"Дешевий" Коболєв переміг "дорогого" Міллера. То не треба віддячити?

4 лютого стало відомо, що Кабінет міністрів попросив Наглядову раду "Нафтогазу" призупинити виплату премій топ-менеджменту компанії за перемогу в Стокгольмському суді над "Газпромом" (від якої в Україну надійшли майже $3 млрд). Через що із різкою заявою про невиконання державною компанією трудових контрактів та порушення трудового законодавства виступив виконавчий директор Нафтогазу Юрій Вітренко. Його безпосередній шеф Андрій Коболєв, певно, теж не у захваті від затримки виплат, але зберігає спокій - йому не звикати до роздмухування "політичного" ажіотажу навколо власних високих премій та зарплат. У березні добігає кінця його черговий термін річного контракту і хоча раніше прем’єр-міністр Олексій Гончарук визнав, що за п'ять останніх років НАК "Нафтогаз України" сильно змінився, однак питання щодо продовження контракту з Андрієм Коболєвим на сьогодні залишається відкритим. Як і питання справедливої оцінки роботи його команди по розбудові незалежного енергетичного сектора країни та ліквідації в ньому "чорної нафтогазівської діри", через яку витікали мільярди. "Преміальний" скандал знову збуджує українське суспільство, яке не хоче визнавати ані очевидних заслуг нинішнього керівництва Нафтогазу, ані основоположних принципів ефективного управління. Значній частині пересічних громадян важко усвідомити, що здоровий глузд та результат важливіші за гроші, а відтак важко приборкати в собі відому земноводну істоту, що квакає та символізує тотальну заздрість.

Преміальні мільйони Коболєва і Вітренка: є варіант роздати людям, від гріха подалі

Виконавчий директор Нафтогазу Юрій Вітренко звернувся до голови правління компанії Андрія Коболева через невиплату другої частини премії за перемогу над Газпромом в Стокгольмському арбітражі. І виступив із різкою заявою про невиконання державною компанією трудових контрактів та порушення трудового законодавства. Вітренко вважає, що він зробив найбільший внесок у те, що Нафтогаз отримав від Газпрому $2,9 млрд за рішенням Стокгольмського арбітражу в кінці 2019 року і підписав новий контракт на транзит з гарантованими доходами у розмірі $7,2 млрд. За словами пана Вітренка, це був надзвичайно складний процес, він тривав понад п’ять років, і було надзвичайно потужне протистояння з відповідними персональними ризиками.

І те, що відбувається зараз - зупинка преміальних виплат - не що інше, як зневаження державницькими принципами. Мовляв, хто ж потім наважиться мати справу з державою, яка спочатку обіцяє, а потім бере свої слова назад. "Поясню, чому це питання не грошей, а принципів. Якщо українці проти нерівності у доходах, а держава фактично відмовляється забезпечувати справедливий розподіл матеріальних благ, то я пропонував політичному керівництву країни поділити всі зароблені моєю командою гроші порівну між всіма громадянами України. Ця пропозиція залишається без відповіді", - зазначив у своїй заяві Юрій Вітренко.

На його переконання, якщо компанія уклала трудовий договір з працівником, то будь-що вона має його виконувати. Якщо ж уряд має сумніви щодо справедливості заробітної плати в державних компаніях, то він має це питання з’ясовувати з тими, хто ці зарплати встановлював, а не з тими, хто їх має отримати.

Нагадаємо, у 2018 році наглядова рада "Нафтогазу" вирішила передати на премії 1% від суми виграшу у Стокгольмському арбітражі. За першу виграну справу, що стосувалася контракту на постачання газу за принципом «бери або плати» виплатили премій на суму $20,7 млн (541 млн грн). Гроші отримав 41 співробітник компанії з числа тих, хто прямо або опосередковано був долучений до процесу. Зокрема, голова правління НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв отримав $7,9 млн, а комерційний директор компанії Юрій Вітренко – $6 млн. За іншою виграною справою (стосувалася транзитного договору) стягнення з "Газпрому" становили $2,9 млрд. Гроші вдалося отримати тільки наприкінці 2019 року. Тож співробітники Нафтогазу мають отримати сукупно $29 млн (близько 700 млн гривень).

Якщо ж врахувати, що супротивником в процесі був такий високооплачуваний менеджер як глава Газпрому Олексій Міллер - який, за даними російських інтернет-ресурсів, щомісячно отримує 58 млн рублів (близько $840 тис.), то зарплата його українського "колеги" Коболєва геть не здається захмарною.

Як відомо, рік тому Наглядова рада Нафтогазу встановила Андрію Коболєву щомісячну зарплатню в 1 млн грн ($40 тис.), зменшивши її з 2 млн грн, призначених раніше урядом Володимира Гройсмана. Такий крок пояснили "політичною доцільністю". Наразі ж уряд Олексія Гончарука призупинив виплати "стокгольмських" премій керівництву Нафтогазу, теж аргументуючи пошуком соціального компромісу.

Нафтогаз: шлях від української "чорної діри" до європейського "лебедя"

Насправді, нічого поганого ні у великих нафтогазівських зарплатах та преміях, ні у дискусіях навколо них, немає. "Як на мене, це добре, якщо суспільство відрефлексує тему здобутків, і зрозуміє, хто який результат приніс. Наразі далеко не всі усвідомлюють масштаби загрози, яка стояла перед Україною в контексті газових контрактів, і яку шкоду нам вдалося відвернути", - каже Юрій Вітренко, коментуючи суцільний зарплатний "хайп".

І це справедливе зауваження. Та економічна та політична прірви, від яких нинішній команді Нафтогазу вдалося відвернути компанію і країну, рано чи пізно загрожували катастрофою.

Андрій Коболєв став головою правління - з 25 березня 2014 року, очоливши Нафтогаз у найскладніший для держави період. Одразу після Революції Гідності та усунення попереднього менеджменту, компанії довелося шукати гроші для виплат євробондів, Газпром вимагав розрахунків, спираючись на кабальний для України контракт 2009 року, вимагаючи загалом близько 70 млрд грн. Росія традиційно використовувала газ як інструмент політичного тиску.

Постреволюційна команда Нафтогазу, починаючи з 2014 рок, провела низку реформ, які дозволили позбутись залежності від російського газу та пов'язаної з цим багатомільярдної газової корупції. Сьогодні Нафтогаз закуповує газ у 18 європейських постачальників на прозорих, ринкових, позбавлених політики умовах. При цьому жодна з компаній не постачає більше ніж 30% обсягу імпортованого Нафтогазом газу.

За кілька років Нафтогаз із "чорної діри" державного бюджету перетворився на найбільше джерело надходжень держави. Ще у 2014 році з державного бюджету на виплати боргів Нафтогазу було витрачено 91 млрд грн, а у 2018 році, за даними департаменту комунікацій НАК "Нафтогаз", сукупний розмір податкових та дивідендних платежів групи до державного бюджету склав 137,8 млрд грн., а це 15% загальних доходів державного бюджету.

У 2016 році компанії вдалося вперше за багато років зупинити падіння обсягів видобутку газу в Укргазвидобуванні, а у 2017 році видобуток газу збільшився на 4% до 24-річного максимуму - 15,3 млрд куб. м. Щоправда завдання попереднього уряду про нарощування власного видобутку до 18 млрд кубометрів видобутку не було виконано, за що зараз дорікають керівництву Нафтогазу.

Цікаво, якими би були фінансові результати Нафтогазу та економічна ситуація в Україні якби команда Коболєва не відбилася від Росії, не обгрунтувала позовні вимоги у Стокгольмському арбітражі і потім не обміняла їх на новий транзитний контракт у 2020-му? Згадайте лише, чим прославилися попередники Коболєва.

А попередній глава Нафтогазу Євген Бакулін (представник Партії регіонів), за версією слідчих НАБУ, настільки успішно "рулив" компанією, що завдав їй збитків більші за ті ж суми, що команда Коболєва виграла у Газпрома в Стокгольмі - близько $4 млрд. Бакуліну інкримінують заволодіння коштами «Нафтогазу Україна» у сумі 449 млн 963 тисячі гривень, замах на заволодіння коштами цього ПАТ у сумі 5 млрд 100 млн 36 тисяч гривень, а також у заволодінні майном і коштами «Чорноморнафтогазу» у сумі 404 млн 374 тисячі доларів при закупівлі нафтовидобувних вишок.

Верховна Рада 15 березня 2018 року на прохання Генпрокуратури дала згоду на притягнення колишнього нардепа ВР 8-го скликання до кримінальної відповідальності. У квітні 2018 року Бакуліна, через неявку на допит у Генпрокуратуру, оголосили у всеукраїнський розшук. З того часу в Україну він не повертався.

Соціально справедливі зарплати - таке буває?

І при цьому багато українців люто ненавидять Коболєва. Мотивація приблизно така: "за що йому такі гроші, коли газ скільки коштує! То він на нас жирує!" (Під цю мотивацію потрапляють й усі інші високі посади - депутати, чиновники, міністри, судді). За словами, Юрія Вітренка вся проблема в тому, що сутність роботи, а відповідно і оцінка ефективності та принципи винагороди політиків, держслужбовців (професійних чиновників), політичних призначенців у державних компаніях та професійних бізнесменів кардинально відрізняється. І в Україні все ще не можуть цього зрозуміти.

"Зарплату політиків дійсно логічно порівнювати з середньою зарплатою їхніх виборців, з коригуванням на різницю у вартості життя у різних містах та необхідністю виконувати представницьку функцію. І премія для політиків — це підтримка виборцями їхніх поглядів та владних амбіцій, а не гроші. У нас же навіть до уряду ставлення не як до політиків, а як до менеджерів середнього рівня", - коментує стан справ Юрій Вітренко.

За його словами, зарплати чиновників мають передусім відповідати їхньому рівню кваліфікації та умовам праці, і мати значну фіксовану частину. А от за видатні досягнення вони мають отримувати підвищення по службі і державні нагороди, включно з матеріальною винагородою. Теж саме стосується військових та інших "бюджетників".

Зарплати ж для директорів держкомпаній та бізнесменів, роботою яких є максимізація прибутків для компаній (особливо, не монополістів) мають передусім залежати від фінансового результату, який такі керівники забезпечують. І ці зарплати не повинні обмежуватися — чим більше менеджери заробляють для держкомпаній, тим більші вони мають отримувати.

"Це просто наша велика біда, що у нас все це змішано докупи", - резюмує Юрій Вітренко.

Від себе додамо: біда ще й в тому, що в країні, де мінімальна зарплата складає усього 170 EUR, управлінці лише зараз почали усвідомлювати, що будь-який "відрив" у топ-зарплатах має пояснюватися не якимось міфічним запобіжником від корупції, а реальними показниками ефективності державних менеджерів. Адже державні компанії є, по суті, комерційними організаціями, які працюють у ринковому середовищі. Тому і зарплати мають бути ринкові. А що стосується чиновників, то останні урядові рішення дають надію, що з часом претензій до конкретних високопосадовці стане менше, бо тепер вони отримуватимуть свою платню у строгій прив'язці до середньої зарплати по країні. І у них з'являється мотивація працювати на благо всієї країни, від чого залежатиме і наповнюваність власної кишені. Звісно, соціальної справедливості важко досягнути, та це не привід від неї взагалі відмовлятися...

Марина Нечипоренко, Київ