Візит міністра енергетики США: де компроміс між американським і українським інтересом?

Останнім часом Україна отримала чимало «ударів» (прямих і опосередкованих) по своєму «его» як важливого гравця на енергетичному ринку східноєвропейського регіону. Найбільша серед прямих загроз - активізація будівництва газопроводу «Північний потік-2» і фактичне несприйняття ключовими європейськими гравцями наших аргументів щодо шкідливості цього дітища «Газпрому». Що й підтвердила під час візиту до Києва німецький канцлер Ангела Меркель, іще раз продемонструвавши: скільки б ми не «роздували щоки», заявляючи про власну важливість для енергобезпеки Європи, кожна країна переслідує, насамперед, свої інтереси. І вже потім – та й то, зазвичай, на словах, – виявляє бажання нас підтримати. Такий підхід, за підрахунками НАК «Нафтогаз». може вилитися Україні у щорічні втрати в $3 млрд., що нині дорівнює приблизно 3% ВВП. Не додають оптимізму і новини із будівництва «Турецького потоку» - проект готовий вже більш ніж на 80%.

З-поміж непрямих «ударів» по українських «енергоперспективах» – амбітні заяви Румунії про плани стати найбільшим у Європі видобувачем газу і створити висококонкурентний енергохаб. А Туреччина і Німеччина тим часом будують нові підземні газові сховища. У перспективі це може знівелювати значення головного «козиря» Києва на будь-яких переговорах із газової тематики – маємо на увазі найбільші підземні сховища у Європі, сумарна активна ємність яких складає 31 млрд. кубометрів. При цьому у планах Туреччини – побудувати резервуари такого обсягу, на тлі яких можливості українських ПСГ нагадуватимуть скромну «хрущовку» у порівнянні з дворівневими апартаментами. А ще ж рік тому ми писали про зацікавленість шести країн – Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Італії і тієї ж Туреччини - з її 45 мільярдними (в кубометрах) обсягами щорічного газоспоживання і ПСГ, які поки що розраховані лише на 3 млрд. кубів, - зберігати своє паливо в українських сховищах. Отже, прекрасно розуміємо, що після втілення цих планів Анкари така співпраця їй не знадобиться. Більше того, тоді сама Туреччина зможе запропонувати свої сховища для зберігання газу для потреб Італії і, можливо, Угорщини…

І ось, нарешті, - як такий собі «ковток свіжого повітря», - новина про запланований на наступний тиждень візит в Україну міністра енергетики США Ріка Перрі.

Але публічно проанонсовані теми візиту галузевого урядовця із Вашингтона одразу ж «підрізають крила» - адже нам, вочевидь, не запропонують розвивати власний видобуток енергоносіїв (приміром, повернути американський капітал у розробку сланцевого газу чи надати технології глибинного буріння для реанімації виснажених родовищ традиційного «блакитного палива»). Нам запропонують купувати американські газ і вугілля. З огляду на остаточне позбавлення залежності (зокрема, у вугільному імпорті) від держави-агресора, це начебто позитивно. Та як же із перспективою повної енергонезалежності України від всіх і вся?

«Рік Перрі планує обговорити з партнерами широке коло питань: від ядерної енергії та кібербезпеки до експорту вугілля і скрапленого природного газу», - йдеться у повідомленні міністерства енергетики США. Спробуємо розібратися, якими ж можуть бути наслідки цих розмов...

Про кібербезпеку…

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар вважає, що на нинішньому етапі найбільшу практичну допомогу Україні США можуть надати саме в питаннях протидії кіберзагрозам в енергетиці:

«Ще 2015 року Міністерство енергетики США звернуло увагу на проблематику кіберзахисту критичної енергетичної інфраструктури. Адже тоді у грудні сталася перша масована кібератака на Об’єднану енергосистему України. І саме фахівці Міненергетики США, проаналізувавши обставини надзвичайної події, з’ясували, що до атаки причетна Росія. Відтоді США надають українській стороні консультативну і технічну допомогу», - нагадав експерт. За прогнозами Михайла Гончара, така співпраця триватиме і надалі. Тепер – у формі конкретних проектів, зокрема, і на багатосторонній основі. Адже Російська Федерація не припиняє спроб кібернетичних атак не лише на українські енергооб’єкти, а і на європейські.

Нагадаю, міжнародні консультанти НЕК «Укренерго» визначили приблизно 20 загроз у сфері кібербезпеки. Для протидії їм планують встановити нову систему кіберзахисту на енергетичних об’єктах. Вартість проекту - $20 млн. Ймовірно, для цього знадобляться і донорські кошти. Тож візит міністра енергетики США буде хорошою нагодою для того, аби попросити найбагатшу країну світу про підтримку. В «Укренерго» розраховують, що повноцінно система запрацює у 2020 році.

Також, за прогнозами експертів, сторони можуть обговорити перспективи практичної імплементації у нашій країні положень розробленої у США стратегії кібербезпеки.

Про газ…

Сполучені Штати поставили перед собою амбітне завдання щодо збільшення постачань скрапленого сланцевого газу на європейський континент - із тим, аби вже за два-три роки «на рівних» боротися за тамтешнього споживача з російським «Газпромом». Важливим кроком у цьому напрямку стало погодження найбільшою у Польщі газовою компанією PGNiG умов угоди з купівлі скрапленого природного газу в американської компанії Venture Global LNG. Мета – як наголошують у Варшаві, - зменшення газової залежності від Росії.

Михайло Гончар прогнозує, що позиція США на переговорах із Польщею, Україною та іншими потенційними споживачами американського газу в Європі буде доволі м’якою: Вашингтон не намагатиметься тиснути на партнерів і щось їм нав’язувати, апелюючи, натомість, до економічних інтересів та головного завдання - забезпечення незалежності від газових постачань з Росії (зараз Європа залежить від газпромівських постачань на 34% - ред.)

Сполучені Штати позиціонують свій скраплений природний газ як більш надійний, аніж російський. Але американське паливо, зокрема, через витрати на транспортування і стиснення, дорожче. (Для порівняння – в українських умовах видобуток традиційного газу економічно вигідний вже за ціни у 150 доларів за тисячу кубометрів, шельфовий газ - 180-260 доларів, сланцевий - 265-365, метан із вугільних порід - вище 300 доларів – ред.)

«При цьому видобуток сланцевого газу у США – доволі рентабельний. Чого не скажеш про Європу – з її геологічними особливостями. Тож за нинішніх цін на вуглеводні розробка родовищ сланцевого газу на нашому континенті, і зокрема, в Україні, економічно невигідна», - відповідає Михайло Гончар на запитання Укрінформу щодо можливості повернення американської компанії «Шеврон» до проектів із видобутку сланцевого газу на Олеській та Юзівській площах. Натомість, на думку експерта, американські компанії можуть допомогти Україні із технологіями видобутку блакитного палива з великих глибин.

А ось американський скраплений газ нашій країні поки що «не світить». «Для цього потрібно побудувати газогін-інтерконектор між Україною та Польщею, оціночна вартість будівництва якого – 200 мільйонів євро, - пояснює співзасновник Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич, - Таких грошей немає ні у Києва, ні у Варшави. Причому, полякам ці гроші ще можуть надати європейці чи американці, нам же знайти таку суму нереально. Тим паче, що цей варіант більш вигідний полякам, які матимуть можливість ефективніше використовувати свій термінал і заробляти на транзиті», - вважає експерт.

Про вугілля…

«На жаль, минулорічні переможні реляції деяких наших чиновників щодо домовленостей про постачання вугілля із Сполучених Штатів не отримали практичного підтвердження. Обсяги палива, яке надійшло із часу підписання відповідного договору (із компанією Xcoal Energy & Resources – ред.), мізерні. Справа в тому, що у Сполучених Штатах фактично не видобувають антрацит, який потрібен Україні. Тому американська компанія іноді просто перекуповує таке паливо у інших постачальників, . зокрема, з Південно-Африканської республіки», - нагадав експерт із енергетичних питань Дмитро Марунич.

Тож навряд чи на ситуацію якось вплинуть переговори міністра енергетики США з керівництвом України. За прогнозами Михайла Гончара, «вугільні домовленості» зі Сполученими Штатами, швидше за все є своєрідним «страховим полісом» для України, аби у випадку критичної ситуації, коли Росія намагатиметься обмежити постачання вугілля для наших теплоелектростанцій.

«На жаль, українські приватні енергокомпанії, перш за все - ахметівський ДТЕК, - мало що зробили для того, щоб убезпечитись від залежності від постачань із Росії. США і Україна повинні напрацювати резервний варіант швидкого імпорту американського вугілля для покриття можливого дефіциту. Тема не нова, але актуальна», - додає Михайло Гончар.

Про ядерне паливо…

Приблизно 75% світового ринку ядерного палива, річний обсяґ якого перевищує $35 млрд., нині ділять три провідні компанії: американо-японська «Вестінгауз» (31%), французька Areva (27%) і російська ТК «ТВЕЛ» (17%). При цьому «Вестінгауз» - єдиний альтернативний Росії постачальник ядерного палива для українських атомних електростанцій. На шести (з 15-ти) активних енергоблоках наших атомних станцій встановлено вже понад 450 збірок, які виготовляють на потужностях «Вестінгауз» у Швеції. При цьому паливо, яке постачає американсько-японська компанія, на 59% дешевше, аніж російське. Приміром, цьогорічні ціни такі: ядерне паливо ТВЕЛ - $1,3 млн. за тонну, збірки Вестінгауз - $710 тис. за тонну.

Дмитро Марунич вважає, що співпраця з компанією «Вестінгауз» доволі плідна і не потребує додаткового «стимулювання» з боку американських високопосадовців. Україна й без того створила належні умови для поступового нарощування присутності цієї корпорації на нашому ринку.

«Єдине, про що можна говорити із Ріком Перрі, - додаткове фінансування будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, - каже Дмитро Марунич, - Цей проект уже фінансується за рахунок американських кредитних коштів: банки надали гроші під гарантії уряду США. Можливо, виникла потреба у додатковому фінансуванні робіт, про що і заявить українська сторона. Але, вважаю, що у будь-якому випадку кошти нададуть лише тоді, коли стане відоме ім’я майбутнього Президента України», - вважає співзасновник Фонду енергетичних стратегій.

Натомість не такі «райдужні» перспективи будівництва в Україні власного підприємства із виробництва ядерного палива, про що активно говорять упродовж останнього десятиліття. Михайло Гончар, приміром, взагалі не вірить, що це колись станеться:

«Київ, на жаль, утратив багато можливостей для цього, доки у втіленні проекту була зацікавлена американська сторона. Американці не раз «підштовхували» нас до ухвалення остаточного рішення. Але відповідної ухвали так і не дочекалися. Зрештою, компанія «Вестінгауз» розширила свої потужності у Швеції. І нині вона фактично задовольняє попит на такі збірки для АЕС Центральної Європи. За таких умов «український проект» стає доволі примарним із точки зору рентабельності… Вікно можливостей, як на мене, практично, закрилося», - підсумовує Михайло Гончар.

…І про «не дуже приємні речі»

Утім, поряд із «офіційними» (чи, точніше, тими, інформація про які потрапила у пресу), темами переговорів міністра енергетики США з українським керівництвом, може йтися і про менш приємну для Києва розмову, - вважає Дмитро Марунич. Він нагадує, що попередньо візит Ріка Перрі планувався на серпень минулого року. Утім, поїздку урядовця було скасовано. Формальна причина – подолання наслідків буревію «Гарві».

«Але цьому є і інше пояснення, - каже Дмитро Марунич, - за даними деяких джерел, скасування візиту американського високопосадовця було пов’язане із певними непорозуміннями з українською стороною. Можливо, зараз сторони зблизили позиції, і це знайде відображення у рамках так би мовити «неформальних» бесід Ріка Перрі у Києві. Насамперед, це пов’язано із бажанням деяких компаній зі США отримати доступ до участі у конкурсах на розробку українських родовищ нафти і газу. При цьому у представників американського бізнесу «виникали питання» до прозорості цих конкурсів. До того ж, ішлося і про певні сигнали щодо корупційних вимог», - розповідає експерт.

Також, на думку Дмитра Марунича, перебуваючи в Україні, Перрі не омине увагою питання доступу американського бізнесу до приватизації в Україні. Перелік об’єктів, які планується виставити на продаж, нібито цілком прозорий. Однак, за висновками експертів, існують окремі «нюанси», пов’язані із небажанням допустити до приватизаційних процесів іноземні компанії, які, зокрема, цікавилися деякими теплоцентралями та іншими активами у галузі енергетики. «Тож у зв’язку зі стартом «великої» приватизації в Україні, зокрема, з оголошенням конкурсу щодо роздержавлення компанії «Центренерго», це питання також може бути у центрі уваги майбутніх переговорів», - прогнозує Дмитро Марунич.

Владислав Обух, Київ