Урожай-2020: Як навчити українців вирощувати зернові у “єгипетських” умовах
Вітчизняні та міжнародні експертні організації й аналітичні центри “дружно” погіршують прогнози цьогорічного врожаю зернових в Україні. Передовсім, через зменшення валового збору кукурудзи. Головна причина – спека й посуха, що панували майже по всій країні наприкінці літа – на початку осені. Ця ж біда змушує говорити і про потенційні проблеми із ранніми зерновими вже у 2021 році. Адже озимі будемо змушені сіяти у сухий ґрунт.
На жаль, ситуація, коли традиційні для наших широт культури й сорти почуваються на полях “некомфортно”, останніми роками стає вже “правилом”. Як цьому зарадити? Адже йдеться не лише про продовольчу безпеку України, доходи вітчизняних аграріїв, а й про одну із найважливіших статей нашого поки що майже повністю сировинного експорту. Глибинна переробка агросировини – то окрема тема, яку Укрінформ вже не раз порушував і про яку ще не раз писатиме. Цього ж разу – про можливості стабілізації (а бажано – й підвищення) рівня врожаю та мінімізації впливу на показники сільгоспвиробництва нових кліматичних умов.
Реалії-2020: врожайність кукурудзи – на рівні пшениці, а пшеницю подекуди й не збирали
Міністерство сільського господарства США знизило прогноз виробництва кукурудзи в Україні. Що, звісно ж, позначиться і на обсягах продажу цієї культури. Очікується, що експорт української кукурудзи в 2020/21 маркетинговому році (з 1 липня 2020-го по 30 червня 2021-го) складе 32,5 мільйони тонн, що на 1 мільйон менше, ніж прогнозували в середині серпня. Настільки ж знизили і прогноз загального виробництва – до 38,5 мільйонів тонн...
І то ще – занадто оптимістичні оцінки, – стверджують в Українській зерновій асоціації. За прогнозами її аналітиків, валовий збір кукурудзи цьогоріч складе лише 35,3 мільйона тонн. Найбільше зберуть на Чернігівщині (5,1 млн т.), у Полтавській області (4,46 млн) і на Сумщині (3,8 млн т.). При цьому, як підрахували в УЗА, експортувати в новому маркетинговому році вдасться хіба що 27-28 мільйонів тонн кукурудзи, а не 30-31 мільйон, як вітчизняні експерти прогнозували ще донедавна, і аж ніяк не 32,5 мільйона тонн, як “вангують” в американському Мінсільгосппроді.
Не радує й інформація, оприлюднена цими днями Державною службою статистики. Там повідомили, що в січні-серпні виробництво сільськогосподарської продукції в Україні зменшилося майже на 10% порівняно із минулорічними показниками. Причому, агропідприємства скоротили виробництво аж на 14,3%, господарства населення – на 3,7%. І таку глибину падіння маємо, в основному, через втрати в рослинництві: загалом різних сільгоспкультур виростили майже на 13% менше, ніж у січні-серпні 2019-го. Виробництво тваринницької продукції також скоротилося, але не так суттєво – на 2,2%.
Коронавірус тут майже ні до чого. Останніми роками й без цієї напасті ми змушені все частіше говорити про подібні проблеми. Вітчизняне агровиробництво стало, як ніколи, “метеочутливим” і дуже залежить від викликаних кліматичними змінами погодних примх. З одного боку – спека й дедалі триваліші посушливі періоди. З іншого ж – на відміну від “традиційно” теплих країн, в Україні навесні та восени зберігається доволі суттєва різниця між денними та нічними температурами, що згубно впливає на вегетацію більш теплолюбних культур. Приміром, ледь не щовесни через заморозки ми не добираємо сотні тисяч тонн ягід, фруктів та овочів з відкритого ґрунту. А нічні приморозки ранньої осені – як-от, цими днями у деяких областях, – на тлі доволі високих денних температур шкодять майбутньому урожаю озимих...
"За прогнозами кліматологів, природні зони в Україні змістяться із півдня на північ уже в найближчі 10 років. На 150-200 кілометрів. Відчуємо зовсім інші природні умови та інший клімат. З'явиться велика кількість природних явищ, до яких ми фактично не готові. Зміни клімату не пожаліють нікого", – наголосила на пресконференції в Укрінформі президент Професійної асоціації екологів України Людмила Циганок. І, за її словами, паралельно з дискусіями, чи можливо зупинити зміни клімату, українці мають учитися, як адаптуватися до цих змін.
“Поки що більшості вітчизняних агровиробників – передовсім, дрібних і середніх, – підлаштуватися під нові умови, вчасно зрозуміти, яку технологію вирощування сільгоспкультур у конкретний період треба застосовувати, доволі складно, – констатує у коментарі Укрінформу генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Роман Сластьон. – Відповідно, їхні витрати часто більші, ніж виручка від збуту продукції. Скажімо, цього року критична ситуація із вологою спричинила серйозне падіння врожаїв. Зокрема, в південних регіонах: у Бессарабії врожайність озимих в середньому становила 15 центнерів з гектара... Що означає дуже серйозні збитки для аграріїв. У багатьох господарствах до збирання навіть не бралися, щоб не витрачатися додатково. Адже без вологи, під пекучим промінням сонця, майже усе вирощене згоріло". Подібна ситуація, за словами експерта, повторилася з пізніми культурами. Тільки вже в центральних регіонах країни – на Черкащині, Полтавщині і на півдні Вінницької області. Де замість очікуваних 80-100 центнерів кукурудзи з гектара аграрії збирають по 40-50 центнерів. Що також означає: ці ділянки стануть для виробників збитковими.
За словами заступниці генерального директора інформаційної компанії “ПроАгро Груп” Марії Колесник, підвищення вартості зернових і олійних культур на світових ринках може бути для наших аграріїв лише слабкою втіхою. Повністю подолати проблему збитковості цьогорічного господарювання багатьом, вочевидь, не вдасться. “І пов'язані із глобальними змінами клімату проблеми, звісно ж, стосуються не лише України. Цього року посуха завдала клопоту майже по всій Європі. Зараз триває затяжний посушливий період у Бразилії й Аргентині. Тож виникає питання, що буде із врожаєм сої й бобових наступного сезону. Бо там якраз триває посівна кампанія. Також посуха панує у США", – нагадує пані Колесник у коментарі Укрінформу.
Тож експерти роблять висновок: суттєво мінімізувати вплив кліматичних змін на світове сільське господарство можна лише, діючи усім разом. І для цього знадобиться не один рік. На короткому ж кроці у конкретно взятій країні бодай трохи зарадити ситуації доможуть нові підходи до господарювання.
Прописна істина: порятунок врожаїв – справа рук держави й аграріїв
За словами Романа Сластьона, багатьом господарникам, вочевидь, доведеться переглянути політику щодо витрат на обробіток ріллі й технологій, які при цьому використовуються. Можливо, у деяких регіонах доведеться зменшувати інтенсивність виробництва. Тож у наступні роки на Україну чекатиме не бажане підвищення врожайності, а її збереження на тому ж рівні, або й зниження.
"Наші аграрії повинні відходити від технологій, до яких звикли. Вони мають розуміти, що фактично уся територія країни тепер у зоні ризикованого землеробства. Тоді як раніше це стосувалося лише півдня й частково – сходу", – погоджується Марія Колесник. І як про перший важливий крок до порятунку майбутніх врожаїв фахівці в один голос говорять про розвиток системи зрошування...
1. Якщо земля не полита, будеш і без пшениці, й без жита
Зазвичай, у південних регіонах України врожайність на ділянках зі штучним зрошуванням удвічі-втричі вища, ніж на богарі (неполивних землях), – констатують експерти. Отже, боротися, як-то кажуть, є за що...
"Зараз на зрошенні в нас приблизно 400 тисяч гектарів ріллі, тоді як у перші роки української незалежності було понад 2 мільйони гектарів. Тобто, потенціал для відновлення колись побудованих мереж величезний, – переконаний пан Сластьон, – Хоча для цього потрібно врегулювати низку нюансів. Зокрема, питання передачі майна (тих же трубопроводів, які фактично перетворилися на металобрухт) конкретним аграріям або організаціям водокористувачів – щось на кшталт ОСББ в житловому господарстві. Коли ті, хто господарює на землі, об'єднуватимуться для відбудови й використання мереж".
При цьому, за словами Марії Колесник, має йтися про поєднання фінансових і технічних можливостей держави й аграріїв у рамках загальнодержавної програми відновлення зрошування. А також про комплексний до неї підхід, з урахуванням технологічних і природних можливостей: "Не може хтось на власний розсуд рити канал для відведення води, через що почнуть всихати поля деінде". Завдання держави – координувати процес і допомагати з фінансуванням. У цьому зв'язку Роман Сластьон нагадує про анонсований президентом розвиток мереж зрошення як складову програми "Велике будівництво"...
Що ж до співучасті у фінансуванні програми представників аграрного бізнесу, то Марія Колесник переконана: на реальні капіталовкладення і на перспективу можна розраховувати лише тоді, коли виробники матимуть землю у власності.
Такої ж думки і президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов. За його словами, ухвалення закону про ринок землі, попри його неоднозначне сприйняття суспільством, дозволить збільшити обсяги агровиробництва й поліпшити ефективність використання наших земельних ресурсів. "Адже для сільгоспвиробника капіталізувати землю, витрачати гроші на підвищення її ефективності є сенс лише, якщо вона належатиме йому і в майбутньому. Вкладання ж коштів в орендовані землі – на кшталт тюнингу орендованого автомобіля – мало кого цікавить", – вважає керівник УЗА.
2. Технології – не догма: міняти можна і треба
За словами Марії Колесник, аграрії повинні більш уважно та обережно ставитися до технологій, що застосовуються у тих чи інших кліматичних зонах. "Скажімо, напряму вносячи у ґрунт азотні добрива, треба враховувати, що вони активно висмоктують вологу. Отже, коли під час посухи ви начебто намагаєтеся підживити рослини, насправді можете отримати зворотний ефект: внесення добрив у звичайному вигляді, а не в розчинах, лише погіршить ситуацію. І це – тільки один із прикладів. Тому хороші агрономи, які не діють за загальними кліше, а вміють оперативно реагувати на мінімальні зміни, вважаю, найближчим часом будуть в Україні "на вагу золота", – прогнозує заступниця гендиректора компанії "ПроАгро".
Що ж до більш "глобальних" кроків та дій, то Роман Сластьон як про найперспективніший напрямок говорить про ощадливий підхід до обробітку ґрунту – так звану "нульову технологію". "Це коли по-суті не ведуться ні оранка, ні дискування, ні інші операції з обробітку землі. Мета – сформувати зверху шар поживних решток, який утримуватиме накопичену за зиму вологу, не даючи їй випаровуватися протягом літа, коли пануватиме спека. Але така технологія досить складна й має низку недоліків, поміж яких, зокрема, необхідність більш інтенсивного захисту рослин від бур'янів, хвороб та шкідників", – пояснює гендиректор УКАБ. І в той же час заспокоює: ніщо не заважає нашим аграріям скористатися успішним досвідом країн, де навчились вирощувати непогані врожаї у доволі посушливих умовах, – приміром, Австралії і Канади. За такою технологією там засівають величезні площі пшениці й олійних культур. При цьому, може, й не йдеться про рекордну, як на зрошуванні, врожайність. Але завдяки заощадженим на обробітку коштам вирощена у такий спосіб продукція доволі конкурентоспроможна.
"Проте, треба враховувати, що задля поліпшення захисту рослин цю технологію там використовують разом із вирощуванням генетичномодифікованих культур. Йдеться про адаптацію рослин для використання більш прогресивних засобів захисту. І якщо ми справді хочемо допомогти сільськогосподарським виробникам, треба врегулювати питання обігу ГМО в Україні. Нині такий обіг начебто заборонений, але по факту він є. Як і в інших країнах, що успішно торгують вирощеним по всьому світу. І по всьому світу, попри різні "жахалки", на таку продукцію є попит. У тім числі, і у Європейскому Союзі, де, як відомо, діють доволі жорсткі норми регулювання якості продовольства. В ЄС питання обігу генномодифікованої сільгоспродукції законодавчо врегульоване. Хоча й використовують її, здебільшого, для відгодівлі тварин", – розповідає Роман Сластьон. При цьому не йдеться про фантастичні спроби схрестити свиню з гарбузом, а про зміни, які робитимуть рослини більш витривалими й менш залежними від примх погоди.
Натомість про масовий перехід українських аграріїв до вирощування більш "південних" сільгоспкультур наразі не йдеться. У цьому зв'язку гендиректор УКАБ нагадує про спроби замінити в південних регіонах країни вирощування кукурудзи на сорго. Частково програма була успішною, на окремих площах ця культура продовжує радувати господарників. Але масового її поширення по країні немає. "Пояснюється це тим, що можливості збуту сорго обмежені. Тому критичних змін у структурі сівозміни найближчим часом не буде", – каже пан Сластьон.
3. Якість насіння: 100 центнерів пшениці з гектара – не межа
Майбутній врожай, звісно ж, залежить і від якості посівного матеріалу. Добре почуваються на українських полях й нові сорти, виведені вітчизняними селекціонерами, й розробки провідних міжнародних компаній. Приміром, пшениця вітчизняного сорту "Фаворитка" у господарстві "Ладіс" Черкаської області дає по 13 тонн на круг! А при конкурсних випробуваннях Інституту фізіології рослин і генетики НАН України новий сорт “Астарта” сформував урожай в усі 14 тонн! Проблема лише в тому, що такі врожаї наразі вирощують лише на експериментальних площах. Хоча вже є й приклади отримання непоганих навіть за європейськими мірками врожаїв (середньоєвропейський показник урожайності 60 центнерів) і на промислових ділянках. Приміром, цього року у СТОВ "Батьківщина" в Срібнянському районі Чернігівської області зафіксували новий всеукраїнський рекорд – 101 центнер на круг (сорт озимої пшениці “Берегиня Миронівська”).
"Утім, загалом наші аграрії не завжди довіряють сортам вітчизняної селекції. І частково їх можна зрозуміти, – каже Марія Колесник. – Через те, що кліматичні пертурбації доволі стрімкі, зміна температурних режимів і зон землеробства відбувається швидше, ніж очікували ще 5-10 років тому. А будь-які методи традиційної селекції, зазвичай, ефективні, коли в науковців є кілька років для випробування насіння. Коли ж умови, в яких ведеться селекція, трансформуються ледь не щороку, отримати хороший результат дуже складно. Наші селекціонери це мають враховувати. Зокрема, зосередившись на випробуванні нових сортів для південних регіонів, які по завершенні випробувань можуть знадобитися вже для центральних та північних областей", – радить пані Колесник.
Аграрії ж тим часом можуть скористатися напрацюваннями зарубіжних селекціонерів, отримавши відносно недорого (оскільки йдеться не про нові для світу сорти) від провідних міжнародних компаній насіння, яке колись пропонувалося, приміром, для Єгипту чи країн південної Європи. Тобто, для кліматичних умов, які поступово формуються в Україні.
Ще одне питання, яке варто негайно вирішити, – скасування обмежень у доступі вітчизняних аграріїв до нових засобів захисту рослин. Як нагадує Роман Сластьон, у нашому законодавстві є норма, згідно з якою тестувати в Україні нові препарати можна лише після їх офіційної реєстрації у країні виробництва. "Відповідно, ми втрачаємо у середньому 4-5 років порівняно з іншими країнами, які використовують ефективний препарат. Отже, програємо в конкуренції. І таких "нюансів", на жаль, багато. Відсутність гнучкості й на рівні держави, і агровиробників лише посилює негативні впливи природних чинників", – підсумовує гендиректор УКАБ Роман Сластьон.
Владислав Обух, Київ
