Українці платитимуть менше за газ. Україна стає його експортером?
Кабінет Міністрів знизив норми споживання газу на місяць для домогосподарств, не обладнаних газовим лічильником – до 3,29 кубометра газу на особу. Це, навіть менше, ніж передбачалося урядовою постановою №203 від 23 березня 2016 року "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", яку торік скасував Верховний Суд. Відповідна ухвала, нагадаю, призвела до неабиякого збурення у суспільстві. Адже нею поспішили скористатися підконтрольні здебільшого олігархам облгази, які, власне, й ініціювали позов (конкретно – Регіональна газова компанія ПАТ “Хмельницькгаз”, яка перебуває під впливом Дмитра Фірташа та росіянина Владіміра Луняка). І сотням тисяч українців надіслали “платіжки” із величезними сумами – нібито перерахованої заборгованості за період дії знижених тарифів. “Ціна питання” – від кількасот до кількох тисяч гривень. Адже скасування урядової постанови, а також (автоматично) змін, які внесли до неї у 2017-му, повернуло дію норм, затверджених ще 1996 року, коли газу фактично ніхто не рахував, а плата за нього була мізерною. Тож енергетики почали вважати, що у період між затвердженням постанови №203 і остаточною судовою ухвалою середньостатистичний українець щомісяця випалював не 3,3, а 9,8 “кубів”. Таким чином, родині із 4 людей, додатково “приписали” за кожен місяць майже по 25 нібито спожитих, але не оплачених кубометрів “блакитного палива”.
Новина №1: 3,29 м3 – замість 9,8: “апетити” облгазів обмежили
Уряд поспішив виправити ситуацію. І нова постанова, як стверджують чиновники, пройшла належну процедуру ухвалення. Що унеможливлює її скасування у разі ймовірного подання газівниками нових позовів. Адже головною причиною визнання березневої постанови 2016 року нечинною судді назвали саме порушення процедури її затвердження. Виявляється, проект постанови не був належним чином узгоджений з Державною регуляторною службою.
Щоправда, відповіді на запитання, як бути тим, хто, попри заклики міністра соціальної політики Андрія Реви не звертати уваги на “захмарні” “платіжки”, таки сплатив штучно сформований газівниками “борг”, нова урядова постанова не дає. Можливо, згодом ухвалять якесь конкретне рішення з цього приводу. Адже чинна процедура позасудового стягнення коштів, які були зайве сплачені постачальникам послуг, не передбачає сплати клієнтам “живих” грошей. Натомість відповідні суми мають акумулюватися на особовому рахунку споживача і потім використовуватись для оплати палива, спожитого у наступні періоди.
“Нові розрахункові норми запроваджуються “заднім числом”. Фактично це зобов’язує облгази зробити перерахунок і повернути людям переплачені гроші. Причому, це має відбуватися автоматично. Без жодних додаткових звернень від громадян”, – каже директор Інституту міста Олександр Сергієнко. При цьому експерт вважає, що було б доречним передбачити й механізм повернення (за бажанням споживача) переплачених коштів у безготівковій формі – на банківську картку.
“Це допоможе у ситуації, коли людина, приміром, переплативши не зі своєї вини за 20 кубометрів гарячої води, сподівається, що акумульованих на її особовому рахунку у постачальника коштів вистачить на такі ж обсяги і в майбутньому. Тим часом через зростання тарифів, яке відбулося у цей період, грошей насправді вистачає лише на 10 “кубів”. Це несправедливо”, – вважає Сергієнко. Тому уряд, на його думку, має врегулювати це питання. А поки що залишається сподіватися, що процедура використання переплачених грошей буде прозорою. Це важливо з огляду на те, що країна готується до реформування газового ринку, коли буде розподілено функції із продажу населенню газу і його транспортування до наших осель: у “газових” “платіжках” тоді з’являться дві графи і наші кошти, відповідно, отримуватимуть два підприємства. Головне, простежте, щоб інформація про передплачені вами суми була відображена у квитанціях, які надійдуть від газопостачальних підприємств у середині лютого.
Новина №2: Встановлення лічильників – нова функція “Нафтогазу”. Хто заплатить?
Також упродовж найближчого часу кожен українець має подбати (шляхом постійних нагадувань комунальникам) про встановлення індивідуального лічильника спожитого газу. Адже це – головний запобіжник від маніпуляцій газівників як із нормами споживання, так і з додатковими “надбавками” до показань будинкових лічильників, що встановлені на вулиці. Як наполягають газопостачальні організації, вони зазнають суттєвих збитків через те, що у період пікових температур показники таких лічильників не відповідають фактичним обсягам спожитого палива. І пояснюють, що “ідеальні” для обліку умови – постачання палива за температури повітря +20 і атмосферного тиску у 760 мм рт. ст. У зимовий період газ стискається, а в літній – розширюється. Тож, аби привести об’єм палива до стандартних умов, деякі облгази віднедавна вирішили застосовувати щомісячні коефіцієнти коригування показань побутових лічильників. Вони залежать від регіону, місяця постачання та місця розташування приладу обліку.
Обов’язки із встановлення індивідуальних лічильників споживачам уряд поклав на компанію “Нафтогаз України”. Витрати НАК будуть враховані в її фінансовому плані. Голова правління компанії Андрій Коболєв вимагає конкретизації: за рахунок яких статей це відбуватиметься. Один з варіантів – використання для відповідних потреб частини дивідендів, які “Нафтогаз” сплачує своїм акціонерам. Також на цю суму можуть зменшити розмір оподаткування підприємства.
За підрахунками міністра енергетики та вугільної промисловості Ігора Насалика, сумарна вартість встановлення лічильників газу українцям може сягнути 2,5 млрд. гривень. Експерти кажуть про щонайменше 3 мільярди. Йдеться про майже 3 мільйони приладів обліку. “Встановлюватимуть лічильники підприємства, які мають на це ліцензії, – газопостачальні організації. Але оплачувати лічильники буде НАК "Нафтогаз України", – уточнив урядовець. За його прогнозами, упродовж місяця можна встановлювати по 400-500 тисяч лічильників. Тобто, за наявності бажання та коштів із проблемою використання газу, що належним чином не обліковується, можна покінчити за 7-8 місяців.
Але виникає запитання – як бути з грошима, які українці сплатили за встановлення лічильників у складі газових тарифів? Адже варто нагадати, що, окрім скасування урядової постанови про зменшення норм споживання “блакитного палива”, якій так зраділи газівники, той же Верховний суд підтвердив, що встановлення лічильників газу для споживачів – це відповідальність облгазів. Які, власне, й отримували передбачені на це гроші. Тож недарма в Мінсоцполітики нещодавно ініціювали перевірки цільового використання коштів, закладених у тариф для встановлення індивідуальних газових лічильників. Як пояснив глава відомства Андрій Рева, кожна газозбутова організація зобов'язана була вже давно встановити прилади обліку усім споживачам. Утім, газівники роками використовували отримані кошти на інші цілі (вочевидь, для збагачення власників та менеджменту). Та ще й вирішили скористатися спровокованою власною безгосподарністю (чи й навмисними діями) ситуацією для того, щоб отримати надприбутки за рахунок людей, реальні обсяги спожитого якими палива не обліковуються.
Як нагадує Олександр Сергієнко, газовики так і не спромоглися виконати ухвалений у 2011 році Закон “Про комерційний облік природного газу”, яким передбачалося встановлення до 1 січня 2018 року індивідуальних лічильників в усіх помешканнях українців. Натомість власники облгазів пішли на хитрість: через НКРЕКП затвердили “Кодекс газорозподільних систем”, який згодом отримав статус Закону. Цим документом передбачили встановлення загальнобудинкових лічильників замість поквартирних.
“Але це рішення не враховує інтересів громадян, котрі через тариф фактично оплатили встановлення індивідуальних приладів обліку. А Верховна Рада замість того, щоб примусити облгази виконати відповідні зобов’язання, перенесла граничний термін встановлення поквартирних лічильників на три роки – до 1 січня 2021-го, – нагадує Олександр Сергієнко, – Причому, ніхто не дасть гарантії, що тоді знову не буде ухвалено рішення про відтермінування. Тому вважаю крок уряду щодо пришвидшення цього процесу правильним”.
Водночас фінансова складова встановлення приладів обліку потребує врегулювання. Аби уникнути подвійної оплати за них громадянами. Адже повторна сплата через “Нафтогаз” означає, що українці втратять двічі – регулярно сплачуючи частину суми у складі тарифу і втративши частину ресурсу через бюджетні видатки (або недонадходження до державної казни).
“Водночас ніхто не може конкретно відповісти, де ділися сплачені через тарифи кошти. Це питання треба ставити перед НАБУ, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, Державним бюро розслідувань. Залишати ситуацію напризволяще не можна. Як не “заяложено” це звучить: винні мають бути покарані”, – наголошує Олександр Сергієнко.
Новина №3: Експорт українського газу до ЄС – вихід на перспективний ринок чи “разовий” ґешефт?
30 січня компанія "ТАС Енергія Країни" (група компаній TAS Group Сергія Тігіпка) вперше за 15 років здійснила експорт природного газу до Європи – у напрямку Словаччини. Покупець – британська компанія UK METALEX LIMITED. Про постійні поставки наразі не йдеться. Перша операція була тестовою.
Як пояснюють експерти, подібні угоди стали можливими у зв’язку зі зниженням із початку року тарифів на вхід та вихід в ГТС України. Зокрема, з 1 січня тариф на вхід в ГТС знижено з 12,47 долара за тисячу кубометрів на добу до 6,28 долара (з ПДВ). Відтак одразу кілька компаній зацікавилися перспективами експорту “блакитного палива” і заявили про наміри попередньо протестувати готовність оператора вітчизняної ГТС – компанії "Укртрансгаз" – та митних режимів до нових видів операцій.
Коментуючи подію, голова Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко нагадав, що у 1990-ті роки Україна активно експортувала “блакитне паливо”. Оскільки ми мали змогу імпортувати дешевий газ для внутрішніх потреб, частину палива власного видобутку могли вигідно постачати на експорт (2-3 мільярди кубометрів на рік).
“Але це призвело до звинувачень з боку РФ у неузгодженому реекспорті. Тож при підписанні наступних контрактів такі операції були заборонені, – розповідає Дяченко. – А починаючи із 2004 року, коли вартість російського палива зросла, і особливо – після 2009 року, коли ціна газу для України сягнула європейського рівня, будь-який експорт став невигідним”.
Експерт вважає, що й за нинішніх умов економічно вигідніше продавати паливо на внутрішньому ринку. Хоча у згаданому випадку достеменно судити про це можна лише після оприлюднення конкретних параметрів угоди (чого поки що не зроблено). Відомо тільки, що ідеться, вочевидь, про продаж порівняно невеликої партії газу, закупленого у однієї з приватних видобувних компаній. Оскільки ТАС «Енергія країни» – лише постачальник природного газу та електроенергії, а не їх виробник.
Але в будь-якому випадку подія, на думку експертів, може бути важливою з огляду на перспективу. А також на певні іміджеві дивіденди – оскільки Україна таким чином робить важливий (хоча поки що один із перших) крок до інтеграції в європейське енергетичне співтовариство. Окрім того, перші експортні поставки в європейському напрямку підтвердили багатофункціональність вітчизняної ГТС, як здатна одночасно працювати за кількома напрямками.
“Але повноцінним гравцем та експортером на європейському газовому ринку Україна стане лише після того, як зможе повністю забезпечувати власні потреби у “блакитному паливі”, – вважає Сергій Дяченко. На жаль, говорити, що це станеться у найближчі 2-3 роки наразі не доводиться.
Владислав Обух, Київ
