55-й обмін: Кожен полонений важливий для України
24 серпня, в День нашої Незалежності, Україна повернула з російського полону 115 українських військових. Це – 55-й, один із найбільших обмінів із часу повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022-го.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими зазначили, що всі звільнені українські воїни – військовослужбовці строкової служби. Це і Нацгвардія, і Прикордонна служба, і ЗСУ. Додому повернулися 82 оборонці Маріуполя, з яких понад 50 – боронили «Азовсталь».
Усі звільнені під час 55-го обміну – солдати, сержанти та матроси. Додому повертаються нацгвардійці, які охороняли Чорнобильську АЕС, військовослужбовці, які боронили Київську, Донецьку, Херсонську та Луганську області, військові моряки, прикордонники.
Президент України особисто подякував усім бойовим підрозділам, які поповнюють український обмінний фонд. Адже наших полонених обміняли на російських строковиків, які були захоплені в полон під час серпневого наступу ЗСУ на Курську область РФ.
«Це наближає звільнення наших військових, наших цивільних з російського полону. Дякую нашій команді та партнерами, ОАЕ (Об’єднаним Арабським Еміратам) за те, що наші люди повертаються додому», – наголосив Володимир Зеленський.
Однак одразу після обміну в інформаційному просторі країни несподівано розгорівся черговий скандал. Вище керівництво країни та Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими (команду, яка займалася звільненням наших воїнів) звинуватили у тому, що на російських строковиків з Курщини обміняли «не тих» захисників Маріуполя, що були «потрібні».
«Попри те, що полонені росіяни самі просили обміняти їх на «азовців». Попри те, що українська переговорна група мала колосальний важіль впливу під час цього обміну, виступаючи з позиції сили. Усім цим не скористались. У сьогоднішньому обміні немає жодного «азовця». Дорогоцінний шанс та час утрачені», – написав у соціальній мережі командир 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, екс-командир захисників «Азовсталі» Денис Прокопенко («Редис»).
Мовляв, слід було звільняти інших, «тих», «правильних», – контрактників «Азову», які найбільше потерпають від тортур та насильства у російському полоні. Саме на них росіяни наче могли зголоситися виміняти своїх ненавчених строковиків, побоюючись гніву «солдатських матерів» та їхніх «комітетів» в РФ. Така позиція швидко знайшла прихильників на широких просторах вітчизняних соцмереж, фактично поставивши під сумнів доречність звільнення 115 українських воїнів у День нашої Незалежності.
Втім чи можна взагалі ділити звільнених українців на «правильних» та «неправильних»? Хто дає право робити таку дефініцію?
Після кожного чергового обміну Україна, зокрема, наш Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, крім вдячності від звільнених та їхніх рідних, традиційно отримує дозу суспільного негативу від родичів тих, хто все ще продовжує перебувати в полоні. Люди об’єктивно хочуть бачити у списках врятованих знайомі саме їм імена та прізвища. Але полонених – багато. І звільнення кожного – це величезна робота цілої команди, яка складається з представників величезної кількості державних структур, установ та відомств. Слід також розуміти, що Україні важливий сам процес обмінів. Якщо він зупиниться, як це було торік, – про жодні наступні звільнення наших бранців не буде вже й мови.
Дивно переносити всю відповідальність за 2,5-річний полон наших «азовців» саме на наших переговірників. Очевидно, що це – контрпродуктивно щодо кінцевого результату та лише сприяє розколу нашого суспільства. Який ми поглиблюємо власними руками та головами.
Адже слід розуміти, що «азовців» у полоні утримують росіяни. Якщо особисто Путін не захоче їх повертати (а зараз це й відбувається), – їх буде неможливо звільнити за жодних обставин чи зусиль. Певні категорії полонених Росія не хоче повертати за будь-яких умов.
Втім, попри це, українська сторона не зупиняється та знаходить можливості обмінювати їх. Зокрема, це сталося 22 вересня 2022 року, коли в Анкарі пройшов обмін, у межах якого з російського полону було визволено командирів «Азову». В тому числі й самого Дениса Прокопенка (Редіса). 4 травня 2023-го з полону повернулось ще 45 бійців «азовської» бригади.
Загалом, на сьогодні вдалося повернути в Україну 223 азовців. У російському полоні досі залишається 641 боєць бригади. Вельми позитивне співвідношення. В інших підрозділах відсоток звільнених із полону – суттєво менший.
У крайньому, 55-му обміні, 24 серпня цього року строковиків військової частини 3057 було найбільше. Саме в/ч 3057 – це і є «Азов». А командир військової частини 3057 – Денис Прокопенко (Редіс). Виходить, звільнений командир не радіє звільненню своїх же побратимів? Дивна вибірковість.
Звісно, всі ми прагнемо обміну «всіх на всіх». Але чи згодні на це росіяни? Ворог впливає на процес обмінів, маніпулюючи інформацією, не надаючи навіть даних та фізичного доступу до полонених українців. На жаль, Україна не має вичерпної інформації щодо того, хто саме і в яких умовах перебуває в полоні. Міжнародні організації в цьому сенсі виявилися неефективними. Червоний Хрест не може отримати доступ до полонених українців. Тому всі сподівання рідних та близьких полонених – саме на наш профільний Координаційний штаб.
Там переконують: немає "правильних" чи "неправильних" звільнених з полону. Координаційний штаб працює для всіх громадян України, і тут не може бути спеціальних «привілеїв». Утім, наші переговірники розуміють велику роль саме азовців, які, разом з іншими підрозділами, боронили Маріуполь і Азовсталь.
Слід відзначити, що росіяни чудово знають цю нашу ситуацію з полоненими і маніпулюють нею. Намагаючись деморалізувати і військових, і їхні родини, і загалом – дестабілізувати все цивільне суспільство. Створити розкол між суспільством та армією, максимально поглибивши цей розлом. Те, що ворог показує на відео деяких полонених азовців, зовсім не означає, що він готовий їх відпустити. Росіяни лише радіють, коли ситуація нагнітається, коли зростає градус напруги. Коли ми починаємо гризтися одне з одним. І поки це триватиме, – на подальші обміни не слід і очікувати.
Порівняно з іншими підрозділами, в Азова вже звільнена чверть полонених, включно з командирами. Це досить високий показник. У багатьох підрозділів він є значно меншим.
Утім, в України і після 55-го обміну залишається достатній кількісно та якісно обмінний фонд російських військовополонених. Достатній для того, аби продовжувати перемовини. Це точно не був «останній шанс» чи «втрачений час», як дехто намагається пояснити, маніпулюючи увагою родичів військовополонених та всіх небайдужих українців.
Усі наші герої обов’язково повернуться додому. Кожен полонений важливий для України. Своїх ми не «сортуємо».
Єгор Чечеринда, військовослужбовець, офіцер ЗСУ, журналіст
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама