Послання Путіна парламенту та похорон Навального

Сама доля – за втручання злої волі – звела у часі та просторі ці дві події. Розглянемо, як вони висвітлюють силу та слабкість нинішнього путінського режиму.

МАКРОН «НА РОЗІГРІВІ» ПУТІНСЬКОГО ПОСЛАННЯ ПАРЛАМЕНТУ

Перш за все, хочеться сказати «мерсі боку» президенту Франції – за конференцію, зібрану ним у Парижі 26 лютого, і за його слова про те, що в майбутньому не можна відкидати надзвичайних дій, які могли б категорично запобігти можливій перемозі Росії в Україні. В тому числі – введення європейських військ.

Так, слідом почалася низка заперечень із різних країн і структур євроатлантичної спільноти. Але більш важливим є те, що почалося відкрите обговорення цієї теми, призвичаєння до неї. Ба більше, перші обережно-позитивні відгуки, наприклад, з Литви та Канади. Як тут не згадати, що перші місяці після повномасштабного російського вторгнення теж не йшлося про важке озброєння, танки, літаки, потужні системи ППО. Проте, це стало та продовжує ставати реальністю. Не так швидко, як нам хотілося б, але стає.

Отже, Еммануель Макрон, якого раніше хто тільки не критикував за надто поблажливе та пристосуванське ставлення до Путіна, в середині свого другого президентського терміну став дещо іншим. Тепер, не дбаючи про перевибори, він може діяти так, як вважає корисним для своєї країни, Європи та для свого місця в підручниках історії. Заява, зроблена ним за три дні до щорічного путінського послання парламенту, сполохала російське пропагандистське болото, викликала в ньому бульбашки хейту неабияких розмірів і повторюваності.

Так, колись Макрону докоряли через його часте спілкування з Путіним. Але – хтозна? – може саме з того він виніс таке поняття, яке в гебістсько-кремлівських коридорах називають «отвєточка».

У чому полягає тактика та стратегія Путіна в західному напрямку під час війни з Україною? Не тільки повномасштабної, а ще тієї, що почалася із захоплення Криму та триває вже десять років. Це – погроза ядерною палицею, ультиматум: Росія може піти на будь-що, коли їй більш рішуче заважатимуть поетапно захоплювати Україну.

Тепер же виглядає так, що Макрон першим із західних лідерів відповів диктатору на це – дзеркально! Тобто сказав, що й демократичний світ може піти на що завгодно, аби не дати Росії досягти перемоги в Україні. Якщо дослівно, «залежно від динамічності ситуації, жодних заходів виключати не варто». Жодних!

Тому виття на пропагандистських болотах було лише першими акордами. А головною сольною партією став четверговий виступ Путіна.

ЦИРКОНОВИЙ КИНДЖАЛ ПЕРЕСВЄТА В АВАНГАРДІ САРМАТІВ

Зрозуміло, що в заздалегідь заготовлений путінський текст довелося вставляти новий фрагмент – відсіч новій, як для Кремля, нахабній і вкрай неприємній заяві. При цьому нам важливо подивитися на контекст путінської відсічі: що їй передувало та що йшло після неї.

Отже, три теми «перед тим».

Це – вкотре вже – перелік улюблених путінських іграшок: нових неповторних озброєнь типу «аналоговнєт». Треба чути, з якою ніжністю він вимовляє, пестує облудним язиком самі ці назви: «Кинджал», «Циркон», «Авангард», «Пересвет», «Посейдон», «Сармат»…

Друга тема «перед тим» – обговорення можливості переговорів із Заходом, перш за все США. Це, по суті, було прямим продовженням того, що несла в світ кремлівська дипломатія напередодні великого вторгнення, в січні 2022 року. А саме – наполягання на тому, що Росія згодна тільки на новий розподіл-переділ світу за прикладом сталінського, ялтинсько-потсдамського. Все ж інше Путін вважатиме обманом і окозамилюванням.

Ну й третя тема, остання перед власне відсіччю макронівській заяві, – загальні розповіді про те, як Москва посилює свій ВПК, аби протистояти підступному Заходу.

СТАРА ВІДПОВІДЬ ПУТІНА НА НОВУ ПОГРОЗУ МАКРОНА

Отже, переходимо до відповіді на макронівські заяви про «жодних заходів не варто виключати». Цитуємо цей повний… абзац  з набором традиційних побрехеньок:

«Захід спровокував конфлікти в Україні, на Близькому Сході, в інших регіонах світу і продовжує брехати. Тепер без жодного збентеження заявляють, що Росія нібито має намір напасти на Європу. Просто – ми ж із вами розуміємо – несуть маячню якусь. А при цьому самі вибирають цілі для завдання ударів по нашій території, вибирають найбільш ефективні, як вони думають, засоби ураження. Заговорили про можливість відправки в Україну натовських військових контингентів». 

Цікава побудова першого ж речення, яка виказує дещо з підсвідомості: «Захід спровокував конфлікти… і продовжує брехати». Чого ж Пу не договорив – про що «брехати»? Очевидно, про те, що ці конфлікти насправді спровокувала Москва. І далі – логічний саме в цьому контексті перехід на тему, що «Росія нібито має намір напасти на Європу». Має-має, кремлівські пропагандисти щодня публічно про це говорять.

Далі «можливість відправки в Україну натовських військових контингентів» пояснюється не намаганням принципово запобігти можливості досягнення Росією перемоги (і попередити про це!). А – облудно – тим, що так нібито вибираються «найбільш ефективні засоби ураження російської території». Це просто повторення недолугих пропагандистських обґрунтувань початку «СВО» («створення з України анти-Росії», «натовські бази для майбутнього удару» тощо).

І от тепер найголовніше:

«Але ми пам'ятаємо долю тих, хто спрямовував колись свої контингенти на територію нашої країни. Але тепер наслідки для можливих інтервентів будуть набагато трагічнішими. Вони повинні зрештою розуміти, що у нас теж є зброя – та знають про це, щойно сказав, – яка може вражати цілі на їхній території».

Цікавий стик, чи не так? «Відправка в Україну натовських контингентів» і «доля тих, хто спрямовував свої контингенти на територію нашої країни». Тобто тут Україна нахабно названа російською територією, а ті, хто опиняться на ній, –  «інтервентами». Після чого – традиційні натяки про завдання ядерного удару з допомогою різноманітних «аналоговнєтних» засобів доставки.

Іншими словами, на принципово нову заяву-погрозу-попередження одного з лідерів західного світу Путін відповів чим? Старою, вже добре відомою погрозою! І тому в цьому турі він сутнісно – за фактом – програв. Розуміючи це, кремлівський диктатор спробував надолужити своє відставання описом апокаліптичних жахів та інших погроз щедрого російського досвіду:

«І все, що вони вигадують зараз, чим лякають увесь світ, що все це реально загрожує конфліктом з використанням ядерної зброї, а значить знищенням цивілізації – вони що, цього не розуміють, чи що? Це, знаєте, люди, які не пройшли тяжких випробувань – вони вже забули, що таке війна. Ми, навіть наше сьогоднішнє покоління, пройшли через такі важкі випробування під час боротьби з міжнародним тероризмом на Кавказі, зараз – за умов конфлікту в Україні – те саме відбувається. А вони думають, що для них це все мультики якісь».

АНТИЗАХІДНЕ БЛОКУВАННЯ ТА ВИРОЩУВАННЯ ГАРМАТНОГО М’ЯСА

Чи вдалося Путіну налякати опонента? Аж ніяк! І французький президент це зафіксував – для вірності. Просто після московського послання на полях відкриття олімпійського об’єкту в околицях Парижа Макрон персонально послав Путіна… ну, тобто зробив персональне послання йому: «Кожне слово, яке я вимовляю на цю тему (можливості введення західних військ в Україну, - ред.), є зваженим, продуманим і виваженим». Крапка. 

Хоча ні, радше – трикрапка. Бо варто стисло подивитися (як обіцяли) і на кілька тем «після того». Перша – теж традиційна і добре нам знайома. Це протиставлення Заходу, G7 – усього, що тільки під руку попадеться.  Перш за все, звісно, БРІКС, а також – Євразес, ШОС. На цьому окреслені назвами гучні об’єднання з російською участю закінчилися. Нічого – Путін починає жбурляти в публіку діалоговими платформами, а також просто деклараціями: Росія–АСЕАН, Росія–Африка, «добрі відносини з арабськими державами», «те ж саме на латиноамериканському напрямку»…

Щодо другої теми, то вона була сформульована стисло, але вагомо:

«І окремо прошу уряд збільшити фінансування міжнародних програм у сфері просування російської мови та нашої багатонаціональної культури, насамперед, звісно, на просторі СНД та й у світі загалом».

Як цікаво, взагалі-то це називається, нещодавно ще називалося – «просування “русского мира”». Але, можна так зрозуміти, цей маркер наразі виглядає настільки токсично, що й Путін вважав за краще його не використовувати.

І третя тема «після того» – здається, найдовша з усього послання. Путін довго-довго розповідав про курс РФ на багатодітні сім’ї та адресну підтримку їм з боку держави. Тут його розрахунок теж добре зрозумілий. Гарматне м’ясо диктатору потрібне не лише для поточної війни, а й для низки майбутніх, якими він уже марить.

ЯК ЖИВИЙ ПУТІН ОСТЕРІГАЄТЬСЯ МЕРТВОГО НАВАЛЬНОГО

Соратники Навального правильно зробили, що спочатку говорили про можливість поховання їхнього загиблого лідера саме 29 лютого. Хороше число, рідкісне, пам’ятне, раз на чотири роки… Та ще й день у день із виступом Путіна. Але диктатор побоявся конкуренції зі своїм опонентом, навіть мертвим. Тому влада зробила все, щоби цього дня поховання не можна було влаштувати. Довелося перенести на 1 березня. При бажанні тут теж можна знайти символіку – перший день весни: «Ви хотіли його закопати, але тільки засіяли насіння».

Про саме поховання можна говорити довго, наводячи подробиці. Але чи варто – хто захоче, нехай знайде онлайн-трансляції в ютубі та на власні очі все побачить. Головне, що вразило в цій події, – надмірні, боягузливі заходи безпеки Кремля.

Перш за все – пропагандистська накачка. Залякування всіх, хто планував прийти на прощання з опозиціонером. Потім – техніка, розвішування на місці подій камер стеження. А також розбивка на сектори території московського спального району Мар’їно, в церкві якого відбувалося відспівування (за наказом вище – стисле, не більше 20 хвилин).  Навіщо? Щоб силовики могли більш надійно контролювати простір і людей.

Це був не просто надмірний контроль, а якийсь панічно надмірний. Влада, дійсно впевнена у собі, – так себе не поводить. Тут багато що пояснюється хворобливим психологічним станом правителя. Це теж важливий фактор: нервування – передумова для системних помилок.

Важлива деталь. Борисовський цвинтар, де поховали Навального, повинен був закритися о 17:00 за московським часом, але продовжив роботу приблизно до 22:30. Тобто після всіх вчинених підлостей і гидоти, влада все ж не посміла зачинити двері «згідно з розкладом, по закону», як начебто планувалося.

НАСКІЛЬКИ ЕФЕКТИВНА ОПОЗИЦІЯ З ПЕРЕРВОЮ НА ВІКЕНД?

Але чи не найбільш неприємним стало те, що російські опозиційні ютуб- та телеканали, які ведуть мовлення з-за кордону, з еміграції, самі завершили трансляцію похорону, прощання рівно о 17:00 за московським часом. Чому? Бо не вірили, що буде якийсь «двіж»? А які ще можуть бути причини? Не хочеться ж думати, ніби справа в тому, що вікенд, що заплановані та десь замовлені (натурально, не образно) чергові поминки російської демократії.

Не хочу сказати, що якби трансляція продовжилася, то в Москві сталася б революція. Але вірним здається протилежне твердження – якщо так ставитися до суспільно вагомих подій, не вміти витискати з кожного (ю)тюбика максимум, то революції точно не станеться. Ми вже бачили це під час новорічно-різдвяних канікул недореволюції 2011-2012 рр.

Останнє. Коли Навальний був живий і у в’язниці, то одразу були побоювання, що його вб’ють. Проте здавалося, ніби розголос, тримання постаті в інформаційному полі, премія Оскар, отримана докфільмом «Навальний», є якимось запобіжником. Тепер фактичне вбивство з невідомими подробицями та подальша довга веремія з (не)видачею тіла ставить інше питання. А чи захоче нервово збуджений диктатор терпіти існування такого культового місця, як могила опозиціонера. А чи не побоїться він, що в тому тілі могли надовго залишитися якісь біохімічні залишки зовнішнього втручання. Адже школа КГБ вчила підтирати всі сліди «спецоперацій».

Тому від Путіна в цій справі, як і в багатьох інших, можна очікувати будь-якого нового злочину.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: DARRIN ZAMMIT LUPI