Україна та Ватикан: спільно до перемоги

Одна з перших проблем для розуміння ставлення українців до Ватикану є та, що досі у нас, в школах та на рівні державних інституцій, панують нерозуміння, брак інформації та викривлена промосковська версія інтерпретації відносин України й Ватикану, яка завжди бажала нівелювати роль Папського престолу для України.

На щастя, минуло майже 30 років, але Україна побудувала та відновила прямі відносини з Константинополем, що допомогло для нового розвитку релігійного життя в Україні. А яка співпраця з Ватиканом? Яка стратегія, партнерство та концепція?

ПЕРЕДУМОВИ

Україна мала і має довголітню історію відносин зі Святим Престолом, згодом – з Папською державою, пізніше – з Ватиканом. Фактично, мова йде лише про зміну назви. Ще з першого століття на території сучасної України були християни, і в перших століттях були папи на території України (папа Климент був мучеником на території України). Довший період не було розділення на обряди та конфесії: все це формувалося майже до 9 століття і згодом мало свою еволюцію, тому що змінювалися соціальні, економічні й політичні умови кожного народу та держав.

Ватикан ініціював створення граматики для слов’янських народів. Кирило і Методій отримали благословення від Папи Адріана ІІ і, згодом, від Папи Івана VIII. Ватикан фінансував місії, що торкалися навчання слов’ян, створення кирилиці, заснування багатьох духовних і освітніх інституцій.

У 988 та 991 роках папа Іоанн ХV направляв свої посольства до князя Володимира. Пізніше, у 1001 році посольство князя Володимира було направлене до Риму, до папи Сильвестра ІІ.

Основна причина, чому було прийняте християнство з Константинополя, тому що візантійська модель управління була та, що князь вибирав та міг змінити єпископа з власної ініціативи, а в латинській моделі вирішував Папа.

Київ був хрещений в 988 році. Тоді не було розколу ще між Сходом і Заходом, і главою Церкви був Папа. На практиці, церковні центри були в тогочасних політичних столицях імперій того часу.

Києво-Печерська Лавра була заснована в 1051 році, на місці варязьких печер. Одні кажуть, що там жили варяги-латиняни. Але печери були вже досить давно. Під час розкопок там знайшли латинські посудини для католицького богослужіння. Це було перед Антонієм. На це вказують історики, що цей посуд могли принести варяги-іноземці в той час, які були католиками (латинниками) в теперішньому розумінні. 

Тогочасний «розкол» між Римом і Константинополем трапився в 1054 році.

Негативне відношення до Ватикану було сформовано протягом століть з кількох причин:

● Попередня конкуренція між Римом і Константинополем в першому тисячолітті (суперництво Західної і Східної Римської імперій). Особливо, після воєн з хрестоносцями в 12-13 століттях. Ворожнечу відчували греки до латинників. А грецькі єпископи це несли в Київську Русь.

● Певна ідеалізація Візантії з боку Києва. Воно зрозуміло чому: перші століття історію відносин писали ж греки. Хоча сам Константинополь вважав Київ за конкурента на Чорному морі і ставив завдання максимальної політичної нейтралізації київської Русі.

● Окупація України Московським царством (російською імперією), для яких Папська держава був ворогом, яка об’єднувала європейські народи проти росії й Азії того часу. Святий Престол постійно шукав можливості об’єднати королів і князів та поступово зупинив наступ кочівників, татар та монголів, які частково осіли в Москві теж, сформувавши азійську модель управління. Тому Москва розпочала трактувати католиків як ворогів. Як і всіх європейців (приклад Олександра Невського з його улусом).

● Ворогом Ватикану була османська імперія, в якій панівною релігією було мусульманство. Ватикан формував об’єднання європейських країн проти османів, зберігши європейську цивілізацію. Османи окупували Константинополь, і православний патріарх був постійно під їхнім контролем. Турецький султан без проблем міг зняти та призначити нового патріарха, що постійно відбувалось у середньовіччі. Тому, Константинополь поступово втратив свою державницьку роль для слов’ян, але зберігав літургійно-обрядовий та церковний вплив. Деколи, навпаки, в той період Константинополь був вимушений допомагати османам проти слов’ян.

● В сучасності, ненависть з боку російської імперії в підручниках і т.д. продовжилась у Радянському Союзі, тому що Ватикан ще з 19 століття сильно критикував комунізм і соціалізм, вважаючи, що комунізм приведе до великих злочинів проти народів (енцикліка РЕРУМ НОВАРУМ в 1891 році і багато папських документів до 1950 рр. проти комунізму). Що й сталося. В Україні греко-католики очолили національну боротьбу під час ІІ світової війни проти СРСР (сини греко-католицьких священників, такі як Степан Бандера, Шухевич).

ВНУТРІШНЬО-УКРАЇНСЬКІ ТРАКТУВАННЯ

Українці часто помилково сприймали вплив Ватикану через Польщу (Річ Посполиту), що є помилкою. Латинізацією українців займався польський уряд у середньовіччі, маючи на меті – полонізацію, а не сам Ватикан. Так само й Угорщина, яка «мадяризувала» Закарпаття (створивши навіть клона – «Угорська греко-католицька церква» замість «Українська греко-католицька церква»). Це були переважно впливи сусідніх держав, а не Ватикану як державної та релігійної інституції. Упродовж багатьох століть лише кілька пап активно підтримували латинізацію (це видно по декретах і документах та фінансуванню).

Коли Київська Церква прийняла Берестейську унію з Римом в 1596 році (відновила союз із Римом, як трактує багато-хто) через дуже важкі соціально-економічні та політичні умови того часу, то її прийняли українці і єпископи півночі, центру та сходу України (лише три єпископи на заході в Перемишлі, Львові й Луцьку не прийняли унії). В той час унія – це стати членом Європейського Союзу на чолі з Папським престолом. Бо першим прийняв унію сам Константинополь у Флорентійському соборі в 1439 році. Хоча згодом турки не дозволили організувати реальне об’єднання Константинополя з Римом.

На початку унія Київської Церкви з Ватиканом сприйнялася козаками як загроза. Тому і була боротьба проти уніатів. Але, згодом, козацька старшина, утікаючи від москви після воєн, ставали греко-католицькими священниками і дали нове натхнення для боротьби за свободу (Войнаровський Тит, нащадок славних козаків, який відбудував економіку Галичини разом з митрополитом Андреєм Шептицьким).

Царський уряд фізично знищував католиків і греко-католиків відповідно до окупації в центрі, півночі, сході України. До середини 19 століття були знищені греко-католики на Волині. Бо церковний зв’язок українців з Римом передбачав політичну державотворчість, це бути «європейцями», а це руйнувало політичні впливи москви.

Поступово греко-католики залишились тільки в Галичині й Закарпатті, які були включені в Австро-Угорську імперію. Але і там кілька греко-католицьких єпархій зуміли організувати національне українське відродження, і три рази офіційно проголосити незалежність України:

● ЗУНР, західно-українська народна республіка, в 1918 році, Львів (патронат митрополита Андрея Шептицького);

● Карпатська Україна в 1939 році (о. А. Волошин);

● Акт про незалежність України в 1941 році (завдяки програмі національного відродження під патронатом митрополита Андрея Щептицького).

Цікавими були факти, що Ватикан завжди приймав і визнавав делегації ЗУНР, УНР, карпатської України. Навіть незважаючи на те, коли сусідні держави (Угорщина, Польща, Німеччина) воювали в той час проти незалежності українців.

Чому була корисна співпраця з Ватиканом?

● Слід зазначити, що усі народи, які попали під вплив Ватикану, усі мають свої держави. Тому що було поняття «коронований край»: право етнічних народів бути незалежно. Навіть прибалтійські країни. Це продовжилось навіть у латинській Америці, де були впливи католицької Церкви.

● Навіть маленькі національні церкви, які відновили єдність із Ватиканом, зберегли з середньовіччя свою мову, культуру і національність.

● Ватикан укладав «конкордат» з державами, а це сприяло певному рівню демократії та формуванню демократії, тому що було принаймні два полюси влади.

Конкорда́т (лат. concordatum – угода) – договір між папою римським як главою держави й Римо-католицької церкви та іншою державою, який регулює правовий стан Римо-католицької церкви в даній державі, а також відносини цієї держави зі святим престолом.

Станом на 2023 рік діють 23 Католицькі церкви східного обряду на підставі церковних уній, укладених упродовж 16–20 ст. З них:

● шість мають статус патріархатів (Вірменська католицька, Коптська католицька, Маронітська, Мелькітська греко-католицька, Сирійська католицька, Халдейська католицька церкви);

● три – автономних митрополій (Ефіопська католицька, Румунська греко-католицька, Русинська греко-католицька церкви);

● три – верховних архієпископств (Українська греко-католицька, Сиро-Маланкарська католицька, Сиро-Малабарська церкви).

Інші представлені екзархатами.

Керування східнокатолицькими церквами здійснює Папа Римський за посередництвом Конгрегації Східних церков.

Загальна чисельність вірян, за даними Ватикану, близько 17,8 млн. Найбільшою за кількістю вірян є Українська греко-католицька церква (близько 6 млн). Чисельними є також Сиро-Малабарська (понад 4,3 млн), Маронітська (3,5 млн) та Мелькітська греко-католицька (близько 1,6 млн) церкви (загально-відомі дані з досліджень, які можна отримати з сайтів церков).

Про що це говорить? Що історично Ватикан з повагою і гідністю відносився до інших народів, їхніх звичаїв та культури. Якщо московська рашистська церква при підтримці війська все знищувала, намагалась підпорядкувати, то Ватикан зберігав різноманіття і давав свободу. Наприклад, українські греко-католики (українські православні, які відновили унію-союз із Папою в 1596 році), досі зберегли українську мову/культуру навіть в Аргентині та Бразилії (в містах Прудентонаполіс і Куритиба в Бразилії половина мешканців спілкуються українською мовою) завдяки патронату Ватикану, який захищав право народів зберігати свою ідентичність.

В історії України вартувало б уникати «ярликів», що ось Ватикан займався «латинізацією» України та ідеалізувати інші духовні центри. В період з 988 року протягом кількох століть, єпископами в Київській Церкві були греки, які приносили «політичну візантійщину», трактували місцеві звичаї й традиції як відсталі та намагались викорінити історичну пам’ять і вносили чвари між князями. Лише згодом – щедрівки, колядки, писанки та інші місцеві обряди стали частиною церковного життя українців.

Особлива роль Папського Престолу була в формуванні ефективної системи освіти, починаючи ще з 11 століття: від дитячих садків/гімназій до університетів. Багато в чому були запозичення ще з досягнень римської імперії/грецького періоду. Але удосконалена освітня система дозволяла протягом віків формувати інтелектуальну, політичну та соціальну еліту й аристократію Європи, а, згодом, і Америки. І дана модель поки-що є основною у світі. Жодна інша країна з іншими домінуючими релігіями не має настільки ефективної системи освіти, а, навпаки, еліта з іншими релігійними віровченнями посилає навчатися своїх дітей до університетів, заснованих Папським Престолом, священниками, теологами інших християнських конфесій (від Сорбони до Гарварду).

Більшість сучасних українських університетів мають в історії те, що вони були засновані на базі католицьких ліцеїв, гімназій, шкіл (від Львівського університету Івана Франка до Одеського університету).

Католицька церква в Україні заснувала майже в кожному селі школу для народу при своїх церквах і утримувала її. Московська церква або забирала від католиків, або максимум, що робила, це курси для дяків. Період темного російського кріпацтва важко уявити без ролі московської церкви, яка ідеалізувала роль царя, а вірні були «вівці і раби». Якщо католики мали університети від 11 століття, то Києво-Могилянська Академія була заснована тільки в 16 столітті, яка взяла єзуїтську систему освіти. Але згодом Москва забрала від української православної церкви й інституції католиків.

ІДЕОЛОГІЧНІ СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ

1. Український політикум та політики часто зазначають, що Україна – це країна православної віри. На офіційному рівні, більшість політикуму належала до православної церкви московського патріархату, інша – частково себе визнавала належною до православної церкви Київського патріархату. Дуже мало політиків відкрито визнавали себе католиками чи греко-католиками. Сам принцип «Україна православної віри» в основі був неточний, бо віра – це не обряд, а світогляд, принципи, модель відносин і цінностей. Україна в 988 року прийняла християнство, а не сам обряд.

2. Українські політичні діячі довший час недооцінювали роль Ватикану для впливів у Європі та спільного партнерства для захисту українських інтересів.

Кілька причин: пост-комуністична номенклатура, яка зайняла керівні місця в держміністерствах на початку 1990-тих, не сприймала католиків, уніатів та Ватикан, а національні лідери, серед них, навіть, В’ячеслав Чорновіл, до останнього моменту не дуже бажав підтримувати греко-католиків та католиків. І тут був парадокс: за Чорновола найбільше голосували регіони, де більшість були греко-католики та мішані православно-католицькі родини, але він не підтримував і не бачив ролі католицизму в державотворенні України.

Наприклад, посольство України при Ватикані було створене в 2000 році, а Ватикан відкрив свою нунціатуру в Україні вже в лютому 1992 році. Тобто, Ватикан зразу ж розумів роль України для світу, а у нас – запізнення на десятиліття.

3. Перші посли до 2019 року не мали богословської освіти, тому не розуміли природи і методики діяльності Ватикану. Їхня робота була обмежена різними засіданнями на конференціях, прийняттям гостей, фотосесіями, але не було системного лобіювання українських інтересів: ані для держави України, ані для представників українських католиків, греко-католиків. Крім того, немає належного фінансування посольства України при Ватикані. Є потреба збільшення штату й персоналу посольства та збільшення фінансування для його лобістської роботи.

4. Наприклад, коли українські політики та православні діячі почали співпрацю на внутрішньому та міжнародному рівні, то, нарешті, була відновлена історична справедливість, і українській церкві було надано Томос від Константинополя. А чи була надана підтримка МЗС для УГКЦ для отримання патріархату? Чи був хоч один лист від українського політикуму до Ватикану щодо підтримки УГКЦ? Прикладом є угорці: їхні політики та релігійні діячі попрацювали так, що Угорська греко-католицька церква, створена для асиміляції українців, отримала в 2015 році статус митрополії. Крім того, угорці та інші лобіюють у Ватикані призначення лідерів закарпатської єпархії МГКЄ, яка є «суї юріс», і лобіюють все можливе, щоб мукачівська єпархія не стала частиною Української Греко-Католицької Церкви, надіючись, що прийде момент нового «включення» Закарпаття в Угорщину. А католицька церква може завадити цьому. Бо коли посол чи міністр не розуміють різницю між митрополією та патріархатом, то що він може лобіювати при Ватикані? Коли уряд всередині країни не робить все можливе щодо відновлення історичної справедливості для своїх же вірних, то яка є стратегія і тактика? Бо не тільки Москва: в Європі є і проросійські, й антиукраїнські, і радикальні внутрішні шовіністичні сили. І свої імперські апетити різних орбаноносців. Просто зараз не їхній час.

5. Ватикан формує свою точку зору на основі тих аргументів і фактів, які йому подають. Українські дипломати працювали за форматом: щось трапилось – і у нас є реакція на проблему. Що породжує стан наздоганяти когось. Ватикан поважає тих, хто уміє попередньо лобіювати свої інтереси, тому що тоді він відчуває, що він потрібен.

6. Слід зазначити, Росія просто перебрала представництво СРСР і протягом 1990-тих лобіювала свої інтереси в Італії та Ватикані, реорганізувала колишню та сучасну сітку агентури. Автор статті бачив формально/неформальний список «російського лобі/агентури» в Італії. Тому не дивуймося, коли ми постійно критикуємо та говоримо про «російське лобі» в той час, коли з відкриттям своїх українських інституцій ми запізнюємось на десятиліття. Бо хто ж має представляти наші інтереси, якщо ми самі не знаємо, що хочемо, і недооцінюємо ролі Ватикану у світі? Коли призначаємо дипломатів, які люблять Достоєвського та Пушкіна?

7. Сьогодні маємо певний дисонанс: ми просимо країни протестантського та католицького світу, щоб захистити нас від православно-руSSкого світу. Бо, як прийдуть свята, то наші політики йшли до московських церков, але, за освітою та наукою, фінансами, допомогою зброєю, законами, інституціями, то політики просять в католицького та протестантського Заходу (який теж переживає непрості моменти). Навіть деякі працівники українських посольств часто ходили на літургії в Римі до православної російської церкви св. Катерини чи святого Ніколая в Римі (бо краще розуміли «російську церковну мову», бо спілкувались між собою російською), а не до українських церков у Римі. А тепер, читаючи документи роSSійської церкви про русскій мір від 27 березня 2024 року, розумієш, що там не екуменістів чи теологів, а комісію психіатрів потрібно зібрати, як у фільмі «Собаче серце»: еволюція пішла не туди.

8. Ідея заснування НАТО мала ті ж самі підстави й основи, ту саму методику, і об’єднала ті самі країни, які колись боролись проти кочівників Азії, татар і монгол. Крім того, ідея НАТО сформувалась, коли ООН не могло виконувати своїх зобов’язань через блокування СССР усіх постанов.

9. Один із європейських аналітиків зазначає, що Україна у своїх державотворчих змаганнях погано вибирала партнерів в історії та ставила акцент на слабкіших гравців у світі, бо переважно вибирала коротко-строкові союзництва без далекоглядної стратегії. Як сказав один історик-єзуїт, козаки вигравали битви, але програвали війни. Ставлячи акцент на Константинополь, який залишався великим церковним історичним центром, але втратив свій політичний вплив у світі через окупацію османів, українці не могли швидко знаходити партнерів для віднови державності в кризових моментах. Крім того, Константинополь до 2019 року спершу бажав вислухати думку Москви, а лише згодом – подумати про українську православну церкву. Навіть Томос був наданий після багатьох проблем з Москвою, коли вона розпочала забирати єпархії Константинополя за кордоном та відсувати його за задній план, робити паралельні конференції, конкуруючи з Константинополем і підкуповуючи різні слабкі єпархії в Африці, Америці, Азії. Тому, якщо проаналізувати тверезо, то обвинувачуючи Ватикан в «ост-політікс» (більш тісній співпраці з Москвою і СРСР, щоб зберегти діалог) з 1960 рр., забуваємо, що співпраця Москви з Константинополем як ост-політікс (не визнавати права української православної церкви та України) була з 1686 по 2019 роки. Тому навіть часові рамки певного діалогу Ватикану з Москвою є набагато меншими (періодами біля 30 років), аніж діалог Константинополя з Москвою без врахування українських інтересів (5 століть). Тому Україні потрібна співпраця як з Константинополем, так і з Ватиканом. Бо час дуже радикально змінюється. Можемо в найближчому часі побачити відновлення повноти церковного союзу між Ватиканом та Константинополем, що відновить потенціал християн у світі. А війна в Україні може сильно посприяти тій співпраці. Українські церкви можуть надати нового подиху для об’єднання католиків та православних. Бо перший крок до успіху народу: це злагоджена співпраця між усіма його інституціями для захисту своїх інтересів.

ЧОМУ ВАЖЛИВЕ САМЕ ПІД ЧАС ВІЙНИ ПАРТНЕРСТВО МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ВАТИКАНОМ?

З 754 по 1870 роки Ватикан, спершу як Папська держава, відігравав важливу роль у формуванні принципів етики, культури та форми розвитку європейської й світової цивілізації. Україна була хрещена в 988 році, коли главою християнства був Папа (розкол на Схід і Захід був в 1054 році). Українські князі мали довголітню співпрацю з папською державою, деякі отримували корону (отримати корону від Папи – це стати членом тогочасного європейського союзу в той час). Козацтво часто, особливо в період воєн та переслідувань з боку російського уряду, намагалось організувати співпрацю з Папською державою (листування та місії гетьманів).

Згодом, керівництва ЗУНР та УНР в 20 столітті організовували місії до Ватикану для переговорів та допомоги у визнанні незалежності. Під час періоду радянського режиму Ватикан був єдиною державою, яка провадила переговори з радянськими урядами щодо звільнення українських провідників з ГУЛАгів (Кеннеді – Хрущов – Папа Іван ХХІІІ – Йосиф Сліпий) та піднімав мову про голодомор.

Ватикан ще з 17 століття надав українській Церкві готель, віллу, монастир, церкву, семінарію в Римі. Додатково – видавництво, релігійні центри, монастирі, які знаходяться зразу ж біля Колізею та площі Венеція, імператорського палацу. Ватикан зберіг унікальні історичні документи, які торкаються розвитку українського народу та державності ще з княжих і козацьких часів. Фонди «Archivi segreti Vaticani» досі мають багато недосліджених матеріалів про Україну.

На жаль, переважно важливість теми щодо партнерства України й Ватикану в історії та сучасності ще не донесена відповідно для громадян і для політиків. Додатково: Україна з 1991 року мала слабку дипломатичну місію та лобі, недооцінювала ролі Ватикану для Європи. Лише війна показала, як важливо, щоб моральні й духовні лідери були на стороні України, а для цього треба працювати і працювати. Бо часто слово духовного лідера приносить мільярдні допомоги, переконує політиків допомагати Україні, формує юридичні закони. А для цього потрібна не критика Ватикану, а професійне формування інтелектуальних українських лобістів.

ЯКІ СФЕРИ ВАЖЛИВІ У ПАРТНЕРСТВІ УКРАЇНА-ВАТИКАН?

► Дипломатичні зв'язки, що сприяють співпраці між цими двома державами на різних рівнях. Тут важливо, щоб все ж МЗС призначало українських католиків чи греко-католиків працювати і лобіювати інтереси України при Ватикані, розширило штат, щоб посол мав ефективну команду.

► Релігійна сфера: Католицька церква має значний вплив в Україні. Ватикан, як центр католицької віри, може мати важливе значення для церковних справ в Україні.

Україна має різноманітні конфесії та релігійні групи, і співпраця з Ватиканом може сприяти діалогу між ними, сприяти вирішенню релігійних питань та підтримувати релігійну терпимість.

► Гуманітарна допомога: Ватикан часто займається гуманітарною допомогою в усьому світі, у тому числі в країнах, які переживають кризи або потребують підтримки. Співпраця з Ватиканом сприяє отриманню гуманітарної допомоги для України під час війни. Було призначено кардинала для місії під час війни. Було передано коштів та допомоги на мільйони євро.

► Культурний обмін: Співпраця між Україною й Ватиканом включає обмін культурними цінностями, сприятиме збереженню культурної спадщини, а також розвитку культурних зв'язків.

► Міжнародна підтримка: У Ватикані маємо впливовий міжнародний центр, який може допомогти Україні в різних міжнародних питаннях, включаючи підтримку на міжнародних форумах, конференціях та в організаціях.

► Політична співпраця: Ватикан може відігравати роль посередника або сприяти дипломатичним ініціативам між Україною та іншими країнами або міжнародними організаціями у вирішенні політичних конфліктів або проблем.

► Етичні питання: Ватикан є головною релігійною інституцією у католицькому світі, і його погляди на етичні питання, такі як захист прав людини, соціальна справедливість та моральні цінності, можуть мати вплив на політику та суспільство України.

► Духовна підтримка: Україна, подібно до інших країн, може отримувати духовну підтримку від Ватикану в часи кризи, конфлікту або економічної нестабільності через відкриття діалогу, молитви та підтримки місцевих церков. Навіть останнє голосування в США показало, як важливо, коли українські християни поспілкувались із Джонсоном.

► Політична підтримка. Ватикан був одним із основних лобістів заснування Європейського Союзу. Бо більшість творців ЄС були членами християнсько-демократичних партій, які координували свою діяльність з Ватиканом та лобіювали його інтереси в Європі. Ватикан є членом ООН з правом дорадчого голосу. Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, а також Економічної та Соціальної Ради Організації Об’єднаних Націй для спостереження за їхньою роботою. Відповідно, Святий Престол заснував постійні місії спостерігачів у Нью-Йорку та Женеві й має змогу впливати на рішення та рекомендації Організації Об’єднаних Націй. Основні проблеми Європейського Союзу почались, коли в членство християнських демократів активно переходили екс-комуністи та комсомольці з екс-соціалістичного табору країн Східної Європи, які ані з християнством, ані з демократією нічого спільного у світогляді не мали.

► Підтримка під час війни й у відбудові після війни. Наприклад, Ватикан (Іван Павло ІІ) допомагав пролобіювати інтереси Польщі, що їй пробачили десятки мільярдів доларів зовнішнього боргу перед країнами Заходу. Це вдалося завдяки співпраці медіа, дипломатії, переговорів, лобі й т.д.

ЧОМУ ВАЖЛИВА УКРАЇНА ДЛЯ ВАТИКАНУ?

Сьогодні війна відкрила багато проблем усередині ЄС, в міжнародній політиці та релігійній сфері. І в Ватикані теж. Є потреба ефективних рішень. А рішення формуються на основі цінностей, пріоритетів та запитів завдяки взаємній дискусії. Для промоції практичних реформ є потреба показувати цінності і приклади людей, їхньої незламності та жаги до перемоги. Показати, що Україна зараз переживає не лише свою Голгофу, але й крокує до перемоги. Приклади незламності України допоможуть показати духовні цінності людей, а дані цінності сформують нові юридичні закони.

Ватикан в історії навчав на прикладі мучеників, які не зраджували своїй вірі і принципам. Таким чином, мучеництво переходило від страждання до героїзму. Бо дані особи-герої вже формували майбутнє, бо на їхніх принципах виховувались покоління лідерів.

Сучасність потребує героїв і переможців. Промоція їхніх історій допоможе відновити дух епохи. Відродження духовних центрів Європи сприяє віднові ролі Ватикану для Європи і світу.

Золотий час Європи (1960-1990 рр.) якраз був періодом, коли Ватикан мав потужний вплив у політиці Європи через християнських демократів та в інформаційній політиці, освітній сфері й етиці. Сучасність потребує прикладів героїв. Без них немає натхнення для ефективних реформ. Ватикан теж потребує нового партнерства для підтримки своєї репутації та впливу.

Без морального закону державний устрій зникає… як говорили Платон і Арістотель. Для взаємодії нам потрібна спільна позиція та співпраця Константинополя, Ватикану й Києва. Це дасть поштовх не тільки до перемоги над Москвою, а й до нового виміру співпраці між християнами, до формування нових геополітичних союзів церков та держав.

І тут, як Ватикан потрібен Україні, так і Україна потрібна Ватикану… бо, інакше, без духовного центру та моральних лідерів можна виграти битви, але програти війну. Бо ми не скористаємося результатами перемоги.

Зіновій Свереда, доктор соціальних наук, екс-доцент Папського Григоріанського Університету в Римі

Київ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства