Що змінять вибори в Європейський парламент для України?
Вибори в Європейський парламент відбуваються в умовах зростання популярності правих політичних сил і російських гібридних загроз. Більш радикальне і водночас антиукраїнське крило європейських політиків має всі шанси збільшити своє представництво в парламенті ЄС.
Утім, вони навряд чи зможуть збудувати ширшу коаліцію, взяти участь у розподілі ключових посад і, зрештою, суттєво вплинути на загальний курс європейських інституцій.
Як обирають Європейський парламент і чого варто очікувати Україні, розбиралася Громадянська мережа ОПОРА.
Більшість провідних політичних сил Європи зберігають нульову толерантність до антиукраїнського порядку денного. До того ж війна суттєво вплинула на погляди європейців, змусивши їх переглянути своє ставлення до безпеки, зокрема у передвиборчих очікуваннях.
Однак зростання рейтингів правопопулістів може мати довгострокові наслідки, а європейські вибори – стати підґрунтям для збільшення їх представництва на національних рівнях. Натомість Кремль не приховує, що має контакти з євроскептиками й намагається вплинути на вибори в Європарламент.
Перезавантаження європейських інституцій: особливості та політичні гравці 6-9 червня близько 373 мільйонів європейських виборців голосуватимуть за новий склад Європейського парламенту – органу, який має представницьку, законодавчу, контрольну й консультативну роль в Європейському Союзі. Зокрема, він ухвалює законодавство і бюджет ЄС, затверджує склад Європейської комісії та має право її розпустити.
Процедуру виборів до Європарламенту регулюють і європейське законодавство, і національні положення окремих країн.
Закони ЄС передбачають загальні рамки: наприклад, кількість обраних партій має бути пропорційною до кількості отриманих ними голосів, на виборах слід забезпечити гендерну рівність і таємне голосування. Однак виборчі пороги для партій, вік кандидатів і виборців, спосіб та день голосування визначає законодавство кожної з країн.
Кількість мандатів для країни залежить кількості її населення, при цьому забезпечується більше представництво менших країн. Скажімо, Німеччина і Франція будуть мати більше представників у парламенті, ніж Мальта й Люксембург. Водночас депутати Європарламенту формують групи не за національною ознакою, а за політичними ідеологіями.
Якщо змоделювати процес європейських виборів в Україні, то наші громадяни обирали б євродепутатів за пропорційною системою з відкритими списками з-поміж звичних для нас політичних партій, які зрештою могли б об’єднатися з наднаціональними партійними союзами.
За довоєнною кількістю населення у нас було би приблизно 45-50 місць у Європарламенті. У червні цього року громадяни країн ЄС виберуть 720 депутатів.
Основна інтрига полягає в тому, чи збереже Європарламент проукраїнський курс, адже партії, які набрали найбільше голосів, претендуватимуть на керівні посади в Європейській комісії, Європейській раді, Європейському парламенті та зовнішньополітичному відомстві ЄС – органах, які «перезавантажують» після виборів до Європарламенту.
У поточному складі Європейського парламенту є 7 політичних груп. Найбільше депутатів – 176 – має правоцентристська Європейська народна партія (ЄНП), яку очолює Манфред Вебер. Яскравими її представниками є нинішня президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск і президент Румунії Клаус Йоганніс.
Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D або соціал-демократи) – друга за кількістю фракція, лівоцентристський блок. До неї належать канцлер Німеччини Олаф Шольц та прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес. Група складається зі 139 депутатів.
«Відновлення Європи» – Renew Europe (RE) – група ліберальних демократів, до якої входять президент Франції Емманюель Макрон, прем'єрка Естонії Кая Каллас та чинний голова Європейської ради Шарль Мішель. У складі групи перебуває 102 депутати.
Також до Європарламенту входять Група зелених/Європейський союз вільних демократів (72 депутати), а також Європейська група консерваторів та реформістів (ECR, має 69 депутатів). Остання об’єднує в своїх лавах прихильників правого крила політичного спектру: зокрема, до неї належать партія прем’єрки Італії Джорджії Мелоні «Браття Італії» та польська партія «Право і Справедливість».
Наступна за кількістю представників ультраправа група — «Ідентичність та Демократія» (ID, 49 депутатів). Вона переважно представлена італійською партією «Ліга Півночі» на чолі з віцепрем'єром Маттео Сальвіні та французьким «Національним об'єднанням» Марін Ле Пен. Донедавна сюди також входила правопопулістська партія «Альтернатива для Німеччини» (АдН), але її виключили зі складу групи.
Ще в парламенті є Ліва група – GUE / NGL (37 депутатів), представники якої належать до різних комуністичних та лівосоціалістичних партій, і 61 незалежний депутат, які не приєдналися до жодної групи.
Групи ЄНП, S&D, RE та «Зелені» можна назвати прихильниками європейського проєкту, натомість праві ECR, ID та «Ліві» належать до євроскептиків.
На виборах 2024 року поточна політична палітра зберігається – згідно з прогнозами, в парламент потраплять усі вищезгадані партії.
Для України ж важливо, якими будуть позиції ультраправої групи «Ідентичність та Демократія» та «Лівих», адже чимало їхніх представників займають антиукраїнську позицію, а подекуди є відвертими прихильниками Росії.
ПРАВІ НАСТУПАЮТЬ, АЛЕ ПІДТРИМКА УКРАЇНИ СТІЙКА
Особливості нинішньої політичної кон’юктури полягають у збільшенні підтримки правих та ультраправих партій. Через розчарування в національних лідерах, зростання вартості життя і страх втрати ідентичності рейтинг правого крила зростає. Ці політики активно апелюють до міграційної кризи в ЄС та зеленого напрямку – ініціативи, покликаної зробити європейський континент кліматично нейтральним до 2050 року.
Відповідно до останніх опитувань, ультраправі партії групи ID (разом з нині позафракційною АдН) та консерватори ECR зможуть збільшити своє представництво й за сумарною кількістю депутатів переміститися на 3-тє і 5-те місце відповідно.
Перше місце майже напевне збереже ЄНП, друге – соціал-демократи, а ось ліберали RE можуть втратити «бронзу», опинившись на 4-й, а то й на 5-й сходинці, якщо партія «Фідес» прем’єра Угорщини Віктора Орбана приєднається до ECR (нині вона не входить до загальноєвропейських партій).
Така ситуація не становитиме великих загроз для України, позаяк антиукраїнські представники «Лівих» та ультраправих можуть мати в середньому 15% депутатів. Інша частина правого крила – відкрито проукраїнські партії – розходяться із ультраправими у поглядах на зовнішню політику.
Саме питання України стоїть на шляху створення ширшої правої коаліції, тому, попри заклики Марін Ле Пен до Джорджії Мелоні сформувати праве супероб’єднання, співпраця ECR та ID нині малоймовірна. Хоча ці партії об’єднує євроскептицизм, у групи ECR він більш поміркований, спрямований на децентралізацію ЄС, а не на розвал європейського об’єднання, як у деяких ультраправих. Є в ультраправому секторі й свої негаразди: не факт, що французькі ультраправі об’єднаються з німецькими у новому Європарламенті, а 23 травня німецьку «Альтернативу для Німеччини» виключили з групи «Ідентичність і демократія».
Говорити про розкол ще зарано, але криза на фоні популізму очевидна.
Наприклад, представник АдН Максиміліан Кра сказав, що не всі члени СС були злочинцями, що викликало невдоволення частини ультраправої групи. У такому разі група ID зможе мати лише 5-ту за розміром групу, хоча загальне представництво ультраправих партій у Європейському парламенті все одно збільшиться. Звичайно, мейнстримні політики хвилюються щодо сплеску популярності правого крила, зокрема через те, що це посилить російську риторику.
З іншого боку, висловлені занепокоєння – переважно внутрішньополітичні: праве крило може вплинути на політику інституцій ЄС у сферах від міграції до кліматичного законодавства. Нині ж тривають обговорення щодо наступної «коаліції».
Урсула фон дер Ляєн стала відкритою для співпраці з правою групою ECR, але не дуже зрозуміло, наскільки це задовольнить соціал-демократів. Головне, що ніхто не хоче вступати у союз з ультраправими, які, своєю чергою, виступають проти фон дер Ляєн і насміхаються над групою консерваторів Джорджії Мелоні.
Також чинна президентка ЄК прямо заявила, що не вступатиме в коаліцію з тими, хто не підтримує Україну, не зважає на клімат і не поважає верховенство права.
Коаліція потрібна Урсулі фон дер Ляєн і для переобрання на посаді президентки Єврокомісії. Фактично розподіл сил в Європарламенті зумовлює вибір голови виконавчого органу ЄС, а процес формування Єврокомісії поки не набув чіткої правової основи. Традиційно ж головою ЄК стає ключовий кандидат від партії, яка набере найбільше голосів на виборах до Європарламенту.
УРСУЛА ФОН ДЕР ЛЯЄН. ЯКІ ШАНСИ?
Як ми вже згадували, ЄНП, найімовірніше, здобуде перше місце, і на посаду голови ЄК знову претендуватиме Урсула фон дер Ляєн. Спершу Європейська рада – глави країн-членів ЄС – визначиться з кандидатурою очільника органу, а далі її має затвердити Європейський парламент. У 2019 році фон дер Ляєн отримала в парламенті лише на 9 голосів більше від потрібної для призначення кількості. Тож навіть у разі перепризначення їй доведеться співпрацювати з іншими партіями, аби отримати підтримку й утвердитися на посаді.
Слід додати, що голова ЄК після свого обрання має у співпраці з урядами усіх країн ЄС запустити новий склад Єврокомісії, зокрема обрати віцепрезидентів, верховного представника ЄС із питань спільної зовнішньої та безпекової політики та інших єврокомісарів.
Кожен майбутній член ЄК висувається окремою країною ЄС, а голова Комісії доручає кожному з них відповідати за конкретну сферу політики, наприклад енергетику, економіку або довкілля. Зрештою, увесь склад Єврокомісії затверджується Європарламентом.
Попри свою проізраїльську позицію, яка влаштовує далеко не всіх, Урсула фон дер Ляєн залишається фавориткою, а всі передвиборчі розбіжності щодо її кандидатури більше схожі на торги або тиск для отримання поступок у майбутньому.
Великі шанси переобрання фон дер Ляєн також важливі для України, оскільки вона має нульову толерантність до антиукраїнських сил, послідовно допомагає нашій країні протистояти російському вторгненню та є палкою прихильницею членства України в ЄС.
ВИБОРИ В ЄВРОПАРЛАМЕНТ МОЖУТЬ СТАТИ ТРАМПЛІНОМ ДЛЯ УЛЬТРАПРАВИХ
Як уже йшлося вище, збільшення представництва правого крила в Європарламенті не є для України прямою загрозою, але наслідки популярності ультраправих можуть бути довготривалими. Позитивний результат на європейських виборах може підсилити націоналістичні партії в окремих країнах і посилити голос Кремля на цьому рівні. Аналітики видання The Guardian підкреслюють, що правопопулістська партія Vlaams Belang має намір перемогти на національних виборах у фламандськомовній частині Бельгії в червні, Австрійська партія свободи (FPÖ) прагне перемогти в Австрії, Альтернатива для Німеччини (AfD) має плани на три локальні виборчі кампанії в Німеччині. Так само партія Марін Ле Пен «Національним об'єднанням» збирається обійти Макрона, а представники ультраправої «Ліги» вже входять до коаліційного уряду в Італії.
Скорочення чи навіть припинення військової допомоги, згортання спільних з Україною проєктів в оборонній сфері, потужні проросійські наративи можуть стати довгостроковою реальністю. Часто ультраправі партії та їхні лідери є провідниками російської пропаганди – наприклад, лідер австрійської FPÖ Герберт Кікль виступав проти 50-мільярдного пакету допомоги Україні від ЄС, називав Україну «бездонною ямою» та послідовно критикує антиросійські санкції й військову допомогу Україні.
Ба більше, деяких ультраправих політиків, як-от провідного євродепутата від «Альтернативи для Німеччини» Максиміліана Кра – підозрюють (в отриманні грошей від агентів Кремля. Помічника цього політика заарештували за підозрою у шпигунстві на користь Китаю. Не варто особливо зупинятись і на французькій партії «Національне об'єднання», яка утрималася під час ухвалення нещодавньої резолюції на підтримку франко-української угоди про безпеку, виступає проти вступу України до ЄС та передання Києву ракет великої дальності.
Натомість у Кремлі показово підкреслили, що ніколи не відмовлялися від контактів з такими «системними політичними силами», як партія «Національне об'єднання»й «Альтернатива для Німеччини». Як бачимо, ультраправі тенденції в Європі грають на руку Москві.
Кремль вербує депутатів Європарламенту як «агентів впливу», створює залежні відносини з деякими європейськими політичними партіями та посилює дезінформацію через мережі впливу і медіа. Західні країни неодноразово викривали російське втручання в інформаційне поле напередодні європейських виборів.
Мета Росії очевидна – розколоти європейську єдність і зменшити підтримку України. Тож не дивно, що Захід послідовно посилював заходи безпеки перед виборами, зокрема у соціальних мережах, про що вже розповідала ОПОРА. А у травні Рада Європейського Союзу призупинила мовлення на території ЄС ще чотирьох російських пропагандистських ЗМІ: Voice of Europe, РИА Новости, Известия та Российская газета.
УКРАЇНА ЗМІНЮЄ ПОГЛЯДИ ЄВРОПЕЙЦІВ І ЧЕКАЄ НА СТАРТ ПЕРЕГОВОРІВ
Російське вторгнення в Україну помітно вплинуло на порядок денний європейської політики і виборів до Європарламенту зокрема. Європейська народна партія пропонує створити окрему посаду комісара з питань оборони, трансформувавши посаду головного дипломата ЄС.
Разом з тим, найбільша політична група Європарламенту ухвалила спеціальну резолюцію щодо Плану ЄС для перемоги України, де окреслено конкретні заходи з реформування всієї системи військової допомоги та переходу від індивідуальних до колективних дій і розподілу ресурсів.
Тобто війна Росії з Україною хвилює нинішніх євродепутатів більше, ніж традиційно гострі питання на зразок міграції й стану економіки. Соціологи зафіксували, що у світлі російського вторгнення питання безпеки значно пріоритизувалося і в поглядах самих європейців.
Питання членства України в ЄС також стоїть на порядку денному. Втім, фактичний початок переговорів став певною мірою заручником виборчого процесу. Розширення ЄС та внутрішня реформа самого Союзу, де можуть бути прийняті непопулярні рішення, – питання, яких політики уникають, щоб не озброювати перед виборами ультраправих.
Тож розпочати офіційні переговори про вступ Україні пропонують вже після євровиборів, імовірно – 25 червня. Оновлений склад євроінституцій чекають значні виклики, зокрема згуртованість блоку в контексті перетікання коштів від багатших регіонів до бідніших.
У перші 7 років після вступу до ЄС Україна може претендувати на близько 186 млрд євро. Однак, на думку європейського комісара з бюджетних питань Йоганнеса Гана, це не становитиме значних фінансових труднощів для ЄС. Водночас український уряд запевняє, що приєднання України принесе більше вигод, ніж витрат, зокрема у сферах енергетики, оборони, сільського господарства, сировини та цифрових технологій.
Дмитро Баштовий, аналітик Громадянської мережі ОПОРА для Радіо Свобода
реклама