Несподіваний президент: чи зробить Іран крок назустріч миру в Україні
На виборах президента Ірану переміг не так Масуд Пезешкіан, як багатообіцяючий запит суспільства на нормалізацію відносин країни з Заходом. Ліберал, представник реформаторського крила, інтересів нацменшин (він і сам азербайджанець за національністю) – такий портрет обранця, на якого у світі й не сподівалися, а тепер чекатимуть конкретних кроків і в самому Ірані, і в західному світі, і в Україні. Принаймні, таку позицію він декларував під час перегонів. Звісно, у президента Ірану на практиці повноважень і можливостей для маневрів, м’яко кажучи, поменше, ніж, скажімо, у очільника Франції, і реальних намірів цього діяча ми знати не можемо теж. Але з’явилася надія, що деякі кроки до деескалації будуть зроблені завдяки президенту Пезешкіану і від успіху його дій залежать, зокрема, і хід україно-російської війни.
Чесний конкурент або ж звичайна приманка
В новітній історії республіки Іран фіксували лише одні вибори, на яких сталася фальсифікація – у 2009 році, коли переміг Махмуд Ахмадінежад, розповідає сходознавець, заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов. Відбулися масштабні протести – Верховний лідер навіть наказав тоді провести розслідування порушень на виборах (потім оговтався). Відтоді вибори в Ірані не фальсифікували (принаймні, дуже). «Вони не вільні, але конкурентні, зовсім не як у Росії», - наводить приклад він. Масуд Пезешкіан дійсно переміг своїх суперників, але поки невідомо – неочікувано лише для нас чи й для тих, хто його до виборів допустив.
Для контролю виборчого процесу в Ірані є система фільтрації кандидатів, розповідає Данилов. «Так звана рада експертів дає (або ні) дозволи балотуватися, і якщо ти його отримав – то починаєш чесно конкурувати на президентських перегонах», - пояснює він. «Фактично рахбар (верховний правитель, аятола. Ред) погоджує кандидатів і якщо Пезешкіана погодили, то потрібно було промацати соціальні настрої, - говорить Юрій Богданов, публіцист та спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. «Іранці – не росіяни, суспільство дуже перегріте і проактивне, - пояснює він. – Тож цим ходом влада зуміла заміряти соціальні настрої, зняти трохи напруги і повернути частково людей на дільниці, бо іранці на вибори не ходять вже принципово (минулого року, коли обирали Асамблею експертів – вищий духовний орган – явка була близько 20%)». За словами Богданова, втрата суспільством віри у суб’єктність політичної системи в будь-який момент може призвести до протестів знову, і допуск до виборів реформіста мав градус напруги знизити, але тепер головна інтрига – чи буде їх результат конвертовано у якісь політичні кроки. «Можливо, трохи не розрахували, що кандидат, якого підсунули впевнено переможе, - каже Богданов. – Але в Ірані є досить механізмів, щоб обмежити його в прийнятті рішень.
А рішень від Пезешкіана чекають зрозуміло яких – спроб порозумітися з цивілізованим світом і повернутися до перемовин щодо ядерної угоди. Вона у 2015 році була досягнута між Ісламською Республікою Іран, постійними членами Ради Безпеки ООН — США, Великою Британією, Росією, Францією і Китаєм — плюс Німеччиною) та Європейським Союзом. В обмін на зобов’язання Ірану не займатися ядерними розробками ці країни мали зняти санкції, накладені на республіку, але США, а потім і європейські партнери з угоди вийшли. До слова, європейці це зробили рік тому – бо, як стверджувало британське видання The Guardian, посилаючись на джерела у дипломатичних колах, Іран продавав в Росію безпілотники для ударів по Україні і, вважалось, що готувався передати Москві балістичні ракети.
Західний курс – зіпсувати легко, відновити – надзадача
Здавалося б, досить прикрити свої «міжнародні проєкти», і чекай зняття санкцій. Але реанімувати угоду буде складно з кількох причин, пояснюють експерти.
Перше – невідомо, наскільки новий президент, обраний з благословення режиму, буде суб’єктним, аби щось вирішувати, зауважує Богданов. «З одного боку, він – за співробітництво з Заходом, з іншого – повністю лояльний до Корпусу вартових іранської революції (КВІР), а той декларує готовність до подальшої ескалації на Близькому Сході», - говорить він. Західні партнери не погодяться на співробітництво, якщо їм не продемонструють кроки до деескалації. Цими кроками могло б стати згортання активності іранських проксі – хуситів в Йємені, Хезболли в Лівані та Сирії. Не буде зсуву тут – не буде й руху до ключової для Ірану угоди. Просуває її діловий істеблішмент – нафтовики, банківський сектор та інші охочі робити бізнес, а не животіти в умовах санкцій. «Все залежатиме від того, наскільки ця група зможе тиснути на радикальних військових і духовенство, - вважає пан Юрій. - Не від волі нового президента, а від того, наскільки, умовно, релігійно-військове керівництво буде налаштовано на переговори з Заходом на предмет нової ядерної угоди». А натиснути можна вже хоча б аргументом, що ці переговори зменшили б загальну напругу в суспільстві. І якщо вдасться добитися прогресу – деескалації на Близькому Сході, то набагато легше буде домовитися з Іраном і щодо його допомоги Росії, впевнений Богданов. «Зрештою, формат, в якому нині існує нафтовий ринок Ірану не порівняти з доходами, які б вони могли отримувати за нормальних умов», - аргументує він.
Безперечно, основними провайдерами поліпшення ситуації є групи еліт, а КВІР та Верховний лідер, за логікою, не мали б підтримувати прагнення до зближення з Заходом взагалі. Але років 20 тому, нагадує Сергій Данилов, саме ліквідований потім в Іраку американцями генерал Касем Сулеймані, командир спецпідрозділу «Аль-Кудс» КВІР, вів доволі продуктивні перемовини з США. І, за його словами, якби не промова президента Буша-молодшого про «вісь зла», до якої він зарахував Іран, саме КВІР міг би, можливо, домовитися про перезавантаження відносин з США. «Тобто ситуації бувають різні і в корпусі були люди (може і зараз є) - групи, окремі генерали - які мають своє бачення розвитку подій», - говорить сходознавець.
Зняття санкцій в обмін на життя українців
Переговори Ірану з Заходом – це торги. Діячі, які пропагують антиамериканські та антиізраїльські ідеї – а президент Пезешкіан підтримує їх і КВІР – тільки це і мають на увазі під «західним курсом». Хороший для нас нюанс – співробітництво з Росією може бути на столі перемовин у цих торгах, говорить Юрій Богданов. «Я впевнений, що американці будуть ставити це питання, якщо переговори почнуться - воно вже піднімалося в 2022-2023 роках, коли відбувалися таємні переговори між американцями та іранцями за посередництва Оману, Бахрейну, Іраку», - каже Сергій Данилов. Тоді американська сторона чітко пояснила, що просування переговорів і неформальна угода, яка б дозволила зняти санкції, зокрема, залежить від припинення допомоги Росії. «Я не бачу, щоб щось змінилось зараз, ця вимога буде», - вважає Данилов. – А посередниками знов можуть стати Оман, Ірак, Катар – вони спеціалізуються, так би мовити, на американо-іранських посередницьких функціях».
Наскільки колаборація з Росією важлива для Ірану, чи зможуть нею пожертвувати? Зможуть, переконаний військовий та політичний експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. «Реформаторське крило разом з новообраним Пезешкіаном пов’язують з сином рахбара Моджтабою Хаменеї, а той прагне розвивати співпрацю, взаємодію з Заходом, більше комунікувати, бо бачить, що співпраця з Росією веде до ізоляції», - говорить він. На думку експерта, аварія, у яку потрапив попередній президент Ібрагім Раїсі, сталася, можливо, «недаремно», а тому, що Іран бажає змінити курс і відбулися такі собі розбірки між собою. «Думаю, ці речі є певною мірою взаємопов’язані. Іран дійно може прагнути змінити курс і це буде пробувати робити і Моджтаба, і Пезешкіан», - міркує Мусієнко. Намагатися завадити цьому, противитися зриву співпраці з Росією може хіба що КВІР – окрема група сил, в якій не всі з новим курсом будуть згодні. Єдність між рахбаром, президентом і КВІР забезпечити важко, але якщо Верховний духовний лідер союзник, то вже добре. «Думаю, сценарій у них такий: Пезешкіан – президент, а Моджтаба намагатиметься змінити Верховного духовного лідера після відходу батька, - говорить експерт. - і це дасть змогу говорити про можливість досягнення ядерної угоди з США заради скасування санкцій». Економічна ситуація в Ірані наразі дуже погана, а РФ не здатна компенсувати ісламській республіці те, що міг би надати Захід, пояснює пан Олег.
Повністю військово-технічне співробітництво з Росією навряд чи буде розірвано, вважає Богданов. «А от ті види озброєння, які Росія ще не отримала від Ірану – балістичні ракети, можливо, нові партії снарядів потрібних Росії калібрів - з цим можуть бути проблеми», - говорить він.
Хтозна, чи так – поки що бачимо, що Іран суттєво розширив територію двох своїх ключових військово-промислових об’єктів з виробництва балістичних ракет поблизу Тегерана. Про це свідчать свіжі супутникові знімки Planet Labs, днями отримані агентством Reuters – вони демонструють більше 30 нових споруд на військових базі і комплексі. З посиланням на джерела серед іранських чиновників та американських дослідників Reuters пише, що нові потужності передбачені для нарощування виробництва ракет та БПЛА, зокрема, заради продажу Росії та іншим сателітам Ірану.
Які шанси на відлигу
Ще до виборів президента США ми побачимо перші паростки процесів, які обговорюємо, впевнений Олександр Мусієнко. «Будуть поспішати, поки при владі Байден - Трамп категорично проти угоди з Іраном, - говорить він. - Але Іран має зробити щось, щоб їм повірили. Припинити агресивну політику щодо Ізраїлю, принаймні, зменшити оберти і тим демонструвати свою готовність до зближення з Заходом». Зробити кроки, як, наприклад, робить Саудівська Аравія щодо зняття обмежень з прав і свобод громадян. Інтенсивні спроби встановити контакти до виборів у США або відразу після них очікує і Юрій Богданов: якщо режим буде повністю налаштований на співробітництво і в Америці працюватиме уряд Джозефа Байдена. Дональд Трамп, якщо буде обраний, найімовірніше, висуне повний пакет вимог – припинення регіональної експансії і багато іншого, на що іранці не підуть, гадає Сергій Данилов.
Взагалі складно прогнозувати, на чому ж зійдуться інтереси різних груп, що формують, підтримують іранський режим. Робити висновки доводиться з інформації, що дуже обмежено потрапляє назовні замкненої системи, і лише за непрямими ознаками можемо аналізувати, куди рухаються там процеси, пояснює Богданов. «Спиратися швидше на історичний досвід, ніж на об’єктивні дані, - говорить він. – А історично ми знаємо, що в Ірані іноді дозволяють висуватися поміркованим кандидатам, щоб каналізувати спільні домовленості. При цьому кандидати можуть виявитися доволі самостійними в прийнятті рішень і це підкреслює, наскільки складно влаштоване іранське суспільство». Навіть рахбар, що має абсолютні повноваження, мусить рахуватися з іншими колами цього суспільства. Доводиться: за останні 10-15 років відбулося 5-6 великих хвиль протестів проти режиму, пригадує Богданов.
Ніхто не знає, чи витримає ця конструкція прозахідний курс, але шанси на велику дестабілізацію в Ірані великі, зауважує Сергій Данилов. «Країна у великій кризі, всі це розуміють, явка на вибори показала, що люди сприймають консерваторів, лібералів – усіх – як частину машини ісламської республіки, що дозволяє її легітимізувати. А за допомого електоральних технологій дає скинути пару, дає надію», - пояснює він. Кризових явищ вистачає і у що вони виллються, побачимо, якщо помре рахбар…
А Верховний – важкохворий 85-річний чоловік. Головний претендент на його місце – син Моджтаба Хаменеї. «Він усіх влаштовує, щоправда, його кандидатуру довго не хотіли розглядати, щоб не було схоже на спадкову монархію, проти якої колись в Ірані воювали», - говорить Богданов. Політико-державний устрій Ірану дуже специфічний і важко прогнозувати, наскільки ця структура довгостроково життєздатна. Поки що все виглядає так, що вона має серйозні перспективи зберегтися найближчі десятиліття - якщо повстання іранців не скасує цей режим взагалі. «Останні протести в Ірані відбувалися вже під лозунгами проти конкретно рахбара, тобто самого режиму і хтозна, як ці тенденції розвиватимуться, коли ситуація може вибухнути революцією», - говорить Богданов.
Тетяна Негода, Київ
