Головні статті російського експорту: хаос і руйнування
«Через п’ять років російські дороги будуть як німецькі», – каже Путін. «Що ви плануєте зробити з Німеччиною?» – запитує його помічник. Цей російський анекдот добре описує парадигму, в якій діє Кремль. Росія завжди прагнула бути «наддержавою», тобто мати можливість диктувати свою волю іншим націям. Однак вона намагалася досягти першості не в результаті розроблення нових технологій (значна частина російських винаходів крадені), розвитку культури (велика частина так званої російської культури також крадена чи привласнена) чи покращення життя власного народу (наприклад, п’ята частина російських домогосподарств не мають каналізації), а внаслідок руйнування інших країн, а також міжнародних інституцій. Для цього Росія використовує три інструменти.
Перший інструмент – поширення хаосу за допомогою брехні та дезінформаційних кампаній. Цей інструмент є найскладнішим і, можливо, найнебезпечнішим, оскільки багато людей не усвідомлюють його небезпеку. Росія маніпулює громадською думкою та втручається в політичний процес безпосередньо через дезінформацію та опосередковано через фінансування антисистемних політичних партій і політиків. Ці партії можуть бути лівими (як комуністи з початку ХХ століття), правими (як «Альтернатива для Німеччини» чи Марін Ле Пен) або просто популістами, як Трамп чи Орбан. Головна їхня «суперсила» – це невизнання цінності інституцій і намагання їх зруйнувати. Напад на Капітолій 6 січня 2020 року є найяскравішим проявом «хаотизації» в політиці США, але публікації про президентство Трампа (наприклад, «Вогонь і лють» Боба Вудворда) показують банальність хаотичного мислення та волюнтаристських рішень, а також тонкий прошарок принципових особистостей, які не дали країні скотитися в беззаконня.
Якщо перший інструмент не послаблює опонентів за допомогою розколу й поляризації, другим інструментом, за допомогою якого Росія сіє хаос, є тероризм. Як сказав відомий російський дисидент: «Якщо запустити дві крилаті ракети по Луб’янці, рівень тероризму у світі впав би приблизно на 80 відсотків». Дійсно, СРСР почав фінансувати і тренувати численні терористичні угруповання ще в 1960-1970-х роках. Тепер Росія відкрито підтримує ХАМАС і Хезболлу не тільки політично, а й зброєю. Разом з Іраном вона постачає хуситам зброю та супутникові дані, щоб порушити міжнародну торгівлю. Можна згадати, що після терактів 11 вересня 2001 року Росія підтримала боротьбу США з терором. Але це лише тому, що в той час вона вела другу кровопролитну війну в Чечні та зображувала чеченців, що борються за свою незалежність, як «терористів», щоб світ їм не допомагав.
Нарешті, третій інструмент – це війна. Для Кремля це звична справа. Справді, сьогоднішня Росія здобула свою велику територію завдяки постійним війнам та геноцидам багатьох народів, зокрема українців. Багато хто забув про роль Радянського Союзу (іншої форми Російської імперії) у Другій світовій війні, зручно звинувачуючи в усьому Гітлера. Однак саме Сталін допоміг Гітлеру прийти до влади: у 1933 році він заборонив (підтримуваній Радянським Союзом) німецькій компартії сформувати коаліційний уряд із соціал-демократами, що дало змогу Гітлеру стати канцлером. Пізніше СРСР інтенсивно озброював Німеччину й підписав «пакт Молотова–Ріббентропа», який розпочав Другу світову війну.
СРСР підтримував сили Північної Кореї в Корейській війні, комуністичний В’єтнам – у війні у В’єтнамі й ледь не розпочав ядерну війну, розмістивши ядерні ракети на Кубі. Радянське вторгнення в Афганістан у 1979–1989 роках коштувало життя приблизно мільйонові афганців. Однак та війна настільки послабила СРСР, що дала змогу деяким із його народів покинути імперію (на жаль, промова «по-київськи» Джорджа Буша та інші політичні рішення того часу свідчать про те, що Захід підтримував в’язницю народів, а не її в’язнів).
Сучасні російські війни простягаються від Молдови та Грузії на початку 1990-х до нинішньої війни проти України. Російське втручання в Сирію зруйнувало цю країну і спричинило міграційну кризу в Європі. Військовий альянс Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї або вже веде війни (в Україні та на Близькому Сході), або планує розпочати війни найближчим часом (наступною мішенню, імовірно, буде Тайвань). Як нещодавно сказав генерал Валерій Залужний у своїй промові в Chatham House, ці країни об’єднані не проти України. Вони об’єдналися проти колективного Заходу. Перефразовуючи Льва Троцького, Захід може бути незацікавлений у війні з Росією та її союзниками, але Росія зацікавлена у війні із Заходом.
Отже, 5 листопада американці ухвалюватимуть багато важливих рішень, але, мабуть, найважливішим буде вибір між інституціями та хаосом. Звісно, якщо Путін отримає «свого» президента у США, він почуватиметься величнішим, ніж Сталін, який поставив «свого» канцлера Німеччини у 1933 році. Але наслідки для США та світу будуть набагато гіршими.
Фото: depositphotos.com/ua
Автори:
Юрій Городніченко, професор Університету Каліфорнії, Берклі
Ілона Сологуб, наукова редакторка «Вокс Україна»
реклама