Спектакль одного диктатора. Головне про «Пряму лінію» Путіна

Не є винятком і Путін, який щороку виступає зі стендапом «Пряма лінія», під час якої буцімто відповідає на запитання громадян. Хай там як, ця подія справді має значення – звісно ж, не соціологічне, а діагностичне. Саме під час «Прямих ліній» Путін окреслює поточний вектор «генеральної лінії», що дає деяке уявлення про стан справ у Кремлі.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки проаналізував головні меседжі, озвучені російським диктатором під час «Прямої лінії» та пресконференції 19 грудня 2024 року.

Біг між краплями

Свій стендап Путін почав з економічних питань, повторивши всі штами російської пропаганди, які лунали впродовж року. За словами диктатора, зростання цін на продукти спричинила зовсім не інфляція, санкції та бездумні витрати на війну, а зростання їхнього споживання. Та й взагалі, економіка РФ зростає (звісно ж, на тлі «стагнації у Європі»), зарплати зростають, рівень безробіття рекордно низький, а деякі проблеми з інфляцією наступного року будуть вирішені. Все це разюче відрізняється від тієї дійсності, яку описують незалежні експерти. Та й самим росіянам, скоріш за все, важко буде повірити, що масло і м’ясо здорожчали саме тому, що у мешканців РФ прокинувся надзвичайний апетит. Проте показово те, що «Пряма лінія» почалася саме з незручних для Путіна економічних питань, які не дозволяють намалювати бодай позірно переконливі «успіхи». Вочевидь, у Кремлі за будь-яку ціну прагнуть відсунути на другий план тему війни, оскільки досягнень на цьому треку у Росії ще менше, ніж в економічній площині.

Цю гіпотезу підтверджує те, що саме говорив Путін про війну. Після запевнень в тому, що ЗС РФ «діють героїчно», а їхня міць «невпинно зростає», Путін перейшов до ситуації на Курщині. Ще у серпні диктатор заявив, що вибити ЗСУ з Курської області – це «головне завдання» так званої контртерористичної операції. Як відомо, виконати його не вдалося ані влітку, ані восени, ані взимку. Тому 18 грудня, напередодні «Прямої лінії», начальнику ГШ ЗС РФ Гєрасімову довелося прозвітувати, що російська армія «виконала всі задачі, поставлені керівництвом у 2024 році». Відтак, серпневий наратив про «швидкий провал безсенсової авантюри Києва» змінили туманні запевнення Путіна про те, що «ми абсолютно точно їх виб’ємо», без уточнення термінів. Непереконливо? Так. Але якби режисери «Прямої лінії» проігнорували б тему Курщини взагалі, це була б справжня іміджева катастрофа для Кремля.

Так само було неможливо обійти увагою тему Сирії, де Росія нещодавно зазнала однієї з найбільших геополітичних і військових поразок у своїй сучасній історії. Як відомо, в ті дні офіційний кремлівський наратив мінявся буквально на очах, а «терористи», яких ось-ось розгромить «легітимний режим Асада», на шпальтах російських медій перетворювалися на «збройні формування опозиції». Крапку в цій історії поставив Путін, заявивши, що Росія досягла у Сирії всіх поставлених цілей. Як виявилося, від початку інтервенції у 2015 році, Москва прагнула всього-на-всього того, щоб не допустити «створення терористичного анклаву». А оскільки, за словами Путіна, анклав не утворився, значить ніякої поразки Росія не зазнала. Подібна риторика виглядає жалюгідно, проте пробігти між краплями рясного дощу ще нікому не вдавалося.

Шум «орєшніка» у вухах

Що ж стосується «СВО», яка замість трьох тижнів затягнулася на три довгих роки, Путін запевнив, що Росія «рухається до вирішення першочергових завдань, окреслених на початку спеціальної воєнної операції». Тут диктатору допомогли попередні напрацювання пропагандистів, які з 2022 року розповідають, що воюють не стільки з Україною, скільки проти НАТО і всього «сатанинського Заходу», і не за якісь там «історичні території», а не менш як за переоблаштування світового ладу.

Так що коли Путіна спитали «Чи стала ближчою перемога?», той відказав, що «загадувати наперед складно і ні до чого», заховавши цю фразу у міркування про теорію військової справи та інші нісенітниці. Аби хоч якось відвернути увагу від слів Путіна, на «сцену» вибігли люди, які розгорнули за спиною у диктатора прапор 155-ї бригади морпіхів Тихоокеанського флоту РФ. Ну а що робити, коли «національний лідер» не знає відповіді на ключове питання сьогодення?

Зате про «Орєшнік» Путін говорив багато і з очевидним задоволенням. Мовляв, це новітня зброя, проти якої Захід безсилий. Врешті диктатор добалакався до того, що запропонував Заходу «високотехнологічну дуель ХХІ століття»: «Хай визначать якийсь об’єкт для ураження, скажімо, у Києві, зосередять там всі свої сили ППО і ПРО, а ми нанесемо туди удар «Орєшніком», і подивимось, що буде. Ми до такого експерименту готові (…) Думаю, що буде корисно і для нас, і для американської сторони».

Хіба можна назвати таку людину адекватною? Подібні висловлювання має вивчати психіатрія (бажано судова), це вже незаперечний факт.

Але з комунікаційної точки зору важливо відзначити зусилля, які російська пропаганда докладає до реклами «Орєшніка». В цьому відношенні йдеться не лише про акт ескалації, але й про пошуки нових ідеологем.

Як показали події останніх років, Росія не має ані «непереможної армії», ані «невичерпних людських ресурсів». Звичайно, під час «Прямої лінії» Путін і словом не обмовився ані про залучення гарматного м’яса з КНДР, щоб латати дірки на Курщині, ані про закупівлю північнокорейських ракет. Але й без цього зрозуміло, що більше неможливо повторювати старі мантри про «другу армію світу», яка «впевнено рухається до виконання поставлених завдань». І щоб врятувати ситуацію, Кремль з усієї сили заповзявся просувати ідею про те, що Росія має суперзброю, яка не має аналогів у світі. Втім, все це дуже нагадує історію Третього Райху, чиє міністерство пропаганди до останніх днів війни запевняло громадян, що німецька диво-зброя ось-ось змінить хід війни. А що їм було казати, коли бліцкриг провалився, а закінчити блискучою перемогою війну на виснаження Німеччина не мала шансів?

Не забув Путін і про «переговори»: мовляв, Росія готова вести перемовини з будь-яким представником України, якщо він буде легітимним. Те, що подібні заяви наразі не мають нічого спільного з дійсністю, загальновідомо. Все, що сьогодні лунає з Москви – це абсурдні ультиматуми Києву про капітуляцію. Мантра про «переговори» - частина дипломатичної гри Кремля в надії, що Україну вдасться виставити в очах світу не жертвою, а агресором, який відкидає всі мирні пропозиції та жадає продовжувати кровопролиття. Крім того, це складник інформаційно-психологічної операції проти самих українців, аби налаштувати їх проти «режиму Зеленського», який буцімто «воюватиме до останнього українця», щоб продовжити свою владу. Але наративи Москва транслює вже давно, не добившись жодних результатів. І це ще один доказ того, що Кремль знаходиться у глухому куті й Путіну не залишається нічого іншого, окрім як тупцяти на місці, сподіваючись на диво – чи то на «вундерваффе», чи то на «третій Майдан» у Києві.

Магістраль в нікуди

Кризу у Кремлі підтверджує й повна відсутність свіжих ідей – хоча б на рівні декларацій. Наприклад, Путін оголосив, що Росія збудує кільцеву автомагістраль навкруги Азовського моря. Ніхто не здивується, якщо мільярди рублів закатають в асфальт просто для того, щоб одного дня, як сподіваються у Кремлі, Путін міг перерізати стрічку і оголосити, що Азовське море є «внутрішнім морем Росії». Чи не задорого для особистого піару диктатора? Можливо. Але також це буде черговим пропагандистським проєктом, покликаним продемонструвати турботу Росії про «нові регіони», себто окуповані території України. І збудувати дорогу значно дешевше, ніж відбудувати хоча б десяту частину населених пунктів, стертих з лиця землі російською армією в ході «звільнення». Звичайно, під час «Прямої лінії» Путін запевнив, що всі «нові регіони» будуть гарантовано відновлені до 2030 року, але в цю маячню здатний повірити хіба що Пєсков, і то лише тому, що це його прямий посадовий обов'язок.

В цьому сенсі «азовська» автомагістраль – таке ж путінське «вундерваффе», що й «Орєшнік». Останній не здатний змінити ситуацію на полі бою, а нова дорога – оживити поруйновані окупантами міста і села. Але Кремлю треба за будь-яку ціну оживити бляклу картинку, яку російська пропаганда малює для російської та міжнародної публіки. Альтернативна дійсність, створювана Кремлем, невпинно розпадається, а путінські «прямі лінії» перетворюються на нерозбірливі кривульки. Та й сам диктатор, попри надзусилля режисерів-постановників щорічного спектаклю, виглядає все гірше. Путін зразка грудня 2024 року – це сертифікований Гаагою злочинець, який важко формулює думки, надуживає загальними фразами і явно не знає, що йому робити далі.

Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу