В Україну з черговим візитом прибув сенатор штату Небраска Том Брюер, полковник армії США у відставці з багатим бойовим досвідом. Він намагається використати свої знання, зв’язки в Капітолії та контакти в Україні для доведення до американських законодавців правди про війну в Україні, реальні потреби Сил оборони, а також спонукати конгресменів ухвалювати правильні рішення на користь народу, який бореться з російським агресором.

Укрінформ запросив сенатора поспілкуватися про особливості його роботи, поділитися думками про нинішню стадію війни, її уроки для американських військових, які з часів Другої світової війни не стикалися з настільки потужним ворогом, ситуацію із двопартійною підтримкою України в США в турбулентний рік виборів та російську пропаганду, що намагається звести нанівець міжнародну допомогу нашій країні.

У США МАЮТЬ ПЕРЕКОНАТИСЯ, ЩО НАДСИЛАЮТЬ СПРАВДІ КОРИСНУ ДОПОМОГУ

- Ви не вперше в Україні. З чого почалася ваша історія допомоги нашій країні?

- Я приїхав уперше досить давно, у 2010 році. Ми тоді перевозили гелікоптери з Куби до Афганістану, і нам не вистачало американських гелікоптерів. Отже, ми закупили М-17 і використовували їх для транспортування в рамках місії підтримки. Я був одразу вражений містом і людьми. А вже коли почалася війна, я домовився про візит і приїхав у травні 2022 року. Тепер це вже четверта поїздка, і я весь час намагаюсь знайти нові шляхи допомоги Україні.

- Ви були тут як сенатор штату Небраска?

- Я дійсно сенатор штату, але здебільшого я займаюся більш загальною, гуманітарною допомогою. Я збираю інформацію про потреби України, щоб потім поділитися нею з американськими законодавцями у Вашингтоні. Тоді конгресмени бачать, чи американська допомога стала в пригоді та чи є щось більш корисне, що можна передати. Ми повинні переконатися, що надсилаємо справді необхідні речі, і знати, як тут розпоряджаються ресурсами, які ми надаємо Україні. Тож я служу як певний канал для обміну інформацією.

Очевидно, будь-хто з сенаторів чи конгресменів може поїхати до Києва, щоб тут сфотографуватися, але майже ніхто не їде далі, за межі столиці, адже для багатьох це вже поза зоною комфорту. Але для мене як старого вояки, в якого за плечима вісім бойових відряджень, це не проблема. Тому я намагаюся бути тим, хто може про все дізнаватися на місці та потім допомагати американцям за океаном ухвалювати правильні рішення.

- А які ініціативи ви просували як політик у себе в штаті, щоб допомогти українцям, що переїхали до США, рятуючись від війни?

- Після першої поїздки я дізнався, що в нас тепер живе багато українських далекобійників, які, наприклад, могли б вільно їздити Європою, але у нас це було неможливо без місцевих дозволів. Вони навіть своїх дітей не могли в школу закинути. Це правило більше мало на меті запобігти нелегальним іммігрантам з півдня, які приїжджають без жодних навичок водіння, бо від них було багато проблем. Тому я розробив законопроєкт, який дозволяв би українцям із українським посвідченням водія мати змогу отримати таке ж посвідчення в США – як на звичайні легковики, так і на великі вантажівки. Цей закон було ухвалено абсолютною більшістю голосів – 49 проти нуля.

Губернатор одразу підписав його, і він набув чинності. Це може здатися дрібницею, але якщо ви не можете підвезти дітей до школи і не можете достойно заробляти на життя, навіть якщо у вас є навички керування вантажівкою, це проблема. У Небрасці багато транспортних компаній. Тож було прикро не мати можливості допомогти українцям бути успішними.

- Це означає, що інші штати зможуть наслідувати цей приклад? Чи дозволено тим, хто отримав ці права в Небрасці, їздити по всій території США?

- Вони можуть їздити куди завгодно, куди їм дозволяє подорожувати звичайне посвідчення водія вантажівки. Тепер ми намагаємося співпрацювати з іншими штатами, щоб вони взяли з нас приклад. Просто в Небрасці багато українців, тож це була нагальна потреба, тоді як у деяких інших штатах їх кількість не така значна, тож проблема не є настільки очевидною.

ДОБРА НОВИНА – В ТОМУ, ЩО УЛЬТРАПРАВИХ І УЛЬТРАЛІВИХ У США НЕБАГАТО

- Як пересічні американці бачать війну в Україні, найбільшу з часів Другої світової?

На жаль, те, що сталося з часом, можна назвати втомою від війни. Ще, можливо, всю увагу забрала війна в Ізраїлі та Секторі Гази, а про вашу трохи забули. А потім це поєдналося з політичною боротьбою, яка точилася навколо проблеми наших південних кордонів.

Україна стала пішаком у цій великій грі, що є неправильним і несправедливим, але вже є як є. Тож політики притримували ресурси для України, бо хотіли зміцнити південний кордон. Також у пакет додали гроші на допомогу Тайваню та Ізраїлю. Зрештою, конгрес опинився під таким значним тиском, що вони змушені були вчинити правильно.

Тепер наша проблема полягає в тому, що в конгресі є невелика частина ультраправих законодавців, які ставлять під сумнів надання допомоги будь-кому за кордоном, оскільки вважають, що всі гроші мають залишатися у нас. Дуже вузький погляд на реальність цього світу, адже не можна просто ізолюватися. Ми бачили, що сталося під час Другої світової війни, – отже, це дуже-дуже поганий погляд.

Більш помірковані бачать суть проблеми, і саме вони проголосували за і врешті-решт ухвалили пакет допомоги. Також є ті, хто критикує Ізраїль, і вони зривають свій гнів на нашу владу і все, що вона робить. Тож якщо влада допомагає Україні, вони також вважають це поганим.

Гадаю, добра новина полягає в тому, що ультраправих та ультралівих відносно небагато. В центрі – ті, хто насправді займається законотворчістю. І ця частина була готова надати допомогу Україні.

Я думаю, що подальшим завданням є з’ясувати, як має виглядати наступний пакет, і підсвітити, як саме використовуються гроші, тому що це справді великі гроші. Але якщо ми зможемо донести інформацію про те, що відбувається, і те, якими можуть бути наслідки, якщо Україні не допомагати, я думаю, люди погодяться з такими аргументами.

Сумно те, що сюди приїжджає дуже мало американців. Небагато хто знає культуру, людей, історію – усе те, що необхідно для розуміння, чому потрібно допомагати і не допустити перемоги Росії, адже це вплине на решту Європи та світу в цілому.

Якщо просто включити логіку, надати ресурси Україні для перемоги є набагато кращим варіантом, ніж втратити Україну, щоб потім в якийсь момент НАТО отримало війну, в якій матимуть взяти участь усі ті країни, які могли б щось змінити і допомогти закінчити війну раніше.

- Як ви думаєте, така думка поступово доходить до людей?

- Так, але, на жаль, це відбувається якось точково – там, де люди, які розуміють ситуацію і відстоюють Україну, а це є не скрізь. Іноді лунають божевільні голоси тих, у яких з’явився мікрофон, але які не навчилися думати. І ось вони можуть негативно впливати на те, на що вони не повинні мати можливості впливати.

Звичайно, всі трохи хвилюються з приводу виборів у листопаді. Оскільки чим би вони не закінчилися, буде важкий період, коли всім потрібно буде зрозуміти, як зробити все правильно. Як ми підтримуватимемо Україну та Ізраїль? Тепер Ізраїль у більш суперечливій позиції, ніж Україна. Також тривають події в Тихому океані, з Китаєм і Тайванем... Це як скороварка, яка потенційно може вибухнути в будь-якому місці. Вистачить однієї помилки одного пілота, однієї помилки того, хто сидить на кнопці – це може дуже вплинути на майбутнє Європи та майбутнє світу.

ТРАМПА ВАЖКО ЗРОЗУМІТИ – ЧИ ВІН СПРАВДІ МАЄ ЩОСЬ НА УВАЗІ, ЧИ ХОЧЕ СПРИЧИНИТИ ГОЛОВНИЙ БІЛЬ У ЖУРНАЛІСТІВ

- Росія намагається підірвати міжнародну допомогу Україні, зокрема допомогу США, запускаючи хвилі психологічних операцій у медіапросторі, щоб посіяти плутанину та недовіру. Серед останніх таких спроб, за якими ми спостерігаємо, є фальшива заява про те, що США нібито ведуть таємні переговори з деякими нинішніми та колишніми політиками в Україні за спиною Президента Зеленського. Яка, на вашу думку, кінцева мета такого вкиду? Навіщо вони це тепер роблять?

- Звісно, вони роблять усе можливе, щоб звести нанівець підтримку України, але й також щоб посіяти насіння на майбутнє, щоб інші почали бачити світ саме так, як бачать вони. І це трохи лякає, тому що є божевільні маргінали на обидвох кінцях політичного спектру – крайні праві та крайні ліві. Вони всі надто легко піддаються зовнішньому впливу, і іноді вони не думають – вони просто реагують. Ось побачать вони щось у фейсбуці і одразу сприймають це за чисту монету. За абсолютну правду. І іноді, коли мені доводиться з такими стикатися, я кажу їм: «Покажи мені докази. Як це може бути правдою? Що ти мелеш взагалі?».  А вони кажуть: «Так я це у фейсбуці прочитав».

Тож вам хочеться дати їм ляпаса і сказати: слухайте, у якийсь момент ви повинні вже включити свій мозок. Не можна все, що пишуть у фейсбуці, сприймати як Євангеліє – бо це не те. Це – російська пропаганда, і добре організована.

Знаєте, попри всі недоліки Росії, вони добре вміють брехати і впливати на людей так, щоб ті вірили цій брехні. І це ефективний спосіб, коли йдеться про отруєння певних ідей чи підтримки. Ми мусимо цього остерігатися.

Я роблю так: я звертаюся безпосередньо до сенаторів і конгресменів, готую їм звіти, приводжу українських офіцерів, щоб ті зустрілися з ними та проговорили ситуацію на фронті. Тому що багато з того, про що ми справді повинні говорити, є непублічною інформацією. Ми не можемо поділитися цим з громадськістю. Отже, все відбувається в офісах законодавців, де ми перебуваємо у захищеному середовищі. Там я розказую їм всю правду. Це найефективніший спосіб донести інформацію.

Я не знаю, скільки взагалі коштувала б певна інформаційна кампанія – це може бути важкувато реалізувати. Але якщо йдеш напряму до законодавців, що ухвалюють рішення, якщо ті тебе вислухають, більше шансів, що вони визначаться із правильним рішенням у тому чи іншому питанні. І це дійсно єдиний спосіб, тому що пропагандистський маховик розкручуватиметься ще сильніше, особливо перед виборами. Я вже й не знаю, хто Путіну більше вигідний у Вашингтоні.

Це може збентежити, коли чуєш, як обидві сторони говорять те, що дійсно турбує. Але також десь можна зрозуміти, що іноді це щось стратегічне, що певні речі сказані, щоби хтось написав про це статтю, щоби спробувати отримати поле для маневру перед наступним кроком. Але я сподіваюся, що здоровий глузд і логіка переможуть.

Я знаю, що багато людей хвилюються щодо перемоги Дональда Трампа. Єдине, що я скажу про нього, – коли інші не бажали надавати летальну зброю Україні, він це зробив. Але мене хвилює, що він вважає, що вони з Путіним ніби якісь приятелі. І від цього мені лячно. Але він може просто вдавати це. Його важко зрозуміти, тому що він багато говорить, і не знаєш, чи він справді має це на увазі, чи просто хоче спричинити головний біль у журналістів.

БЕЗПІЛОТНИКИ ТЕПЕР ВАЖЛИВІШІ ЗА «АБРАМСИ»

- Як офіцер із нагородами і досвідом, полковник у відставці, як ви вважаєте, що саме треба Україні та її міжнародним партнерам, щоб допомогти українській армії повернути собі ініціативу на полі бою?

- Це чудове запитання. Я вважаю, що має відбутися певне перезавантаження. Гадаю, що з червня минулого року, вже майже рік, Україна перебуває у складній ситуації з урахуванням мінних полів і російських оборонних ліній. Туди дуже важко дістатися. Вони глибоко зарилися і замінували все навколо. Їхні мінні поля також прикриває артилерія. І ЗСУ постраждали під час спроби атакувати. Лобова атака – це не та тактика, яку я б застосував без значного запасу певної інженерної техніки. Їм були потрібні броньовані бульдозери, техніка для розмінування, яка запускає вибуховий шнур, який пробиває шлях уперед. Але такі дії мають бути скоординовані й добре підготовлені. І коли шлях розчищений, тоді вже війська просуваються.

Крім того, Сполученим Штатам Америки ніколи не доводилося вести війну, подібну до тієї, яку тепер ведуть українці. Якщо подивитися в минуле, у нас був Ірак та Афганістан, невеликі бої тут і там – нічого подібного до вашої ситуації. І навіть В’єтнам був війною в джунглях без великої кількості броньованої техніки і без великих лінійних наступів – скоріше це були точкові бої. Хіба що згадати Корею чи Другу світову – може, там американська армія й мала справу з тим, з чим тепер має справу Україна.

Крім того, технології змінили поле бою. Навіть за останні півроку. Рік тому ми дуже пишалися тим, що даємо вам танки М1 «Абрамс». Але тепер ми розуміємо, що цей танк насправді не дуже потрібний на полі бою через проблему безпілотників. А якщо взяти вартість цього танка і віддати ці гроші на українські безпілотники, це буде набагато цінніше.

Проблема в тому, що американці не розуміють війну безпілотників. Нам треба цього навчитися у вас. Нам тут потрібні радники, які все чують, бачать і роблять нотатки, щоб американці потім не помирали через те, що вони не знають, що робити.

Отже, я вважаю, що безпілотники є важливими, особливо ті, що мають тепловізори та здатність нести достатньо вибухівки.

Також ми повинні максимально підвищити темпи виробництва HIMARS і ATACMS. До цього моменту єдине, що ми вам давали, – це застаріли ракети. Інакше їх би розрізали на брухт – такі вони старі. В них є суббоєприпаси, які ефективні проти піхоти на відкритій місцевості, але не обов’язково ефективні для окопної війни – саме вона тепер триває. Частково це було рішенням, спрямованим на руйнування бар’єрів, тому що Путін далі озвучує свої червоні лінії. І коли він це робить, весь світ каже: «Ми не хочемо ядерної війни».

Але якщо ви придивитеся ближче, він схожий на паперового тигра, тому що він насправді нічого не робить, тільки базікає. Я не думаю, що він має достатньо технологій та, відверто кажучи, кваліфікованих військових для ведення війни набагато вищого рівня, інакше кажучи, війни з НАТО. Тож усі ці погрози – лише способи утримати НАТО від подальшої допомоги Україні.

Тож я вважаю: інші повинні робити те, що щойно оголосили британці: якщо ми даємо вам якусь зброю, ви можете використовувати її де завгодно. Оскільки це й є суть – ви маєте виграти війну, і ви робите для цього все, що потрібно. Росія, не вагаючись, стріляє по цілях по всій Україні. Чому Україна має вагатися?

Ось чому я вважаю тривожним те, що хтось у США засмучений ударами по паливних сховищах чи нафтопереробних заводах у РФ. Якщо знайшли їх – нищіть, робіть це. Ви, може, й почуєте галас, що Сполучені Штати Америки цим не задоволені, тому що це може вплинути на ціни на нафту перед виборами… Але мова про перемогу у війні. Не повинно йтися про ціни на пальне. Хоч всьому світу доведеться платити, зрештою, війна закінчиться успішно, а Росія зазнає поразки. Ми не повинні обмежувати чи сковувати Україні руки. Ви маєте здатність, знання та розуміння того, як виграти війну. У вас просто немає для цього інструментів.

Якби ви мали майже необмежену кількість HIMARS і ATACMS нового покоління з радіусом дії 300 кілометрів і влучністю в межах кількох метрів – у вас є добрі цілі, і ви знаєте, де вони. Зокрема, Кримський міст. ATACMS дістане, і можна його зруйнувати, якщо вдарити кількома ракетами, особливо по пілонах. Вони його тоді ніколи не відновлять. Але поки той міст стоїть, вам Крим не повернути. Його треба знищити.

Отже, знову ж таки, йдеться про HIMARS, ATACMS і дрони. І ви повинні також утримувати економіку країни на плаву. Багато хто про це забуває. Адже справа не лише у військовій допомозі. Ще потрібно підтримувати уряд, будувати дороги… Тож усе це має бути частиною пакетів допомоги.

- Також енергетична підтримка, враховуючи ці російські удари...

- Власне, в енергетичних питаннях ви нас колись набагато випередили. У вас була ліпша ситуація з ядерною енергетикою, ніж у нас. На жаль, ваша найбільша станція тепер у руках росіян, і багато ваших об’єктів пошкоджено або зруйновано. Росія намагається зламати дух українського народу. Вони вважають, що в темряві Україна перестане воювати, але я не згоден. Ви просто далі битиметеся в темряві. Ви інвестували в те, що називається «Свобода». Ви скуштували її і не збираєтеся без неї жити.

ЗСУ НАПЕВНО НАЙЛІПШІ У СВІТІ ЩОДО РОЗМІНУВАННЯ ТА МІНУВАННЯ

- Можете розповісти трохи більше про мету вашого нинішнього візиту в Україну? Ви тут для консультацій чи як радник?

- Не знаю, чи можна сказати, що я був комусь радником під час усіх моїх поїздок. Я відкритий для того, щоб побачити, кому і де потрібна допомога, щоб прийняти повідомлення та поділитися з тими, хто має його почути. Ми будемо працювати на фронті на всьому шляху від Харкова до Одеси з кількома різними підрозділами, щодо різних тем. Включаючи війну безпілотників. "Армія дронів" нас дуже цікавить. Ми також хочемо поговорити про розмінування. Україна зараз має найкраще підготовлену армію у світі, коли йдеться про розмінування та мінування. Ми ось давно таким не займалися. Корея була, напевно, останньою країною, де ми мінували території. У В’єтнамі ми мали справу з невеликими протипіхотними мінами. Але ми дуже мало про це все знаємо, і нам потрібно ставати розумнішими, адже це знадобиться у війнах майбутнього. У місцях, де ми останнім часом воювали, наприклад в Іраку, ми мали справу з кількома мінними полями, але їх було легко розчистити, адже їх не прикривали артилерією.

Росіяни, можливо, повільно оволодівають чимось, але вони все розбирають, і роблять досить хорошу роботу. Іноді вони знаходять, як протистояти тому, що ми робимо, – чи то системи зброї, чи тактика. Ось чому я думаю, що наші технології відкривають вікно можливостей лише на короткий проміжок часу. Я хвилююся, що час є другом Росії, тому що вони можуть викопати більше оборонних позицій, через які пройти практично неможливо. Отже, витрачати надто багато часу, відступати й дати їм працювати – це коштуватиме лише життя в майбутньому. Так певною мірою час відіграє важливу роль.

- Що стосується підтримки нашої країни та її економіки, чи є якісь сфери, де штат Небраска міг би співпрацювати з українською владою у зусиллях щодо відновлення країни?

- Є кілька таких сфер. По-перше, тепер у Німеччині розташовані американські батальйони, які навчають українських новобранців. А Небраска надала для цього інструкторів, і вони дуже задоволені своєю роботою.

Окрім цього, слід згадати, що штат Небраска насправді схожий на Україну, оскільки у нас також велика площа сільськогосподарських земель. Ще ми жартуємо, що Україна схожа на Айову, тільки розміром із Техас – з точки зору того, що у вас багато родючої землі. Дуже багато. Приблизно чверть із цих територій або забруднена мінами, або окупована. Ми знаємо, що ваша країна раніше була житницею не лише для Європи, а й для Північної Африки та Центральної Азії. Багато країн залежали від українського врожаю. Постачання, звісно, зменшилося у 2022 році, але Україна повинна й надалі мати можливість постачати свій урожай на глобальні ринки, тому що це – потужне джерело доходів держави. У вас здебільшого аграрна країна. Але війна зробила Чорне море менш доступним для перевезень, а перевезти такі обсяги залізницею чи вантажівками неможливо. Тож багато зерна було просто втрачено у 2022 та 2023 роках. Але ситуація налагоджується. Проблема тепер полягає в розмінуванні деокупованих територій. З часу повернення великої частини територій на сільськогосподарських угіддях досі залишається безліч мін. Водночас Небраска має унікальні можливості щодо зрошення. У Сполучених Штатах Америки є п’ять великих іригаційних компаній, і чотири з них – в Небрасці. У нас є значні потужності щодо вирощування кукурудзи, щодо сільськогосподарської техніки, як-от комбайнів і тракторів. Крім того, у нас є кілька компаній, які спеціалізуються на будівництві зернових сховищ і розподільників, а також засобів переміщення зерна зі сховищ на борти суден. Це все вам необхідно і буде потрібно для транспортування сільськогосподарської продукції морем. Отже, я отримав повноваження як представник офісу губернатора проговорити ці питання з представниками вашого Міністерства сільського господарства та зв’язати людей. Якщо у вас є певні потреби, ми можемо визначити, хто може їх задовольнити, а потім переконатися, що робота пішла.

Але якщо ми чекатимемо, поки війна закінчиться, це стане величезною затримкою. Якщо ми зможемо почати працювати тепер, якусь допомогу вже можна направити, звичайно, якщо буде спосіб доставити її до портів. Ми можемо, наприклад, спрямувати її до Румунії, а потім перевезти звідти суходолом… Тож є багато речей, над якими потрібно буде працювати, але це якраз одне з моїх завдань – встановити зв’язки і почати використовувати певні ресурси. Ми маємо допомогти Україні в післявоєнній відбудові.

КРИМ ПОВЕРНУТИ ЛЕГШЕ, НІЖ ДОНБАС

- У червні цього року у Швейцарії має відбутися перший Глобальний саміт миру, який ініціювала Україна. Київ намагається залучити якомога більше країн, сподіваючись, що це дійсно почне шлях до миру. Які ваші очікування від ініціативи?

- Вся суть – у доведенні інформації до людей, про місію і довгострокові цілі зустрічі. Часто люди зустрічаються просто заради зустрічей і не роблять кроків для реального досягнення мети, організації процесів. Тож я сподіваюся, що на заході добре пояснять, що важливо зробити для досягнення цієї кінцевої мети, щоб люди побачили в цьому цінність і свою реальну роль у процесі.

Щодо представництва, там, очевидно, мають бути всі країни Європи. Немає причин не брати участі. Хіба що Сербія або ще хтось із більш тісними відносинами з РФ може не приїхати. Також всі країни Великої сімки, усі донори України мають там бути, адже вони дуже зацікавлені в тому, щоб досягти результату. Вони, ймовірно, почують про проблеми, про які ще не в курсі.

- А яке у вас загальне бачення завершення війни в Україні?

- Так, я хотів би, щоб все повернулося до кордонів 1991 року, але боюся, що труднощі на Донбасі такі серйозні, там стільки руйнувань і стільки шарів оборони, що це дійсно буде важко. Але я вважаю, що Крим – це дуже вигідна можливість, якою можна скористатися і втримати. В якийсь момент український уряд повинен буде ухвалити важке рішення. Чи ми далі жертвуємо, щоб повернути ці кордони? І якщо це варте сплаченої ціни, то так і треба буде зробити.

Але я думаю, що настане момент, коли біль стане настільки нестерпним, що буде важко підтримувати моральний дух, тому що війна виснажує. Ми вже бачили це в довгих війнах, у яких самі брали участь, але вони й близько не були такими жорстокими та важкими, як та, яка триває у вас тепер. Якби я відповідав за ухвалення важких рішень, я б зосередився на поверненні Криму, і, за належної допомоги з боку партнерів, це можна зробити. І це можна зробити відносно швидко, протягом наступних шести місяців.

З іншого боку, я все ще сподіваюся, що якось у Росії відбудеться колапс. Чи через економіку, чи через внутрішні проблеми, чи через те, що в них з’явиться новий лідер... Але все це просто бажання, і я не знаю, чи це станеться. Там тепер дійсно складна ситуація. Там немає демократії чи навіть думки про демократію. Є диктатура. А хто з цим не згоден, їдьте в Сибір, подивіться. Тому немає реальної надії на спонтанне повстання, коли люди змінюють уряд. Якби воно відбулося, його б придушили. Найближче до цього розвитку подій було, напевно, коли Пригожин намагався йти на Москву. Якби йому вдалося, це могло б змінити історію, хтозна.

- Яка тепер загальна ситуація щодо двопартійної підтримки? Вона ближче до «ми підтримуватимемо вас стільки, скільки буде треба» чи до «скільки зможемо»?

- Це, напевно, найважче питання, яке ви мені сьогодні поставили. Я думаю, що в серці більшості – це так довго, як потрібно, тому що вони розуміють наслідки. Але я думаю, що нам, ймовірно, потрібно буде провести таке ж інтерв’ю приблизно через шість-сім місяців, коли завершаться вибори, і ми побачимо, як змінилися цифри. Тому що цифри в Палаті (представників, – ред.) можуть змінитися, і президент може змінитися. Це може бути зовсім інша картина. Гірша чи ліпша? Я думаю, що буде ліпша. Але знову ж таки комусь доведеться далі доносити повідомлення про те, що відбувається в Україні. Тому що тепер – вакуум. Кожен зосереджений на Ізраїлі. Час від часу з’являються повідомлення про те, що по Києву було випущено X ракет. Але ніхто не став і не сказав: «Оце війна, так виглядає війна, і так вона ведеться».

Люди не помічають того факту, що триває справжня війна безпілотників, і що вартість танка далеко не така, як раніше. Я думаю, що в майбутньому будуть місця, де ви зможете вести відкриті бої в середовищі, схожому на пустелю, де безпілотники менш ефективні, але на Східному фронті я не бачу, щоб танки були дуже цінними, якщо це не прорив, де є пролом у лінії, і є можливість прострілити. Але дрони також будуть переслідувати вас, прилітаючи з будь-якого напрямку та будь-коли, і вони мають такі широкі можливості як з тепловим, так і з нічним баченням. Це новий спосіб ведення війни.

І я боюся, що НАТО не готове до цього. Буде момент, коли найліпше навченою і добре оснащеною армією в Європі буде українська армія – через те, що їй довелося робити у цій війні самостійно.

- Бачу, у вас накопичилося багато месиджів, які треба передати на Батьківщину з цього візиту. І я сподіваюся, що у вас з’явився ще один – американцям варто читати Укрінформ, щоб дізнаватися більше про війну, яка триває, і про нашу країну в цілому. І переконувати тих, хто ухвалює рішення, робити це правильно. Тому що все залежить від людей, і важливо, щоб вони знали правду.

- Я зроблю все можливе, щоб поділитися цим месиджем, і, сподіваюся, через кілька місяців ми знову зможемо поговорити, і що новини навколо будуть кращими.

Євген Матюшенко
Фото: Кирило Чуботін