Закон про «іноагентів»: влада Грузії надіється на роз’єднаність опозиції?
Спікер парламенту Грузії Шалва Папуашвілі підписав закон про «іноагентів» («Про прозорість іноземного впливу»). Закон, який критично звужує можливості та свободи громадських організацій, неурядового сектору, почне діяти найближчими днями і стане фактично нагайкою для агентів демократії (саме так трактують центри та медіа, які фінансують на пожертви західних донорів).
Треба віддати належне грузинському народу: в березні 2023 року, коли закон винесли вперше, країна вирувала, десятки тисяч людей збиралися на акції під будівлею парламенту, протестуючи проти законодавчих ініціатив, які копіюють російський досвід таврувати «іноагентами» тих, хто не подобається владі.
Тоді проєкт закону був знятий з розгляду з обіцянкою влади: ніколи до нього не повертатися. Але у квітні 2024 року до його розгляду таки повернулися. І це попри те, що ООН, Європа та США закликали грузинський уряд відкликати повторно ініційований законопроєкт про «іноземних агентів». Всі ці сорок днів протистояння влади та громадянського суспільства були вражаючими. Але «Грузинська Мрія» таки наполягла на своєму, підставивши під удар європейську мрію своєї країни.
Навіщо Іванішвілі з компанією пішов на крок, прогнозувати наслідки якого не важко? Що буде далі? Як зреагують на це в ЄС, кандидатом на вступ до якого Грузію зробили авансом, так би мовити? І ще – наскільки сумлінно буде виконуватися цей закон і які конкретно його норми закону працюватимуть на згортання свобод. Це буде тотально, як у Росії, чи, можливо, це грузини влаштують йому саботаж? Чого тепер чекати від парламентських виборів, які мають пройти уже 26 жовтня. Чи ризикне влада їх сфальсифікувати? Зрештою, яким шляхом піде Грузія? Схоже на те, що основну проблему грузинської опозиції – роз’єднаність не подолано досі. Втім, спроби вирішити її є очевидними (про ініціативу президентки Саломе Зурабішвілі йтиметься нижче) і тому влада вирішила скористатися «вікном можливостей», яке от-от може зачинитися. Ми можемо припустити, що це для офіційного Тбілісі важливіше нині за європерспективи Грузії.
Так, ще місяць тому наші співрозмовники ледве не в один голос казали, що Майдану в нинішній Грузії не буде, бо його немає кому очолити. Немає лідерів з відповідною харизмою, опозиція роз’єднана, конкурує всередині. Наскільки змінилась ситуація після прийняття «закону про іноагентів»? Чи є шанси на об’єднання грузинського політикуму і суспільства? Що це за закон такий, врешті-решт? Про все це міркують опитані нами грузинські експерти.
«БУДЬ-ЯКИЙ ІНСПЕКТОР МІН'ЮСТУ ЗМОЖЕ ЗАПРОСИТИ БУДЬ-ЯКУ ІНФОРМАЦІЮ»
Нукзар Суарідзе, журналіст незалежного медіа «Ресур Центру»:
- Закон зобов'язує неурядові організації та ЗМІ, які отримують понад 20% фінансування з-за кордону, зареєструватися як «іноземний агент».
Співробітники неурядових організацій (НУО) повинні за першої вимоги мін'юсту повідомити ледве не про особистий та релігійний світогляд. Закон набирає чинності після підписання, і штрафи за первинну нереєстрацію становлять спочатку 5 тисяч ларів, це десь 8 тисяч доларів, а пізніше 50 тисяч – 14 тисяч доларів.
Так виглядає механізм знищення третього сектору. Влада апелює, мовляв, такі закони є у Франції, США, чому ви кажете, що це – аналог російського закону. Але тут треба чітко розуміти, хто твій друг, а хто ворог – тоді буде одразу зрозуміло, як ти використовуватимеш закон. Минуло більш як 10 років, як у Грузії змінилася влада, і за цей час у нас не було затримано жодного агента реально ворожої країни. Хтось, хто має критичне мислення, може уявити, що в країні, в якій окуповані 20% територій, взагалі не може бути агентів ворожої країни? А влада натомість шукає «агентів» серед тих, чию громадську діяльність підтримують дружні країни Європи.
- Влада підписала закон, він уже діє, і це було прогнозовано – каже директор Академії політичних та суспільних відносин Гоча Мірцхулава, – «найцікавіший» розділ закону – восьмий, який надає Міністерству юстиції право за анонімним повідомленням почати ревізію неурядових організацій, без уточнень, скільки це може тривати, без деталізації, які документи вони мають право вилучити. І найголовніше, що після другого – третього слухання вони додали пункти, що Міністерство юстиції має право вилучити якусь персональну інформацію про співробітників НУО. Якщо цю інформацію їм не буде надано, то організація буде оштрафована від 5 до 10, потім 20 тисяч ларі, це приблизно максимум 8 тисяч доларів і потім ще 50 тисяч ларі тощо.
- Всі пункти закону практично скопійовані з російського закону. Цей закон – стигматизація всього громадянського суспільства. Бо і юрособа, і фізичні особи, які отримують щорічний дохід у 20% від іноземних джерел, обов'язково мають реєструватися у спеціальному реєстрі як іноагенти. Ви розумієте, який психологічний негатив це несе для суспільства, як це само по собі діє на свідомість громадян, – каже доктор міжнародних відносин, професор грузинського технічного університету Аміран Хевцуріані, – тобто закон – це психологічна зброя. Після його прийняття владним структурам, безпосередньо Міністерству юстиції надаються всі інструменти, всі важелі, щоб зупиняти діяльність організацій, які їм не подобаються.
ЯК ВИКОНУВАТИМУТЬ ЗАКОН?
- У мене немає сумніву, що демократичне поле зачищатимуть. Почнуть з великих структур, а потім – перейдуть до менших. У парламенті сидить людина, яка була міністром зв'язку при Радянському Союзі. І цей КДБешник вимагає, що НУО «стали прозорими», – каже Нукзар Суарідзе.
- Я не знаю, як швидко діятиме влада. Репетицію тиску вони вже провели під час протестів, – каже Гоча Мірцхулава, – у найближчий місяць-півтора буде видно яким шляхом вони підуть далі. Найголовніше, що «рамки» закону практично нема. Зате є порушення прав людини, свободи слова та тотальне посягання на державність Грузії.
Венеціанська комісія уже дала свій висновок: закон не узгоджується із європейськими стандартами, порушує права людини і свободу слова. Цей закон фактично оформляє авторитарний режим Іванішвілі – якщо раніше він був «неформальним правителем», то зараз він уже авторитарний правитель.
«Грузинська мрія» написала цей закон для себе, щоб перед виборами фактично знищити свободу ЗМІ, щоб на виборчих дільницях не було людей, які можуть об'єктивно спостерігати за виборами. Цей закон створено для репресій. Я впевнений, що грузинський народ буде чинити опір, тому що, за різними опитуваннями, проти цього виступає 80 відсотків молоді, а загалом – 65 відсотків населення Грузії проти закону.
- Ми з упевненістю можемо припустити, що виконувати закон будуть намагатися жорстко. Бо все в Грузії рухається за російським сценарієм. І ми вже знаємо куди котимося і грузинське суспільство пручається, як може. Але поки що цього недостатньо, – вважає Аміран Хевцуріані.
ЯКИМ ШЛЯХОМ ЙТИМЕ ГРУЗІЯ?
- Я не відважусь прогнозувати майбутнє, – каже Нукзар Суарідзе, – ми не маємо єдиного опозиційного фронту, це дуже заважає дієвому протесту. Дуже багато партій хочуть бути першими. Немає лідера чи організації, щоб усіх згуртувати. Втім, президент Саломе Зурабашвілі висунула ініціативу «Грузинська хартія», з пропозицією об'єднатися (на момент написання матеріалу до хартії доєдналися 17 партій – ред.), вийти на проміжні вибори, щоб провести необхідні зміни в країні, повернути їй проєвропейський курс. Можливо, це вихід із ситуації роз'єднаності, і зрештою це буде тестом на зрілість громади.
- Ті, хто спостерігають за кадрами протестів на вулицях Тбілісі, бачать, як чинить опір грузинська молодь. Тож я впевнений, що розпочався новий етап боротьби Грузинської держави за свободу, – каже Гоча Мірцхулава. – Опозиція почала розуміти замовлення на єдність, президент Грузії висунула ініціативу об’єднання політичних сил «Грузинська Хартія», в якій викладено пункти, під якими має об'єднатися проєвропейська опозиція. Але одного лідера, я так думаю, і опозиційного центру не буде. На опозиційному фланзі будуть різні опозиційні сили. Буде ще об’єднання під парасолькою колишнього прем'єр-міністра Гахарії. Тож на мою думку, головне, щоб опозиція змогла навколо себе об'єднати весь грузинський народ, не зважаючи на різні політичні симпатії.
Отже, всі розуміють, що тут грузинська влада виконує прямий наказ з Москви. Тож чимало НУО вже заявили, що вони не виконуватимуть цього закону. Я впевнений, що опір зростатиме до 26 жовтня, якщо ми дійдемо мирно до дня виборів, грузинський народ скаже своє слово.
- Сьогодні ясно, що рейтинг влади нижче плінтуса. Але незважаючи на це, ми не впевнені, що у нас пройдуть демократичні вибори, – вважає Аміран Хевцуріані, – загалом мені дуже важко уявити такі вибори в Грузії. Не виключено, що це буде тотальна спецоперація після того, що влада наробила в країні. Народ робить все, що йому під силу. Але ми стикаємося з дуже організованою силою, яку важко зараз перемогти. У них в руках величезні фінанси, силові відомства, прокуратура, суди. І звісно, ми «голими руками» не можемо вплинути серйозно на ситуацію. Головне, щоб на Заході, де обіцяли грузинському народу підтримку, не залишали його на самоті. Але поки що реальних кроків ми не бачимо, а це прикро.
За ці роки влада все зробила, щоб опозиція просто зникла з політичної арени. Єдиний елемент, який сьогодні працює на Грузію, – це народ, це суспільство.
І – ПОГЛЯД ІНОЗЕМЦЯ
Ми почали з розмови з трьома грузинськими експертами, але вирішили, що не вистачає оцінки з-за меж Грузії. Причому бажано, щоб не з України із зрозумілих причин. Тож Укрінформ звернувся до Андреаса Умланда, німецького політолога, який спеціалізується на режимах та демократіях пострадянських країн.
- Як влада буде виконувати закон, я не беруся прогнозувати. Але для громадянського суспільства Грузії все це дуже важливо. Розумієте, ймовірні джерела фінансування громадянського сектору країни дуже обмежені. Тут є один великий олігарх (йдеться про Іванішвілі – ред.), у руках якого зосереджена одна третина ВВП Грузії. І на тлі розгортання цього закону фінансування громадянського суспільства стає неможливим, бо там немає інших джерел фінансування організацій та незалежних медіа. І тому західна підтримка Грузії відіграє там більшу роль, ніж у Росії, де довгий час були альтернативні джерела.
А нову революцію в Грузії я уявити можу, але прогнозувати дуже важко. Так, це може бути дуже подібне до Євромайдану, але це може бути й щось інше, ближче до Помаранчевої революцію. Але нині ймовірні втрати для Грузії дуже великі, більші ніж в Україні були в 13-му році. Тоді для вас йшлося лише про асоціацію з ЄС, а тут вже йдеться про вступ до Європейського Союзу, у Грузії є статус кандидата. І з цим законом цього, ймовірно, уже не буде. Але я думаю, що це ще не кінець історії.
Ярослава Міщенко, Київ
