Путін піде на реальні перемовини, тільки якщо Україна триматиме фронт і зберігатиме внутрішню стійкість
Зеленський, Трамп, Келлог, саудити, «перемир’я до Великодня – вибори у жовтні»...
Є такий жанр формувальної літератури – пророцтва, що самозбуваються. Вкидають, мусують, а коли всі звикають, навіть те, що було малоймовірним, простіше заштовхати. Так ось.
1. Україна хоче миру більше за усіх.
Справжній мир залежить від реальних можливостей Путіна вести війну. Здатність росіян вести війну (наступати) залежить від кількості живої сили (смертників), яку вони набирають і майже без підготовки запускають малими групами в один кінець.
Останніми днями інтенсивність штурмових дій зросла в багато разів, зокрема – із залученням механізованої компоненти (танки, бронетехніка). Є відверто «психічні» атаки, які нічого, крім колосальних втрат, не спричинюють. Мабуть, це – тло до Мюнхенської конференції та початку публічного діалогу з Вашингтоном.
Також здійснюється перегрупування сил з імовірною метою руху на Костянтинівку. Росіянам украй потрібен хоч якийсь помітний успіх на початку – усередині весни.
Проте.
На певних ділянках росіяни вже сповільнилися, не скрізь, але є. Із фронту надходять як погані новини, так і добрі. Зокрема – відновлення позицій. «Ходять чутки», що в деяких секторах за останні два тижні побільшало порядку.
Попереду ще будуть погані новини, росіяни намагаються вивільнити війська завдяки вирівнюванню лінії фронту, щоб посилити тиск, але в певних точках є проблиски стабілізації. Таких втрат бронетехніки та артилерії росармія не мала вже кілька місяців.
Характер боїв щоразу більше набуває вигляду «люди+дрони» проти «люди+дрони». Чисельна перевага в живій силі вже не відіграє такої ролі, як раніше, на перший план виходять адаптивність, якість ситуаційної обізнаності та майстерність екіпажів дронів усіх типів.
За даними групи «Інформаційний спротив», на 13 лютого 2025 року в самій Росії визнано вбитими або поховано 98469 осіб. Це ті, кого ми знаємо поіменно і змогли структурувати за регіонами. Ще близько 450 осіб точно мертві, але для локалізації потрібні уточнення. За тиждень у Росії публічно визнали 1243 убитих. До третьої річниці повномасштабного вторгнення за відкритими даними в самій Росії кількість убитих становитиме близько 100 тис. осіб. Це без корейців, без ОРДЛО, але із Кримом.
Наш досвід підрахунків показує, що реальна кількість убитих мінімум удвічі вища, Росія приховує втрати. Тобто щонайменше 200 тис. – тільки вбитими. Якщо додати всі безповоротні (померлі, тяжко поранені, зниклі безвісти, списані з різних причин), число не може бути меншим за 400 тис., швидше – 450–500 тис. Навіть якщо в РФ співвідношення вбиті / поранені – 1:2, то вони вже втратили понад мільйон людей.
Вважається, що для масштабів РФ це – терпимі втрати. Але факти показують: 1) ціла низка суб’єктів федерації насправді не беруть участі у війні, що підвищує навантаження на тих, що залишилися; 2) восени почав формуватися і збільшуватися розрив між набором найманців та втратами, незважаючи на збільшення виплат. Це створює матеріальну основу для гальмування російської армії, якщо вони не знайдуть нових способів поповнення військ, і якщо ми не посипемося ізсередини.
2. Росія перебуває у делікатній ситуації. Візьмемо для перспективи кінець року. Тепер необхідно ухвалити деякі рішення, щоб до кінця року результат перекривав витрати.
Які витрати?
Трамп і Ко вже кілька разів повторили: якщо Путін ухилиться від переговорів, будуть посилені санкції. Насамперед – це удар по нафтовому експорту. Накопичувальний ефект – кілька місяців. Умовно, якщо влітку розпочнуть – до кінця року буде відчутно.
Щоб з толком наступати, росармії треба поповнитися людьми. Це передбачає посилення заходів мобілізації, на які Кремль, незважаючи на об’єктивну потребу, не хоче йти. Бо надто непопулярно. Тобто негативний накопичувальний ефект від санкцій може накластися на негатив від мобілізації.
Збивши цивільний азербайджанський літак, Москва на порожньому місці роздмухала конфлікт із довгостроковими наслідками. Баку вже видворив Россотрудничество та обнулив «Супутник». Це – мережеві структури, якими Росія здійснює вплив. Це маркер для багатьох країн. Характерно, що Путін нічого не може протиставити.
Користуючись моментом, Молдова знайшла привід (падіння дронів), щоб припинити діяльність Россотрудничества.
В Європі тепер є лише одна країна, яка не обмежує російські культурні проєкти, – Сербія. Днями у Белграді мали відбутися «Дні Ермітажу», але їх перенесли на невизначений термін. Росіяни стверджують – через страйки театральних акторів. Наше МЗС наголосило, що посольство України проводило роботу та роз’яснювало сербській владі сутність культурної активності РФ. Не знаю, чи є прямий зв’язок із перенесенням «Днів Ермітажу», але напрямок дуже правильний.
Додамо до цього щирість на Балтиці, де почали підкручувати гайки, складнощі в Сирії, чутки про те, що США почали шукати нові підходи до Лукашенка, і він готовий відповідати взаємністю, щоб послабити московську петлю на шиї та ін.
Нафта, Ермітаж, пропагандистські медіа, бази в Сирії поєднує те, що це – інструменти довгострокового впливу, частина російської інфраструктури впливу, те, що визначає довгострокові позиції РФ у світі. Будувати таку інфраструктуру не так дорого, як довго. Відновлювати – набагато складніше, ніж втратити.
Коли на одній чаші терезів перспектива втрати довгострокових позицій (наприклад, цілого сегмента нафтового ринку, куди потім ніхто не пустить), на другій має бути якийсь дуже вагомий приз, що перекриває всі можливі втрати. Таким призом може бути лише обвал України як держави, щоб одразу вивести за дужки територіальні захоплення, тему компенсацій, військових злочинів та ін. Підвісити тему санкцій. Просто захоплення ще 5 райцентрів чи 1000 кв км території ці завдання не вирішує, від слова зовсім.
3. Звідси дуже проста логіка, яка зводиться приблизно до наступного.
Путін гнатиме армію вперед стільки, скільки зможе.
Путін імітуватиме переговори доти, доки не виникне реальна небезпека клінчу з Трампом.
Якщо росвійська будуть повзти вперед, але рубом стане питання – заходити в загострення зі США чи ні – проводитиметься оцінювання ймовірності обвалу України. Щоб така ймовірність наростала, доки повзуть війська та йдуть переговори, розпалюватимуть усі можливі конфлікти зсередини.
Якщо ймовірність обвалу України в найближчому майбутньому комбінацією військових і невійськових засобів буде розцінена як висока, Путін зірве переговори під пристойним приводом навіть з ризиком загострення. Щоб намагатися повернутися до розмови в якісно іншій ситуації.
Якщо ж армія зупиняється та / або ризики загострення зі США розглядаються як неприйнятні, буде ґрунт для підморозки війни та усунення акцентів на невоєнні дії.
Для забезпечення маневру підкачуються версії про «припинення вогню» на Великдень / до 9 Травня. Щоб у разі чого все виглядало органічно. І тепер буде лавина новин про переговорний процес, 99% яких – це спам для забезпечення самоздійснюваних пророцтв.
4. Твердження, що Путін – брехун, йому не можна вірити, стало загальним місцем. У Мюнхені цю фразу кілька разів промовили. Кремль може просто вийти з переговорів у будь-який момент.
Наприклад, влаштувавши теракт напередодні Великодня у церкві РПЦвУ, щоб навіть не зайти у підморозок. Теракти останніх днів (коли людей використовували навмання) доводять, що така загроза є. Або завдавши удару по храму на окупованій території. Умовно, стримувальний фактор лише один – Кремлю потрібно красиво відіграти 9 Травня. Це спосіб максимально розмити заходи щодо ізоляції агресора.
Або може зайти у припинення вогню, а потім вийти за місяць. Через умовний теракт на Трійцю. Але за цей період до небес злетить запит на перемир’я, повним ходом розпочнеться політичний процес. Стійкість може бути підірвана.
Головні інструменти примусу Путіна до реальних переговорів – це, як і раніше, нанесення шкоди його армії та внутрішня стійкість України.
Тепер багато хто автоматично перенаведеться на новий пріоритет – «26 жовтня». Якщо зрив стійкості відбудеться до того, як кремлівський пацієнт буде надійно зафіксований, наслідки будуть дуже важкими.
Тому саудити – саудитами, але на першому місці – фронт, на другому – тил, який підтримує фронт, на третьому – пошук місця України в системі оборони Європи та закріплення його довгостроковими зобов’язаннями. Це – зерна, інше – антураж.
Олексій Копитько, координатор групи ІС
реклама