«Курський наступ» російської опозиції
Приблизно пів року тому ми аналізували підсумки 12-го Форуму вільної Росії у Вільнюсі в матеріалі «Курс російської опозиції – на радикалізацію протесту». За цей час багато чого змінилося, і саме на зазначеному векторі. Даруйте за каламбур, уже можна казати про «Курськ російської опозиції». Саме так – на Форумі була окрема дискусійна панель, присвячена Курській операції.
Тому важливо зазначити, що жарти про «хороших русских» та іронічне ставлення до них – це не про ФВР. Тут зібралася дійсно радикально антипутінська опозиція.
ТЛО ФОРУМУ – СКАНДАЛЬНИЙ «НЕВЗЛІНГЕЙТ» І ЗАГИБЕЛЬ ДАДІНА
Такий вступ є важливим, оскільки останнім часом втома від багатошарового та пухкого конгломерату, який узагальнено називають «російською опозицією», б’є рекорди. Це сталося внаслідок так званого невзлінгейту, мутного скандалу, який розгорівся між Леонідом Невзліним, колишнім співвласником ЮКОСа, та навальненським ФБК, причому на основі матеріалів, що злили агенти ФСБ. В умовах, коли слідство тільки почалося, зарано говорити, хто має рацію, а хто ні. Але загалом цю історію, дуже схожу на внутрішньовидову боротьбу та витіснення конкурентів з політичного поля в екзилі, вже назвали «ядерним ударом» по антипутінській опозиції. І ті, що завзято беруть у цьому участь, водночас відволікаються від того самого «антипутінства»...
Описане вище – це те, що передувало 13-му Форуму. А от його закінчення збіглося з новиною про загибель на фронті російського активіста Ільдара Дадіна. Колись його ім’ям неофіційно назвали окрему статтю КК РФ – за «неодноразове порушення правил проведення громадських заходів», тобто, по суті, за реалізацію конституційного права на свободу зібрання. Дадін був першим, хто відсидів за цією статтею у Мордорі. Після початку повномасштабної війни він зміг вибратися в Україну, де вступив спочатку в Сибірський батальйон, а потім перейшов у Легіон «Свобода Росії». І от 6 жовтня стало відомо, що Дадін загинув у бою на Харківщині.
А наступного дня Рада Форуму ухвалила рішення для увічнення пам'яті Героя, а також для підтримки всіх форм антипутінського опору заснувати премію імені Ільдара Дадіна. Її відтепер вручатимуть людям, «які проявили себе як незламні борці з путінською тиранією». Це не патетика, а просто чітка, принципова позиція. І це – справді антипутінська опозиція.
ПІДТРИМКА ЗСУ ЯК ВАЖЛИВИЙ ТЕСТ НА СПРАВЖНЮ ОПОЗИЦІЙНІСТЬ
Сегмент російської опозиції, який входить у коло ФВР, іноді синонімічно називають «каспаровським» – за ім’ям його лідера, 13-го чемпіона світу з шахів, опозиціонера Гаррі Каспарова. Співзасновником Форуму є ще одна помітна постать – Іван Тютрін. В ексклюзивному коментарі Укрінформу він розповів, як збирали кошти на підтримку підрозділів російських добровольців, що воюють у складі ЗСУ, що було закуплено (автобус, старлінки, медичні засоби, зимове обмундирування). І як збирають кошти нині, на поточному Форумі.
А далі Тютрін пояснив, що наразі саме це стає головним водорозділом російської опозиційності.
«Це дуже важливо, тому що для більшості російських опозиціонерів підтримка ЗСУ та російських добровольців є неприйнятною. Вони вважають, що в постпутінській Росії ті, хто сьогодні активно підтримує Україну, будуть позбавлені будь-яких електоральних шансів. Нас ці електоральні шанси не хвилюють, ми вважаємо, що перемога України є найважливішим пріоритетним завданням для російської опозиції. Відповідно ми на це не озираємося, а намагаємося робити все можливе, щоб допомагати. Я сподіваюся, що це стане прикладом для інших російських антивоєнних активістів, для російської еміграції, яка стежить за тим, що відбувається. Тому ми робимо такі речі… Якщо раніше головним тестом нашого Форуму було “Крим – це Україна”, то нині тест – це підтримка ЗСУ та частин російських добровольців, які воюють у їхньому складі», – зазначив опозиціонер.
«СПИСОК ПУТІНА». СУПЕРЕЧКИ ЩОДО ПОЗНЕРА ТА ВЕНЕДИКТОВА
Сам Форум, тобто шість його дискусійних панелей, проходив 5 жовтня. 6 жовтня в межах його культурно-історичної програми відбулася презентація виставки «Обличчя російського спротиву». А 4 жовтня пройшло відкрите засідання робочих груп ФВР та його Ради. «Відкрите» – для учасників Форуму, але не для журналістів. Утім, кількох представників преси, зокрема кореспондента Укрінформу, у ці робочі залаштунки пустили (з проханням не оприлюднювати деяких важливих деталей). Це було дуже корисним для того, щоб побачити зсередини робочу «кухню» Форуму.
Особливо цікавим було засідання групи, на якій розглядали та затверджували пропозиції щодо поповнення санкційного «Списку Путіна». Це серйозна історія, оскільки ФВР активно просуває його в демократичних країнах, що вже дається взнаки. Основним поповненням «Списку» цього разу стали працівники російської, так би мовити, «правоохоронної», а насправді – каральної системи, яка переслідує активістів, найбільш сміливих і принципових, тобто все найкраще, що залишилося в тій божевільній країні. До списку також потрапили призначенці загарбників на тимчасово окупованих територіях України; керівники та співробітники кремлівської «фабрики фейків» під назвою «Команда І».
Але найгарячіші суперечки здійнялися навколо двох людей, яких часто називали та називають (а дехто й досі вважає) «лібералами»: популярних теле- та радіоведучих Володимира Познера й Олексія Венедиктова.
Познер, який довго мовчав, нещодавно дав перше після початку великої війни розгорнуте інтерв’ю, в якому обходив усі «гострі кути», прямо кажучи, що це була попередня домовленість. Невдовзі ж він узагалі повернеться в ефір російського пропагандистського «Першого каналу».
Більш складна історія з Венедиктовим. У мереживах свого словотворення він ще більш верткий і хитрий: «з одного боку…», «з другого боку…», «але водночас…». Крім того, здається, він пробує вибудувати й інші системи захисту. Як розповіло мені одне джерело, нещодавно в журналістській розмові, при свідках, Венедиктов сказав, що нібито він «урятував 3,5 тисячі українських дітей». Звісно, без уточнень, про що йдеться. У пабліку знайти такий його вислів поки що не вдалося. Що ж, ми зачекаємо, як каже сам Венедиктов, «будєм наблюдать». А тільки-но з’явиться, піддамо цю заяву фактчекінгу.
Врешті-решт, було вирішено внести Познера до «Списку Путіна». А «кейс Венедиктова» поки що в процесі розгляду та формування. І тут надії покладаються на більш ретельний розгляд його франкомовних виступів, в яких він менш обережний у заявах, що можна вважати виправдовуванням Кремля.
КАСПАРОВ І ЛАНДСБЕРГІС – ПРО НЕРІШУЧІСТЬ ЗАХОДУ
А тепер – про основний день Форуму. На його початку дуже важливими та символічними здалися слова добровольця ЛСР Олексія Барановського: «Легіон “Свобода Росії”, Форум вільної Росії… Очевидно, що ми робимо одну справу. Ми – на передовій, ви – в тилу. І наша взаємодія дуже важлива». Як подяку за підтримку Легіону та на знак такої єдності Барановський подарував Гаррі Каспарову як лідерові Форуму біло-синьо-білий прапор з підписами бійців одного з підрозділів ЛСР. (До речі, на Форумі окремо заявили про недоречність старої імперської державної символіки, зокрема двоголового орла).
Далі нема сенсу докладно розглядати всі дискусійні панелі Форуму. До того ж те, що здасться найбільш цікавим, можна переглянути у відеозаписі. Проте деякі акценти все ж хотілося б розставити.
Дві дискусії докладно розглядали поточну політичну ситуацію навколо російсько-української війни та у світі загалом. «Від Формул миру – до Формули перемоги України. Від опозиції – до антипутінського спротиву». «Новий світовий порядок. Альянс демократів і змова кримінальних диктатур у XXI столітті».
В обох брав участь Каспаров. Варто зазначити, що його оцінки були дуже різкими, що за нинішньої ситуації очікувано. Він констатував нестачу, а часом відсутність політичної волі країн Заходу. Їх невміння-небажання чітко визначитися з метою війни, що триває. А нею має стати: «Перемога України, поразка Росії». І така неоднозначність Заходу вкрай негативно впливає на поточну ситуацію. Показово, що скору зустріч у Німеччині лідерів США, ФРН, Франції та Великої Британії Каспаров назвав «зібранням політичних імпотентів».
На захід прийшов його, так би мовити, ангел-охоронець – 91-річний Вітаутас Ландсбергіс, який у 1990 році очолював боротьбу Литви за вихід зі складу СРСР. Він тепер перебуває на лікуванні, на голові – бинти. Але виступ Вітаутаса, як завжди, був жвавий, сильний. І також – гострий. Він піддав критиці керівництво більшості західного політикуму за неусвідомлення того, що наразі розпочинається дійсно безкомпромісна боротьба між демократичним світом і диктатурами. Відповідно – поставив риторичне запитання, чи не варто переформулювати тему дискусійної панелі, на яку прийшов, так: «Альянс демократій з кримінальними диктатурами». На завершення виступу Ландсбергіс побажав західним країнам не боятися різних видів кремлівського шантажу, залякувачів «посилати на Гваделупу» і твердо вести свою лінію.
Повертаючись до тез Каспарова, він зазначив, що великою помилкою частини американського політикуму є намагання увіпхати нинішню ситуацію в старий, часів президента Ніксона, трикутник Вашингтон – Пекін – Москва. Сталість таких підходів є небезпекою. Так само, як і страх перед нищівною поразкою Росії та можливістю її розпаду. І це в той час, коли досвід показує: в будь-якому разі існування імперської Москви є більшою небезпекою, ніж її розвал.
НЕОБХІДНІСТЬ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ. СТАЛІСТЬ ПРИМІТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ
Цій темі була присвячена окрема дискусія «Безкінечна імперія: деколонізація у лапках чи без?». Її перебіг показав, що за своєю позицією ФВР, принаймні переважна його частина, невпинно зближується з позицією Форуму вільних народів Постросії.
У коментарі Укрінформу депутат Верховної Ради Олег Дунда, який був у Вільнюсі, взагалі назвав саме цей факт найбільш пам’ятним: «Просто карколомні зміни сталися після 12-го Форуму вільної Росії (проходив наприкінці лютого 2024 року, – ред.). Вже абсолютно публічно йдеться про те, що розвал Росії відбудеться, і це станеться внаслідок української перемоги. Питання в тому, по яких кордонах і як саме цей розпад проходитиме. А також – що треба зробити, щоб він відбувся максимально безболісно, безкровно», – сказав український депутат.
Тобто, за його словами, сприйняття цією частиною російської опозиції розпаду Росії як нормального процесу, з яким «існує готовність працювати», і є головним результатом 13-го Форуму вільної Росії у Вільнюсі.
Взагалі, можна сказати, що на цьому заході був своєрідний «ефект Дунди». Це коли поважні експерти цитували нашого нардепа та висловлювали згоду з його тезами, часто – гострими та парадоксальними. Щоправда, справа тут не тільки в якостях самого депутата, а й у вагомості країни, яку він представляє, парламентарієм якої є.
Наприклад, на економічній сесії «Війна на виснаження. Російська економіка в умовах довгої війни» знаний експерт Владислав Іноземцев висловив згоду з однією ідеєю Дунди. Зокрема, що варто знайти можливість видати конфісковані в Європі російські активи європейським же компаніям – для збільшення виробництва озброєнь. (Бо маленька та бідна КНДР стабільно постачає країні-агресору в кілька разів більше снарядів, ніж заможна, але розслаблена Європа – Україні; додам, що це – теза з інших панелей).
В економічній сесії були й інші зіркові експерти – Сергій Алексашенко, Михайло Крутихін, Дмитро Некрасов. На жаль, те, про що вони говорили, нас не тішить. Так, російська економіка – примітивна, ресурсна, без інновацій, така, що деградує. Проте надто повільно. І за умов коректного регулювання зверху та наявності ринкових механізмів, на жаль, достатньо стійка, попри санкції. Отже, покладатися саме на її більш-менш швидкий крах, на думку експертів, наразі не варто. До перемоги над Кремлем мають призвести передусім інші чинники.
Принагідно також хочеться навести цікаву репліку Іноземцева. Часто говорять про можливий крах путінського режиму внаслідок поразки. Але досвід показує, що під час поразки таким режимам часто вдається консолідувати країну (як і після перемоги). А найкращий час для ініціювання змін – якраз період воєнної невизначеності. (Адже і Російська імперія в 1917 році впала саме в таких умовах).
У ВИБОРАХ У ЛИТВІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ СІМ ПРОЄКТІВ ЗІ СЛІДОМ ІЗ РФ
А тепер повернемося до дискусії, про яку ми згадували на початку. «Курська народна республіка? Російське прикордоння під контролем ВСУ як новий виклик для російської опозиції». Тут були цікаві свідчення очевидців та важливі роздуми. Але найбільше запам’яталася суперечка теоретична, проте зовсім не нудна.
Мовилося про те, чи можна використовувати в цьому випадку термін «окупація», як казав журналіст російського опозиційного видання Sotaproject, що побував у Курській області. Першою висловила незгоду з цим Євгенія Чирикова (вона ж принагідно нагадала, як по-різному ведуть себе ЗСУ на Курщині та російські окупанти на українських землях). На її позицію пристав Барановський.
А потім слово взяла знана юристка Олена Лукьянова. Тут можна було очікувати якогось суто наукового юридичного визначення. Але вона несподівано розвернула розмову в інший бік, іронічний, нагадавши, що сама Росія (точніше – Путін) запропонувала чудовий термін для цієї події – «ситуація». От його і варто використовувати! «Ситуація територіальної невизначеності», – дотепно додав Барановський.
Марк Фейгін, який також брав участь у цій дискусії, зазначив, що присутність ЗСУ в Курській області багато в чому нівелює російський наступ на Донбасі. На його думку, якщо до кінця року російська армія не зможе витіснити ЗСУ з Курщини, то видаватиметься, що для Москви весь 2024 рік був неуспішним.
Ну й остання дискусійна сесія – «ФСБ у боротьбі з демократіями та російською опозицією». Вона здалася дуже своєчасною та важливою (зокрема, на тлі «невзлінгейту», який триває), про що казали багато хто зі слухачів. Для коректності треба додати, що йшлося не тільки про ФСБ, а й про інші російські спецслужби: ГРУ, Службу зовнішньої розвідки та Центр «Э» («боротьба з екстремізмом») міністерства внутрішніх справ. Власне, тут була не дискусія, а радше колективна лекція: знані експерти нагадували про те, що, перебуваючи на Заході, в демократичних країнах, не можна розслаблятися, а треба дотримуватися певних заходів безпеки. І цю колективну доповідь варто послухати кожному.
Мені запам’яталися дві тези – одна щодо російської опозиції, друга – стосовно Балтії. Опозиційний політик Геннадій Гудков, який колись працював у спецслужбах, висловив упевненість, що й тут, на Форумі, є хтось із російської агентури. Щоб системно боротися з цим, опозиція має заводити щось подібне до своєї контррозвідки, що важко та дорого. Гудков запропонував також інший варіант: щоб 100–150 найбільш активних членів Форуму пройшли через поліграф (що також недешево). Принаймні він сам готовий. Але то справа добровільна, і в такому масовому випадку домовлятися про це непросто.
Шокувала заява литовського політичного аналітика Марюса Лаурінавічюса. Цієї неділі в країні відбудуться парламентські вибори (до речі, з 8 жовтня вже почалося дострокове голосування). Так от, на думку Лаурінавічюса, з 15 політичних сил, які починали перегони, у 7 (!) можна знайти московський слід. Важко в це повірити, але так вважає обізнаний експерт. Відразу ж принагідно треба додати, що, попри таку заяву, драматизувати ситуацію не треба. У Литві працюють кваліфіковані спецслужби, які тримають ситуацію під контролем. Просто в демократичній країні вони діють за іншим алгоритмом порівняно зі свавільною диктаторською Росією.
«ОБЛИЧЧЯ РОСІЙСЬКОГО ПРОТЕСТУ» У БУДІВЛІ НКВС-ГЕСТАПО-КДБ
Останнім заходом, як я вже казав, було відкриття виставки «Обличчя російського спротиву». Вона розташована у вільнюському Музеї окупації та боротьби за свободу. Це велика будівля в центрі міста, в якій були і НКВС, і гестапо, і КДБ. Фотографії політв’язнів розвішані у внутрішніх двориках для прогулянок цього моторошного дому. До того ж світлини – не за склом, а за ґратами. Це посилює емоційний вплив.
В одній із перших «кімнат» – оббріханий дебістами праведник Юрій Дмитрієв, який стільки працював для повернення правди про Сандармох, пам’ятне місце українського «розстріляного відродження». І далі, далі – світлі обличчя, чисті очі людей, які в умовах повномасштабної агресії не могли мовчати, не ховалися…
Ця виставка не просто нагадує історію та історії, про які не можна забувати, а й переконливо, також завдяки місцю проведення, показує генетичний зв’язок з найтемнішими часами нинішнього кремлівського режиму, який неодмінно має бути повалений.
Олег Кудрін, Вільнюс
Фото автора
