Атомна енергетика України: Часу для суб'єктивних оцінок не залишилося
Рішення написати про реальну ситуацію в атомній енергетиці України у мене виникло після прочитання матеріалу Михайла Уманця «Час не чекає» («2000» №3(850). Всім, хто стежить за станом і перспективами розвитку ядерної енергетики в Україні, зрозуміла стурбованість Михайла Уманця ситуацією у цій галузі. Відношення владних структур до атомної генерації не відповідає її значущості для економіки країни. Тарифи, які встановлюються НКРЕКП на відпуск електроенергії для АЕС, не тільки не сприяють розвитку атомної енергетики, але і створюють значні труднощі в практичній діяльності. Ці та інші проблеми добре відомі експертному співтовариству і дійсно потребують невідкладного вирішення.
Проте у зазначеній вище публікації автор висловлює цілу низку положень вельми далеких від реального стану справ. У результаті у недосвідченого читача може виникнути враження, що атомна енергетика України знаходиться в глибокій депресії. Але це абсолютно не так – атомна генерація залишається основою електроенергетики України, успішно справляючись з покладеними на неї завданнями щодо надійного та безпечного виробництва електроенергії. Більш того, вітчизняна атомна енергетика продовжує розвиватися, вирішуючи найскладніші технічні завдання. Сьогодні атомній генерації потрібен конструктивний діалог, а не критика заради критики, яка лише гальмує реалізацію дійсно важливих проектів. Саме тому вважаю за необхідне висловитися по суті порушених автором проблем, багато з яких є надуманими, тоді як реально існуючі подаються суб'єктивно і односторонньо.
ПРОДОВЖЕННЯ ТЕРМІНІВ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЕНЕРГОБЛОКІВ АЕС
Відразу хочу відзначити, що заходи з продовження термінів експлуатації енергоблоків АЕС є першочерговим завданням для атомної енергетики України, і про це прямо заявлено в головному енергетичному документі країни «Енергетичній стратегії України на період до 2035 року». Це не новаторство України, як це намагаються представити деякі «енергетичні професіонали», міжнародний досвід подібної діяльності для діючих енергоблоків наочно демонструє реалістичність продовження їхньої експлуатації до 60 років (тобто на 30 років, у США термін експлуатації декількох енергоблоків АЕС вже продовжено до 80 років). Аналогічний підхід застосовується і щодо енергоблоків з реакторами типу ВВЕР, які, крім України, експлуатуються у Фінляндії, Угорщині, Чехії, Словаччині і в РФ.
Для забезпечення продовження експлуатації, для кожного енергоблока АЕС реалізується програма досліджень, перевірок та заходів, які забезпечують необхідний рівень безпеки й надійності в умовах довгострокової експлуатації. Вимоги до організації подібних робіт визначені національними нормативними документами і відповідають міжнародним рекомендаціям і стандартам (зокрема, стандартам МАГАТЕ з безпеки АЕС).
Ліцензію на понадпроектну експлуатацію на термін 10 років вже отримали 5 енергоблоків типу ВВЕР-1000 (ЗАЕС-1, 2, 3; ЮУАЕС-1, 2). Прийняття рішення про продовження експлуатації діючих енергоблоків з реакторами ВВЕР-1000 на 10 років пов'язане аж ніяк не з недостатньою надійністю експлуатації за межами десятирічного періоду, а з тим, що переоцінка безпеки енергоблоків повинна проводитися кожні 10 років. Саме тому Держатомрегулювання України прийняв рішення видавати ліцензію на понадпроектну експлуатацію енергоблоків типу ВВЕР-1000 на 10 років. При цьому технічний стан і рівень безпеки енергоблоків, істотно підвищені завдяки заходам щодо продовження строків експлуатації, показують, що є всі підстави для забезпечення їхньої безпеки протягом наступного 10-річного періоду.
Слід окремо підкреслити, що заходи щодо підвищення безпеки повинні виконуватися поетапно відповідно до діючих правил. І зараз для того, щоб ставити питання про відпалювання корпусів реакторів ВВЕР-1000 за обов'язкову умову для їхньої понадпроектної експлуатації, як це робить Михайло Уманець, – немає жодних підстав. При формуванні документів, що обґрунтовують продовження експлуатації, виконується повномасштабний аналіз безпеки, який підтверджує відповідність рівня безпеки кожного енергоблоку чинним нормативним положенням. Відповідно, можна констатувати, що діяльність щодо продовження експлуатації енергоблоків АЕС України реалізується у правильному напрямку.
БЕЗПЕКА ДІЮЧИХ ЕНЕРГОБЛОКІВ УКРАЇНСЬКИХ АЕС ВІДПОВІДАЄ ВИМОГАМ МАГАТЕ
У статті «Час не чекає» мусується теза про те, що Україна експлуатує «старі» енергоблоки і, що їхня безпека і надійність знаходиться на недостатньому рівні. Це абсолютно не відповідає реальному стану справ.
Забезпечення безпеки та надійності енергоблоків, введених в експлуатацію 20-30 і більше років тому, є спільним завданням для всієї атомної енергетики світу. В ядерній енергетиці є незмінне правило: «щодня необхідно зробити крок для підвищення безпеки, щоб не відставати від нових знань, які дає наука і досвід експлуатації». Саме тому у всьому світі реалізуються заходи з підвищення безпеки діючих енергоблоків. (Однак, я не розглядаю в даній публікації прийнятий в деяких країнах ідеологічний підхід щодо відмови від атомної енергетики, або часткової відмови, оскільки він значною мірою пов'язаний не з технічним станом атомної енергетики, а з позицією країн з розвитку відновлювальних джерел енергетики або іншими, в тому числі політичними причинами. І це окрема тема для публікації. – Авт.)
Але повернімося до України. У 2008-2009 роках на всіх енергоблоках українських АЕС в рамках спільного проекту України, Європейської Комісії та МАГАТЕ була проведена унікальна за масштабами виконаних робіт комплексна оцінка безпеки. П'ятнадцять місій, до яких увійшли експерти МАГАТЕ і Єврокомісії, ретельно перевірили українські АЕС та встановили їхню відповідність вимогам МАГАТЕ з ядерної безпеки.
У нас затверджена і реалізується комплексна програма підвищення безпеки атомних енергоблоків (КЗПБ), яка свого часу була доповнена так званими постфукусімськими заходами (аналіз причин аварії на японській АЕС «Фукусіма», хоча причини цієї аварії вельми далекі від природних умов України). Комплексна програма підвищення безпеки в Україні виконується в повному обсязі і є обов'язковою при прийнятті рішень про продовження експлуатації. Енергоблоки, для яких продовжується термін експлуатації, істотно модернізуються, а їхні показники безпеки знаходяться на рівні, який відповідає чинним національним нормативним документам, а також рекомендаціями МАГАТЕ та інших міжнародних організацій.
Все вищевикладене тісно пов'язане з планами щодо добудови енергоблоків № 3, 4 на майданчику ХАЕС, з застосуванням реакторної установки ВВЕР-1000 виробництва компанії Skoda (Чехія). Вже завершена розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) добудови цих енергоблоків із застосуванням такої технології, проведена експертиза і отримано її схвалення. Для даних енергоблоків повністю враховано застосування всього комплексу заходів, які реалізуються для діючих блоків українських АЕС, а також передбачається реалізація подальших заходів для підвищення безпеки (включаючи удосконалення технічних рішень щодо корпусу реактора і створення системи охолодження корпусу зовні для запобігання його пошкодженню при важких аваріях). І саме тому твердження автора розглянутого матеріалу про те, що: «існує дефіцит рівня безпеки для енергоблоків № 3, 4 ХАЄС порівняно з чинними нормативними положеннями», є в корені технічно неправильним і, більш того, вкрай суб'єктивним.
КОНВЕНЦІЯ ЕСПО* – КОНСУЛЬТАЦІЇ ТРИВАЮТЬ
Ще одна тема, яка піднімається Михайлом Уманецем – положення Конвенції ЕСПО. Вони справді неоднозначно трактують необхідну діяльність щодо процесу продовження експлуатації діючих енергоблоків АЕС. У зв'язку з цим зараз Україна проводить відповідні консультації для досягнення взаємного розуміння і визначення відповідних дій (у разі необхідності). З боку України ця діяльність проводитися на рівні Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
У матеріалі дається посилання на, нібито, європейських експертів, які пропонують «закрити» діючі енергоблоки України. Моя позиція в цьому питанні сформована багаторічним досвідом роботи в енергетичній галузі, і вона проста і зрозуміла: «Думки якихось приватних осіб не мають прийматися до розгляду взагалі, оскільки абсолютно невідомо, що рухає такими людьми, і які цілі вони переслідують». Подібні настрої не є рідкими в різних країнах у різних осіб/груп щодо атомної енергетики. Проте досі не існує авторитетних зарубіжних досліджень, які б свідчили про наявність негативних факторів продовження експлуатації діючих АЕС у світі і АЕС України зокрема. Крім того, хочу ще раз зазначити, що прийнятний рівень безпеки діючих вітчизняних енергоблоків підтверджений численними місіями міжнародних організацій, включаючи МАГАТЕ.
БУДІВНИЦТВО ЗАМІЩУЮЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ В АТОМНІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ – НЕ СЛІД «ЗГУЩАТИ БАРВИ»
Необхідність будівництва заміщуючих потужностей (заміна діючих енергоблоків після завершення продовженого строку експлуатації) вже найближчим часом постане перед атомною енергетикою дуже гостро. І в цій ситуації головне - не втратити час.
Автор у своїй статті підняв і подав дану тему правильно, однак, на мій погляд, аж надто «згустив барви». Вже найближчим часом при розробці «Програми реалізації положень енергетичної галузі України до 2035 року» будуть розглянуті, зокрема, і питання вибору типів нових заміщуючих енергоблоків, і розвиток необхідної інфраструктури (будівельно-монтажний комплекс, проектне і наукове забезпечення та ін). Очікується прийняття рішень з питань ліцензування нових реакторних технологій, а також рішень щодо кадастру можливих майданчиків для нових АЕС і багато іншого.
Також з тексту публікації в газеті «2000» читач дізнається про те, що Україна потребує будівництва атомних енергоблоків типу ЄС-6 за канадською технологією CANDU. І це – знову вкрай суб'єктивний погляд автора з даного питання, але він має на це право. Однак вибір типів майбутніх енергоблоків, на щастя, не визначається точкою зору одного, нехай навіть і найбільш досвідченого фахівця.
Насправді, аналіз, виконаний кілька років тому, показав, що дана технологія може, як і багато інших, розглядатися як один з варіантів розвитку атомної генерації України. Саме як один із варіантів, і не більше того! На жаль, в Україні поки що не проводилось об'єктивне дослідження з застосування різних ядерних технологій за всіма критеріями та факторами і порівняння їхніх техніко-економічних показників згідно з умовами України. Саме тому на даний момент не існує обґрунтованого рішення про будівництво того чи іншого типу реакторів. Тільки детальний інженерно-економічний аналіз може вплинути на прийняття рішення і допомогти зробити об'єктивний висновок.
ЦСВЯП – ОПТИМАЛЬНИЙ ВАРІАНТ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ
Михайлу Уманець, мабуть, невідомо, що техніко-економічним обґрунтуванням будівництва Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП для ВЯП з РАЕС, ХАЕС, ЮУАЕС) було визначено і доведено перевагу будівництва саме Централізованого сховища для АЕС України, а не будівництва пристанційних систем зберігання на кожній АЕС. Без жодних підстав він ставить під сумнів доцільність цього вкрай важливого для країни проекту. ТЕО щодо ЦСВЯП пройшло експертизу, розгляд, погодження та затвердження відповідно до діючих процедур, включаючи громадські слухання. Був прийнятий окремий Закон України про будівництво даного об'єкта. Відповідно, були виконані всі вимоги українського законодавства.
Сьогодні вже розпочаті роботи щодо реалізації даного проекту. Сам вибір технології зберігання заснований на аналізі усіх можливих варіантів «сухого» зберігання ВЯП з урахуванням наявного досвіду і застосовності до умов України. Прийнята технологія фірми Holtec має тривалий позитивний досвід застосування в різних країнах світу. На жаль, проект ЦСВЯП дуже довго гальмувався, але сьогодні позитивна динаміка очевидна. Тоді як будь-які спроби перегляду вже прийнятого рішення (у тому числі і на користь пристанційних сховищ ВЯП, на чому наполягає автор) лише затягнуть час реалізації проекту і збережуть залежність України від РФ у питанні поводження з відпрацьованим ядерним паливом.
АТОМНІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ ПОТРІБЕН КОНСТРУКТИВНИЙ ДІАЛОГ
І наостанок, не можу не звернути увагу на «так звані» конкретні та невідкладні заходи, які, на думку автора статті «Час не чекає», вирішать всі проблеми: він пропонує створити нову держкорпорацію «Укратом» з покладанням на неї відповідальності за «порятунок» і розвиток атомної енергетики, і створення ядерно-паливного циклу України, а також створити постійно діючу протягом двох років урядову комісію.
Можна створювати будь-які утворення та структури, однак необхідно спочатку дати відповідь на мінімальний перелік запитань: яку мету ми переслідуємо при трансформації існуючої системи; які переваги і недоліки/ризики можуть мати місце; які організаційні питання повинні бути вирішені і які складності можуть виникнути при реорганізації?
Тільки знаючи відповідь хоча б на ці запитання можна говорити про доцільність чи недоцільність реорганізації. І вже зовсім незрозуміло, як запропоновані зміни структури можуть допомогти вирішити завдання, «підняті» автором у статті?!
Зрозуміло, що в ядерній галузі є безліч напрямків для підвищення ефективності виробництва, зниження потенційного впливу на навколишнє середовище, покращення взаємозв'язку з населенням, вдосконалення системи контролю та аварійного реагування. Безумовно, потрібен діалог між різними сторонами, зацікавленими у розвитку атомної галузі України. Конструктивний діалог завжди корисний для вирішення нагальних і перспективних завдань. І саме тому при веденні подібних діалогів необхідно керуватися об'єктивними даними та оцінками, а не «нагнітати ситуацію» суб'єктними і необґрунтованими оцінками. Обговорення ж відверто волюнтаристських проектів і планів лише забирає час, який так потрібен для реалізації дійсно важливих для галузі проектів, а час, як справедливо зазначає Михайло Уманець: «не чекає».
*Конвенція ЕСПО – Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, міжнародна угода, ініційована Європейською економічною комісією ООН, була підписана у місті Еспоо (Фінляндія) в 1991 р. і набула чинності в 1997 р. Згідно з конвенцією, процедура оцінки впливу на навколишнє середовище (включає публічні обговорення) потенційно небезпечних проектів має проводитися не тільки всередині держави, але і в суміжних країнах, які може зачіпити вплив цих об'єктів, а процедура оцінки має проводитися на ранніх стадіях планування.
Віктор Шендерович, заслужений енергетик України, стаж роботи у галузі – більше 50-ти років
