Чому вугілля не можна продавати тоннами. До проблеми реформування галузі
Нещодавно Ігор Насалик повідомив, що у "Лисичанськвугіллі" чотири з половиною тисячі осіб видобувають лише тисячу тонн. Це - крихти. Досить згадати, що в СРСР таку кількість з однієї лави видавали щодня сотні т. зв. бригад-"тисячниць". Ігор Степанович зазначив: Кабмін готовий вкласти в підприємство мало не півтора мільярди кредиту (під свої гарантії). Це радує. Правда, вірогідність того, що ці гроші не розмажуть без всякої користі по штреку та квершлагам, дорівнює приблизно 0,1%. Концепцію міняти треба...
ЦІНА ТОННИ
Володимира Жулинського я останній раз бачив перед війною у Кірові. Ну, як - перед війною... На дворі вже був березень 2014-го. Біля міськради проходив мітинг за відставку міського голови. Багато хто начепив на груди "колорадські" стрічки. І тут в їхні ряди врізалася колона шахтарів з "Бежановської" під синьо-жовтими прапорами. На чолі - власник шахти Жулинський. "Колорадоси" боязко посунулися, але у "бежановців" були свої претензії до мера, і мітинг закінчився цілком мирно. А скоро настали такі часи, що мерські гріхи й зовсім стали здаватися дрібними витівками...
Знову ми зустрілися взимку цього року. Але тоді "розкрутити" Володимира Анатолійовича на інтерв'ю не вдалося. Він задумував одразу кілька проектів у прифронтовій Луганщині і, напевно, боявся наврочити. А у листопаді він не тільки поділився своїм баченням ситуації, але і показав, як реалізується один із проектів. Вельми, треба сказати, цікавий, але мене більше цікавила його думка як людини, яка ще до війни організувала роботу чотирьох приватних шахт.
На всяк випадок підкреслю: шахт з легальним видобутком, а не так званих "копанок". І вже одного цього факту достатньо, щоб зробити висновок: видобуток вугілля в Україні може бути рентабельним. До того ж, без "казенного" фінансування.
- Приватнику важко конкурувати з державою і з фінансових питань, і з технологічних. Тобто, немає сприяння місцевої влади в отриманні дозволів, технічних умов, ліцензій, дотацій на тонну видобутого вугілля. У приватника всього цього немає. На відміну від державних підприємств. Ви пам'ятаєте - списання боргів по електроенергії, по платіжкам до Пенсійного фонду... Давайте відкриємо очі та скажемо: скільки насправді у нас у державі коштує вугілля.
- І скільки?
- Про це треба запитати у міністра. Тільки нехай правду скаже. Обґрунтувати ціну вугілля - 3 або 5 тис. грн - дуже легко для державної шахти. Навіщо будувати видобуток за мільйон гривень, якщо можна побудувати за 10 мільйонів. Тим більше - під землею. Державні шахти Лисичанська видобувають вугілля з зольністю 40-50-60%. Чому? Та тому що все - і вугілля, і породу з проходки зсипають в одну купу. Держава заплатить. Коли ми працювали в Луганську, у нас зола доходила до 4% - у нас була установка по збагаченню. Нехай Мінпаливенерго покаже, де у нього такі шахти.
Що значить зольність - 50%? - Це означає, що зі згаданої тисячі тонн у топку котла на ТЕС потрапляє у кращому випадку тільки половина власне палива. А 500 тонн пустої породи ще ж треба до електростанції довезти - іноді 300-500, а то й тисячу кілометрів. А потім в котлі розігрівати її за рахунок або вугілля, або газу. Після чого вигрібати сотні тонн порожніх шлаків. А куди їх подіти?
ДО ВІЙНИ...
У Жулинського до війни було чотири шахти. Я тоді знав про дві. Але ще більшим відкриттям для мене стало, що вже тоді ліцензії на розробку підземних вугільних пластів на Луганщині отримали чи то 84, чи то 86 приватних компаній. А заявок було подано до трьох сотень. Зрозуміло, за обсягами видобутого вугілля приватники з державними об'єднаннями змагатися не могли. Як і з тими, які з легкої руки Олександра Єфремова були передані під контроль структур Ріната Ахметова.
До речі, Рінат Леонідович не заморочувався зі збитковими холдингами, а підібрав ті об'єднання, де справи йшли нормально і без нього - "Краснодонвугілля", "Добропіллявугілля" (кокс), "Свердловськантрацит", "Ровенькиантрацит" (енергетика).
А ось як працювала компанія Жулинського...
Основним його вугільним активом була та сама шахта "Бежановська". Колись вона входила до легендарного об'єднання "Стахановвугілля", нині покійного. Пам'ятаю, нас возили по Кадіївці та показували весело розфарбовані обрізки труб, що стирчали з землі: "Дивіться, як славно попрацювала "Укрвуглереструктуризація"! Колись тут стояла шахта, а тепер - чисто поле". Може, це навіть була "Бежановська".
До ліквідації там працювало близько трьох тисяч гірників. Шахта невелика, не дуже глибока. Видобувала вугілля марки ГЖ (газовий жирний), коксовий першої групи, хорошої якості. Місце зручне - поруч житлові бараки. Поки шахту не знесли, тут стояв цілком пристойний АПК (адміністративно-побутовий корпус із кабінетами для начальства і з душовими для шахтарів), були підведені вода, електроенергія, залізнична гілка. Але державі таке підприємство було непотрібне.
- Отримали ліцензію, зібрали групу фахівців; побудували похилі стволи. Горизонт відпрацювання - 400 метрів. Перший горизонт - 120 метрів. Купили техніку для проходу. Зарплата йшла хороша. Тільки комплекс може дати результат. У масштабах Радянського Союзу це не результат - 3000 тонн місячної видобутку. Але якщо у нас на кожному етапі є переробка, якщо ми самі видобуваємо, самі збагачуємо, щоб не втрачати на виробництві... Перед війною на наших шахтах працювало вже сімсот чоловік. Це не всі шахтарі: переробка, перевезення своє. Все вугілля ми переробляли прямо на шахті. Поставили поруч з шахтою ЦЗФ (центральна збагачувальна фабрика, - ред.), використовували все, що на той момент було найсучаснішим, найрентабельнішим. Для держави це - не гроші, для олігархів - теж, але для тих, хто працював на шахтах - це хороша зарплата. У нас виплати до пенсійного фонду; у нас атестація робочих місць, нас регулярно перевіряв Держгіртехнагляд.
"КОЛИСЬ І ТЕПЕР"
Жулинський Луганщиною не обмежується. Великий інтерес у нього до Львівсько-Волинського басейну. І хоча вважається, що Західна Україна та Донбас - антиподи, чиновники що тут, що там - близнюки-брати.
- Там у нас шахти "Лісова", "Зарічна", "Степова" об'єднання "Львіввугілля" - досить збиткові. Їх збиралися продавати. А де програма реалізації шахт?! Хоч під інвестиційний проект, хоч за 1 гривню під закриття. Багато бізнесменів їздили, говорили: "Віддайте їх нам, ми збережемо робочі місця". І я у тому числі. Був у двох губернаторів...
- І що вам губернатори сказали?
- Як завжди, пообіцяли. Сьогодні Волинь постійно страйкує, перекриває трасу - шахтарі без роботи. Шахти закривають і віддають під фізичну ліквідацію. Але ніхто ж ні разу не запропонував комерсантам їх забрати! Є різниця, що буде вироблятися на цих шахтах? Вугілля, брикет - або меблі для Польщі? Головне - є робочі місця; є податки. Ні, нам вигідніше шахту порізати та закрити, віддавши "Укрвуглереструктуризація", яка ще витратить державні гроші.
- Вам цікаво було б зайнятися лисичанськими шахтами, які хочуть закрити?
- Нас ще з технікумів переконували: вугілля - нерентабельне. Але продукція, яку отримують з використанням вугілля - суперрентабельна. Вугілля нерентабельне - кокс суперрентабельний (а метал ще рентабельныший). Вугілля "Лисичанськвугілля" нерентабельне, але давайте я поставлю котельню біля школи і буду продавати ДЖОУЛІ (одиниця вимірювання теплової енергії, - ред.). Тільки щоб це було вугілля з низькою зольністю, низькою вологістю. Поставлю хороше обладнання, а не те, що можна купити за мільйон, а купують чомусь за десять. Я виберу устаткування на виставках, яке буде давати високий ККД. Якщо я буду продавати вугілля, а ще краще - ось цю гірську масу, яку видають шахти - звичайно, рентабельним бути неможливо.
ФОРМУЛА РЕФОРМИ
Власне, ось вам формула реформування всієї вугільної галузі: продавати споживачеві не ТОННИ, а ДЖОУЛІ (або кілокалорії, якщо комусь так зрозуміліше). Її ж (формулу) можна використовувати при відбудові Донбасу (після його звільнення). І не знадобляться мільярди на відновлення шахт (хіба що на відкачування води з покинутих виробок, але це вже питання екології. А також репарацій з країни-окупанта). А у Жулинського вже є проект використання териконів. Власне, він його реалізацію вже почав (як завжди, не без перешкод з боку "рідної" держави).
Років вісім тому його компанія викупила у Мінпаливенерго породний відвал закритої шахти в Кремінній. До того Міністерство за землю під відвалом не платило; сьогодні Жулинський - найбільший платник податку на землю до міського бюджету. Власне, відвалів - два. Один старий, червоно-коричневий від окисленого заліза (його багато в шахтній породі). Іншому відвалу - років двадцять. Він сіренький, глинистий, і по його схилах вже полізли сосни. Чим він ще гарний - там повно вугілля, яке не встигло окислитися. Тому, найперше тут побудували установку, яка це вугілля буде відбирати та збагачувати.
- То який там відсоток вугілля?
- Це комерційна таємниця... Нормальний відсоток. Спасибі радянській владі: з її методами виробництва ми ще довго будемо пожинати плоди її діяльності.
Але це тільки мала частина проекту. Після вилучення вугілля "чистою" породою, яка залишилася (т. зв. аргіліти), глинизують південний схил старої терикону. Ну, тобто вирівняють його так, щоб він становив 30 градусів до лінії горизонту. Після чого устелять його... сонячними батареями.
- У нас виходить величезна південна сторона площею три гектари.
А на пласкій вершині відвалу поставлять вітроенергетичні установки. Отриману електроенергію продаватимуть по найвищому "зеленому" тарифу.
Терикон - порожня земля, і якщо застлати її сонячними батареями, це ні сільському господарству не зашкодить, ні кисню не відніме - який, окрім усього іншого, виробляють сільськогосподарські культури. А для вітрових генераторів не потрібно буде будувати високі щогли.
Так, трохи не забув. Інші схили засадять обліпихою та шипшиною. Я запитав, чи не збирається Володимир Анатолійович прокласти по північному схилу ще й гірськолижну трасу. Він навіть не здивувався - відповів, що бачив таку в Польщі. Тільки не зимову - розраховувати в наших краях на стійкий сніг не доводиться - а літню.
А що? - місця навколо Кремінної розкішні: ліси, діброви, озера. Якщо до них ще й гірськолижний курорт додати...
Михайло Бублик, Сєвєродонецьк.
