Варварська сутність і рідна мова Путіна

Напередодні приїзду в українську столицю державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен не виключив можливості того, що президент Джозеф Байден відмовиться від заборони на використання американських ракет для ударів углиб суверенної території Росії. Таким чином, може бути перейдено ще одну «червону лінію» цієї війни.

Якщо замислитися, від самого першого дня української кризи Сполучені Штати та інші країни Заходу намагалися зробити все можливе, щоб не допустити ескалації конфлікту, а Росія його лише розпалювала. Заступниця державного секретаря Сполучених Штатів Вікторія Нуланд у перші тижні Майдану 2013-14 років зустрічалася з представниками влади та учасниками протестів, домагаючись політичного вирішення проблеми. А в Москві під'юджували Віктора Януковича застосувати силу і звинувачували американську гостю в тому, що вона «роздавала печиво» на Майдані.

Коли російські «зелені чоловічки» з'явилися у Криму, президент США Барак Обама застерігав російського лідера Володимира Путіна від окупації та анексії Кримського півострова та попереджав про санкції. Після Криму Обама хотів запобігти російському вторгненню на український материк – але Кремль відчайдушно «лив бензинчик». Президент Джозеф Байден кілька разів намагався переконати Путіна не вторгатися в Україну та попереджав його про наслідки цього необачного кроку – але Путін наполегливо готувався до цього вторгнення та здійснив його.

Скільки разів Путін порушував червоні лінії, я вже й не порахую. Але у Вашингтоні та європейських столицях постійно розраховували, що російський президент усвідомлює безперспективність своїх спроб поглинання України та встановлення «нового порядку» – безладу сили в сучасному світі – і з ним можна буде порозумітися щодо припинення війни. Ці сподівання не виправдовуються вже десять років. Схоже, Путін не хоче розуміти, що стабільність краща за дестабілізацію. Він, здається, вірить, що подальша дестабілізація ситуації у війні з Україною допоможе йому впоратися не лише з Україною, а й із Заходом.

І тому західним лідерам нічого не залишається, певен, як відмовлятися від власних «червоних ліній». Ще кілька місяців тому могло здатися немислимим, що українська армія увійде на територію Курської області та закріпиться там. Але ще немислимішим могло здатися використання у цьому сміливому наступі західної техніки. Ще більш немислимим могло здатися, що західні союзники України сприймуть її наступ на Курщині схвально і не висловлять жодного слова осуду щодо використання своєї техніки в боях за Суджу.

Ну і, звичайно, ще кілька місяців тому ми й повірити не могли, що західні політики обговорюватимуть можливість надати Україні право бити по території Росії, причому вглиб цієї території, щоб не залишилося безпечних місць для російської армії та підприємств військово-промислового комплексу. А тепер ця дискусія відбувається і може увінчатися позитивним для України результатом. Чому?

Думаю, тому що західні лідери починають доходити висновку, який багато українців вистраждали власним життєвим досвідом. Путін не розуміє мови логіки та політичного прагматизму.

Він розуміє лише мову сили, тільки у силу й вірить. Мова сили, певен, це і є його рідна мова.

Ну, а які тоді в діалозі з ним можуть бути «червоні лінії»?

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства