Книга «Нетлінні»: духовне опертя в розпал війни

Узимку 2014 року я придбала собі народний подільський стрій, уживаний, але традиційний для моєї рідної Кам’янеччини. З-поміж подібних пропозицій, якими рясніли фейсбучні сторінки колекціонерів старожитностей, моє око зупинилося саме на «моїй» сорочці, рукави якої омережені жовто-синіми барвами. Чи ж мій вибір був спровокований лише естетичними преференціями, чи то мав глибиннішу природу? Звісно, риторичне запитання…

Ми добре пам’ятаємо нестримну потребу кожного українця часу Революції гідності промаркувати свій життєвий простір знаками національної присутності – усі важливі для громади об’єкти та навіть і непосутні (паркани, приватні будівлі) мали ознаки державної та національної символіки.

Так Україна вкотре самовизначалася та маніфестувала світові свій вибір, свої пріоритети, своє майбуття. За допомогою барв і знаків-ідентифікаторів українського світу ми творили неприступну ворогові територію свободи, гідності й закону предків.

Тому-то мені, українці, було важливим одягнути свою другу натуру – національний одяг – й унаочнити перед людьми те, чим жила, і за що, якщо настане час, буду готова вмерти. Такий вибір робили українці до мене, робитимуть, я переконана, і в майбутньому.

Наш вибір бути українцями сьогодні захищають наші воїни світла, наші брати і сестри, наші чоловіки і сини… Честь їм і велика дяка. І незабутня пам’ять – героям, котрі поклали життя за українську державність.

Саме нашим воїнам ми завдячуємо тим, що на вільних від російських окупантів землях може тривати наукова робота з вивчення такого важливого і надзвичайно актуального питання: «Чиїх батьків ми діти?» (Т. Шевченко).

Результатом такої пошукової та аналітичної праці став етнографічний альбом «Нетлінні. Українські державні символи у народній вишивці і ткацтві», що побачив світ 2023 року, у розпал повномасштабної російсько-української війни. Особливо наголошую на часі створення та публікації такого вкрай важливого для української громади та всієї світової громадськості історичного та мистецтвознавчого фактажу. Бо в часи загостреного ідеологічного протистояння важливо мати духовне опертя, таким для українців завжди була пам’ять предків, втілена в національному фольклорі, а орнаменталістика як одна з форм передачі традиційних національних смислів через знакову систему (більш давню аніж мовна) – є посутнім його екстралінгвістичним складником.

Завдяки сподвижницькій праці мистецтвознавців, музейних працівників, колекціонерів, упорядників, аналітиків та видавців цієї перлини українського книговидавництва сучасні покоління українців звіряють свій дух і декодують збережені матерією вишиті, гаптовані, ткані «послання» предків… «Голоси одшедших поколінь» знаходять відгук в душі сучасного українця, зміцнюють віру, дають сили на боротьбу. Зібрані зразки національних текстів народної культури, втілені у матеріальному зразку, добросовісно паспортизовані, подекуди містять ліричні відступи у вигляді рефлексій про річ чи спосіб віднайдення її, про її власника тощо, описана також техніка виконання орнаментування.

Важливим моментом рубрикування альбому є етнографічне районування побутування зразків. Таким чином читач може засвоїти регіональні тенденції декорування натільного одягу, предметів побуту та інтер’єру. Звісно, центральною темою альбому є загальнонаціональна символіка та її способи увиразнення, але ця константа може стати і відправним моментом для багатьох у пошуку регіонального розмаїття більш давніх знаків-символів та колористичної традиції окремих етнографічних груп. Такий шлях самопізнання також відкриває запропоноване видання.

Сподіваюся, що читач, який заглибиться у запропонований фактаж, уже не погодиться на фейклорні, розраховані на широкий загал «вишиванки», а шукатиме самобутній, рідний (від «рід») знак присутності свого роду в українському культурному просторі.

Прикметно, що мистецтвознавчий етнографічний альбом містить англомовний текстовий супровід. Це важливий інструмент представлення українського культурного контенту світовій спільноті. Сьогодні Світ знайомиться по-новому з українською Україною, відкриває для себе незнані досі сторінки нашої звитяги і прямостояння. Через естетику. Через гармонію. Через спроможність творити красу довкола себе і зберігати її в собі попри все.

Віддаємо належне упорядникам етнографічного альбому – Лесі Воронюк та Володимиру Щибрі – людям молодим, але зі значним культурологічним досвідом за плечима, відданим поборникам національній ідеї та невтомним трудівникам державотворчої царини. Завдяки творчому тандему науковців – політикині та історика – світ побачив наш жовто-блакитний «битий» шлях до незалежності, свободи, до самих себе, до перемоги… Він витворений мільйонами рук і сердець безіменних українців, политий їх жертовною кров’ю, але українське сонце вже випромінює тризуб.

Олена Івановська, професорка кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка, докторка філологічних наук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства