Нарахування за приведення газу до “еталону”: платити чи не платити

Незважаючи на заборону з боку регулятора – Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) – і штрафи, які накладає Антимонопольний комітет, більшість вітчизняних газозбутових і газопостачальних організацій (передусім, ті, що входять до Регіональної газової компанії Дмитра Фірташа) продовжують нараховувати людям плату за нібито понаднормово спожите паливо у рамках "приведення об’ємів газу до еталонних умов вимірювання". Такі спроби, нагадаємо, почалися наприкінці 2018 року, разом із намаганням газовиків “заднім числом” стягнути гроші з людей, у чиїх помешканнях не встановлені лічильники – через судове оскарження урядової постанови про зменшення норм споживання палива. Тоді уряд і НКРЕКП оперативно унормували обидва питання. Кабмін ухвалив нову постанову про норми споживання газу без індивідуальних і колективних приладів обліку. А Нацкомісія заборонила “еталонні” донарахування. Зокрема, в НКРЕКП і НАК “Нафтогаз” наполягають: “відповідні витрати вже компенсуються постачальникам через механізм виробничо-технологічних втрат". Тому згадані донарахування призводять до подвійної оплати за одні й ті ж обсяги палива.

Чому ж “газовий віз” і нині там

Утім, структури Фірташа і Ко знову скористалися можливостями, які надає наша “справедлива” і неповоротка (без жодних лапок та умовностей) судова система. Облгази по черзі почали оскаржувати рішення регулятора. А тим часом продовжували проводити донарахування. Не допомогли ні штрафи, які наклала на деяких газопостачальників НКРЕКП (максимальна сума – 850 тисяч гривень – маленька “дробинка” для наших газових “слонів”), ні більш суттєві штрафні санкції (загалом на 278 мільйонів гривень), якими 16 облгазів Фіршата покарав Атимонопольний комітет України. Більше того, регіональні газові монополісти кинулися оскаржувати у судах ще й законність штрафних санкцій. І, на думку багатьох експертів, шансів на те, що наші “найгуманніші у світі” (щодо олігархів) суди стануть на бік звичайних українців, не дуже високі. Й не лише через можливу заангажованість і матеріальну “зацікавленість”. Одна з визначальних причин – одвічна проблема українського законодавства, пов’язана із невизначеністю й суперечливістю окремих його положень, що й надає можливості для різночитань і маніпуляцій. Газова сфера – не виняток. Процедура приведення обсягів газу до стандартних умов і справді передбачена Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних мереж і Типовим договором на розподіл газу. Утім, прямих вказівок на те, що ці норми поширюються не лише на комерційних, а й на побутових споживачів, у законодавстві немає. Це питання регулюється лише відомчими актами. І, відповідно, по-своєму може трактуватися судовими органами. Власне, як немає й цілком логічної – здавалося б – законодавчої норми, яка б зобов’язувала газозбутові і газопостачальні організації встановлювати споживачам лічильники із функцією “автоматичного” приведення обсягів спожитого палива до стандартних умов. Як наслідок – кілька облгазів (приміром, Рівнегаз, Дніпропетровськгаз, Вінницягаз) домоглися судових рішень щодо скасування припису НКРЕКП про заборону “еталонних донарахувань”. Держава й НАК “Нафтогаз” оскаржують ці ухвали у судових інстанціях вищого рівня. Та доки судова тяганина триває, численні “васьки” із облгазів і газозбутів жодним чином не реагують ні на народне обурення, ні на усілякі там “а-тя-тяй” із вуст можновладців і активізують так звані “еталонні” нарахування.

Причому, застосування коригувальних коефіцієнтів часто-густо нічим не обґрунтовують. І якщо у випадку із комерційними споживачами палива це ще якось можна проконтролювати, то населення, як свідчить практика, газівники продовжують “чесати одним гребінцем”. Приміром, як розповідає колега, що мешкає у Києво-Святошинському районі, усім жителям її вулиці при перерахунку “автоматично” встановили коефіцієнт 1,07 (один із найвищих для столичної області), незалежно від того, де на їхніх обійстях встановлені лічильники – на вулиці, у неопалюваних чи в “теплих” приміщеннях. Хоча, за правилами, на дотриманні яких так наполягають постачальник палива, ці особливості обов’язково мають враховувати.

Згідно з “Методикою приведення об'єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання”, стандартними умовами для забезпечення споживачів природним газом вважають температуру повітря 20 градусів за Цельсієм при абсолютному тиску 760 міліметрів ртутного стовпчика. Більшість же лічильників, які встановлено у споживачів, фіксують обсяги газу в робочих умовах – без коригування температури і тиску. Тож документом визначено шість груп коефіцієнтів для приведення показань лічильника до стандартних умов:

1. лічильник встановлено надворі чи в неопалюваному приміщенні на відстані не більше метра від виходу газопроводу;
2. лічильник розташований зовні приміщень на відстані більше метра від виходу газопроводу;
3. лічильник – в опалюваному приміщенні на відстані не більш ніж півметра від місця входу газопроводу в будівлю;
4. лічильник встановлено в опалюваному приміщенні на відстані 0,5 – 1,5 метра від входу газопроводу в приміщення;
5. лічильник – в опалюваному приміщенні на відстані більше 1,5 метра від місця входу газопроводу;
6. при встановленні лічильників з елементами температурної компенсації.

При цьому для кожної області діє власна шкала помісячних коефіцієнтів. Ознайомитися із ними можна за посиланням.

Що ж до випадку із колегою, то на Київщині максимальний показник – для зимових місяців – коливається від 1,02 до 1,04, залежно від місця розміщення лічильника у теплому приміщенні, і аж ніяк не 1,07 чи й 1,1 (максимальний коефіцієнт для столичної області), який за збереження “статус-кво” “світить” колезі у січні-лютому. При цьому представниця газопостачальника визнала, що коефіцієнт приведення обсягів газу до стандартних умов жителям згаданої вулиці, як, вочевидь, і всього селища, встановлювали “від ліхтаря”.

Змінити ситуацію? Можна. Якщо написати відповідну заяву, викликати комісію і пройти усіма колами “бюроктратичного пекла”. Тобто, людина має витратити купу часу і нервів, аби довести, що не “верблюд” і не “елітний собака” (модне віднедавна для нашої комунальної сфери “мірило”). Водночас в умовах “цивілізованого ринку”, переходом до якого нам і пояснюють останні нововведення, інформація про місце встановлення лічильника, особливості надання послуг та “нюанси” сплати за них має міститися в договорі. І коректне відображення цих відомостей – одне з перших завдань постачальника послуг, а не споживача...

Хоч би як там було, а частина споживачів, вочевидь, вирішила не чекати остаточного врегулювання питання додаткових “еталонних” нарахувань у судах, а платити – принаймні, домігшись від газівників справедливого перерахунку (приміром, колезі пообіцяли, що після звернення до “газового царя”, “додаткову” суму для неї можуть зменшити ледь не вдвічі). А як бути решті споживачів? Експерти радять: якщо вони вважають донарахування незаконними, мусять зробити для цього певні так би мовити “публічні” кроки:

1. Надіслати претензію до облгазу, облгаззбуту з вимогою усунути допущені порушення та здійснити перерахунок.

2. Звернутися зі скаргою до НКРЕКП щодо недотримання суб’єктами господарювання ліцензійних умов і незадовільної якості послуг, що надаються споживачам природного газу.

3. Подати позов до суду про захист прав через незаконні дії облгазу і (чи) облгаззбуту.

Подальші кроки для унормування ситуації і запобігання іншим “махінаціям” газовиків

Чимало претензій і до самої методики “еталонних нарахувань”. Одразу ж впадає в око, що написана вона явно в інтересах продавців і постачальників газу (яких віднедавна розділили), а не споживачів. Адже навіть у літні місяці, коли температура перевищує 20 градусів, понижувальний коефіцієнт можна застосовувати дуже рідко. Для деяких областей його взагалі не передбачили. Як не передбачено й можливості коригування коефіцієнтів у випадку теплої – як от зараз – зими, коли температура у січні мало чим відрізняється від “розрахункових параметрів” листопада або й жовтня. До того ж, мінімальний коефіцієнт (на користь споживача), який знаходимо у методиці, – 0,97, тоді як максимальний (“в інтересах” продавця і постачальника) – 1,11! Та і показники тиску, які у преамбулі до Методики також визначені як одна з головних “стандартних” умов, при розрахунках, схоже, жодним чином не враховуються – більшість облгазів і облгаззбутів не переймаються цим, проводячи нарахування (поки що, до остаточних судових рішень, нагадаємо, – неправомірні) не поденно, а помісячно, або й “посезонно”, апріорі трактуючи цей показник на свою користь. Словом, методика, затверджена ще у 2004 році, в період “дешевого” газу, коли “кілька сотих туди, кілька – сюди” на “платіжках” споживачів фактично не позначалися, потребує перегляду чи, користуючись формулюваннями її ж авторів – “приведення до еталонних умов 2020-их”. Тим паче, що не лише економічно й законодавчо, а і технологічно за ці півтора десятиліття ми теж суттєво просунулися. Тож встановлення “розумних” приладів обліку, які самі “стандартизуватимуть” спожите паливо, нині коштує не набагато більше, ніж монтаж і використання “звичайних” лічильників газу. Інша справа, що у роботі таких приладів можуть бути не зацікавлені самі газівники – бо тоді ж у них не буде “можливостей для маневру”, усіляких додаткових приписок і нарахувань, розібратися в яких не те що звичайному споживачеві, а й фахівцеві буває складно.

І це – одна з головних причин того, що газівники, які так ревно стежать за виконанням одних законодавчих положень, роками не виконують іншої основоположної норми Закону України “Про забезпечення комерційного обліку природного газу”, згідно з якою вже давно усім українцям мали встановити індивідуальні прилади обліку “блакитного” палива. Коштом тих, хто надає послуги. Але, послідовно оскаржуючи у судах рішення уряду, регулятора, контролюючих органів, функціонери з облгазів навіть не згадують, що гроші за встановлення й обслуговування поквартирних газових лічильників ми роками справно (чи хто там уже як) сплачували у складі тарифів. Сприяли такому стану справ і наші законодавці. Адже час “Ч” – термін, до якого прилади обліку мали встановити по всіх будинках і квартирах, де користуються “блакитним” паливом, кілька разів переносили. Востаннє – із 1 січня 2018 на 1 січня 2021 року. Таким чином, облгази отримали додаткову можливість “прокручувати” заздалегідь сплачені нами сотні мільйонів – якщо не мільярди – гривень. І складається враження, що виправляти ситуацію постачальники не поспішають. Інакше як пояснити, що із трьох років відтермінування два вже минули, а кампанію із масового встановлення лічильників у квартирах українців ніхто ще й не оголошував. Невже хтось вірить, що понад 3 мільйони приладів обліку по країні вдасться встановити за кілька літніх місяців 2020-го? Газівники, певно, цього й не планують: сподіваються, що знову завдяки впливу лобістів у владі чи популістським гаслам “щодо турботи про споживачів” терміни знову вдасться перенести. Бодай на ті ж 3 роки. Та і якщо не вдасться – не біда: максимальний штраф за порушення – 425 тисяч гривень. Не за обман одного споживача, а усіх десятків чи й сотень тисяч, яким “пощастило” мати такого постачальника. А це – ціна “приведення до еталонних умов вимірювання” домогосподарств із приблизно двох сільських вулиць.

Ще один визначений законом обов’язок надавачів послуг – компенсувати (за рахунок зменшення плати за спожитий газ) витрати за встановлення індивідуальних приладів вимірювання тим, хто зробив це самостійно (не чекаючи добрих “дядь” із облгазів і газозбутів). Але і про це нині фактично ніхто не згадує. Як ніхто й не натякає на можливі компенсації людям, які самостійно прокладали газогони своїми вулицями (особливо – у середині 1990-их – 2000-их роках), а тепер платять за їх використання тим, кому ці мережі дісталися за “красиві очі” чи “огидні хабарі”. Адже завдяки таким громадським толокам газівники отримали можливість додатково розпоряджатися тисячами кілометрів розподільчих мереж... Так що, попри численні заяви можновладців стосовно турботи про людей, “газова вулиця” в Україні продовжує бути вулицею з одностороннім рухом. Рухом грошей з кишень наших співвітчизників до калиток тих, від кого залежать постачання і транспортування “блакитного” палива. Звісно ж, ніхто не каже, що за ресурс і його постачання не треба платити. Треба. Але ж “правила руху”, погодьтеся, мають бути справедливими і однаковими для всіх...

Владислав Обух, Київ

P.S: Укрінформ готує матеріал про інші “газові” новини. Зокрема, “розподілені” платіжки і можливості зниження вартості палива за підсумками січня та в лютому