Вибори до Європарламенту: політичні розклади і настрої європейців

Європейські вибори цього року відбуваються в умовах буремних подій у світі та на фоні кровопролитної загарбницької війни, яку Росія розв’язала проти України. І, без перебільшення, вони визначать подальший шлях розвитку Євросоюзу, зокрема його майбутнє розширення, економічний та соціальний розвиток, та, імовірно, стійкість демократичної системи й цінностей, на яких побудована вся ця величезна конструкція.

ЧОМУ ЯВКА МОЖЕ БУТИ ВИСОКОЮ

Як вказано на сайті Європейського парламенту, ця інституція є єдиною в ЄС, що обирається прямим голосуванням європейських виборців раз на п’ять років. Попереднє таке голосування відбулося у 2019-му. Цього року у виборах зможуть узяти участь близько 373 мільйонів європейців.

У деяких країнах, наприклад, у Бельгії, участь у виборах є обов’язковою для громадян у віці від 16 років, в інших ця справа добровільна. Але й без того явка, за прогнозами соціологів, буде високою, – за кілька днів до виборів майже 70 відсотків громадян ЄС заявляли про готовність та бажання прийти на виборчі дільниці.

Це пояснюється змінами у настроях європейців, які дедалі більше усвідомлюють роль Європейського Союзу в розв’язанні нагальних проблем сьогодення. Серед них – зростання геополітичного напруження між світовими полюсами сили, забезпечення сталого економічного розвитку, конкурентоспроможності та високих соціальних стандартів Європи, розв’язання проблем міграції, внутрішньої та зовнішньої безпеки, боротьба з кліматичними змінами тощо.

Європейці розуміють, що ці глобальні проблеми відбиваються на їх повсякденному житті, і що будь-яка європейська країна на самоті має значно менше шансів у їх розв’язанні, ніж у складі спільної європейської родини держав-однодумців.

Водночас якраз Європарламент відіграє ключову роль у визначенні напрямів спільної політики Євросоюзу та в законодавчому оформленні такої політики.

Саме депутати новообраного Європейського парламенту пропонуватимуть на розгляд глав держав та урядів ЄС кандидатуру на посаду президента Європейської комісії (головного виконавчого органу ЄС) та братимуть участь у формуванні нового складу цієї інституції з відповідним розподілом «портфелів» між 27 єврокомісарами – по одному від кожної країни-члена.

КОЛИ ГОЛОСУВАТИМУТЬ У РІЗНИХ КРАЇНАХ

Вибори пройдуть в усіх країнах ЄС у період з 6 до 9 червня. Це не означає, що на волевиявлення виборців передбачені цілих чотири дні. Просто в різних країнах європейські вибори відбуватимуться в різні дати, у деяких державах вони збігаються з національним волевиявленням, що також додає виборчому процесу політичної ваги.

Голосування розпочнеться у четвер, 6 червня, у Нідерландах. Наступного дня, 7 червня, виборчі дільниці відкриються в Ірландії. Ще за день, 8 червня, голосування відбудеться у Латвії, на Мальті та у Словаччині. У Чеській Республіці виборчі дільниці будуть відкриті протягом двох днів, у п’ятницю й суботу (7–8 червня), а в Італії дводенне голосування припадатиме на суботу й неділю (8–9 червня). Інші 20 європейських країн – Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Литва, Люксембург, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Іспанія та Швеція – проведуть європейські вибори протягом одного дня – у неділю, 9 червня.

Цього року, зважаючи на певні демографічні зміни, громадяни країн ЄС обиратимуть 720 членів Європарламенту – на 15 депутатів більше, ніж під час виборів 2019 року. По два додаткових місця в Європарламенті отримають Франція, Іспанія і Нідерланди, на одного депутата збільшать своє представництво Австрія, Данія, Бельгія, Польща, Фінляндія, Словаччина, Ірландія, Словенія і Латвія.

За абсолютними показниками найбільше представництво в Європарламенті матимуть Німеччина (96 місць), Франція (81), Італія (76), Іспанія (61) та Польща (53), а найменшу кількість депутатів обиратимуть Словенія, Литва, Естонія, Кіпр, Люксембург та Мальта, на які припадатимуть від 6 до 9 депутатських місць.

ЩО ДУМАЮТЬ ЄВРОПЕЙЦІ ПРО БЕЗПЕКУ, ОБОРОНУ ТА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ

Напередодні виборів, протягом квітня 2024 року, європейська соціологічна служба «Євробарометр» провела опитування європейців, щоб з’ясувати, що хвилює їх найбільше і які сподівання вони пов’язують з європейськими виборами. Переважна частина виборців цінують переваги власних країн у складі Європейського Союзу, хотіли б бачити його сильнішим, більш незалежним та впливовим на міжнародній арені, хоча громадяни різних держав бачать це під різними кутами.

Симптоматично, що всіх громадян ЄС поєднує спільне бажання мати більш потужну спільну політику ЄС у сфері безпеки й оборони, – цю думку поділяють 77 відсотків опитаних. Ще 71 відсоток виборців упевнені, що ЄС має посилити свої спроможності у виробництві зброї та військового обладнання. 69 відсотків людей (опитування було проведено серед близько 30 тисяч респондентів у всіх 27 країнах ЄС) висловилися за більш рішучу та скоординовану спільну політику ЄС у сфері зовнішніх відносин.

В інших питаннях спільної політики ЄС, наприклад, щодо регулювання  міграції та притулку, середній показник підтримки громадян становить 65–67 відсотків. Водночас у деяких країнах, як-от в Австрії, Чеській Республіці, Естонії, Латвії, Угорщині та Словаччині, рівень підтримки скоординованої політики ЄС у сфері міграції є нижчим за 50 відсотків.

У розділі зовнішньої політики ЄС дослідники зосередили увагу на сприйнятті європейцями викликів у сфері безпеки, зокрема, на їх ставленні до загарбницької війни Росії проти України. Переважна більшість респондентів (87 відсотків) підтримали продовження гуманітарної допомоги для людей, що постраждали від цієї війни, 83 відсотки європейців висловилися за подальше надання притулку українським біженцям, що рятуються від війни.

Незважаючи на певні економічні втрати та ускладнення, з якими стикається ЄС унаслідок російської агресії, 72 відсотки опитаних підтримують продовження фінансових санкцій ЄС проти країни-агресора, 70 відсотків з них виступають за продовження європейської фінансової підтримки для України. Шість з десяти громадян ЄС підтримують надання Україні статусу країни-кандидата на членство в Євросоюзі.

Ще 60 відсотків європейців, за даними опитування, поділяють необхідність закупівлі та постачання Україні зброї та військового обладнання для самооборони проти російської агресії. Щоправда, ці показники також не є однаковими для різних країн-членів. Скажімо, у таких країнах, як Болгарія, Кіпр, Греція, Італія, Словаччина та Словенія, цей показник є нижчим за 50 відсотків.

Уряд Угорщини не бере участі у військовій підтримці України та користується правом вето для «гальмування» спільного фінансування ЄС за програмами військової допомоги Україні в рамках Європейського фонду миру на суму більше ніж 6,6 мільярда євро. Проте навіть у цій країні рівень підтримки населення щодо надання Україні військової допомоги є значним – такі зусилля підтримують 45 відсотків опитаних угорців.

Відносно високим залишається рівень довіри до ЄС та до його євроінституцій – 49 відсотків, що у багатьох випадках є вищим навіть за рівень довіри до органів національної влади.

Більшість респондентів асоціюють ЄС із словами «демократія» та «єдність». Водночас 54 відсотки учасників опитування вважають ЄС надто віддаленим від їх місцевих потреб, 74 відсотки вказують на його надмірну бюрократію. Але при цьому більшість громадян ЄС (62 відсотки) твердо впевнені, що краще майбутнє для їхньої країни пов’язане саме із членством в Європейському Союзі.

ХТО ТАМ КРОКУЄ ПРАВОЮ

Перед виборами 2024 року, особливо протягом кількох минулих місяців, в європейському суспільстві лунало багато тривожних думок щодо певного правого нахилу в електоральних настроях європейських виборців. Зміцнення позицій правих під час виборів у Нідерландах, формування нової правої коаліції в Італії, як і результати національних виборів у Словаччині та Угорщині, справді створюють підстави для формування нових політичних альянсів правих сил.

Водночас варто зауважити, що головні «стріли критики» з їх боку, принаймні у більшості з них, спрямовані не проти підтримки України, а проти деяких напрямів спільної політики ЄС, наприклад, у сферах міграції та притулку, гендерної рівності або трудового законодавства.

За деякими оцінюваннями, у складі нового Європейського парламенту кількість депутатів правого, чи навіть ультраправого, спрямування може зрівнятися або й перевищити кількість депутатів від правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП), яка, за поточними опитуваннями, залишається лідером цьогорічних перегонів.

Праві сили, що представлені, наприклад, французьким «Національним об’єднанням» Марін Ле Пен та «Братами Італії» італійської прем’єрки Джорджі Мелоні (яка відома потужною підтримкою України), можуть сформувати коаліцію між двома правими політичними групами Європейського парламенту – ECR («Європейські консерватори та реформісти») та ID («Ідентичність та демократія»), що дасть «правому табору» близько 144 депутатських місць.

Як очікується, до Європейського парламенту також пройдуть представники ультраправих партій, що, зокрема, відомі проросійськими поглядами. Серед них – «Альтернатива для Німеччини» (16 місць), угорська «Fidesz» (10 місць), французька «Reconquête» (5), польська «Конфедерація» (6) та болгарська партія «Відродження» (3). Хоча їх блокування з «поміркованими правими» є малоймовірним, у деяких питаннях, зокрема під час голосування за законодавство у сфері притулку й міграції, продовження «зеленого курсу» або політики ЄС щодо абортів, вони можуть разом формувати ситуативний правий блок, який представлятимуть разом 184 депутати.

Водночас, за прогнозом, впливова правоцентристська партія ЄНП набере близько 170 голосів.

Але, якщо брати загальну картину щодо майбутнього складу Європарламенту, наприклад передвиборчу статистику видання «Politico», картина не виглядає такою вже похмурою.

За останніми опитуваннями, у новому складі Європарламенту ЄНП (ЕРР) може отримати 172 голоси, Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D) – 143, уже згадані ECR та ID – 75 та 65 голосів відповідно. Нові «неприєднані» партії отримають 57 депутатських місць, Європейські «зелені» – 41, Європейські ліві – 31 голос. Тож загальний розклад голосів говорить на користь, безумовно, посилення правого політичного табору, але загалом Європарламент зможе залишатися на центристських позиціях і далі захищати європейську демократію та цінності.

ЧИ ЗБЕРЕЖЕ УРСУЛА ФОН ДЕР ЛЯЄН ПОСТ ПРЕЗИДЕНТКИ ЄВРОКОМІСІЇ

Як уже повідомляв Укрінформ, 23 травня відбулися публічні дебати між «провідними кандидатами» на посаду президента Єврокомісії.

За практикою та рішенням Європарламенту, керівник Єврокомісії має обиратися за процедурою «Spitzenkandidaten» (провідного кандидата – нім., – ред.), коли президент цього головного виконавчого органу Європейського Союзу обирається серед лідерів провідних партій, які увійшли до нового складу Європейського парламенту.

У 2014 році за цією процедурою був уперше обраний президентом Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, колишній прем’єр-міністр Люксембургу, що отримав підтримку як від лідерів країн ЄС, так і від європейських виборців. Утім, це був поки що єдиний такий прецедент.

Під час виборів 2019 року, після палких дебатів серед Spitzenkandidaten, жоден з лідерів партійних перегонів не зміг отримати підтримку Європейської ради, яка має ухвалювати рішення щодо погодження такої кандидатури. У результаті дискусій між лідерами держав та урядів ЄС «несподівано» виникла кандидатура на той час міністра оборони Німеччини Урсули фон дер Ляєн.

Саме її кандидатура була представлена на затвердження Європейського парламенту та ухвалена мінімальною більшістю голосів. Як показали наступні події, вибір «антикризового менеджера» був правильним, оскільки на цей склад Єврокомісії випали дійсно глобальні виклики: спочатку пандемія коронавірусу, економічна стагнація за підсумками боротьби проти COVID-19, «нестандартні» фінансові та економічні заходи з підтримки та відродження європейської економіки.

Саме складу цієї Єврокомісії довелося реагувати на повномасштабну російську агресію проти України, яка потребувала консолідованої позиції ЄС із допомоги Україні в її праві на самооборону, у захисті міжнародного права та європейських цінностей. Саме Єврокомісія Урсули фон дер Ляєн відіграла ключову роль у наданні Україні негайної фінансової та економічної підтримки, що допомогла Україні вистояти під ударами агресора, а також у координації зусиль країн-членів з надання Україні гуманітарної та військової допомоги.

Єврокомісія Урсули фон дер Ляєн створила дієві механізми політичної підтримки України, у відповідь на її заявку на членство в ЄС, і далі супроводжує Україну на кожному кроці шляху європейської інтеграції.

Позиція Європейської комісії та її президентки мали вирішальну роль у тому, що європейська спільнота, у переважній більшості, почала сприймати неспровоковане та жорстоке російське вторгнення в Україну як екзистенційну загрозу європейській демократії, цінностям та самому шляху європейського життя.

Якраз цим переконанням пояснюється, що навіть за два з половиною роки після початку повномасштабної російської агресії рівень підтримки європейців на адресу України в її боротьбі за власну свободу й незалежність досі є дуже високим.

Зрозуміло, що симпатії української громади залишаються на стороні Урсули фон дер Ляєн, яка під час виборів 2024 року є Spitzenkandidaten від Європейської народної партії та претендує на збереження позиції президента Єврокомісії.

Її суперники в боротьбі за цю посаду – представник соціалістів і демократів Ніколя Шміт (Nicolas Schmit) з Люксембургу, представники політичної групи «Оновлення Європи» Марі-Аґнес Штрак-Ціммерман (Marie-Agnes Strack-Zimmermann) з Німеччини, Сандро Ґоці (Італія) та Валері Хаєр (Франція).

Від Європейських «зелених» за цю посаду боротимуться Террі Райнтке (Німеччина) та Бас Ейкгаут (Нідерланди). Європейські «ліві» (Left – GUE/NGL) представили кандидатуру австрійця Вальтера Бієра (Walter Baier), який, зрозуміло, дотримується лівих поглядів та критикує з цих позицій діяльність чинних євроінституцій.

Так званий Європейський вільний альянс EFA запропонував на посаду президента Єврокомісії Рауля Ромева (Іспанія) та Мейліс Росберг (Німеччина).

Представники правих сил, ID та ECR, не запропонували своїх «провідних» кандидатів, оскільки ставлять під великий знак питання доцільність існування самої системи «Spitzenkandidaten» та не можуть розраховувати на підтримку своїх кандидатів на керівні посади в євроінституціях під час голосування в Європейському парламенті.

Варто зазначити, що сама система «Spitzenkandidaten» спричинює критику з точки зору дотримання норм парламентської демократії. Правда в тому, що, як це трапилося у 2019 році, кандидатуру наступного президента / президентки Єврокомісії мають погодити лідери держав та урядів країн ЄС у складі Європейської ради, а їх колективна та консенсусна думка може не завжди збігатися з результатами політичних дебатів між «провідними кандидатами».  

Враховуючи обставини «ідеального шторму», через які протягом минулих років довелося пройти Європейському Союзу, зокрема COVID-19, енергетичну та глобальну продовольчу кризи, а також тривалі зусилля з підтримки України в її боротьбі проти російської агресії, дуже великим є шанс, що лідери ЄС погодяться із збереженням посади за Урсулою фон дер Ляєн. Саме вона спромоглася тримати ці виклики під контролем, не допустила хаосу, зберегла позиції ЄС як впливового світового економічного гравця та геополітичного «центру сили».

Чинна президентка Єврокомісії під час публічних дебатів була найбільш переконливою серед інших кандидатів на цю посаду. Про те, що інші кандидати оголошували як політичний намір, – чи то у сфері економічної політики, кліматичних змін, захисту демократії або розв’язання міграційних проблем, – Урсула фон дер Ляєн говорила як про частину процесу, що вже триває і приносить здобутки для всього Європейського Співтовариства. 

Щоправда, кого б не погодили європейські лідери, успішна кандидатура має пройти крізь «сито» парламентського голосування, як, власне, і потенційні члени Європейської комісії, що буде сформована після європейських виборів. Щоб успішно скласти цей «іспит», чинній президентці Єврокомісії необхідно набрати 361 голос серед 720 депутатів, але така «проста більшість» є аж ніяк не простою і зовсім не гарантованою.  

У 2019 році Урсула фон дер Ляєн була призначена на посаду з перевагою у 9 голосів «за» під час парламентського голосування. Скільки голосів вона набере тепер, з урахуванням посилення правого сегмента Європейського парламенту та зменшення впливу Європейських «зелених», сказати важко.

Доля будь-якої представленої кандидатури, зокрема чинної керівниці Єврокомісії, буде залежати від формування коаліційної згоди між провідними політичними групами Європарламенту. За певних розбіжностей в оцінюванні поточного складу Єврокомісії у «демократичному» і центристському таборах праві політичні групи можуть відіграти роль «золотої меншості», яка не пропустить представлену кандидатуру і прирече ЄС на чергову політичну кризу та затягування процесу формування цієї ключової європейської інституції.

ЩО БУДЕ З ПІДТРИМКОЮ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ВИБОРІВ

Зрозуміло, про остаточний склад Європарламенту та розподіл політичних впливів буде можливо говорити лише після завершення європейських виборів. Але вже тепер є очевидним: попри посилення присутності правих у Європейському парламенті, якихось різких або тектонічних змін у політиці ЄС не відбудеться, зосібна – у вимірі підтримки України.

Як уже неодноразово проголошували лідери ЄС, як на європейському, так і на національному рівнях, російська агресія проти України та війна на європейському континенті є екзистенційною загрозою для всієї системи європейської демократії та її ліберальних цінностей.

Таке усвідомлення в переважній більшості європейських столиць, а також серед переважної більшості європейських громадян є підставою для впевненості – політика ЄС щодо політичної, економічної та військової підтримки України збереже спадковість та залишиться незмінною, як би не складалася нова політична конфігурація в оновленому Європейському парламенті.

Зрозуміло, що це не підстава для України сприймати таку підтримку ЄС як даність. Нас підтримують, поки бачать нашу силу, стійкість українців у боротьбі за свою свободу та готовність наполегливо відстоювати власну європейську ідентичність усередині оновленого Європейського Союзу. Але наступне оновлення ЄС – це вже зовсім інша історія…

Дмитро Шкурко, Брюссель