Військовий союз Путіна та Кім Чен Ина: чим він небезпечний для України?
«Створення військового союзу з Північною Кореєю породжує додаткові виклики для України та загрожує загостренням на Корейському півострові, – кремлівський диктатор зацікавлений у розпалюванні локальних конфліктів у світі, щоб розпорошити сили США та їхніх союзників».
Наталія Бутирська, асоційована старша аналітикиня Центру «Нова Європа», детально проаналізувала, які загрози несе військовий союз РФ та Північної Кореї – при чому не тільки Україні, а й іншим країнам.
Зокрема йдеться про «загрозу для національної безпеки США з часу Корейської війни» (на думку Віктора Ча, колишнього радника із питань національної безпеки США), побоювання з боку Південної Кореї щодо отримання КНДР передових технологій для власних ракетно-ядерної та космічної програм, а головне – формування вісі зла, націлену на підрив ситуації в Азії.
Далі – у матеріалі Центру “Нова Європа”, опублікованому на ресурсі “Дзеркало тижня”.
Владімір Путін здійснив державний візит до КНДР уперше за 24 роки.
Під час зустрічі з Кім Чен Ином вони підписали Договір про всеосяжне стратегічне партнерство, який, зокрема, передбачає: «У разі агресії проти однієї зі сторін інша надає їй усю необхідну допомогу відповідно до статті 51 Статуту ООН та національного законодавства РФ і КНДР». У такий спосіб Путін легалізує та забезпечує довготермінову перспективу військово-технічного співробітництва з КНДР для ведення війни проти України і водночас намагається застерегти Південну Корею та інших союзників від надання військової підтримки Україні. До речі, договір від 1961 року між Радянським Союзом і Північною Кореєю містив такий пункт, але Росія свого часу від нього відмовилася.
Від початку російської агресії проти України Північна Корея не лише стала дипломатичним голосом підтримки Москви, а й закрила критичну потребу в озброєнні, надавши артилерійські снаряди, протитанкові міни та балістичні ракети. За оцінками американської та південнокорейської розвідок, Північна Корея відправила до Росії щонайменше 10 тисяч морських контейнерів зброї.
Москва та Пхеньян упродовж тривалого часу спростовували звинувачення в передачі зброї попри те, що українські експерти ідентифікували знайдені елементи використаної російською армією північнокорейської зброї, зокрема балістичних ракет, якими РФ атакувала місто Харків і загалом шість регіонів України.
Світова спільнота не зреагувала належним чином на цю взаємодію через відсутність дієвих інструментів впливу (Росія та Китай активно блокують ухвалення на рівні РБ ООН рішень, які стосуються КНДР) та, будьмо відверті, небажання багатьох країн псувати стосунки з Москвою (це питання здебільшого залишається проблемою України та західних партнерів, зокрема США, а також Південної Кореї та Японії). Тим часом сама Росія у квітні наклала вето на поновлення мандата моніторингової групи експертів ООН, яка протягом 14 років стежила за дотриманням санкцій проти КНДР.
Москва демонструє беззастережну готовність поглиблювати відносини з Пхеньяном, ігноруючи резолюції ООН, які свого часу підтримала. Під час візиту до КНДР Путін виступив «проти застосування політично мотивованих санкцій і обмежень» та закликав переглянути «інспірований США та їхніми союзниками безтерміновий санкційний режим проти КНДР у РБ ООН».
Опозиція до міжнародних санкцій лягає в загальний контекст зустрічі, яку здебільшого було зосереджено на спільному протистоянні з колективним Заходом і США. Путін невпинно нарікав на Сполучені Штати, які нав’язують світу «не що інше, як глобальну неоколоніальну диктатуру», й розглядають «природне та законне прагнення самостійності та незалежності як загрозу своєму домінуванню», бувши абсолютно певним, що в Пхеньяні він знайде повне розуміння. Адже антизахідні сентименти цілком природно лягають в ідеологічну основу цього нового-старого союзу, який набуває обрисів: Північна Корея не проти стояти поруч із Росією в побудові «справедливішого багатополярного світу» і як складник цього процесу – підтримувати її військові дії проти України.
Російська агресія дала Північній Кореї шанс вийти з ізоляції та, з одного боку, стати для Росії корисним другом, а з іншого – небезкорисливим. Путін, який розпочав військову агресію та втягнувся в довготривале протистояння, навряд чи розшаркувався б перед Кім Чен Ином заради того, щоби домовитися про модернізацію північнокорейської залізниці, вмовити Північну Корею поступитися Мостом Дружби на користь розвитку китайського судноплавства через річку Туманну чи посилити економічну співпрацю, яка, за визнанням самого Путіна, є досить «скромною» (хоч і демонструє останнім часом тенденцію до зростання).
Очевидно, що основною метою було здобуття військової підтримки на довготривалу перспективу, – це зафіксовано підписанням нового Договору. Путін у цьому контексті посилався на постачання Сполученими Штатами й «іншими натовськими країнами» високоточних систем озброєння великого радіусу дії, літаків F-16 та іншої зброї і з огляду на це не виключав «розвитку військово-технічного співробітництва з КНДР у межах підписаного документу». Зауваження сумнівне – адже Росія вже отримує зброю з Північної Кореї – та покликане виправдати незаконну військову співпрацю цих двох, а також поглиблення подальшої взаємодії, яке могли обговорювати під час двогодинної розмови віч-на-віч.
Співробітництво з Пхеньяном відіграє важливу роль у затяжній війні проти України: Росія може бути зацікавлена не лише в отриманні наявних північнокорейських артилерійських снарядів і ракет, а й в активному залученні північнокорейських військово-промислових потужностей до виробництва зброї для російської армії. Крім того, в російських політичних колах і в інформаційному просторі циркулює інформація про можливість використання північнокорейських трудових мігрантів у відбудові окупованих українських територій. Одночасно з цим можна припустити, що Путін міг обговорювати питання залучення північнокорейців до участі у військових діях. Проте наразі важко передбачити ймовірність такого розвитку подій, оскільки це залежить від низки чинників (насамперед оцінки Північною Кореєю власних безпекових ризиків) і більше розглядається як ситуація, що має бути під пильним контролем.
ЩО Ж ОТРИМУЄ ПХЕНЬЯН В ОБМІН НА СВОЮ ДОПОМОГУ МОСКВІ?
По-перше, послаблення санкцій і готовність РФ підтримувати економічну машину північнокорейського режиму через постачання продовольства, енергетичних ресурсів, коштів.
По-друге, часткове збалансування торгівлі та зменшення залежності від Китаю. Протягом останніх десятиліть торгівля з Китаєм становила близько 90% загального товарообігу Північної Кореї. Водночас 2019 року посол Росії в КНДР визнав, що «товарообіг між країнами не відповідає реальним можливостям через санкції та нестачу валютних коштів у корейських партнерів». Тепер РФ не тільки не боїться санкцій, а й сама шукає можливості їх обійти, а Путін пообіцяв розвивати «альтернативні, непідконтрольні Заходу механізми торгівлі та взаємних розрахунків».
По-третє, співпраця з РФ створює своєрідне «прикриття» для КНДР у її ракетно-ядерних випробуваннях перед новими санкційними обмеженнями в Раді Безпеки ООН.
По-четверте, Північна Корея дістає змогу випробовувати в бойових умовах власну зброю, зокрема ракети.
По-п’яте, Пхеньян розраховує отримати передові технології для власних ракетно-ядерної та космічної програм, удосконалення підводних човнів. Південнокорейські військові припускають, що минулого року в листопаді Росія допомогла КНДР успішно вивести на орбіту розвідувальний супутник. У планах КНДР – запустити ще три супутники-шпигуни. В травні цього року ракета-носій вибухнула відразу після зльоту під час чергового запуску супутника, тож подальша потреба в російській допомозі є очевидною.
Останній пункт – досить чутлива тема для Південної Кореї. В Сеулі сподіваються, що Росія буде відповідальною та вибірковою в наданні передових військових технологій Пхеньяну, оскільки це може серйозно підірвати безпеку на Корейському півострові. Для Москви побоювання Південної Кореї – це серйозний елемент шантажу в питаннях підтримки України, насамперед у тому, що стосується прямого постачання зброї. Наразі Путін підвищив ставки в цьому напрямі: він не лише не став приховувати таємну військову співпрацю з Пхеньяном, а й фактично уклав із ним військовий союз. Це визначення, до речі, підтвердив сам Кім Чен Ин, заявивши про «урочистий старт союзницьких відносин КНДР і РФ». Такі дії поставили перед серйозним викликом південнокорейський уряд, який напередодні візиту Путіна закликав Москву не перетинати «червоних ліній» у відносинах із Північною Кореєю. Незважаючи на російсько-північнокорейську військову взаємодію, уряд країни намагався уникати загострення відносин із РФ, перебуваючи під тиском політичних еліт, які досі впевнені, що Москва може бути конструктивним гравцем у досягненні миру на Корейському півострові.
Південна Корея у відповідь на російсько-північнокорейський договір наважилась на рішучий крок – заявила про намір переглянути питання поставки зброї Україні.
Представник президента заявив, що Південна Корея зберігатиме стратегічну двозначність щодо видів зброї, яка може бути поставлена Україні. «Конкретні заходи будуть розкриті пізніше і буде цікаво подивитися, як відреагує Росія, а не розкривати наші плани заздалегідь», – сказав чиновник журналістам.
Одночасно з візитом Путіна до Пхеньяна в Сеулі відбувався дипломатичний та безпековий діалог «2+2» на рівні профільних віцеміністрів. Останнім часом Південна Корея намагається владнати відносини з Китаєм, які дали тріщину на тлі посилення співробітництва трикутника США–Японія–Південна Корея та загострення американо-китайського протистояння. Південнокорейська влада сподівається на стримувальну роль Пекіна в поглиблені відносин між РФ і КНДР, насамперед у тому, що стосується передачі чутливих технологій, апелюючи до того, що Китай не зацікавлений у зростанні ракетно-ядерного потенціалу КНДР, який може спричинити неконтрольовані процеси на Корейському півострові. Пекін уважно стежить за розвитком взаємодії між Москвою та Пхеньяном, підтримуючи тісну комунікацію з обома, але водночас намагається відокремити себе від асоціації з трикутником КНР–РФ–КНДР. Утім, єдиний коментар Пекіна щодо візиту Путіна до Пхеньяна був про те, що дві країни «як дружні та близькі сусіди мають законну потребу в обмінах, співпраці та розвитку відносин».
Тим часом у Сполучених Штатах назвали цей візит «ознакою відчаю». За словами держсекретаря Ентоні Блінкена, «Росія у відчаї намагається розвивати та зміцнювати відносини з країнами, які можуть забезпечити її тим, що їй потрібно для продовження агресивної війни, яку вона розпочала проти України». Втім, є й більш алармістські думки. Так, колишній радник із питань національної безпеки США, а нині провідний аналітик Центру стратегічних та міжнародних досліджень Віктор Ча вважає, що саміт становить «найбільшу загрозу для національної безпеки США з часу Корейської війни, а передача технологій Росією є серйозним сигналом для пробудження Білого дому, Азії та Кореї».
Росія й КНДР стверджують, що їхній союз має виключно «миролюбний та оборонний характер». Водночас Путін очікувано переклав провину за напругу на Корейському півострові на США через їхню «конфронтаційну політику в регіоні з розширення своєї військової інфраструктури» в Північно-Східній Азії та збільшення кількості військових навчань «ворожого до КНДР характеру» за участю Південної Кореї та Японії.
Тим часом сам Путін не лише розв’язав кровопролитну війну проти України на європейському континенті, а й активно формує вісь зла, націлену на підрив ситуації в Азії. Створення військового союзу з Північною Кореєю породжує додаткові виклики для України та загрожує загостренням на Корейському півострові, – кремлівський диктатор зацікавлений у розпалюванні локальних конфліктів у світі, щоб розпорошити сили США та їхніх союзників.
Перестороги та несміливі кроки західних країн щодо підтримки України, як і відсутність стратегії перемоги над РФ, дали змогу Москві не лише встояти економічно й налаштувати військове постачання з КНДР, а й легалізувати незаконні дії та порушення міжнародного права, створюючи для цього власну паралельну «правову основу». Путін і Кім Чен Ин відверто підривають міжнародний порядок, зухвало роз’їжджаючи на підсанкційному люксовому «Мерседесі» вулицями Пхеньяна, – яскравий символ того, що ці двоє наразі почуваються впевнено на тлі слабкості Заходу та відстороненості решти світу.
Наталія Бутирська, експерт з питань Східної Азії, магістр зовнішньої політики, асоційована старша аналітикиня Центру «Нова Європа»
реклама