Ксав’є Тительман – французький воєнний експерт. Свого часу він працював у військово-морській авіації та готував місії для Rafale. Зараз є консультантом з питань повітряної оборони та аеронавтики.

Від початку війни в Україні Тительман коментує перебіг подій на різних каналах французького телебачення, а також веде власний канал на Youtube – @XavierTytelman. На відміну від інших, Тительман не просто аналізує дані з відкритих джерел, а розповідає про те, що бачив на власні очі. Він регулярно відвідує різні ділянки лінії фронту в Україні та має власну «мережу» з франкомовних бійців української армії. Тож мало хто з французьких фахівців настільки відчуває та розуміє українську війну.

У НАС ІЗ ВАМИ СПІЛЬНИЙ ВОРОГ І ОДНА БИТВА

- Ви зараз тут, у Парижі. І водночас дуже детально розповідаєте і на своєму YouTube-каналі, і на телебаченні про актуальну ситуацію на лінії фронту. Де ви берете свої дані?

- Я перебуваю у постійному контакті з французами. Спілкуюся з тими з них, хто воює в Інтернаціональному легіоні, а також із франкомовними воїнами загалом. Тобто це моя особиста мережа збору даних – десь п'ятдесят бійців, які дають мені інформацію про те, як і де йдуть справи. Саме тому ще у лютому 2022 року я був одним із небагатьох, хто розповідав, що Україна стримає росіян. Я знав, де у росіян закінчився бензин, де і яку колону українці зупинили своїми ударами. Тоді у Франції було дуже мало тих, хто вірив, що Україна виживе. Коли ми говоримо про лютий-березень 2022 року, всі були налаштовані дуже негативно, і я був практично єдиним, хто наполягав, що ні, Україна вистоїть.

- Я розумію, що це все ж секретна інформація, але в загальних рисах, чи багато франкофонів воює на нашому боці?

- В Інтернаціональному легіоні є багато колишніх членів Французького іноземного легіону, і навіть якщо вони не є французами за національністю – будь-то бразильці, американці, азіати, як-от японці, – зрештою вони говорять французькою.

Коли ви приїжджаєте до Інтернаціонального легіону, ви дуже, дуже регулярно зустрічаєте людей, які можуть говорити і один з одним, і з вами французькою мовою. Вони навіть влаштовують такий собі зашифрований радіозв’язок. Замість того, щоб говорити по рації російською або англійською, вони говорять французькою, щоб росіяни не могли зрозуміти. Тому що, звичайно, росіяни навряд чи матимуть перекладача в реальному часі й зрозуміють, про що йдеться. Серед них є канадці, бельгійці, тунісці, марокканці. Це, можливо, сімдесят, вісімдесят людей.

- Наскільки я знаю, ви також проводите спеціальні збори для цих бійців?

- Так, вони звертаються до мене, бо знають, що ми можемо їм допомогти спеціальним екіпіруванням. Наприклад, один із бійців, бразилець, який воює як доброволець в українській армії, під час спецоперації втратив свій бінокль нічного бачення. Тож ми провели збір, і недавно я відвіз йому новий. Вони знають, що можуть розраховувати на нас і на нашу громаду, коли у них виникне проблема.

- Ви міркуєте зовсім як українець, багато з яких починають свій день із донатів або беруть на себе обов’язок зібрати на медичні потреби, закрити збір на приціли, снайперські гвинтівки та на що завгодно.

- Бо у нас із вами одна битва! Ми добре знаємо, що це спільний ворог. Окрім цього збору, для «французів», ми маємо збір на користь цивільного населення – це гуманітарні акції. Наприклад, ми доставили генератор, щоб забезпечити електроенергією лікарню в Харкові. Є гроші, які я заробляю через свій YouTube-канал. Усі гроші за відео, які розповідають про Україну, я віддаю Україні. Торік так було повернуто 52 000 євро, і тепер, наприклад, цієї осені, ми збираємося купити стабілізатор напруги для медичного обладнання. Тож насправді ми дуже щасливі, тому що загалом ми змогли «інвестувати» сотні тисяч євро в країну – на електроенергію, на охорону здоров'я, на захист бійців, на наступальне обладнання.

ФРАНЦУЗЬКА ЗБРОЯ МАЄ СТРАТЕГІЧНУ ЦІННІСТЬ

- В Україні дуже цінують допомогу Франції – на рівні країни. Водночас лунають припущення, що окрім важливих політичних заяв, французи могли б надавати більше озброєння. Ви знаєте, які є потужності у вашої країни, це справді так?

- Одне можна сказати точно – на відміну від інших колишніх країн Східного блоку, Франція не мала такої великої кількості техніки, термін експлуатації якої закінчується. Наприклад, німці, поляки й інші країни мали сотні танків, успадкованих з радянських часів, перевага яких полягала в тому, що вони були дуже легко сумісні зі зброєю, яку українці вміли використовувати негайно й у великих кількостях. Франція має 200 танків. Вона дійсно їх використовувала і не могла їх позбутися. Тому в перший рік війни ми дали майже стільки, скільки могли.

- Але що тепер, коли вже третій рік триває війна?

- Тепер у нас майже немає запасів для постачання озброєння. Все, що ми можемо зробити зараз, – «натиснути» на кнопку, щоб збільшити швидкість виробництва. Ми збираємося постачати стратегічне обладнання, що зараз знаходиться в процесі виробництва, ті ж самі бомби, які повинні замінити вже надане нами українцям. Водночас Франція продовжує брати участь у багатьох театрах військових дій, де вона потребує техніки, зокрема у миротворчих операціях в Африці. Тож ми маємо певні міжнародні зобов'язання.

А ще є стратегічна цінність французької зброї. Наприклад, Франція була першою країною, яка надала свої колісні танки АМХ для ближнього бою, – це було політичне рішення, яке відкрило шлях німецьким та британським поставкам танків.

До того ж, ми були першою країною, яка надала крилаті ракети SCALP із дальністю дії триста кілометрів. Зараз ми є однією з країн, яка дарує винищувачі (Mirage 2000 – ред.). Тож ми постачаємо зброю, яка має високу стратегічну цінність, я не кажу вже про «Цезарі» (самохідна артилерійська установка Caesar – ред.), які дуже подобаються українцям, і ми потроїли наші виробничі потужності, щоб підтримати ці зусилля.

- Тобто Франція могла б зробити більше, якби мала гроші на швидше виробництво?

- Так, якщо завтра у нас буде мільярд євро, ми зможемо виробляти більше бронетехніки, ми зможемо дати більше. Але стан державних фінансів у Франції настільки деградував, що я не бачу, як нам вдасться вивільнити цю фінансову масу. Якби у нас був дійсно проактивний уряд або якби існував європейський бюджет на закупівлю зброї для України, ми могли б зробити більше, але, на жаль, сьогодні я не бачу чітких політичних змін у цій сфері.

КУРСЬКА ОПЕРАЦІЯ ДОВЕЛА, ЩО УКРАЇНСЬКА АРМІЯ ЗДАТНА ПОВАЛИТИ РОСІЙСЬКУ, КОЛИ МАЄ ЗАСОБИ

- Вже минув місяць від початку української наступальної операції на Курщині. Як ви пояснюєте французам її значення та перспективи для української армії?

- Отже, тут є кілька вимірів, які доповнюють одне одного. По-перше, українська армія, коли вона має засоби, доводить, що вона цілком здатна повалити російську армію. Після більш ніж місяця російська армія не здатна відвоювати навіть один квадратний кілометр території з того, що українці змогли взяти, незважаючи на те, що вона відправила туди десятки тисяч людей. Тож ми маємо ситуацію, коли українці значно перевершують росіян.

По-друге, це довело всім, що у росіян не було жодних резервних військ, ні в якому стратегічному тилу, і ми бачили це свого часу з Пригожиним, коли він хотів іти до Москви. Він повернув назад, тому що прийняв угоду з Путіним, але Росія справді не має стратегічного резерву, у неї немає сил, здатних запобігти вторгненню на свою територію.

- Головнокомандувач Олександр Сирський окреслив також стратегічні переваги цієї операції, зокрема, не дати РФ використати Курськ як плацдарм для нового наступу та змусити Москву відтягнути війська від інших районів бойових дій, утворити зону безпеки.

- Так, стратегічно це означає, що росіяни вимушені відкликати частину сил, які вони мають на решті свого фронту, щоб спрямувати їх на Курськ. І ми це бачимо. І знов таки, я розмовляю з «французькими людьми», які працюють на місцях, наприклад, на південних точках фронту. Деякі з них кажуть, що в них ще ніколи не було так тихо, як зараз. Тепер росіяни мають структурно зміцнитися на своїх кордонах, щоб уникнути майбутніх можливих вторгнень українців. Вони повинні мобілізувати десятки тисяч чоловіків, яких не вистачає на інших фронтах.

А також є політичний вимір – очевидно, що в контексті майбутніх переговорів Україна не є слабкою стороною. Росіяни втрачають величезну кількість людей, ці цифри драматичні. Тільки з точки зору дискусійного потенціалу, вони можуть сказати: «Так, але ми робимо успіхи на Донбасі», а українці можуть відповісти на це успіхом, якого вони досягли у Курській області, просунувшись далеко вглиб Росії.

- Повертаючись до напрямку, на якому ви також побували в серпні, біля Покровська, де зараз маємо дуже складну ситуацію?

- Так, росіяни все ж продовжують просуватись, але ціною неймовірних втрат, які ми бачимо щодня. Вони використовують цей метод гарматного м'яса, який є типовим ще з часів радянської армії.

Але навіть з точки зору техніки, ми бачимо що лише в серпні місяці 20 000 російських транспортних засобів виявилися втраченими, у нас є знімки з геолокацією. Більше третини транспорту, на якому вони атакують – це цивільні джипи, фургони, квадроцикли.

Отже, ми маємо 45% втрат російської армії в серпні в техніці, яка навіть не є військовою. Тобто вони хвилями посилають своїх людей на смерть, причому на цивільній техніці.

Чи здатні у світі нарешті зрозуміти, що навіть якщо Росія структурно слабшає, у неї все одно є маса чоловіків, які готові піти на самогубство заради того, щоб завоювати курник і пів поля на українській території? Тому зараз політичний вимір головний.

Американці повинні дозволити Україні бомбити російську територію, використовувати зброю, яка є ефективною для перемоги у війні.

СТРАТЕГІЧНИЙ ЕФЕКТ ВІД F-16 І «МІРАЖІВ» МОЖЕ З’ЯВИТИСЯ НА ПОЧАТКУ НАСТУПНОГО РОКУ

- На вашу думку, такий дозвіл – бити вглиб російської території по їхніх військових об’єктах – може змінити загальну ситуацію?

- Це не єдине, але це станеться, якщо Захід дозволить українцям використовувати зброю. Тобто російська ракета може стріляти на відстані 300 кілометрів, і це видається нормальним? Поки українцям заборонено завдавати симетричних ударів, вони неминуче будуть виведені з рівноваги. Росіяни знають, що їхні авіабази в безпеці, коли вони знаходяться на відстані 250 км від лінії фронту.

Україна з неймовірною винахідливістю примудряється розробляти недорогі крилаті ракети, безпілотники-камікадзе, які іноді пролітають понад 2000 км. Але тут ми говоримо про кілька десятків кілограмів вибухівки в кращому випадку, тоді як для удару по командних пунктах, бункерах, мостах, там, де склади боєприпасів, нам потрібні військові заряди вагою понад 100 кг, і це за умови, що ми можемо використовувати, наприклад, американські, французькі, британські ракети. Це матиме стратегічний вплив на російську логістику і на російський потенціал.

- А як щодо наших сподівань на F-16?

- Ми можемо сказати, що це також матиме ефект. Але на даний момент ми не знаємо, чи погодяться американці постачати крилаті ракети до них. Франція їх робить, але вони несумісні з F-16, а підходять до тієї жменьки старого флоту, який має зараз Україна.

- Щодо винищувачів Mirage, які нам пообіцяв Макрон ще кілька місяців тому. Вже тривалий час ми не маємо жодних новин. На якому етапі зараз ці зобов’язання?

- Я знаю, що йде активна підготовка як для пілотів, так і для технічного персоналу, але знову ж таки, літаки ще не знаходяться в Україні, апріорі, ми маємо кінець 2024 року. Тож, можливо, вони прилетять, я так думаю, у першому кварталі 2025 року. Але в будь-якому випадку, ці літаки будуть розгорнуті в Україні.

Ми не можемо сказати, скільки саме їх буде, але вони матимуть реальний ефект. Це саме та місія, яку зараз виконують F-16. Ви знаєте, це багатоцільовий літак, який може захищати небо, може бомбардувати, є дійсно різні версії. Mirage 2000 потенційно може мати ракети, які летять не так далеко, як із F-16, але ці два літаки можуть час від часу виконувати одну й ту саму місію. Коли прибудуть Mirage 2000, вони доповнять F-16 у його місіях із перехоплення. Наявність Mirage та F-16 разом може вивільнити їх для наступальних місій на лінії фронту для підтримки наземних військ. Єдине, що якщо мати менше сорока, п'ятдесяти літаків, то стратегічного ефекту не буде. Він може з’явитись у першому кварталі 2025-го.

ВАЖЛИВО МОБІЛІЗУВАТИ ІНШІ КРАЇНИ, ЩО МАЮТЬ ЗАПАСИ ОЗБРОЄННЯ

- «Політика Заходу зараз дозволяє Україні триматись і вести війну, але не виграти її або вижити після неї». Це я цитую аналітичний матеріал з «Le Monde». Чи погоджуєтесь ви із цим твердженням?

- Я б не сказав, що Україна не виживе. Україна завжди буде існувати, але, з іншого боку, я повністю згоден, що Захід не дає українцям засобів для того, щоб дійсно виграти війну. Якби ми дали українцям наприкінці 2022 року те, що ми дали їм згодом – тому що були червоні лінії, коли працювали українські контрнаступи, коли Україна за три місяці звільнила 20 000 квадратних кілометрів, – тоді б відбувся структурний колапс усієї російської воєнної системи. Я думаю, ми більше ніколи не матимемо такої чіткої можливості для глобального краху Росії, тому нам потрібно зараз надати Україні гігантський маневр, щоб перевернути ситуацію. На жаль, є лише одна країна у світі, яка може надати потенціал для такого маневру зараз, – це Сполучені Штати.

Дозвольте навести приклад: США має 8000 ультрасучасних танків Abrams, і ми бачили на полі бою, наскільки ефективними вони можуть бути. У них резерв. Вони надали тридцять один. Якщо Сполучені Штати скажуть «вперед», відтепер ми будемо давати Україні тисячу танків на рік та сто F-16, а не тридцять, тоді це означатиме, що Україна може відвоювати свою територію і зазнати менших військових втрат. Але поки Сполучені Штати не визначаться, на жаль, лінія фронту буде просуватися дуже і дуже мало.

- І все ж таки, якщо вся Європа докладе максимум зусиль?

- Зараз цього достатньо, щоб підтримувати нинішню ситуацію, в якій українці страждають, але тримають оборону. Але стратегічно Європа може це зробити, якщо негайно масово інвестуватиме у свою безпеку, наприклад, з метою бути суверенною та автономною по відношенню до Сполучених Штатів, перестати залежати від них у питаннях нашої безпеки, на що я дуже сподіваюся.

Через десять років ми могли б мати європейське НАТО без Сполучених Штатів, з Україною і були справді автономними та не залежати від Трампа, чи хто там ще буде в них через десять років. Тому я дуже на це сподіваюся, але це лише питання часу.

- А поки що українці повинні триматись?

- Звісно, але також виробляти самі. Є такі речі, дрони-камікадзе, наприклад, які Україна вже виробляє у великій кількості, а ми у Франції досі ні. Чому? Ми могли б виробляти, бо ми ж індустріальна країна, Європа загалом могла б подвоїти виробництво. Є те, що ми могли б робити прямо зараз, є речі, які ми могли б зробити два роки тому, і які мали б ефект сьогодні. Зрештою будівництво заводів із виробництва боєприпасів почалось, але все відбувається повільно. Утім, є і деякі результати. Сотні тисяч снарядів сьогодні таки виробляються для України, тому вже немає ситуації такого дефіциту снарядів, яка була, наприклад, взимку 2023 року. Ми могли б виробляти більше бронетехніки. На жаль, цього не було зроблено.

- Тобто бракує все ж політичної волі підтримати Україну?

- Так, сьогодні Європа не здатна приймати рішення. Є країни, такі як Італія, Іспанія тощо, які відчувають себе трохи віддаленими. Вони доклали зусиль, пожертвували певне обладнання, але не в однакових пропорціях. А є країни, які є абсолютно непоступливі, але які в майбутньому можуть стати постачальниками. Очевидно, я маю на увазі такі країни, як Австрія. Так що в Європі все ще багато людей сплять. Знаєте, коли я востаннє був в Україні, мені сказали: «Перестаньте говорити про Європу і Сполучені Штати, з нами – світ. Марокко, Пакистан, Йорданія, фактично весь світ нас підтримує. В Азії, Камбоджі, в Центральній Америці теж є країни. Тайвань, Японія, Південна Корея – це не Захід, це не Європа». Слава Богу, що світ зараз на боці України. Але також важливо мобілізувати інші країни, які потенційно можуть мати запаси – Емірати, Саудівську Аравію, є багато країн сьогодні, які також можуть прокинутися.

В УКРАЇНЦІВ СИЛЬНИЙ ДУХ, ВОНИ СКИГЛЯТЬ НАБАГАТО МЕНШЕ, АНІЖ ФРАНЦУЗИ

- Мені подобається ваш оптимізм. Ви завжди говорите у своїх відео, що українці залишаться вмотивованими, залишаться здатними перемагати. На чому ґрунтується ваша впевненість?

- Ну, я працюю над «українським питанням» уже давно, з 2014 року, це почалось, коли я був більше авіаційним аналітиком. Коли росіяни збили літак MH17, я провів деякий технічний аналіз, як я роблю для будь-якої катастрофи. А потім на мене напали росіяни, почали атакувати мене у Твіттері й так далі, а я почав їм відповідати, писати дедалі детальніші статті в блозі, брав участь у спільних дослідженнях. Росіяни нападали на мене ще більше, тож я відповідав ще гучніше. І так Росія стала моїм головним кейсом – з точки зору дезінформації, брехні і всього такого, я роками виступаю на конференціях із розвідки з відкритих джерел, тобто мої проукраїнські «упередження» вже були сформовані.

- Але тепер ви ще і їздите в Україну регулярно…

- Я був в Україні вже вісім разів, у мене багато друзів-українців. Це люди, які викликають захоплення, які мають уяву, які мають бажання, які здорові духом, які люблять свою країну. У Франції ми любимо себе жаліти, любимо говорити про себе погані речі, любимо критикувати, скиглити. Українцям, безумовно, теж є що критикувати, але вони скиглять набагато менше, аніж французи. І це мені дуже подобається, цей ваш сильний дух.

- Так, французи справді звертають на це увагу, але зараз одного духу українцям уже стає замало, щоб лише на ньому триматись.

- Мій оптимізм також походить від реального зворотного зв'язку з місця подій. Наприклад, ось що мені розповів українець, який багато років жив у Франції, у Марселі, який поїхав в Україну воювати. Він у одній із бригад на Покровському напрямку, де я був три тижні тому. Він сказав мені, що вперше у них була ротація. «Раніше, коли ми проводили 20 днів в окопах, у нас було лише три дні відпочинку. Тепер у нас є десять вихідних, а це означає, що хлопці зі Львова можуть навіть поїхати додому і бачити свої сім'ї. Це дуже важливо». Також я бачив, що з’явився певний паритет у плані артилерії, чого не було ще в квітні, до того, як привезли снаряди з Чехії.

І потім – у вас триває Курська наступальна операція, це чудово. Прибули винищувачі F-16, і це тільки початок, зараз їх 6, але згодом буде більше. Так, це важко, але у вас немає вибору. І хлопці на фронті розуміють, що якщо припинити боротьбу, завтра буде ще гірше, буде більше маріуполів, більше смертей цивільних і військових, депортацій. Так, Україна має проблеми, але якщо вона протримається, то може досягти миру і бути країною, яка буде схожа на Францію після Другої світової війни. Це те, що ми мали після перемоги, те, що зветься в нас «30 славетних років», коли відбудовували країну.

Я вірю, що Україна переживатиме також ці славетні роки, маючи на додачу свої активи, динамізм, суперінноваційну промисловість, яка буде дуже експортною. Франція зараз є другим найбільшим експортером зброї у світі, а коли Україна вийде на ринок після війни, французьким компаніям доведеться похвилюватися.

- У день нашої Незалежності ви були в Україні. Я бачила вашу світлину з борщем і салом. Ви це справді їсте чи це лише для красивого фото?

- Звичайно, я великий шанувальник української кухні. Я їм багато української їжі, особливо коли їжджу в Україну. Тож цей борщ, я його теж з’їв, звичайно, з салом і всім іншим. У мене навіть є сало в морозильній камері тут, у Парижі. Коли в мене є українські гості тут, їм приємно.

Але вже в жовтні я знов збираюсь до вас на фронт з новим обладнанням для своїх «франкомовних» воїнів. Тож Слава Україні!

- Героям Слава!

Лідія Таран