інакше була на ньому ключовою. Щоб підкреслити це, вперше форум відкривався не вступними словами його лідера Гаррі Каспарова, а виступом української лауреатки Нобелівської премії Олександри Матвійчук (онлайн). Вона, як на мене, точно окреслила головні задачі зібрання, до якого звернулась:
«В цій непростій ситуації (коли Кремль обрав стратегію виснажливої війни, - авт.) добре видно пріоритетні завдання – і нам потрібен ваш голос, ваша допомога. Нам потрібно переконати західних політиків, що Україні потрібна зброя й інша підмога. Що належить конфіскувати заморожені російські активи і передати кошти Україні – для обороноздатності та відновлення».
Виступ Матвійчук справді став камертоном 12-го Форуму. Це, звісно, не означає, що вся проблематика концентрувалася виключно на окреслених тезах. Але під час інших обговорень вони трималися в голові. Я, як людина, котра побувала майже на всіх Форумах вільної Росії, відчув це особисто.
І ще важливе зауваження. ФВР з’явився у 2016 році. А після початку повномасштабної агресії навесні 2022 року розпочала свою роботу, так би мовити, паралельна структура – Форум вільних народів Постросії (ФВНП). У нього від самого початку риторика була значно гостріша – нетерпима до існування сучасної Росії як уламка імперії. Відповідно – з декларацією про необхідність її деколонізації. (тут показовими будуть назви двох найближчих форумів ФВНП, квітневого у Вашингтоні та червневого у Вільнюсі – «Розвал Росії та західна політика»; «Реальні безпрограшні сценарії Постросії»).
«УПЕРШЕ ПРЕДМЕТНО ЗАГОВОРИЛИ ПРО ДЕІМПЕРІАЛІЗАЦІЮ РФ»
На початку діяльності Форуму вільних народів Постросії навіть у російській опозиції багато хто називав його маргінальним. Але пройшов час і, як ми зараз бачимо, ФВР, власне кажучи, йде шляхом у тому ж напрямку. Щоби звірити свої враження, я вирішив поговорити з кількома форумчанами, учасником та організатором.
Учасник – Денис Угрюмов, один із лідерів ініціативи «Вільна Інгрія». Цей рух ставить за мету створення незалежної держави Інгрії на місці сучасних «суб’єктів федерації» Санкт-Петербурга і Ленінградської області. Це дуже цікавий і сильний за задумом проєкт, важливий у плані деконструкції залишків Російської імперії. І справді – що може бути більш цікавим та амбітним, аніж переформатування однієї з російських імперських столиць з округою – в одну з перлин намиста балтійських держав.
Отже враження від заходу «інгрійця» Угрюмова:
«На мій погляд, минулий Форум можна вважати проривним, оскільки на ньому вперше по-справжньому предметно заговорили про регіоналізацію та деімперіалізацію Росії. Що є головним порядком денним «Вільної Інгрії». Не можна залишати жодного шансу, щоби після перемоги України в Росії зберігся якийсь організаційний центр, котрий потім знову може бути вражений імперським вірусом та здійснити імперіалістичний ренесанс», – переконаний Угрюмов.
Він зазначив, що гасло форуму «Перемога – Україні! Свобода – Росії!» буде правильним, якщо його прочитати й у зворотній черговості: «Лише за справжнього звільнення Росії, частин, які її наразі складають, можна буде вважати, що Україна перемогла».
На його думку, найважливішою новацією дводенного заходу було чітке проговорення позиції, що єдиною по-справжньому дієвою формою підтримки України може бути створення російських підрозділів у складі ЗСУ. І в майбутньому на їх основі формуватимуться військові частини, які братимуть участь у поваленні путінського режиму.
«Путінський режим обов'язково має бути знищений. Інші ненасильницькі методи боротьби з ним цілком вичерпали себе. Показовим убивством Навального Кремль надіслав чіткий сигнал Заходу, що жодних обмежень йому більше немає. Цей скажений собака – не лікується, він має бути знищений. Говорячи це, я маю на увазі Путіна та його клевретів».
«ВІДБУВАВСЯ РОЗВОРОТ КУРСУ ФОРУМУ В БІК РАДИКАЛІЗАЦІЇ»
А тепер – задля обіцяної стереоскопічності – другий погляд на 12-й Форум від одного з його організаторів. Це Даниїл Константинов, член постійної ради ФВР. Він колишній політичний в’язень Кремля. За поглядами – російський націоналіст. Даниїл – з тієї частини даного сегменту, що проти Путіна, проти імперіалістичних війн. Його побратими знаходяться або в російських тюрмах, або в еміграції, або воюють за Україну.
Отже враження одного з організаторів дводенного заходу та модератора кількох дискусійних панелей:
«З нового на Форумі – очевидний розворот його курсу в напрямку все більшої радикалізації. Тепер у нас дедалі більше заявляють саме про збройний опір путінізму, відкрито говорять про підтримку партизанського руху в Росії. Прямо вказують, що треба підтримувати російських добровольців, які зараз зі зброєю в руках виступають на боці України. Це взагалі стає головним лейтмотивом дискусій на Форумі».
Константинов також окремо згадав про першу дискусійну панель Форуму, присвячену такий важливій, благородній, але дещо консервативній справі, як правозахист. Довгі роки він ішов шляхом радянського «шістдесятництва», дисидентства, заперечуючи елементи жорсткої боротьби, спирався на мирний опір. Але велика повномасштабна війна все поміняла. Хіба можна вважати злочинним опір, нехай і збройний чи диверсійний, дійсно злочинному кремлівському режиму? «Тому треба враховувати виклики, які дає війна. Іншими словами, радикалізація дискурсу відбувається і в правозахисному середовищі. Дедалі більше людей вважають, що підтримки, зокрема правозахисної, потребують і ті люди, які здійснюють силові дії. Це насправді тектонічне зрушення», – зазначив Константинов.
Отже, що маємо. Учасник і організатор. Регіоналіст, інгрієць-незалежник і російський націоналіст-антиімперець, люди з різними (проте однаково антипутінськими) поглядами зафіксували у Форумі, що відбувся, домінантні зміни. Найбільш принципова російська опозиція радикалізується і бере курс на справжню війну з Путіним та його режимом.
ПРО НЕВИНУВАТІСТЬ РОСІЯН, ПЕРЕГОВОРИ ТА ЕКОНОМІКУ ВІЙНИ
Проте не слід думати, що зазначені зміни відбуваються миттєво й одноголосно. Тому варто навести кілька прикладів. Не для того, щоб затаврувати, а щоб відтінити позиції, викладені вище.
От, наприклад, Леонід Гозман. Колишній політик, чудовий публіцист, психолог за освітою. Після 2014 року він був неперевершений, коли приходив на російські пропагандистські «ток-шоу» і попри виття та гавкання кремлівських шавок – встигав чітко, спокійно, дотепно викласти тези, які вщент розбивали конструкції пропагандонів. (На мій погляд, людей, яким це вдавалося, було тільки двоє – росіянин Гозман і наш Роман Цимбалюк. Через це обох із часом перестали запрошувати на ті «шоу»). 2022 року Гозману вдалося вилетіти на Захід. При цьому щось зламалося в логічній побудові його аргументації. І на Форумі деякі заяви викликали не те, що подив, а шок. Розтлумачуючи тезу, ніби допомога Україні не є завданням російській опозиції, Гозман казав таке: «Якщо конгрес США не прийме рішення про допомогу Україні, я в цьому не винен. Якщо Україна, не дай Боже, програє, я в цьому не винен. Але якщо на перших демократичних виборах у Росії переможуть фашисти, в цьому буду винен я!». Зрозуміло, що такі тези, правду кажучи, безглузді й алогічні (якщо не допомагати зараз Україні, то демократичних виборів у Росії дарма очікувати), викликали на Форумі бурхливий спротив.
А з іншим публіцистом, Альфредом Кохом, сталася ціла низка суперечок на кількох дискусійних панелях. Порівняно з Гозманом, це більш неоднозначна постать. Проте після початку повномасштабної агресії він активно та влучно критикував путінський режим (який добре знає зсередини, бо колись розганяв НТВ). І навіть увійшов у постійну раду ФВР. Але останнім часом у пана Коха стали з’являтися сумнівні, м’яко кажучи, тексти. В них він, посилаючись на окремі соціологічні опитування, вибрані заяви тощо, пропагує ідею, що Україна просто зараз має домовлятися про щось із Росією. В умовах, коли Путін налаштований на війну «до виконання цілей “СВО”», тобто знищення суверенної України, публіцистика Коха має виключно деструктивний характер. Таким чином вона допомагає поширенню кремлівських наративів на Заході та загалом у світі. Тобто є абсолютно неприйнятною, ворожою.
Дуже важливою, хоча й неприємною для сприйняття, була секція «Економіка довгої війни» (мається на увазі країна-агресор). Кваліфіковані експерти переконливо, з посиланнями на статистичні дані показали, що російська економіка деградує, стає все більш відсталою, але… Але вона і в такому стані залишається достатньо спроможною, щоб дозволяти Путіну продовжувати війну проти України. В цьому сенсі потрясінь для неї в найближчі 2-3 роки чекати не варто. Їх можна очікувати десь на горизонті 5 років. Але ж давати відсіч агресії треба просто зараз.
Також економіст Владислав Іноземцев учергове розкритикував те, як несистемно здійснюється санкційна політика щодо РФ. Так, свій негативний вплив вона справила і деякий обмежуючий вплив вчинила. Проте Іноземцев закликає не займатися самообманом, не триматися ілюзій, що санкції можуть призвести до зупинення російської агресії. Все вирішує збройна сила, тому найкращі санкції проте Росії, як сказав економіст, – це надання Україні потужної зброї в необхідній кількості.
ЩО ПОТРІБНО, АБИ ВИЗНАТИ РОСІЮ ФАШИСТСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ
В обговоренні «Війна і віра: ідеологія московської патріархії як інструмент агресії» запам’ятався виступ Володимира Селявка, принципового литовського священника, одного з тих, завдяки кому в цій балтійській країні постала єпархія Константинопольського патріархату. Колись Селявко був прессекретарем місцевого підрозділу РПЦ і тому може розповісти багато цікавого про управлінську практику імперського православ’я. Виявляється значна частина розпоряджень із Москви йшла не по церковній лінії, а… через посольство РФ у Вільнюсі. І в цьому сенсі московська православна церква дійсно в чомусь схожа на Комінтерн. (Як тут не пригадати, що сталінська РПЦ постала того ж року, коли був закритий Комінтерн).
Й останнє, на чому хотілося б зупинитися. В дискусії «Перманентна війна як форма існування режиму Путіна» брав участь радянський дисидент Олександр Скобов. Він зараз знаходиться в Петербурзі, тому виступав онлайн. Скобову 66 років, але, чесно кажучи, він виглядає дещо старшим, оскільки пройшов радянські табори, психіатричні лікарні, тортури. І от зараз, знаходячись у«другій столиці» країни- агресора, він прямо – і аргументовано – називає Росію фашистською державою. З висновком, що будучи такою, сучасна Ерефія не може не бути агресивною.
Після виступу Скобова просто неможливо читати та слухати значну частину західних науковців, які з року в рік доводять, що путінський режим, Боже збав, не можна називати фашистським або нацистським, бо за окремими формальними ознаками він не корелює з італійським фашизмом чи німецьким нацизмом. Дуже зручна позиція, яку легко обґрунтувати суто науковою коректністю. При цьому вона вимовлена в безпечних демократичних країнах. А Скобов ставить на кін свою волю і життя, але продовжує доводити світові речі, котрі, як на мене, достатньо очевидні.
Чому ж так? Бо якщо визнати Росію фашистською/нацистською, то це вимагатиме більш чіткого, різкого та ризикованого протистояння з нею. До чого на Заході дійшли ще не всі. Але – дійдуть. І Форум вільної Росії свою важливу частку роботи в цьому напрямку робить, а значить – працює на наближення нашої спільної перемоги.
Олег Кудрін, Рига–Вільнюс
Перше фото: ELTA / JOSVYDAS ELINSKAS
