Битва за мінерали: що пропонують Африці Росія та США, - Аtlantic Сouncil

10.05.2024 08:00

Укрінформ

Чому деякі з африканських країн заявили про незгоду з геополітичними діями РФ

Зазвичай Байден і Путін не збігаються у поглядах, коли справа стосується зовнішньої політики. Однак на своїх самітах з африканськими лідерами вони обидва приділяли велику увагу своїй підтримці зростальної геополітичної ваги континенту на світовій арені й доклали всіх зусиль, щоб наголосити, що вони прагнуть далекоглядного партнерства з африканськими країнами, зосередженого на співпраці.

Корисні копалини часто лежать в основі цієї співпраці, і хоча слова, які сказали президенти, були схожі, зміст і контекст, що стоять за ними, не могли бути різними, йдеться у матеріалі Аtlantic Сouncil.

Росія пропонує партнерські відносини «послуга за послугу» з обіцянками безпеки, військової та політичної динамічної підтримки. Сполучені Штати Америки, з іншого боку, рекламують підхід, який наголошує на економічних та громадських інвестиціях. Між цими двома моделями росте безодня, і кожна модель пропонує щось, чого не може запропонувати інша.

РОСІЯ ДАЄ ТА БЕРЕ

Російський варіант партнерства був вдало описаний як «пакет виживання режиму», в рамках якого російський уряд пропонує військову допомогу та допомогу в сфері безпеки африканським урядам, що борються. Незабаром після цього були концесії на ресурси для російських компаній.

Цей обмін значною мірою спирався на «Групу Вагнера», оскільки діяльність військової компанії давала змогу Москві дистанціюватися через проксі. Обмін, після консолідації та ребрендингу «Групи Вагнера» до Африканського корпусу (після смерті Євгена Пригожина), можливо, став більш прямим та міжштатним, оскільки, як повідомляють, діяльністю Африканського корпусу тепер керує російська військова розвідка (ГРУ) Кремля. Міністерство оборони Росії, до складу якого, як інформують, наразі входить Африканський корпус, розширює свою діяльність.

Пропозиція Росії про партнерство особливо сподобалася урядам країн Сахеля. Центральноафриканська Республіка часто розглядається як хрестоматійний приклад: «Вагнер» прибув у 2018 році, щоб відкинути повстанців зі столиці. Незабаром після цього ліцензії на видобуток золота та алмазів було видано російській компанії, що, як попереджає навіть Організація Об’єднаних Націй, «пов’язана» з «Вагнером». А минулого року «Вагнер» допоміг Малі повернути контроль над утримуваними повстанцями територіями на півночі. У наступні місяці Росія та Малі підписали угоди з перероблення золота, а також з видобутку нафти, газу, урану та літію.

Нещодавно, у січні, до Буркіна-Фасо прибув контингент особового складу Корпусу Африки з метою, як стверджується в каналі групи в телеграмі, «забезпечення безпеки лідера країни Ібрахіма Траоре та народу Буркіна-Фасо». Через два місяці міністр енергетики, гірництва та кар’єрів Буркіна-Фасо повідомив Sputnik Africa, що російські компанії можуть стати «стратегічними партнерами» у видобутку мінералів, таких як золото, цинк, марганець, мідь, графіт та літій, з рудників та кар’єрів.

Пропозиція Росії витісняє інші види партнерства в Нігері. Хунта припинила військову співпрацю як із Францією, так і зі Сполученими Штатами Америки, чиї військові перебували там, щоб допомогти поліпшити ситуацію з безпекою попереднього демократичного керівництва Нігеру, змусивши французькі війська залишити країну наприкінці минулого року і спонукавши Сполучені Штати Америки погодитися на виведення своїх військ.

Цього місяця російські війська та військові радники прибули до Нігеру, оснащені системою ППО та іншим обладнанням безпеки. Цей вибір відбиває той факт, що сили США були розподілені між двома авіабазами, з яких вони використовували безпілотники для нападу на бойовиків. І знову ресурси, схоже, лежать на столі за партнерство з Росією.

Хоча є деякі реальні проєкти з доданою вартістю, що розвиваються на основі угод Росії, наприклад, угода з Малі щодо будівництва золотопереробного заводу, такі угоди - винятки з правила. Багато з величезних економічних обіцянок Росії Африці не змогли повністю матеріалізуватися. Фактом є те, що економічний потенціал РФ для Африки не може конкурувати з потенціалом Заходу. Росія вносить менше ніж 1 відсоток глобальних прямих іноземних інвестицій, що надходять на континент, і коли мова про торговий дохід, її 17,7 млрд дол. (на 2021 рік) затушовуються сумою Сполучених Штатів Америки в 65 млрд дол. і Європейського Союзу в 295 млрд дол. Якщо б економічні показники були єдиним критерієм у виборі партнерства, то Росія, ймовірно, не потрапила б до жодного списку.

Єдиний ринок, на якому Росія лідирує в Африці, – це ринок озброєнь. Минулого року Росія випередила Китай як найбільший постачальник зброї до країн Африки на південь від Сахари.

Частина того, що робить РФ настільки привабливою як партнера (крім її пропозицій допомоги у сфері безпеки) – це її здатність позиціонувати себе як антиімперіалістичну, ґрунтуючись на підтримці Радянським Союзом африканських країн, коли вони боролися за незалежність. Наприклад, коли хунта захопила владу у президента, що підтримується Францією, росіянин Пригожин представив переворот як звільнення від західних держав. Африканські країни, як і раніше, стурбовані збереженням впливу колишніх колоніальних держав.

ЯК ПРАЦЮЄ ВАШИНГТОН

З іншого боку, Сполучені Штати Америки обіцяють партнерство у місцевому економічному розвитку, привертаючи увагу африканських країн, але обговорення критичних мінералів – це лише частина цього партнерства. Підхід США відображається у проєктах, таких як Коридор Лобіто, який призначено для полегшення транспортування, зокрема критичних мінералів, з Демократичної Республіки Конго та від Замбії до Анголи. Окрім ініціатив щодо видобутку мінералів, Сполучені Штати Америки ретельно демонструють регіональні та місцеві переваги своїх проєктів.

Крім того, США часто співпрацюють та координують свої дії з європейськими партнерами щодо інвестицій та діяльності в Африці. Наприклад, Замбія та ДР Конго підписали подібні угоди як зі США, так і з Європейським Союзом, в яких країни згодні просувати відповідальні дії з видобутку мінералів, що сприяють розвитку місцевих потужностей, а також приносити ланцюжок доданої вартості мінералів (зокрема оброблення, виробництво та збирання) у регіон.

Партнерство з Європою може стати ефективною стратегією для Сполучених Штатів Америки, оскільки такий підхід приваблює більше коштів, потужностей та ринків. Проте є й недоліки. Зв’язуючи себе з Європою, США пов’язують себе з колоніальною спадщиною. У Нігері хунта прийшла до влади і швидко спробувала вигнати французькі війська та партнерів по ЄС, але не сили США (принаймні на початковому етапі). Це породило напруженість у відносинах США та Франції та вказало, наскільки Сполучені Штати Америки готові відхилитися від співпраці зі своїми партнерами задля збереження взаємодії в Африці. Подібний метод узгоджується з оновленою Стратегією США щодо країн Африки на південь від Сахари, відповідно до якої адміністрація Байдена була непохитною в тому, що вона прагне партнерства з африканськими країнами на рівноправній основі й не розглядатиме Африку як поле битви великих держав. Європа сама знає свою історію. Наприклад, колишній прем’єр-міністр Латвії закликав членів ЄС без колоніального минулого очолити взаємодію блоку з країнами Африки.

Здебільшого Сполучені Штати Америки утримують свою участь на умові здоров’я демократії в кожній країні. У випадку з Нігером США призупинили фінансову допомогу, заявивши, що «відновлення будь-якої допомоги з боку США вимагатиме дій… для запровадження демократичного управління у короткі та достовірні строки.» США також не соромилися припинити партнерство у програмах, таких як Закон про африканський ріст і можливості, коли країна, учасниця у партнерстві, виявила ослаблення демократичного управління, прав людини та свобод. Сполученим Штатам Америки не слід ухилятися від цього, бо це не є пріоритетом, який поділяє Росія.

Щиро кажучи, США часто разом зі своїми європейськими партнерами співпрацюють у військових питаннях з африканськими країнами. Наприклад, Сполучені Штати Америки та Велика Британія приєдналися до африканських демократичних партнерів у проведенні великих військових навчань у Кенії. Багато африканських країн, особливо ті, що є партнерами США, усвідомлюють ризик, який підтримує Росія. Деякі з них відкрито заявляли про свою незгоду з геополітичними діями РФ.

Проте смертельні інциденти (і пов’язані з ними політичні наслідки), такі як засідка Тонго Тонго в 2017 році або битва за Могадішо в 1993 році, погасили ентузіазм США щодо допомоги у прямому бою. Сполучені Штати Америки зосереджуються на підтримці за допомогою авіації, обміну розвідданими та навчання. Навіть Франція після багатьох років розміщення військ у Сахелі в рамках операції «Бархан» не побажала направити свої війська до Нігеру під час перевороту, для підтримки президента, якого вона підтримувала до цього. Порівняйте це з Росією, яка, схоже, готова підтримувати партнерство кров’ю. Коли минулого року президент ЦАР змінив конституцію, скасувавши обмеження на термін повноважень, російські сили в країні збільшили свою присутність та надали президенту підтримку та послуги із забезпечення безпеки.

Сполучені Штати Америки (особливо в разі об’єднання зі своїми союзниками) є економічною державою, і це привабливо для африканських країн, які прагнуть необхідного внутрішнього розвитку та збільшення вартості. Проте партнерство США має свої обмеження. Якщо внутрішня політика країни суперечить американським принципам, партнерство майже неможливе. На відміну від обмежень Росії, обмеження США значною мірою нав’язані ними самими.

ЗВАЖУВАННЯ ВИБОРУ

Надалі африканські країни повинні мудро вибирати між Сполученими Штатами Америки (та їх пропозицією економічної підтримки) і Росією (та її пропозицією прямої військової підтримки) у пошуку партнера з критичних мінералів. Хунти та диктатури, ймовірно, оберуть Росію, навіть якщо їм буде запропоновано інший вибір (що здається малоймовірним). Росія пропонує обладнання та військову підтримку, яка їм потрібна для боротьби з повстанцями та терористичними групами.

Захід повинен уважно стежити за демократичними країнами Африки. Росія намагається полегшити вибір, використовуючи дезінформацію. Франція звинуватила Росію навіть у інсценуванні злочинів та фальсифікації Заходу для просування своїх ідей.

Щодо можливостей Сполучених Штатів Америки: теоретично, вони могли б почати надавати пряму кінетичну військову підтримку разом із своєю пропозицією. Однак, мабуть, США не будуть співпрацювати з військовими лідерами, які підтоптали демократію на своєму шляху до влади, і, ймовірно, не розмістять сили для їх захисту. Теоретично Сполучені Штати Америки також могли б звернутися до приватного сектору – підтримуючи зусилля приватних військових компаній, які вже діють на континенті. Проте уряд буде обмежений законами, які правильно обмежують підтримку недемократичних режимів.

З попитом на африканські мінерали Росія та США далі пропонуватимуть те, що не може надати інший.

Автори: