«Київ за три дні», «брудна бомба» і «другий Сталінград»: як змінювалася російська пропаганда за два роки повномасштабної війни

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки досліджує інформаційний супровід повномасштабної російської агресії, аналізує його динаміку та виявляє тенденції

Два роки тому Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. З розширенням театру бойових дій та суттєвим посиленням їх інтенсивності так само було посилено інформаційну складову агресії. Кремлівська пропаганда водночас намагається виправдати невмотивований напад, дискредитувати Україну в очах світу, позбавити її міжнародної підтримки, деморалізувати та дезорієнтувати українське суспільство, щоб звести до мінімуму його спроможність чинити опір агресору. Зусилля пропаганди спрямовані також на мобілізацію росіян, приховування власних військових невдач та переконування світу у «непереможності» Росії. Залежно від ситуації на фронті, внутрішньо- і зовнішньополітичної кон’юнктури Кремль коригує тематику пропаганди та перемикає увагу з одних сюжетів на інші.

Пропонуємо поглянути на динаміку інформаційного протиборства протягом двох років повномасштабної війни.

«Київ за три дні» (лютий – березень 2022)

Початок повномасштабного наступу російська пропаганда випромінювала ейфорію від передчуття швидкого тріумфу в «маленькій перможній» «спецоперації». Всі інформаційні канали буквально захлиналися, перелічуючи здобутки: українців розбито, ЗСУ не чинять опору, флот, авіація, ППО, центри ухвалення рішень «київського режиму» ‒ знищені.

Однак ворог видавав бажане за дійсне. Україна вистояла і стримала російський натиск. Київ, Харків, Чернігів, Суми, Миколаїв виявилися не по зубах загарбнику, на українських дорогах палали колони російської техніки. Тренд визвольної війни задали захисники острова Зміїний, які відправили «русский военный корабль» за відомою адресою.

Заклики Путіна до українських генералів переходити на його бік залишилися без відповіді, а страшного (для самих росіян) Кадирова і його військо українці просто висміяли. Цей період завершився поразкою російського «бліцкригу», та «скороченням військової активності» на Київському та Чернігівському напрямках.

«Жести доброї волі» (квітень – липень 2022)

Усвідомивши, що всю Україну неможливо захопити одним махом, ворог вирішив сконцентруватися на менш амбітній меті ‒ завданні поразки найбільш боєздатним українським силам на сході країни. Путінські стратеги марили великими фланговими оточеннями, а сама «СВО» мала протривати символічно до Дня перемоги ‒ 9 травня.

Це був дуже важкий для України період. Починалася війна на виснаження, а Захід ще не запустив рятівну підтримку. Критично відчувався брак артилерійських боєприпасів. Силам оборони довелося відступити з Ізюма, Сєвєродонецька, Лисичанська. Після тримісячної оборони в повному оточенні склав зброю гарнізон Маріуполя. Однак «кліщів» та «котлів» на Донбасі ворог не дочекався.

Українцям та світу відкрилася правда Бучі, став остаточно зрозумілим геноцидний характер агресії. Росію стали обмежувати санкціями та виганяти з міжнародних майданчиків. Започаткували «Рамштайн» і у гру вступили артилерія 155-го калібру та HIMARS. Українські Сили оборони відправили на дно флагман Чорноморського флоту «Москва», звільнили острів Зміїний.

Своїм невдачам росіяни шукали виправдань: втечу зі Зміїного росіяни назвали «жестом доброї волі», повільність наступу пояснили міркуваннями «гуманітарного характеру». В офіційній риториці на короткий термін навіть з’явилися «союзні війська». Щоправда, членами «міжнародної коаліції» виявились тільки бойовики маріонеткових псевдореспублік окупованої частини Донбасу.  Для імітації підтримки окупантів українським населенням запустили мем про «бабцю з червоним прапором», який було розвінчано Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

Щоб уникнути санкцій, Росія розпочала шантаж світу голодом, знищуючи українські врожаї та влаштувавши морську блокаду портів. Під тиском міжнародної спільноти Москва підписала «зернові угоди», які з самого початку не збиралася виконувати.

Другий період розпочався з викриття масових вбивств окупантами цивільних у Бучі і завершився стратою полонених в Оленівці. Російська пропаганда традиційно поклала відповідальність за обидва злочини на українську сторону.

«Генерал Армагедон» і «брудна бомба» (серпень – листопад 2022)

Третій період минув під знаком українського контрнаступу. Він, як і очікували, розпочався на Півдні. Однак несподівано для всіх Сили оборони провели блискучу Слобожанську операцію, визволивши більшу частину окупованої Харківщини та деякі території Донеччини й Луганщини. Згодом українські військові тріумфально увійшли в Херсон. Було атаковано російську авіабазу в Новофедорівці в окупованому Криму, а також вперше Керченський міст. 

Для російської пропаганди це був час приниження та розпачу. Бадьорі заяви Путіна звучали як незграбні виправдання: «Росія нічого не втратила, а зміцнила суверенітет», «Ми нічого не починали, але прагнемо завершити те, що почалося в 2014-му». Полонених оборонців Маріуполя Москва оголосила терористами й обіцяла їх показово судити, а потім раптом обміняла командирів гарнізону «Азовсталі»  на кума Путіна Медведчука.

Помстою за ці поразки став псевдореферендум на окупованих територіях і проголошення їх анексії. Це загнало Росію ще далі у дипломатичний глухий кут. 

Тоді Росія легалізувала набір зеків у ПВК «Вагнер» і оголосила першу з часів Другої світової війни мобілізацію (делікатно названу «частковою»). Росіянам пояснили, що «СВО» може бути надовго, адже воювати доводиться не просто з Україною, а з усім «колективним Заходом». Тепер війну мали виграти Пригожин і його товариш «генерал Армагеддон» Суровікін. Останній зосередився на повітряній війні: знищенні ракетами і дронами критичної інфраструктури напередодні зими.

Москва активно погрожувала Заходу: то власним ядерним арсеналом, то українською «брудною бомбою», то проблемами на ЗАЕС. «Газова війна» Путіна з Європою завершилася підривом «Північних потоків» в Балтійському морі. Відповідальність за власну диверсію російська пропаганда традиційно поклала на опонентів.

Тим часом Україна подала заявку на вступ до НАТО, а Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про російські репарації. Окружний суд Нідерландів після років слідства виніс вирок російським вбивцям пасажирів та екіпажу рейсу МН17.

«Бахмут ‒ другий Сталінград» (зима 2022-2023)

Друга зима повномасштабної війни стала краш-тестом для української енергосистеми, яку ворог заповзявся знищити, аби заморозити українців і зламати їх волю до спротиву. Від штатних пропагандистів лунали прямі заклики повернути Україну в «кам’яну добу».

Пропагандистська машина посилено працювала на розкол суспільства, розповідаючи, що поки одні потерпають без тепла і світла, інші ‒ насолоджуються життям. Уряд звинувачували у таємному продажу електрики за кордон. Від ворожих ракет і дронів страждали не лише ТЕЦ та енергомережі, але й оселі українців. У кожному випадку відповідальність за загибель цивільних ворожа пропаганда покладала на «неправильну роботу ППО».

Мету «СВО» було звужено до виходу на адміністративні межі Донецької області, оголошеної «народною республікою» у складі РФ. В атаку кинули тисячі мобілізованих та «вагнерівнців», завербованих в російських колоніях. Втрати найманців Пригожина під Соледаром і Бахмутом, який пропаганда оголосила «другим Сталінградом», були колосальними. «Кухар Путіна» почав відкрито лаяти Міноборони і персонально міністра Шойгу з начальником Генштабу Герасимовим.

Україна вистояла цю зиму і завдала ворогу дошкульних ударів. Українські дрони дістали аж до авіабаз стратегічної авіації в Енгельсі та Рязані, стався епічний розгром російської бронегрупи під Вугледаром. Під сутужні волання російських пропагандистів до Києва завітав президент США Джо Байден.

«Хлопчик Федір» і дрони над Кремлем (весна 2023)

Антипутінські загони Російського добровольчого корпусу (РДК) та Легіону «Свобода Росії» у березні провели рейд на Брянщині, а у травні відкрили фронт у Бєлгородській області. Ці зухвалі акції показали росіянам, що боротися проти режиму Путіна зі зброєю в руках ‒ цілком реально.

Офійційна пропаганда не на жарт злякалася і намагалася прищепити свій страх також простим росіянам з прикордонних областей. Відразу ж вигадали драматичні історії про подвиги місцевого «хлопчика Федора», який виявився сином мігрантів з Центральної Азії.

Із сучасними західними ППО Україна навчилася збивати розрекламовану російську аеробалістичну ракету «Кинджал», чого пропаганда так і не визнала. Натомість важко було ігнорувати появу українських дронів не просто в Москві, а прямо над Кремлем (це було названо «замахом на Путіна»).

Демонстрацією «сміливості» диктатора та відповіддю на регулярні поїздки Зеленського на фронт  стали відеосюжети сумнівної достовірності про вояж Путіна до окупованого Маріуполя.

Для розколу українського суспільства російська пропаганда зробила ставку на релігійну карту ‒ налаштовувала проти України мусульман, а саму Україну звинувачувала у гонінні на «канонічне православ’я». Втім реальне, а не вигадане, обвинувачення Путін отримав від Міжнародного кримінального суду. Ордер на арешт зачинив двері диктатору до більшості країн світу.

Пропаганда також намагалася вивести українців з рівноваги, поширюючи жорстокі відео воєнних злочинів: з розстрілом Олександра Мацієвського та обезголовленням іншого полоненого.

Тему ядерної ескалації пропаганда відпрацьовувала на тлі оголошення про розміщення ядерної зброї в Білорусі та передачі Україні партнерами боєприпасів зі збідненим ураном. 

Полювання на «леопардів» (літо 2023)

«Бахмутська м’ясорубка» знищила не лише десятки тисяч окупантів, але й нервову систему Євгенія Пригожина. Про слабкість російського тилу він знав, тож скористався вразливістю: захопив штаб Південного військового округу в Ростові-на-Дону, а потім влаштував свій «марш справедливості» на Москву. Заколот увігнав у параліч всю вертикаль влади і всю пропагандистську машину. Ватажок найманців мав реальні шанси на успіх, втім бездарно їх змарнував. Нерішучість йти до кінця коштувала йому життя ‒ того ж літа Пригожина вбили, збивши його літак. За ґратами опинився і давній критик російського керівництва Ігор Гіркін, якому досі все сходило з рук.

Ще одним приводом для занепокоєння Кремля був очікуваний літній контрнаступ України. Пропаганда готувалася до нього заздалегідь. Головною її «мішенню» стала західна бронетехніка, передусім німецькі танки Leopard. У своїх зведеннях росіяни «знищували» «леопарди» у нечуваних кількостях. Коли танків не вистачало, їх роль грали звичайні комбайни.

Насправді ж сучасної західної техніки і боєприпасів українцям дуже бракувало. Та й отримали вони танки пізно, коли ворог вже встиг звести потужну лінію оборони. У тих умовах, без належної авіаційної підтримки, українські воїни зробили максимум з можливого.

Прагнення будь-що зупинити український наступ актуалізувало тему «переговорів», а також черговий ядерний шантаж.

Словами росіяни не обмежилися і підірвали греблю Каховської ГЕС, призвівши до чи не найбільшої умисної рукотворної катастрофи останніх десятиліть. Традиційно звинувативши в своєму жахливому теракті українців.

Росія вирішила повернутися до продовольчого шантажу і остаточно вийшла із «зернової угоди». На цьому тлі розгорнулася активна дипломатія Кремля в країнах Глобального Півдня. Санкт-Петербург приймав саміт Росія-Африка, а от на саміт БРІКС в ПАР Путін не поїхав, побоюючись арешту за ордером Міжнародного кримінального суду.

Справжнє ж ставлення до африканців Росія продемонструвала, обстрілявши Київ під час перебування в столиці України миротворчої делегації лідерів африканських країн. Розпочала РФ також повітряну війну проти портової інфраструктури, щоби знову заблокувати продовольчий експорт. Попри все це Україна успішно запустила тимчасовий морський коридор, чим довела, що «зернова ініціатива» може існувати і без Москви. 

Антисемітизм і псевдовибори (осінь 2023 – зима 2023-2024)

Росія давно чекала на появу ще одного фронту глобальної конфронтації із Заходом. Справжнім подарунком для Кремля стала жахлива терористична атака ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня. Вона подарувала Кремлю надію, що тепер Заходу доведеться ділити свою військову допомогу між Україною та Ізраїлем. Пропаганда пророкувала, що українців швидко забудуть. Напевно не випадково російський наступ на Авдіївку був синхронізований з початком нападу ХАМАС.

Російська пропаганда намагалася витиснути з близькосхідної кризи максимум: звинуватила українців в антисемітизмі і передачі західної зброї хамасівцям і водночас ‒ виставляла Україну «занадто проізраїльською», аби зіпсувати її репутацію в країнах Глобального Півдня.

Нагнітаючи антиізраїльські настрої всередині РФ, пропаганда випустила з пляшки джина антисемітизму та спровокувала єврейські погроми на Північному Кавказі.

Восени 2023-го Кремль вже вдруге влаштував на новоокупованих територіях «виборчий» фарс. Тим часом, Україна рішуче перехопила ініціативу на морському і кримському театрах воєнних дій. Сили оборони відновили контроль над захопленими ще у 2014 році газовими морськими платформами, відомими як «вишки Бойка». Ракети Storm Shadow завдали втрат російському флоту в окупованому Севастополі та знищили будівлю штабу ЧФ РФ. Окупанти у Луганську і Бердянську вперше відчули на собі потужність ATACMS. У лютому 2024 року відбувся безпрецедентний за масштабами «падіж» російських військових літаків у повітряному просторі як України, так і Росії.

Що далі?

Нав’язливе вкидання в інформаційний простір натяків про готовність до перемовин і перемир’я аж ніяк не свідчить про те, що Кремль відмовився від планів знищення української держави та українців, які не хочуть ставати росіянами. Про ці плани, оприлюднені на початку повномасштабної війни, регулярно нагадує заступник Путіна у Радбезі РФ Медведєв, топ-пропагандист Соловйов та його колеги меншого калібру. З огляду на це дії росіян, спрямовані на позбавлення міжнародної підтримки України та деморалізацію українського суспільства, триватимуть. Навесні 2024 року пропагандистська машина Кремля буде зосереджена на таких темах:

• «нелегітимність» президента Володимира Зеленського та усієї української влади через непроведення виборів в умовах війни. На цьому тлі пропагандисти рекламуватимуть «впевнену перемогу» Путіна на чергових російських псевдовиборах, до участі в яких Кремль активно схилятиме населення тимчасово окупованих територій. На українську аудиторію російська пропаганда активно просуватиме тези про «незаконність» всіх рішень влади і спонукатиме до протестів проти «узурпації»;

• незаконність мобілізації. Операція, спрямована на зрив мобілізації в Україні та послаблення спроможностей протистояти агресії, триватиме. До аргументів додастся теза про необов’язковість виконання «незаконних» рішень влади та указів «нелегітимного» президента;
• зрада західних партнерів. Затримку американської допомоги, блокування польського кордону, будь-яку нерішучість у наданні зброї пропаганда демонструватиме як доказ «втоми» партнерів від України та просування відчуття зрадженості та безпорадності. Так само буде продовжено операцію з дискредитації України за кордоном. Кремль намагатиметься переконати Захід, що йдеться не про протистояння демократії і диктатури, а щонайменше про дві тотожні автократії. Або ж навіть протиставлятиме «демократично обраного» Путіна «узурпатору» Зеленському.     

Завдання режиму, що розв’язав криваву війну в Європі, залишається незмінним: руйнування міжнародного права та системи безпеки. Тому Кремль не припинить докладати зусиль до внутрішньої дестабілізації України і всього демократичного світу. Єдиний спосіб протистояти цьому ‒ не вірити російській брехні і маніпуляціям, зробити все, щоб у Кремля не залишилось жодного шансу на перемогу.

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу