Брифінг без питань і миротворчість без миру

Китайська влада насправді переймається не наближенням справедливого миру в Україні, а тим, як перешкодити санкціям Заходу за фактичну підтримку російської агресії.

Спеціальний представник уряду Китаю з питань Євразії Лі Хуей скликав 27 серпня в Пекіні брифінг, на якому розповів про результати своєї нещодавньої поїздки до Бразилії, Південної Африки та Індонезії – так званого четвертого раунду човникової дипломатії з урегулювання «української кризи».

Брифінг неочікуваний і проведений аж через двадцять днів після завершення, за великим рахунком, пересічного турне. Чому Пекін вирішив знову нагадати про свої миротворчі потуги в російсько-українській війні та якими могли бути справжні цілі, розбираємося в цьому аналізі.

ДИВНИЙ ВІДКЛАДЕНИЙ БРИФІНГ БЕЗ ПИТАНЬ

Останній публічний вихід головного уповноваженого Пекіна з врегулювання російської війни в Україні став доволі несподіваним. Анонс брифінгу з’явився лише увечері п’ятниці, 23 серпня, і не на сайті МЗС, як зазвичай це робиться, а був персонально розісланий кореспондентам іноземних медіа в Пекіні працівниками інформаційного департаменту відомства.

Лі Хуей завершив свою поїздку ще 7 серпня, і про його переговори в Бразиліа, Преторії та Джакарті зовнішньополітичне відомство Китаю доволі детально інформувало на своєму веб-сайті. Укрінформ уже аналізував результати четвертого раунду човникової дипломатії китайського посланця, й чогось нового почути від нього сподівань було мало, що в результаті й підтвердилося.

Дещо здивував і формат заходу – Лі виголошує підсумки своїх переговорів у столицях трьох країн, і на цьому все. Жодних питань до нього не передбачається. Знаючи особливості роботи китайського дипвідомства, це означало, що він зачитає раніше оприлюднену інформацію і піде, тож сенс зібрання зводився лише до того, аби ще раз виголосити відомі тези й позиції.

Подив викликало й саме рішення про брифінг. Зовнішньополітичне відомство Китаю, як і будь-яке інше, та його партійно-державна влада в цілому, м’яко кажучи, не дуже публічні, й не часто вдається до подібних виходів на люди своїх високопоставлених дипломатів.

Попередній подібний захід, до вівторка перший і останній, китайська влада проводила на початку червня минулого року, після першої поїздки Лі Хуея до Києва, Європейського Союзу та Москви. Тоді в Пекіні ще плекали сподівання стати дієвим посередником у припиненні війни і вирішили, що їхній посланець може особисто поділитися з медіа своїми враженнями й досягнутими результатами.

Однак те спілкування, попри спроби Лі триматись на позитиві, завершилося не дуже приємним для Пекіна визнанням, що китайська сторона безсила зробити що-небудь для припинення жорстокої війни в Європі.

«Під час цього візиту я відчув, що всі сторони підтримують політичне вирішення «української кризи». Хоча поки що і складно зібрати всі сторони за столом переговорів, не кажучи вже про досягнення якихось домовленостей…», – підсумував тоді дипломат.

І китайське МЗС повернулося до перевіреної практики «трансляції позитиву» через публікації прес-релізів на своєму веб-сайті. Так інформували про результати другої місії спецпредставника Пекіна до Москви, ЄС і Києва у березні цього року та його дивної третьої поїздки до Туреччини, Єгипту, Саудівської Аравії та ОАЕ у травні, напередодні Саміту миру в Швейцарії, яка детально описувалася в аналізі Укрінформу.   

КУРС НА ГЛОБАЛЬНИЙ ПІВДЕНЬ

Перше, про що сказав Лі Хуей під час брифінгу у вівторок, це те, що країни для четвертого раунду його човникової дипломатії – Бразилія, Південна Африка та Індонезія – обрані з урахуванням того, що це представники Глобального Півдня і лідери у своїх регіонах – Південній Америці, Африці та Південно-Східній Азії.

«Ці три країни є представниками Глобального Півдня, відповідно в Латинській Америці, Африці та Азії, і важливими силами у просуванні глобального миру та розвитку», – заявив дипломат.

Необхідність поїздки до них він пояснив тим, що у світі зростає занепокоєння триваючими між Росією та Україною бойовими діями, через що дедалі більше країн вважають нагальним завданням деескалацію ситуації на фронті. При цьому Лі підкреслив, що згадані три країни-партнери мають стосовно «української кризи», як у Китаї називають триваючу третій рік геноцидну російську війну проти України, схожі з китайською стороною позиції.

Особливо китайський дипломат акцентував на тому, що Пекін і столиці, які він нещодавно відвідав, підтримують комунікацію як із Москвою, так і з Києвом та залишаються відданими політичному врегулюванню конфлікту шляхом переговорів. Тут одразу ж з’являється питання – і що? Як ця справді унікальна можливість спілкування з ворогуючими країнами допомагає припинити жорстоку війну?

Для цього Путіну потрібно прямо в обличчя казати, що за стінами Кремля уже 21 століття, ера Інтернету, технологій штучного інтелекту й усвідомлення людством необхідності берегти нашу планету. Що середньовіччя з його війнами і довільними змінами кордонів уже давно залишилося в минулому, що повернути час назад і відродити Російську імперію чи Радянський союз неможливо.

Поки що правителю Росії про це дипломатично сказав лише прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді. Лідери решти великих країн Глобального Півдня, в тому числі голова КНР Сі Цзіньпін, президенти Бразилії Лула да Сілва та Південної Африки Сиріл Рамафоса, схоже, у розмовах із російським диктатором воліють уникати неприємної теми війни, аби, мабуть, не нервувати літню людину в кріслі президента РФ.

Щирість бажань кожного зі згаданих глав держав припинити війну не викликає сумнівів, проте результат дають не риторичні політичні заяви, а практичні дії. І для початку потрібно реально скористатися своїм становищем і почати говорити кремлівським можновладцям про їхні дикі для нашого часу рішення.

ПРО СВІТОВУ ПІДТРИМКУ ТА СТУРБОВАНІСТЬ УДАРАМИ УКРАЇНИ ПО РОСІЇ

У ході брифінгу, що тривав близько 20 хвилин разом із перервами промови Лі для перекладу англійською, він висловив у контексті війни дві тези: по-перше, Пекін очікує збільшення підтримки у світі китайсько-бразильського консенсусу з шести пунктів по врегулюванню в Україні та, по-друге, Китай і його партнери стурбовані пом’якшенням умов використання Україною західної зброї по Росії. Варто зупинитись на них окремо.

«Китай щиро сподівається, що більше країн схвалять та підтримають запропонований Китаєм і Бразилією консенсус із шести пунктів. Тоді буде більше надії на деескалацію ситуації, а перспективи миру стануть світлішими», – сказав Лі у вівторок.

Про цей «консенсус» як основу врегулювання російсько-української війни китайські дипломати говорять від моменту його схвалення наприкінці травня. Перебуваючи в Бразилії під час останньої місії, Лі Хуей навіть заявив, що ініціатива здобула підтримку в більш як 110 країнах, не назвавши, втім, жодної.

Однак виконання навіть першого його пункту про утримання воюючих сторін від ескалації бойових дій неможливе через постійні зусилля росіян захопити більше й більше української землі та щоденні російські ракетні й дронові атаки на міста по всій Україні. Тож подібний «консенсус» може виглядати привабливим у країнах, далеких від Києва, а в Україні його сприймають як звичайну політичну декларацію, що не передбачає жодних практичних наслідків.

Деякі західні медіа потрактували слова Лі Хуея як заклик до світу підтримати «мирну формулу» Китаю і Бразилії. Це видається певним перебільшенням, бо жоден із китайських лідерів не виступав із подібним закликом, тож і Лі не дозволяє собі заявляти подібне. Китайська дипломатія працює індивідуально з урядами інших країн, просуваючи власні ініціативи, й, досягнувши результату, повідомляє про підтримку тієї чи іншої столиці.

Із занепокоєнням Пекіна та його партнерів пом’якшенням західними державами умов використання Україною наданої ними зброї по Росії взагалі нічого не зрозуміло. Видається так, що тут чогось не вистачає, щось залишилося не сказаним.

Що саме викликає стурбованість? Ризики ескалації у війні чи ймовірне катастрофічне для Москви знищення потенціалу її армії? На перше відповідь відома – російська терористична держава уже давно використовує по українцях увесь свій і отриманий з Ірану та Північної Кореї смертоносний арсенал, включно із забороненими міжнародними конвенціями хімічною та деякими видами конвенційної зброї.

У Москви залишився лише один чинник для «ескалації» – ядерна зброя, проти чого категорично виступає Китай. Тому очікувати якогось різкого посилення наступальних зусиль російських військ, окрім як іще більш масованих «м’ясних» штурмів, – швидше за все, не варто. А от втрата Росією свого військового потенціалу і програш у агресивній війні дійсно турбує китайське керівництво. Бо наслідком поразки в Україні може стати зміна режиму в Москві й прихід до влади менш прихильного до Китаю уряду, чого Піднебесна точно не бажає. 

ПРО «НЕСПРАВЕДЛИВІ» САНКЦІЇ

Під час монологу Лі Хуея в око впало, що він кілька разів наголосив на несправедливості західних, перш за все американських, санкцій проти китайських компаній за торгівлю з Росією товарами для російського ВПК. Здавалося б, спецпредставник Пекіна з миру для України мав би розповідати про свої зусилля в цьому напрямі, а не критикувати антикитайські санкції настільки активно.

«Бразилія, Південна Африка та Індонезія погоджуються з китайською стороною в тому, що одна конкретна країна використовує кризу, аби перекласти провину з себе, намагаючись сфабрикувати так звану теорію відповідальності Китаю, та погрожує незаконними односторонніми санкціями країнам, які мають нормальні економічні й торговельні зв’язки з Росією», – заявив Лі.

Він прямо не вказав на Сполучені Штати, однак неважко здогадатися, що ота «конкретна країна» – це саме про США. Схоже, що це й було головною метою зустрічі у вівторок – звинуватити Штати у незаконних обмеженнях проти компаній із КНР. Тим більше, що її «випадково» скликали одразу ж після оголошення адміністрацією президента Байдена 23 серпня нового пакету санкцій, який охопив близько 400 суб’єктів, у тому числі й кілька китайських підприємств, пов’язаних із постачанням російському ВПК товарів подвійного використання.

Вочевидь, санкції дошкуляють китайському уряду якщо не економічно, бо про якісь значні збитки для Китаю поки не йдеться, то принаймні псують імідж великої держави. Тобто Вашингтон чинить із другою потугою світу як і з «пересічними» Іраном, Північною Кореєю чи тією ж Росією, і Пекін вимушений терпіти таке «приниження», бо його контрсанкції проти американських корпорацій не видаються грізними й переконливими.

Тож серед інструментів реагування і протидії залишаються обурення, протести, критика та заклики негайно припинити неправомірні практики з погрозами вжити необхідних заходів для захисту прав та інтересів китайських компаній. У такій логіці публічна заява про підтримку трьома провідними країнами Глобального Півдня невдоволення Китаю санкціями США має сенс.

Та от тільки заяви Бразилії, Південної Африки чи Індонезії на захист китайських компаній, які потрапили під американські обмеження, якось не зустрічалися. Ці країни, як і Китай, опікуються власними егоїстичними інтересами і найбільше прагнуть розвивати свої економіки та поліпшувати життя своїх громадян, що зрозуміло й абсолютно правильно.

Уряд кожної з цих країн вишукує можливості лише для себе, і доки проблеми його не торкаються, зберігає «нейтральність» та уникає ставати на чийсь бік.

Це саме той світовий порядок, яким Китай і його васальна Росія прагнуть замінити існуючий, побудований на цінностях, повазі до суверенітету всіх держав на планеті, незалежно від їхніх розмірів та економік, і в якому більша за розмірами країна може на власний розсуд нападати на меншого сусіда, а решта світу повинна залишатися бездіяльною і закликати до миру, доки жертва не згине.

Чи довго існуватиме такий неосередньовічний світ, ніхто не дізнається, бо він ніколи не буде створений, вірніше, до практик минулого нема вороття. Бо українці не злякалися в десятки разів більшої російської орди, не зламалася, не залишились наодинці з переважаючим агресором і за підтримки союзників продовжують боронити свої сім’ї і свою землю.

Можна, звичайно, казати, що своєю дипломатичною активністю Пекін перешкоджає встановленню справедливого миру в Україні. Проте будьмо відвертими, перспективи миру залежать не від Піднебесної, а від розвитку ситуації на полі бою, і коли настане час для переговорів, вирішуватиме не Китай, а Україна.

Це точно не буде зараз, як того хотіли б китайські лідери та про що вони написали в «консенсусі» з Бразилією, коли росіяни масовано обстрілюють українців. Як влучно сказав Президент Зеленський у відповідь на твердження лідерів деяких країн про нібито готовність Путіна зупинити війну, коли хочуть переговорів, 230 ударів не завдають і не вбивають людей та дітей.

Човникова дипломатія Піднебесної приносить користь лише Китаю і використовується ним як один з інструментів нарощування свого впливу у світі. Та тільки в цьому є ризик у підсумку залишитися в одному човні з Росією, Північною Корею, Іраном та ще кількома схожими режимами з минулого, готовими «кинути» будь-кого заради власної вигоди.

Щоб уникнути такого сценарію та підтвердити готовність до незаангажованого посередництва, Китаю потрібні не поїздки Лі Хуея чи когось іншого світом, а діалог керівництва країни з українськими візаві. У Києва немає ілюзій із приводу Пекіна, але готовність до переговорів про завершення війни зберігається. Принаймні поки що.

Володимир Сидоренко, Пекін

Перше фото: Andy Wong