Конструктор чи моноліт: як Україні залишитися серед стратегічних пріоритетів США
У розвиток теми активностей Пентагону та місця України.
На початку лютого я запостив список дзвінків та зустрічей нового міністра оборони США Піта Хегсета з колегами/лідерами з інших країн. З Європи там був лише генсек НАТО Марк Рютте. Минув ще тиждень.
Картина така:
- Дзвінок міністру оборони Британії (02.02),
- Дзвінок міністру громадської безпеки Панами (05.02),
- Зустріч із Нетаньяху (05.02),
- Дзвінок міністру оборони Сінгапуру (05.02),
- Дзвінок секретарю нацбезпеки Філіппін (05.02),
- Дзвінок президенту Панами (05.02),
- Дзвінок міністру оборони Індонезії (06.02),
- Дзвінок міністру оборони Індії (06.02),
- Зустріч із віце-прем’єром-міністром оборони Австралії (07.02).
Тобто, пріоритетний напрямок позначено більш ніж явно.
Але нинішній тиждень Хегсет проводить у Європі. У планах – початок із Німеччини – відвіданням штаб-квартири європейського та африканського командувань військ США. Потім – переїзд до Брюсселя, де має відбуватися участь у зустрічі з міністрами оборони країн НАТО, а також у засіданні «Рамштайну», котре проводиться 12.02 під головуванням Британії.
Напередодні у своєму виступі перед колективом Пентагону Хегсет зазначив, що не поїде на конференцію до Мюнхена, натомість вирушить до Польщі, де поспілкується з польськими партнерами та натовськими військовими.
В офіційному анонсі візитів Пентагон окреслив не лише публічний маршрут, а й основний меседж, з яким Хегсет їде до НАТО та на «Рамштайн»: Європа має взяти лідерство та платити більше, треба розвивати виробничу базу з обох боків Атлантики. Хегсет «підтвердить прихильність президента Трампа до дипломатичного припинення війни в Україні якнайшвидше. Він також наголосить на необхідності посилення європейського лідерства у питаннях надання допомоги Україні у сфері безпеки»…
Промова перед колективом Пентагону доповнює картину. З атмосферного.
Загальне посилання: завдання Пентагону – вбивати ворогів та забезпечувати військове домінування США. Решта мішури повинна бути відкинута. Ніякого діверсіті. Хегсет заявив, що попереднє гасло «Наша різноманітність – наша сила» – найтупіша фраза у військовій історії. При ньому сила буде в єдності, а єдність – будуватися на основі спільності цілей та відданості місії. Союзники мають збільшувати можливості США, а не паразитувати.
Хегсет копнув 4-зіркових генералів: у період ВВ2 їх було 7, а зараз 44. Чи всі вони корисні для оборони? Також він оголосив намір перетрусити тисячі «додаткових» посад у Пентагоні, штаб-квартирах та інших службах. Одночасно він зарядив ряд тез із турботою про військових, незалежно від рангу, та їхні сім’ї.
У цілому одразу формується образ «слуга цареві – батько солдатам». Причому він відкрито бравує своїм незнанням багатьох процесів, занижуючи очікування.
Але це – елемент шоу. Суть у наступному.
Перший пріоритет армії США – південний кордон.
Стратегічний супротивник – Китай. Хегсет підкреслено каже – «китайські комуністи». Загальний підхід: ні США, ні Китай не хочуть прямого зіткнення. Китай діє через створення «сірих зон», куди просочується та встановлює свій вплив. США це бачать і реагуватимуть. Пентагон нарощуватиме прикладні можливості стримування, Трамп має вести діалог верхнього рівня, щоб не було конфлікту. Намагався вселити впевненість у азійських союзників.
Цікава теза: Афганістан, атака ХАМАС 7 жовтня 2023 року і війна в Україні створили видимість слабкості США. Цю видимість виправлятимуть.
Слово «росія» звучало двічі, але лише у питаннях від персоналу і лише у прив’язці до Китаю. Позиція щодо росії та України, крім загальної політичної рамки Трампа, або відсутня, або не заявляється до перших політичних контактів.
Ще зі значного. Хегсет має намір провести аудит Пентагону, щоб за 4 роки він був прозорим з точки зору ефективності витрат. Також він підкреслив, що рівновіддалений від флагманів ВПК, що дозволить руйнувати усталені практики.
Хегсет зі старту заявив, що Трамп відправив його до Пентагону ламати статус-кво, загострювати, спрощувати, діяти нестандартно. Загалом наводитиме шум. Будуть сюрпризи.
Загалом. Позиціювання на старті зрозуміле. Воно неминуче коригуватиметься реальністю. Але, як на мене, ключовий момент уже окреслено: чи Україна буде всередині оборонного периметра Європи, чи поза ним, як буферна зона? Усередині периметра – не обов’язково в НАТО. Це питання участі в обороні та інвестицій у цю роль.
Наскоки Трампа на європейських союзників неминуче спонукають їх певною мірою збільшити витрати на оборону. Реальність у тому, що найкращий додаток до цих інвестицій – в Україні. Та сама Данія може згенерувати значно більше грошей, ніж оборонного потенціалу самотужки.
Влітку 2023 р. вже йшов предметний діалог із Пентагоном про параметри включення України до системи європейської оборони та інструменти фінансування ролі (виділення частини ВВП європейських країн, включення до довгострокових оборонних програм тощо). У вересні мали закріпити. Сталося так, як сталося. Заходимо на те саме коло, тільки в гірших умовах.
На фоні ймовірного скорочення присутності США без залучення можливостей України задача оборони континенту не вирішується або вирішується дуже погано. А ось з Україною – вирішується добре. Це всім очевидно. Об’єднана Європа + Україна б’ють росію (себто стримують від девіантної поведінки). Інакше – ні.
Тому слід очікувати на істеричну кампанію на тему «Україна принесе Європі більше проблем, аніж рішень». Росія спалить на цій кампанії своїх найжирніших друзів. Бо момент істини. Під’юджуватимуть і ті, хто проти путіна, але бояться втратити свої позиції, вони гратимуть на пониження України як оборонного капіталу.
Загалом страхи, що нас остаточно покинуть, безпідставні. Питання – лише у масштабі, щільності та характері залучення. І тут знову повертаємось до базового показника – внутрішня єдність, цілісність.
Якщо внутрішню єдність буде порушено, можуть спробувати нав’язувати формати з різним статусом навіть підконтрольних українському уряду територій. Умовно – демілітаризацію Лівого берега та Причорномор’я. Ну, щоби росія не боялася. А використовуватимуть для цього суто гуманітарні теми – мову, церкву. Накачуватимуть тему «небезпеки» перебування військових. Наслідки – виключно сумні.
Має бути відповідь: Україна – це конструктор, який розберуть, джерело запчастин, донор органів? Або пошарпаний ударами, але моноліт. Який навіть в умовах серйозної залежності та обмеженого суверенітету доведеться сприймати як ціле. А такий шматок, доки він цілий, навіть Росія проковтнути не може.
Олексій Копитько, координатор групи «Інформаційний спротив», співзасновник аналітичного центру DREAM Hub
реклама