Південний Буг потребує «водяного перемир'я»
У знаменитій «Книзі джунглів» Кіплінга є епізод, в якому мудрий слон Хатхи, побачивши, що з обмілілої річки піднялася скеля, якої зазвичай не видно, оголошує «водяне перемир'я». Воно означає, що на час посухи берег річки стає «демілітаризованою» зоною, і звірі припиняють їсти один одного. Одна з найкрасивіших річок України Південний Буг вкрай потребує такого перемир'я – річка міліє з року в рік, і з цим потрібно щось робити. Усі, хто дійсно дорожить Південним Бугом, повинні припинити влаштовувати на його берегах яскраві, але абсолютно безцільні PR-акції під гаслами «Не дамо знищити річку!». Протестувати проти затоплення чого б там не було на берегах річки, яка висихає – це сцена, гідна театру абсурду. Однак саме її вже не перший рік можна спостерігати навколо Олександрівського водосховища, розташованого на Південному Бузі біля міста Южноукраїнськ. Проект щодо підняття рівня Олександрівського водосховища став не просто каменем спотикання для різних громадських організацій, це сумний приклад того, як в нашій країні відбувається діалог між активістами (не важливо яких об'єднань і напрямків) і технарями (які вирішують складні інженерні завдання).
Ковзаючи по поверхні
Південний Буг у районі ландшафтного парку Гранітно-Степове Побужжя на диво мальовничий. Абсолютно прозора вода тече у вузькому скельному каньйоні, долаючи безліч вигинів і невеликих порогів, найбільш відомі з яких знаходяться поблизу селища Мигія. Звідси 30 кілометрів до Южноукраїнська – міста-супутника Южно-Української АЕС, де береги Південного Бугу піднімаються місцями до 100 метрів над рівнем моря, а сам каньйон розширюється. Ще один поворот річки, і ми у «хвості» Олександрівського водосховища. Ось воно, «місце сили» для борців за все хороше і проти всього поганого, їдуть вони сюди з Миколаєва, Києва та інших куточків України вельми охоче: шикарна природа, та й сам Южноукраїнськ - місто затишне та чисте, цьому сприяють. До того ж Южно-Український енергокомплекс, до якого, крім атомної електростанції, входить Ташлицька гідроакумулююча електростанція та Олександрівська ГЕС, відкриває широкі можливості для відпрацювання протестних технологій. Бий на вибір, як мовиться, ось вони і б'ють: то проти продовження термінів експлуатації енергоблоків АЕС виступали, потім перейшли до «проблеми» впровадження американського ядерного палива на українських АЕС, тепер зосередилися на водосховищі.
Олександрівське водосховище використовується одночасно Олександрівською ГЕС і Ташлицькою ГАЕС, а також відіграє величезну роль у зрошенні та питному водопостачанні навколишніх територій. Основне призначення ТГАЕС - покриття пікових навантажень і заповнення нічних провалів в об'єднаній енергосистемі (ОЕС) України. Іншими словами, ТГАЕС - це величезний акумулятор, який вночі (коли електроенергії виробляється значно більше, ніж споживається) накопичує енергію, закачуючи з Олександрівського водосховища воду в свою верхню водойму. А вранці і ввечері, коли споживання різко зростає, ТГАЕС переходить в режим виробництва, пропускаючи воду зверху вниз через свої гідроагрегати і виробляє електроенергію.
Станом на 2017 рік, максимально допустимий рівень заповнення Олександрівського водосховища встановлено на відмітці 16 метрів над рівнем моря, його корисна ємність становить при цьому максимум 21 мільйон кубометрів, з яких безпосередньо для ТГАЕС використовується лише 3,5 мільйона кубометрів води на добу, а для водогосподарських потреб Миколаївської області - 13,8 млн куб. м. Проектом «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС» (схвалений Кабінет міністрів України) передбачається підвищення Олександрівського водосховища до відмітки 20,7 м і збільшення його корисної ємності до 72,6 млн куб. м. З цього обсягу ТГАЕС буде використовувати лише 14,4 млн куб. м на добу, але і то тільки після добудови 6-го гідроагрегату, а це вельми віддалена перспектива. Тоді як для водогосподарських потреб прилеглих районів Миколаївської області, в тому числі для забезпечення санітарно-екологічних попусків у маловодні періоди, передбачено 46,1 млн куб. м. І ось цей обсяг води Олександрівське водосховище зможе віддавати (накопичуючи воду навесні і спускаючи її у міру необхідності влітку) вже відразу після підняття свого рівня до 20,7 метрів. Враховуючи аномально спекотну погоду, низький рівень опадів та маловоддя, що спостерігаються в останні кілька років, підняття Олександрівського водосховища - єдиний реальний варіант порятунку Південного Бугу нижче за течією Олександрівської ГЕС від критичного обміління. Здавалося б, все зрозуміло. По всій Європі річки міліють (навіть Дунай і Дніпро не виняток) і зробити з цим нічого не можна – кліматичні зміни дуже масштабні. Але є окремі винятки, коли втручання людини допоможе хоча б частково компенсувати висихання повноводних колись річок. Проект дозаповнення Олександрівського водосховища якраз з таких.
Самодостатній протест
Як казав Портос у «Трьох Мушкетерах»: «Я б'юся просто тому, що я б'юся».
Уздовж Південного Бугу налічується близько 20 гребель і відповідна кількість водосховищ, загальною протяжністю 250 кілометрів, і Олександрівське водосховище далеко не найбільше. Наприклад, повний об'єм Ладижинського водосховища становить 150 млн куб. м, тобто воно у 7 разів більше за нинішнє Олександрівське. Після Олександрівки Південний Буг розширюється і втрачає швидкість течії, оскільки перепад висоти русла річки від Олександрівки до самого Бузького лиману всього близько метра. При цьому водозабір для зрошення та водопостачання населених пунктів навпаки починає зростати саме у нижній течії річки, першому ж великому населеному пункту нижче за течією – Вознесенську (населення 65 тисяч) влітку хронічно не вистачає води. У серпні 2017-го вода в районі греблі ОГЕС швидкість течії Південного Бугу знижувалася до 8 кубометрів в секунду при мінімально необхідних 17 куб. м/сек. У цій ситуації Олександрівська ГЕС зупиняється, затвор греблі повністю відкривається і вода вільно тече далі. Але тим же мешканцям Вознесенська від цього не легше – води все одно вистачає лише на 2 години в день. Далі гірше – вже зараз у посушливі місяці, коли вітер дме з Чорного моря, солона вода з Бузького лиману піднімається вище по річці і чим менше води в нижній течії Південного Бугу, тим вище буде підніматися лиман. Засолення річки призведе до засолення ґрунтових вод і знищить сільське господарство у цілому регіоні.
Дивно, як цей факт використовують противники дозаповнення Олександрівського водосховища – вони стверджують, що у разі підняття води до 20,7 метра Південний Буг закінчуватиметься в районі Олександрівки, а нижче буде починатися лиман. Для гостроти подачі інформації активісти додають, що саме Олександрівське водосховище при цьому перетвориться на болото. Не потрібно бути експертом, щоб навіть на підставі наведених вище даних зрозуміти, що ці твердження не відповідають дійсності. Підвищення рівня Олександрівського водосховища за жодних обставин не може призвести до його заболочування, а навпаки - оздоровить цю ділянку річки. При цьому ніякого зниження протоку води нижче середньорічних рівнів не відбудеться, а ось влітку накопичена вода допоможе не опускатися до критичних показників в 6-8 метрів кубометрів на секунду і відповідно домопоже запобігти засолюванню нижньої ділянки Південного Бугу. Тобто біле називається чорним, а порятунок річки видається за її знищення.
Йдемо далі. Екологи вимагають врятувати флору і фауну від затоплення – енергетики запрошують провідних фахівців Національної академії наук України, які, вивчивши ситуацію на місці, дають гарантії збереження рідкісних видів рослин і комах, що мешкають на берегах Олександрівського водосховища. Насіння рослин вже зібрані і вирощуються для подальшого переселення в природне середовище. Фахівці Державного підприємства «Екоінформ», яке підпорядковується Інституту геохімії навколишнього середовища Національної академії наук України, на замовлення Южно-Української АЕС підготували Оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС) проекту «Підняття рівня Олександрівського водосховища до проектної позначки 20,7 м». У цьому документі надані вичерпні відповіді на усі проблемні питання. Що ще?
А ось що: місцеві і заїжджі активісти взагалі відмовляються від конструктивного діалогу з енергетиками, наводячи в якості фінального аргументу порятунок від затоплення історичних пам'яток.
Підводні камені історії
Мабуть, усвідомлюючи недоліки своїх аргументів у частині природоохоронної складової проблеми, опоненти енергетиків виходять у своїх протестах на новий рівень. Вони заявляють, що при позначці в 20,7 метра будуть затоплені історичні пам'ятки. Ось ми і дісталися до реального каменю спотикання – острова Гардовий, на якому був один з центрів Бугогардівської паланки Війська Запорізького. Такий аргумент неможливо ігнорувати, хоча і виникає резонне запитання – навіщо було валити докупи недоведену шкоду навколишньому середовищу і питання зовсім іншого порядку? Адже саме так чинять усі без винятку противники проекту, включаючи ГО чисто екологічної спрямованості.
Як відомо, історія - наука досить умовна, у неї навіть є своя муза, що натякає на необхідність наявності натхнення при роботі з історичними документами. Саме тому немає сенсу наполягати на тій чи іншій версії історичної подій, не маючи залізних доказів, а історична географія - це взагалі річ у собі. За століття рельєф місцевості міг змінитися до невпізнання.
У висновках фахівців Інституту археології НАН України, підготовлених спеціально для ОВНС за проектом підняття рівня Олександрівського водосховища, стверджується, що історична назва Гард відноситься до острова Великий, розташованого навпроти Южноукраїнська і який не буде затоплено навіть при позначці 20,7 метра. До таких висновків вчені прийшли за результатами архітектурно-археологічних досліджень та розвідувального археологічного шурфування на острові Великий.
Опоненти наполягають, також посилаючись на дані вчених-істориків, що історичний Гард – це острів Клепаний, а він дійсно потрапляє під часткове затоплення. Але що ж з історичних пам'яток є на обох островах? На жаль, абсолютно нічого. Твердження про те, що на острові Клепаний виявлені залишки знаменитої козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці так само неможливо довести, як і те, що вона розташовувалася на острові Великий. Церква була похідною і не мала кам'яного фундаменту, до того ж острів Клепаний регулярно затоплювався весняним паводком, що не залишало шансів зберегтися дерев'яним спорудам хоча б кілька десятків років, не те що століть.
Ось так виглядають факти про історико-культурну складову конфлікту навколо Олександрівського водосховища.
Безумовно, на емоційному рівні позиція захисників острова Клепаний дуже виграшна. Особливо добре вона сприймається у поєднанні з заявами про те, що «в Європі у ХХІ столітті ніхто більше таким варварством не займається - водосховищ не будує і ландшафтних парків не затоплює». Але і тут громадські діячі виявляються, як мовиться, не в темі.
Ось приклад з найсвіжіших. У Португалії у 2011-2016 році на річці Дору була побудована гребля Фос-Туа і гідроелектростанція в регіоні Алту-Дору. При цьому територія Алту-Дору внесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Уряд Португалії у 2009-2010 роках провів консультації з цією впливовою міжнародною організацією, вислухав критичні зауваження, але, тим не менш, прийняв рішення на користь будівництва гідроелектростанції. Для того, щоб знизити загострення пристрастей серед противників проекту, було прийнято рішення залучити до проектування ГЕС всесвітньо відомого португальського архітектора Едуарда Соуту Моура, який розробив незвичайний дизайн дамби, що максимально вписується в пейзажне середовище регіону. І хто дорікне португальцям за таке рішення – країна розвиває відновлювану електроенергетику, борючись за збереження того ж навколишнього середовища.
Очевидно, що компроміси, подібні португальському, можливі тільки при наявності зрілого громадянського суспільства, яке не тільки готове до діалогу, але і довіряє думці фахівців у тій чи іншій галузі. На жаль, у нас зрілість суджень найчастіше визначається ступенем їхньої радикальності, якщо людина голосно кричить «Ні!», її більш охоче підтримують.
У краплині води
«Сопло і насос бризкального басейну розраховується у такий спосіб, щоб крапля була оптимального розміру, якщо буде занадто дрібною, її віднесе вітром, і ми втратимо цю воду. Якщо ж занадто великою, то ми не досягнемо того теплообміну, який нам потрібен», - так фахівець Южно-Української АЕС розповідає про модернізацію системи охолодження енергоблоків станції за допомогою бризкальних басейнів. Зверніть увагу на ставлення до води, яка є стратегічним ресурсом для будь-якої атомної електростанції, а тим більше для Южно-Української, розташованої в одному з найбільш спекотних регіонів України. Без достатньої кількості води для охолодження станція зупиниться. Хтось серйозно думає, що атомники хочуть знищити Південний Буг, що призвело б до зупинки енергоблоків ЮУАЕС і стало кінцем справи усього їхнього життя?
Позиція фахівців ЮУАЕС в тому, що Ташлицькій ГАЕС для роботи всіма шістьма гідроагрегатами (поки їх тільки два) цілком достатньо нинішнього рівня Олександрівського водосховища в 16 метрів. Підняття ж до 20,7 метрів робиться в першу чергу в інтересах водопостачання населених пунктів та зрошення сільськогосподарських земель нижче за течією. Відповідне рішення йде від Кабінету міністрів України і погоджене усіма профільними міністерствами та відомствами.
Проте ніхто і ніколи не збирався ігнорувати думку щирих захисників національної пам'яті, для яких навіть затоплення голої скелі здається незворотною втратою. Інша справа, що у всьому цивілізованому світі, на який так люблять посилатися наші активісти та екологи, рішення з таких делікатних питань приймають громадяни, а не популісти. Абсолютно очевидно, що за наявності вичерпної інформації мешканці Вознесенська та інших прилеглих населених пунктів проголосували б за 20,7 метра. Але поки «водяне перемир'я» не буде оголошено, залишається ризик того, що гучні протести радикалів від екології та етнографії з залученням ветеранів АТО заморозять проект. Ну що ж, тоді вони досить скоро отримають можливість проводити археологічні дослідження на все нових ділянках русла Південного Бугу, «врятованих» від води.
Олена Мігачова, Київ
