Історичне рішення Байдена і перспективи, які воно відкрило
Зняття Байденом своєї кандидатури з перегонів було очікуваним, але стало несподіваним. Принаймні, у світові ЗМІ ще минулого тижня просочилася інформація, що президент США ухвалюватиме остаточне рішення про свою участь у виборах на вихідних. Власне, так і сталось. Тож понеділок став для спостерігачів за подіями днем полегшення і днем пошуку відповідей на запитання.
Заміри громадської думки у США показували значне падіння популярності чинного президента. І з цими результатами важко було розраховувати на перемогу. При тому, що перспектива отримати в президенти знову Дональда Трампа лякала і лякає багатьох. Опитування CNN показало, що більшість виборців (75%) на початку липня вважали, що демократи мають більше шансів виграти посаду президента у 2024 році, якщо хтось інший, а не Байден, буде номінантом від партії, – пише Politico. Однак Байден переконував у своєму незмінному намірі продовжувати боротьбу.
12 липня стало відомо про фінансовий тиск (Укрінформ) – донори виборчої кампанії Джо Байдена оголосили про блокування використання близько 90 мільйонів доларів своїх пожертв. Уявляєте, що це означає для США.
Публічна заява Джозефа Байдена у неділю 21 липня у соцмережі Х не викликала вибухового ефекту, а, скоріше, для багатьох однопартійців стала очікуваним полегшенням, а для спостерігачів поставила важливі питання – якщо наступниця Байдена віцепрезидентка Камала Гарріс, то які її шанси? І ще. Яке найближче майбутнє чекає на самого 46-го президента США Джозефа Байдена?
У заяві президента, зокрема, йдеться про причини рішення. «І хоча я мав намір балотуватися на переобрання, я вважаю, що в інтересах моєї партії та країни для мене краще відійти в бік і зосередитися виключно на виконанні своїх обов'язків як президента на залишок мого терміну», – заявив Байден.
Вчинок чи пересічна подія?
Зняття з перегонів у загальному зрізі є ознакою демократії. Міністр закордонних справ України 2007-2009 років, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Огризко в розмові з Укрінформом назвав це рішення закономірним і важким водночас: «Я вважаю це виявом демократії і це нелегкий спосіб вирішення важких питань. Є публічне обговорення, є зважування плюсів і мінусів, і в кінцевому рахунку навіть найвища посадова особа в державі під цим тиском робить певні висновки. Уявіть собі щось подібне в умовах Росії чи Китаю – це неможливо в принципі».
Ні на що не натякаючи (іронічно, звісно) співрозмовник наводить гіпотетичний приклад у тоталітарній країні, де маленькому диктатору хтось би наважився сказати, що той занадто довго перебуває на троні і не відповідає, відтак, вимогам. «На наступний день його просто не стало б, відбулася б якась автокатастрофа чи просто випав би з 9 поверху якоїсь лікарні».
Ставити інтереси держави і партії вище за власні амбіції – це непростий і гідний шанування вчинок політика. Рішення Байдена демонструє силу і впевненість людини, яка його ухвалює. Саме тому це рішення оцінюють як важке і вчасне лідери європейських країн. Зокрема, подякував президенту США і Володимир Зеленський у своєму твітті у мережі Х. Він написав: «Ми поважаємо його сьогоднішнє важке, але сильне рішення. Ми завжди будемо вдячні за лідерство Президента Байдена. Він підтримав нашу країну в найдраматичніший момент в історії, допоміг нам запобігти путінській окупації нашої країни і продовжує підтримувати нас протягом всієї цієї жахливої війни», – передає Укрінформ.
Натомість, не часто історія рясніє на подібні рішення. Українська теж. Наприклад, українці поки демонструють дієвість лише акцій, тиску суспільства, яке виходить на вулиці і вже ціною, приміром, життя Небесної сотні змушує до втечі Віктора Януковича.
Прикметно, що подібний випадок трапився в недавній історії Росії, коли під новий 1999 рік тодішній президент Єльцин сказав народові «Я устал, я ухожу» і передав трон Путіну, жахливі наслідки чого світ, а передусім Україна, переживають уже чверть століття. Втім, є принципова різниця: тоді це було наслідком не тиску демократичного суспільства, а змови олігархів, які теж поплатилися за те, що допустили до вищої влади представника спецслужб, чого не можна робити ніколи й ніде.
Володимир Огризко оцінює українські реалії так: «У нас демократії всього 30 років, і на відміну від багатьох постколоніальних країн, які були республіками СРСР, ми маємо рух у бік справжньої демократії. Сказати, що ми вже повністю сформовані як демократична форма було б передчасно, але те, що ми вільно обираємо президентів, це відрізняє нас якісно».
Чим довше триватиме інтрига, тим гірше буде для демократів
Повернемося до американський реалій. Відмова від перегонів Байдена нині поставила чимало запитань. Насамперед, найважливіше – хто наступник? Здається, варто все ж уточнити – наступниця.
Володимир Огризко уточнює, що на сьогодні офіційно зареєстрованого кандидата у демократів немає: «Інтрига зараз закрутилась до максимуму. Все починається з початку». Втім, найчастіше згадують саме про Камалу Де́ві Га́рріс (саме так, через “Г” в українській правописній традиції варто писати англійську «H» у прізвищі політикині) віцепрезидентку адміністрації Байдена, колишню Генпрокурорку штату Каліфорнія – найбагатшого в багатій Америці. Саме її кандидатуру підтримав Джо Байден. Пані Камала вже оприлюднила свою згоду на участь у виборах. «Я зроблю все, що в моїх силах для того, щоб об'єднати Демократичну партію та об'єднати нашу націю, щоб перемогти Дональда Трампа. Ми маємо 107 днів до дня виборів. Ми будемо боротися разом і переможемо разом», – заявила вона.
(Більше про кандидатку дізнайтеся з інфографіки Укрінформу).
Серед інших можливих претендентів називають і губернаторку штату Мічиган Гретхен Вітмер, губернатора Каліфорнії Гевіна Ньюсома та міністра транспорту США Піта Буттіджіча.
Окрім питання офіційного пререпризначення важливим також є й «наскільки потужна буде зараз розкрутка цього кандидата за останні три з хвостиком місяці перед виборами. Якщо демократам, – прогнозує Огризко, – вдасться підняти градус на максимум, то шанси перемогти вони мають досить хороші».
Як повідомила платформа для збору коштів ActBlue, за перші п'ять годин після оголошення Байдена про зняття з перегонів і підтримку Гарріс, останній вдалося зібрати понад 27,5 млн доларів. А за кілька годин ця сума збільшилася вже до 46,7 млн.
Володимир Огризко говорить, що Гарріс є фавориткою, але кандидати-губернатори теж можуть стати реальними і сильними суперниками в боротьбі за номінацію від демпартії для неї: «Що відбудеться за лаштунками демократичної партії ми не знаємо. Але це стане відомо за кілька днів. Бо чим довше триватиме інтрига, тим гірше буде для демократів. Їм треба швидко визначатись».
Український погляд на перегони
Чи є постать Камали Гарріс для нас оптимальною? Принаймні, з її заяв про Україну та підтримку нашої боротьби нею самою й адміністрацією Байдена, частиною якої пані Камала є, можна зробити саме такий висновок. Але прогнозувати не поспішаємо, оскільки є ще партійна лінія. Пояснює Володимир Огризко: «Ми не знаємо її програми. Й інших кандидатів від демократів теж. Гарріс продемонструвала себе як прихильниця лінії Байдена. На Саміті миру саме вона виголошувала правильні тези. Камала неодноразово зустрічалась із Зеленським. Тут вже є чіткі точки дотику і відійти від них було б нелогічно». З іншого боку, – пояснює Огризко, – є загальна позиція демократів: «Це обережна, часом непослідовна позиція. Я б її назвав боязкою».
Дипломат остерігається, аби ця загальна позиція не взяла гору над персональними думками. «Якщо дивитись на Гарріс, як на тінь Байдена, то я не знаю, чи буде вона настільки рішучою президенткою США в тому, щоб змінити загальну лінію. Можливо».
Володимир Огризко нагадує про досить жорстку й послідовну позицію жінок у сучасній політиці, приміром, Урсули фон дер Ляєн (президентка Європейської комісії) чи Джорджи Мелоні (Голова Ради Міністрів Італії) стосовно підтримки України. Однак, «чи буде такою ж рішучою Гарріс – ніхто не знає. Це також залежить від оточення. Кого обере вона радником з питань національної безпеки. Чи це буде такий самий гнучкий до неможливості кандидат (тут натяк на Джейка Саллівана, нинішнього радника Байдена, -ред.)? «А, можливо, йтиметься і про когось іншого, більш рішучого. Тут багато питань, на які ми поки не маємо відповіді і я б поки не намагався щось прогнозувати», – резюмує ексміністр.
І справді, поки що питань більше, аніж відповідей.
Чи можна порівнювати дует, який поки що вимальовується на передвиборчих перегонах США як епічну битву важковаговиків: Трампа і Гарріс. Наскільки тут обидва кандидати будуть рівними. Володимир Огризко: «Тут вилами по воді писано. Адже обрали американці колись Трампа? При всій його неспослідовності, екстравагантності й ексцентричності. Де гарантія, що після замаху він не буде сприйматись суспільством як Кеннеді, який поведе Америку вперед? Адже харизми йому вистачає, а це вагома зброя будь-якого популіста», – застерігає Огризко.
Втім, є й інші оцінки. Прихильніші до кандидатки від демократів. Наприклад, пригадують, що Камала Гарріс – прокурорка з багаторічним досвідом. А Дональд Трамп визнаний судом винним у кримінальному злочині (і ще кілька справ на підході). Тож розмовляти з подібним контингентом Гарріс уміє. Можна собі тільки уявити публічні дебати між ними…
Чи вистачить українських зусиль на всі штати?
Українська дипломатія під час виборів у США демонструє зважений підхід до кандидатів і республіканців, і демократів. Скажімо, телефонна розмова Зеленського і Трампа 19 липня і є свідченням такої української позиції та пошуку точок порозуміння. І це правильно.
А 15 червня під час Глобального саміту миру у Швейцарії, президент України провів із Камалою Гарріс двосторонню зустріч.
А ще проходила інформація, що під час візитів цього літа українських делегацій у Вашингтон, вони шукали і знаходили зустрічі з представниками оточення Гарріс у нинішній адміністрації… І це теж правильно.
«У нас відома і стандартна формула: двопалатна і двопартійна підтримка. І вона працює», – погоджується Володимир Огризко. «Якщо ми хочемо, щоб нас підтримували американці як такі, іншого варіанту не може бути. Робота з усіма на всіх рівнях». Досвідчений дипломат, втім, бачить і місця, де варто посилити дипломатичний вплив, особливо зараз. Йдеться про роботу із конкретними штатами.
«Це дуже неправильно, що ми їх прибираємо з поля уваги. Хоча політика робиться на рівні Вашингтона, але гроші заробляються на рівні штатів. Треба виходити на проукраїнських губернаторів або й нейтральних і працювати з ними. Треба пояснювати, що, якщо завод із виробництва «Хаймарсів» є в їхньому штаті (йдеться про штат Арканзас, – ред.), то це залучення реальних коштів і його думка може вплинути на Капітолій». Звісно, штатів багато, а наших дипломатів мало. Але вирішення цих проблем – тема для іншого матеріалу.
Наразі ситуація із демократичним кандидатом на виборах у США лише розгортається, тож запасаємося терпінням і відстежуємо далі, аби потім мати можливість аналізувати перспективи з української позиції. Яку точно варто підсилювати.
Ярина Скуратівська, Київ
