Візит Путіна в Китай: убивця в гостях у диктатора

21.05.2024 14:00

Укрінформ

Пекін для Росії - це гроші на війну проти України

Минулого тижня відбувся візит Путіна до Китаю. Цю подію можна назвати, використовуючи слова президента Байдена: убивця в гостях у диктатора. Саме так сказав Байден про лідерів Росії та Китаю.

В умовах ізоляції Росії й війни, що триває, у Путіна не було великого вибору, куди їхати після чергового восшествія на престол, яку країну, яку столицю відвідати. Тут все сходилося до того, що таким місцем є Китай. Чому? Тому що Пекін – це гроші для путінського режиму, і тому що Пекін – це можливості посилювати мілітаризацію російської економіки. І коли для вибору місця не залишається можливостей, то треба було відповідно, у найкращих радянсько-комуністичних традиціях, цю поїздку оформити.

Привід було знайдено дуже важливий і дуже вагомий – 75 років установленню дипломатичних відносин між Росією, тоді ще СРСР, та Китайською Народною Республікою. Відповідно все було організовано і проведено в такому собі застарілому традиційному радянському антуражі. Візит державний, тобто найвищого рівня, спільна декларація, найбільша, мабуть, за всі часи, читати її неможливо. Десяток угод, які не мають змісту, антураж, дружні обійми, червоні доріжки, обмін «роками культури», концерти. Багато-багато всякого навколо двох днів перебування російського диктатора в Китаї.

Державний візит Путіна мав стати демонстрацією підтримки з боку Китаю. Для Китаю він також був важливим для того, щоб показати світові, що Пекін має партнера для протидії Сполученим Штатам Америки і для боротьби, як вони стверджують, за створення нового світового порядку.

Звісно, в центрі уваги була і тема війни, але публічних коментарів, як і очікувалося, особливо й не було. Проте в підсумковій декларації відображено те, що не зазнало змін, все так, як і було.

Почнемо з політики, з відносин між Китаєм і Росією. Дві країни готові спільно працювати над підтримкою «чесності та справедливості у світі», сказав Сі Цзіньпін Путіну. Чесність та справедливість – це напевно не про ці дві країни, і напевно не про Росію, і не про сучасну ситуацію, коли «вірний друг» Пекіна Путін розв’язав і веде найбільшу з часів Другої світової війну в Європі.

Путін не забарився з відповіддю і сказав, що «співпраця Китаю і Росії є стабілізувальним фактором». «Надзвичайно важливо, щоб відносини між Росією та Китаєм не стали кон’юнктурними та не були спрямовані проти когось», – зазначив Путін. Це відверте перекручування фактів на вищому рівні. Оскільки ці відносини є спрямованими, насамперед проти України, і вони підтримують Росію в цій агресивній війні.

І, як свідчить сам текст декларації, уся співпраця Китаю та Росії спрямована проти Сполучених Штатів Америки і Заходу. Отже, з самого початку це демонстрація того, що два лідери, дві держави знайшли спільну мову, і ця спільна мова лежить у сфері геополітики. Проголошується, як це завжди було в диктаторських режимах, одне, розуміється інше, а робиться третє. Оце й є поглиблення всеосяжного партнерства та стратегічна взаємодія між Китаєм та Росією. І зміст спільної заяви свідчить про одне: вони разом проти «гегемонії США у світі».

Путін і Сі Цзіньпін підписали спільну заяву за підсумками візиту, яка називається «Про поглиблення відносин всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії». Дві держави заявили про нову еру, яка передбачає спільні погляди на все, зокрема й на війну проти України.

Там 30 сторінок тексту, не так легко прочитати. І туди вміщено все – від захисту довкілля до нерозповсюдження ядерної зброї. Усі позиції, щодо яких сторони – Росія і Китай – не мають розбіжностей, такий собі катехізис, де можна знайти відповідь на будь-яке питання двосторонніх відносин.

Сі Цзіньпін і Путін заявили, що мають шанс зумовити зміни, яких світ не бачив сторіччя. І багато аналітиків розглядають це як спробу кинути виклик глобальному порядку, який очолюють Сполучені Штати Америки.

Прикметно також, що сторони підтвердили готовність твердо відстоювати непорушність підсумків Другої світової війни і післявоєнний світопорядок, що склався, і закріплений у Статуті ООН. Як бачимо, спрямоване у майбутнє партнерство базується на підсумках Другої світової війни і на Статуті ООН, який Росія буквально розірвала і поставила в ніщо, здійснивши агресію проти України.

Звідси випливає і наступне положення: якщо повертатись до того, що було закріплено в результаті Другої світової війни, то очевидно, що заперечення цих двох лідерів спричинюють всі наступні зміни, зокрема розширення НАТО і Європейського Союзу, тобто саме те, що стоїть у центрі зовнішньої політики України і за що бореться наш народ.

У заяві за підсумками переговорів 15 разів глави делегацій Сі Цзіньпін і Путін загадали про Сполучені Штати Америки та їх негативну роль у сучасному світі. «Сторони знову підтверджують занепокоєння у зв’язку із спробами США з порушенням стратегічного балансу забезпечити собі вирішальну військову перевагу». Отже, Сполучені Штати Америки звинувачено в тому, що вони ніби забезпечують собі військову перевагу. А насправді Путін мілітаризує економіку і вже понад 815 днів веде агресію проти України.

Тематика війни Росії проти України, як і очікувалось, була витримана в тих самих формулах і в тих самих висловлюваннях, які вже закріпилися у пропагандистській лексиці й риториці як Пекіна, так і Москви. Це все – для публіки.

Можна тільки здогадуватися, про що насправді говорили Сі Цзіньпін і Путін, якими словами і як Путін представляв своє бачення цілей і закінчення війни, чого він прагне. Зокрема, знову було підтверджено, що сторони підтримують «мирний план Китаю», що також очікувано. Але прикметне й те, що пропозиції Китаю містили також дуже важливий перший пункт: визнання територіальної цілісності й непорушності кордонів. Звісно, Путіна це не влаштовує і, звичайно, це не входить у спільне бачення майбутнього двох лідерів.

З точки зору економіки візит не мав ні великих очікувань, ні наслідків. Чому? Тому що було зразу зрозуміло – Путін прибув до Пекіна з капелюхом у простягнутій руці. Він прагне далі вести торгівлю в умовах, коли ізоляція Росії посилюється, санкції діють, а йому треба нарощувати свій військово-промисловий комплекс.

Підписали при цьому десять угод, абсолютно малозначущих і формальних, які не мають конкретного змісту, не містять планів щодо інвестицій, будівництва, інфраструктури тощо. Проголошено також з російського боку важливу мету: довести товарообіг до 300 мільярдів доларів, у минулому році було 240.

Це слова. Але реалії показують, що ліміти торговельних обмінів між Росією та Китаєм майже досягли своєї вершини. Навіть більше, протягом останніх двох місяців через вплив санкцій або загрозу вторинних санкцій зменшується експорт з Китаю до Росії.

Китайці не хочуть купувати російську продукцію через побоювання потрапити під санкції, так само як і китайські підприємці уникають платежів російській стороні.

Основний експорт з Росії – це сировина. Путін запевняв свого візаві Сі Цзіньпіна в тому, що Росія є джерелом екологічно чистих енергоресурсів (нафти й газу). Це дуже дивно, оскільки він це розповідає лідеру країни, яка є також в перших рядах переходу на зелену енергетику, а роль нафти і газу зменшується. Ба більше, Китай дуже обережний, щоб не поставити себе в залежність від постачань з боку Росії.

Тим часом видається назовні, що у торгівлі чудові перспективи, але, як бачимо, китайські компанії, банки, особливо великі, уникають і будуть дедалі, мабуть, більше уникати контактів з російськими контрпартнерами.

Фінанси також стали одним зі складників візиту. Жодних рішень і пошуків таких рішень не було, принаймні про них не проголошено. Посилювати співпрацю – це все, про що спромоглися домовитись банкіри.

Для Росії торгівля з Китаєм – це питання виживання. Тому вони будуть все робити для того, щоб свій експорт збільшувати, проте ресурсів і резервів уже нема. Про знамениту «Силу Сибіру – 2», цей газогін, мови не було і, напевно, найближчим часом не буде.

Якщо коротко, варто зазначити таке. Цей візит мав виключно політичний характер. Не вирішені питання ані взаємних розрахунків, ані залучення китайських інвестицій, ані питання газопроводу «Сила Сибіру».

Не було сказано нічого про зміну підходів до війни Росії проти України. Водночас очевидно, і це проголошено прямо, що Москві потрібна підтримка Сі Цзіньпіна.

Відносини Китаю з Заходом напружені, але Пекін не відрізає себе від Заходу, не хоче опинитися в такій самій ситуації, що й Путін. Тому далі, принаймні на цей період, Сі Цзіньпін буде намагатися сидіти на двох стільцях: підтримувати і розвивати відносини з Росією, а також не припиняти торговельно-економічні стосунки з Заходом. Ринки Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу набагато більші, ніж може запропонувати Росія.

У спільній заяві слово «співробітництво» використане 130 разів на 30 сторінках тексту. Співробітництво – всюди. Але, якщо відсортувати всі ті пусті декларації, то залишається, що це співробітництво старшого партнера, Китаю, з молодшим – Росією. І там, де інтереси Пекіна не збігаються з інтересами Москви, Китай, безумовно, буде зважати на власні інтереси.

Китай бачить свої інтереси в тому, щоб відносини з Росією розвивати у світлі тривалого суперництва із Заходом і Сполученими Штатами Америки. Це, схоже, уперше з’явилося в офіційних документах на такому високому рівні.

Отже, можна констатувати, що світ тепер знову двополярний. Тільки замість СРСР на другому полюсі – Китай. Говорячи про багатополярність, Китай і Росія мають на увазі насправді продовження двополярності, коли є Сполучені Штати Америки, є Китай, або, як хотів би цього Путін, Росія, які вирішують долю світу. На цьому їхня багатополярність закінчується, бо всі інші їхні полюси підпорядковані або Китаю, або Росії. Саме в цьому вони бачать нові підходи, але тут нічого нового нема.

З колишньої величі в Москви залишаються тільки ядерна зброя і ядерний паритет із Сполученими Штатами Америки. Китай тим часом далі грає в нейтралітет у війні і в миротворчість, випробовує Захід, наскільки далеко можна зайти у підтримці Путіна.

Такий вимальовується поки що новий світовий порядок і проголошена нова ера партнерства. І це – партнерство Китаю і Москви проти Сполучених Штатів Америки й демократії.

На це відреагував міністр оборони Великої Британії Грант Шеппс: «Я надзвичайно стурбований цим, тому що пам’ятайте: це дві країни, які не вірять у демократію. Якщо у нас така ситуація і вони намагаються поширити свою систему на решту світу, ми повинні бачити, широко розплющивши очі, що це – пряма загроза нашому способу життя».

І закінчити варто словами Лаврова, який став «зіркою» першого дня візиту. Він хотів продемонструвати знання предмета й розуміння Сходу і згадав східне прислів’я про те, «що гість – ішак господаря». Так і було, стадо ішаків із Москви нагодували, потішили, але дали чітко зрозуміти, хто в домі господар.