Виборчий маятник у Франції: від ультраправих – в обійми до лівих
Дострокові парламентські вибори у Франції завершились. Головний жах не збувся – ультраправі не отримали жодної більшості – ні абсолютної, ні відносної. Натомість провідною політичною силою будуть так звані ліві зі 182 депутатами. Макроністи завдяки масовим зняттям кандидатів перед другим туром дотягли до 168 депутатів (у попередньому складі вони мали 250). І це значно вище, аніж їм прогнозували раніше. Ультраправе “Національне об’єднання” отримало 143 депутати – це історичний максимум за кількістю в парламенті, але зовсім не ті цифри, на які Ле Пен та Барделла, який був уже однією ногою в Матіньйоні (урядовій будівлі – ред.), розраховували.
Жоден з основних політичних блоків не отримав абсолютної більшості в Національних зборах. Питання про майбутній уряд відкрите. Варіантів безліч. Попереду коаліціада та рішення, яке має ухвалити особисто президент Еммануель Макрон. Бо саме він за Конституцією одноосібно й призначає прем’єра. Враховуючи всі нюанси. А їх чимало.
СТРИБОК У НЕВІДОМІСТЬ
Між збудженням і депресією. Так описували стан французьких виборців тутешні журналісти. Французи однозначно розуміли важливість цього голосування. Оскільки другий тур припав на шкільні канікули, багато з них навіть перенесли традиційні відпустки на один день, щоби лишитись та проголосувати. Ще ніколи в новітній історії Франції вибори не були настільки непередбачуваними (невизначеними) та стрімкими водночас. З моменту несподіваного розпуску парламенту президентом 9 червня і до вечора неділі 7 липня Франція затамувала подих. Після того, як у першому турі “Національне об'єднання” здобуло впевнену перемогу, у всіх інших політичних сил був тиждень, щоб щось цьому протиставити. Вже до вівторка сталося велике зняття від лівих та макроністського табору. 220 кандидатів практично пожертвували своїм політичним майбутнім у цьому виборчому циклі, щоб не дати змогу ультраправим здобути абсолютну більшість. І це спрацювало, та ще й так, що ультраправі навіть не отримали відносної більшості, натомість її здобули ліві.
СТРОКАТИЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ
А ось тут увага, тому що лівий «Новий народний фронт» – це дуже строкате, поліфонічне об’єднання, яке було сформоване поспіхом, менш ніж через тиждень після оголошення рішення про дострокові вибори. І ніхто, навіть Макрон, не вірив у те, що так швидко та результативно зможуть об’єднатися такі різні сили, як Соціалістична партія (Parti socialiste), екологісти (Les Ecologistes-EELV), ще одні особливі соціалісти Глюскмана (Place publique), а також комуністи (Parti communiste) та “Нескорена Франція” (La France insoumise) Жана-Люка Меланшона. І саме ця політична сила отримала найбільше місць у лівому блоці, а саме 71 (64 соціалісти, 33 екологісти, 9 (!) комуністів).
І це вже не жарти. Тому, хто знайомий з політичними переконаннями Меланшона, Ле Пен видається просто наївною білявкою.
Не минуло й хвилини після оголошення результатів, як він заявив, що готовий керувати урядом: “Воля народу повинна суворо поважатися. Поразка президента республіки і його коаліції чітко підтверджена. Він повинен схилитися і визнати це”. На думку Меланшона, Макрон має два варіанти – або піти у відставку, або призначити прем'єр-міністра з лав лівих. Бажано з його – ультралівих.
ОДІОЗНИЙ І НЕБЕЗПЕЧНИЙ МЕЛАНШОН
Жана-Люка Меланшона важко додатково демонізувати, уся його довга політична кар’єра робить це за нього. Він був і троцкістом та антикапіталістом, і кандидатом у президенти від комуністів, і борцем за зміну Конституції та гнівним революціонером, який приведе до влади пригноблений трудовий люд. На останніх президентських виборах у 2022-му Меланшон, до речі, показав третій результат, одразу після Ле Пен. Натомість його блок NUPES здобув 131 місце в Асамблеї на виборах, тож досвідчений політик все одно залишився на коні.
З Україною в Меланшона взагалі все просто – там, як він заявляв ще не так давно, правлять неонацисти. Крим у нього зрозуміло чий і чому, бо так треба і це справедливо. Але! Під час цієї експрес-кампанії він пояснював французьким ЗМІ, що в Новому народному фронті існує консенсус щодо відправлення зброї в Україну. Хоча сам він, звичайно, проти ескалації та участі Франції в конфлікті “між цією країною та Росією”.
На думку Жана-Люка Меланшона, не треба вигадувати конфлікти, “які нам не потрібно очолювати, безглуздо та небезпечно втягувати Францію в це”.
У програмі його партії взагалі чітко написано:
- Членство України в НАТО було б шкідливим. Воно посилить ризики ескалації та унеможливить будь-які шанси на мирне врегулювання конфлікту.
- Вступ України до Європейського Союзу без попередньої фіскальної, соціальної та екологічної гармонізації матиме надзвичайно шкідливі наслідки для всіх економічних секторів.
І логічно, що його “Нескорена Франція” в минулому парламенті голосувала проти “сигнальної” ратифікації безпекової угоди Франції з Україною. (Навіть партія Ле Пен тоді просто утрималась). Втішати в такій конфігурації може лише той факт, що прем’єром Меланшону точно не бути – про це вже кілька разів заявили найвпливовіші як президентські – той таки Атталь, – так і ліві політики. Але рахуватись із Меланшоном доведеться.
ОЛЛАНД – МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ?
Колишній президент Франції Франсуа Олланд, який стрімко на потязі лівого фронту увірвався до парламенту, також не гаяв часу. Одразу в неділю ввечері він заявив, що ні, він не збирається бути кандидатом на посаду голови уряду. Однак може бути корисним Франції на ниві зовнішньої політики. “Обіймаючи посади, які я обіймав, висунувши певну кількість вимог до зовнішньої політики моєї країни, я міг би бути корисним у забезпеченні захисту інтересів Франції”, – сказав він в ефірі France 2. Таким чином недвозначно натякнувши, що зовсім не проти очолити міністерство Європи та закордонних справ. Не треба глибоко копати, але можна погортати яскраві світлини Олланда разом із Меркель і Путіним та пригадати увесь Мінський процес та укладені тоді Мінські угоди. Експрезидент Франції досі вважає себе миротворцем номер 1, він навіть опублікував книгу спогадів про ті події – “Уроки влади”. Чим закінчились Мінські угоди для України – ми бачимо зараз.
ЩО З БАРДЕЛЛОЮ ТА ЛЕ ПЕН
Політичний вундеркінд, як його тут називають, та зірка ТікТоку Жордан Барделла ще минулого тижня однією рукою вже креслив схему свого уряду, а однією ногою був у Матіньйоні. Натомість у неділю ввечері йому довелося лише подякувати виборцям “за патріотичний сплеск”. Усе ж це найвищі результати ультраправих за всю історію.
“На жаль, сьогодні альянси безчестя позбавили французький народ політики відновлення. Сьогодні передвиборчі домовленості кинули Францію в обійми ультралівих сил Жана-Люка Меланшона”, – прямо сказав він.
Президент партії засудив “неприродні політичні альянси”, але пообіцяв, що “Національне об'єднання” буде єдиною альтернативою та завжди стоятиме на боці французького народу. “Ми хочемо влади не заради влади, а для того, щоб повернути її французькому народу”, – підсумував він.
Марін Ле Пен утрималась від великої промови з трибуни. Утім, затиснута кількома десятками журналістів у своєму штабі, звернула увагу на мільйони своїх та Барделли виборців, які тепер почуваються “обманутими та зневаженими”, адже голоси в них по-суті відібрали нечесним чином, влаштувавши ігрища зі зняттям кандидатур перед другим туром. Тож вона вважає перемогу НО просто відкладеною.
ДОРОСЛИЙ РАФАЕЛЬ ГЛЮКСМАН
Рафаель Глюксман, також соціаліст, але очільник своєї власної партії “Place publique” після другого туру заявив, що необхідно визнати – ліві будуть провідною силою в Асамблеї, однак не мають абсолютної більшості, а тому необхідно вести діалоги з усіма та “поводитись як дорослим”.
У будь-якому разі він вважає результати виборів “кінцем Юпітерізму” П'ятої республіки (Юпітером у французьких політичних колах прийнято називати президента Макрона, – ред.).
“Нам доведеться говорити, нам доведеться обговорювати, нам доведеться вести діалог, це зміна політичної культури, яка необхідна і буде фундаментальною”, – сказав Глюксман. Хто ще з дорослих може очолити уряд? На цю мить лунають доволі різні імена, включно з лідеркою екологістів Марін Тондельє. Але тут усе залежить, по-перше, від волі вже не Юпітера, але все ж президента, а по-друге, від того, яка коаліція буде сформована.
МОЖЛИВІ КОАЛІЦІЇ
На думку експертів, спробувати сформувати коаліцію можуть так звані “центральні” сили. Депутати-макроністи, республіканці, екологи, соціалісти, навіть комуністи та інші праві могли б спробувати домовитися. Сам Макрон через кілька днів після розпуску заявляв, що виступає за створення широкого об’єднання на “прогресивній, демократичній та республіканській” основі.
Частина лівих не відкидає такого варіанту, але наголошує на тому, що політика уряду в такому разі буде схилятися вліво, що логічно. “Ліві не допустять на посаду глави уряду макроніста”, – попередила вранці в понеділок Марін Тондельє, голова екологів.
Варто також нагадати, що серед обіцянок, які давав лівий блок – повернення податку на багатство, запровадження референдуму за народною ініціативою та скасування пенсійної реформи – дітища Макрона. Тому важко уявити, що макроністи і нечисленні республіканці погодяться на уряд, який схоче скасувати досягнення попередників.
Олімпіада в Парижі – на носі, тож технічний уряд теж варіант. Якщо ніхто не зможе швидко домовитися, президент може деполітизувати уряд, призначивши військового в міністерство оборони, вчителя в міністерство освіти тощо. Це дало б змогу утримувати кермо влади ще якийсь час.
Гіпотеза про “технічний” уряд може бути тимчасовим рішенням зі стратегічною метою – через рік Макрон має право знов розпустити Асамблею.
МАКРОН В ОЧІКУВАННІ
Скромність ніколи не була превалюючою рисою Еммануеля Макрона. Але увесь тиждень між двома турами президент несподівано мовчав. На сторінці Х лише привітав збірну Франції з виходом до півфіналу Євро з футболу.
“Відповідно до республіканської традиції, він почекає, поки новий парламент буде структуровано, перш ніж приймати необхідні рішення", – заявили в Єлисейському палаці від імені президента після закінчення голосування. Наступним етапом буде аналіз результатів, з яким треба бути обережним. На думку Макрона, вони не дають відповіді на питання “хто має керувати”. Там також запевнили, що “через сім років центристський блок живий і здоровий”.
У 2022 році, на минулих парламентських виборах Макрон уже втратив абсолютну більшість, але отримав відносну. Тоді опозиційні групи не змогли об'єднати зусилля, щоб проголосувати за вотум недовіри і змусити прем'єр-міністра подати у відставку уряд. Таким чином Макрон зміг призначити спочатку Елізабет Борн, а потім і Габріеля Атталя.
Зараз буде ще складніше, бо немає й відносної більшості. Політичний сценарій неясний, але у Еммануеля Макрона справді немає причин поспішати. За деякими прогнозами, він може навіть залишити того ж Атталя виконувати обов’язки до закінчення Олімпіади.
Хоча, чи погодиться на таке сам Габріель Атталь? У ніч після виборів новобраний депутат парламенту заявив, що у понеділок попрямує до Єлисейського палацу із заявою про відставку. Уранці біля Матіньйона вантажівки активно вивозили речі його та інших членів уряду. Як кажуть працівники урядової будівлі, службові машини та решту ретельно помили й підготували до здачі ще у п’ятницю. Тож тепер починається найцікавіше – хто заїде туди наступним і скільки часу зможе протриматися?
Лідія Таран
Перше фото: EPA
