У Вашингтоні зараз триває саміт НАТО, в якому бере участь і українська делегація на чолі з Президентом України Володимиром Зеленським.

Про свої очікування від саміту, євроатлантичні перспективи України та нинішню ситуацію на фронті в інтерв’ю Укрінформу розповів колишній міністр національної оборони Польщі Януш Онишкевич.

РЮТТЕ РІШУЧЕ ПІДТРИМУВАТИМЕ УКРАЇНУ, А ТРАМП – ВЕЛИКА ЗАГАДКА

- Пане міністре, експрем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте буде новим генсеком НАТО. На вашу думку, що це означає для нашої частини Європи, для України?

- Це хороша новина, яка означає продовження лінії чинного генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, зокрема й щодо України. Рютте – це політик з дуже пронатовської країни, тому його обрання є хорошим кроком. Він рішуче підтримуватиме Україну в оборонній війні, яку вона веде, і працюватиме на підтримку України всіма країнами-членами.

- Чи він зможе знайти порозуміння з Дональдом Трампом, якщо той стане президентом США?

- Складно сказати, оскільки Трамп – це велика загадка. Насправді, якщо хтось у США каже, що він знає, як діятиме Трамп у випадку обрання президентом, то навряд чи це є правдою. Трамп непередбачуваний, але люди, які раніше були в його оточенні, є зараз чи можуть стати його радниками, мають доволі різні погляди. Одні кажуть, що США мають тиснути на Україну, щоб вона відмовилася від плану повернення окупованих територій і погодилася на нинішню ситуацію. Натомість інші виступають за необхідність подальшої підтримки України, як, наприклад, колишній радник президента США з національної безпеки О’Браєн у нещодавній статті для видання Foreign Affairs. Щоправда, ця підтримка, на його думку, в основному, має лягати на плечі європейців. Якщо в оточенні Трампа переможе другий варіант, то ситуація не є настільки поганою, як усі побоюються.

СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ НАТО НЕ ВРАХОВУЄ НОВИХ РЕАЛІЙ

- На які рішення може очікувати Україна на саміті НАТО?

- Варто пам'ятати, що НАТО як організація не має ані власного бюджету, ані власних матеріальних ресурсів. Можливості Альянсу є доволі незначними, вони обмежуються літаками далекого радіолокаційного виявлення AWACS і трубопровідною інфраструктурою. Тому фінансова підтримка чи надання військової техніки Україні має бути рішенням окремих країн-членів Альянсу. Звичайно, на саміті можуть прозвучати заклики всього Альянсу щодо збільшення допомоги Києву.

У Вашингтоні головною темою дискусій має бути зміцнення сил НАТО на східному фланзі, а також зміна структури управління Альянсу, зокрема перенесення окремих командувань в інші місця. Тобто йдеться про відхід від організаційної структури НАТО, яка затверджувалася, коли Організації не загрожувала війна. Тоді основні місії Альянсу були експедиційними, він виконував стабілізаційні операції чи операції з кризового реагування, тож не було конфронтації в умовах наявності великої класичної війни. Нинішня структура управління НАТО не враховує нових реалій. Зараз окремі командування потрібно пересунути на схід і підвищити ранг представництва військових з країн східного флангу Альянсу в цих структурах.

- З огляду на нинішню ситуацію, а також ваш досвід, коли ви в ранзі міністра національної оборони ввели Польщу до НАТО, чи бачите ви Україну в Альянсі? Яка це історична перспектива?

- Це проблемне питання. Усе залежатиме від того, коли Україна буде готовою завершити активну фазу війни. НАТО не наважиться прийняти до свого складу країну, яка перебуває у стані гарячої війни на своїй території, оскільки ця війна автоматично стала би війною всього Альянсу. Тому на це не буде політичної згоди серед країн НАТО, принаймні частини з них. А в НАТО всі рішення приймаються одностайно.

З іншого боку, Україну можуть прийняти до НАТО, якщо вона якимось чином погодиться на замороження воєнних дій на певній лінії. Крім того, Київ повинен погодитися, що можливе повернення окупованих територій в майбутньому не відбудеться в результаті війни, яку розпочне Україна. Ця ситуація певним чином була би схожою на обставини приєднання до НАТО ФРН (в 1955 році, – ред.), оскільки її прийняли до Альянсу, коли вона мала територіальні претензії до НДР. Тоді Західна Німеччина мусила чітко задекларувати іншим країнам НАТО, що об’єднання зі Східною Німеччиною може відбутися виключно мирним шляхом.

Звісно, найкращим варіантом був би вступ України до НАТО вже після відновлення територіальної цілісності України. Але ми не знаємо, коли це станеться.

ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНОЮ F-16 МОЖЕ ПОСЛАБИТИ російськУ військовУ інфраструктурУ

- Союзники нададуть Україні додаткові cистеми ППО, а США нещодавно навіть дозволили завдавати удари по воєнних цілях у Росії неподалік кордону з Україною. Як ви це оцінюєте?

- Це хороший, але дещо запізнілий крок. Багато таких рішень треба було прийняти значно раніше. Щоправда, Україна має право наносити удари по цілях углиб території Росії своєю зброєю чи зброєю інших союзників, зокрема Великої Британії чи Франції. Я сподіваюся, що незабаром США розширять зону, куди Україна може наносити удари, оскільки 100 кілометрів – це замало і дає змогу російській армії діяти у стратегічній глибині, яку також потрібно покрити дією українських ракет. Думаю, що таку зону треба розширити до 300 кілометрів.

- Як ви оцінюєте нинішню ситуацію на фронті?

- Так званий харківський наступ російської армії не вдався, що є успіхом української армії. Зараз ситуація на фронті виглядає, як під час Першої світової війни, де була стабільна лінія фронту. Сподіваюся, росіяни не намагатимуться відкривати якісь нові фронти на північному напрямку, наприклад з використанням території Білорусі. Якби таке сталося, то на порядку денному постало б питання нанесення ударів по російських цілях у Білорусі.

- Очікується, що незабаром Україна розпочне використовувати F-16. Як це змінить ситуацію на фронті?

- Це може привести до подальшого послаблення всієї російської військової інфраструктури. Це також чіткий сигнал Росії, що це не війна, яка ведеться десь далеко на території іншої держави, а війна, де атакуються цілі всередині самої Росії. Не виключено, що це може привести до послаблення войовничих настроїв у російському суспільстві. Зараз російська пропаганда будує в країні атмосферу тотального мілітаризму. Щоправда, це росіянам нічого не коштує, адже вони не страждають від війни, як українці. Збільшення кількості ударів углиб Росії – по військових цілях, нафтопереробних заводах чи критичній інфраструктурі – може привести до усвідомлення росіянами, що ця війна ведеться також і на їхній території.

Росія є великою країною, і знищення чи пошкодження кількох електростанцій не приведе до значної кризи в її енергосистемі. Проте продовження й розширення географії українських ударів по цілях усередині Росії має донести до свідомості простих росіян, що війна стосується їх безпосередньо.

Натомість у Кремлі мають усвідомити, що Росія не виграє в цій війні. Безглузді сподівання Кремля, що українці будуть їм вдячні “за визволення від нацистського режиму в Україні” виявилися марними. Зрештою, Росія завжди застосовувала такі методи: коли в 1920 році Червона армія наступала на Польщу, то вони теж воювали не з поляками, а з “польською шляхтою, яка поневолювала польський народ”. Це російський стандарт.

Юрій Банахевич, Варшава

Перше фото: charter97.org