«Націоналізація» стратегічних підприємств: як прислужаться країні активи олігархів
Передання в управління Міністерства оборони активів компаній "Укрнафта", ПАТ "Укртатнафта", АТ "Мотор Січ", ПрАТ "АвтоКрАЗ" та ПрАТ "Запоріжтрансформатор", про яке оголосили напередодні, викликало неоднозначну реакцію в експертних колах і соцмережех. Ні, сам факт тимчасового відчуження для військових потреб частини майна олігархів люди переважно вітають. А ось мотиви ухвалених рішень і можливі їх наслідки оцінюють по-різному. Від стовідсоткової упевненості, що “так давно уже треба було зробити” й у такий спосіб варто діяти і з деякими іншими активами — зокрема, в енергетиці, - до вангувань про затяжні судові розгляди за позовами “ображених”, витіснення не лише великих (мажоритарних), а й дрібних (міноритарних) власників акцій цих підприємств і, відповідно, тисяч судових позовів від них. Та навіть конспірологічних теорій про те, що ці об’єкти, поміж яких - і частково зруйновані ворогом, — відновлять за державний кошт, а потім віддадуть назад у ті ж руки чи передадуть іншим, “своїм”, товстосумам...
Укрінформ збирав думки про те, що ж це рішення означає насправді, та що виграє, а що, можливо, і програє держава від управління цими великими підприємствами.
Мета і наслідки вилучення активів: пояснення влади
Головне, що маємо зрозуміти, говорячи про повний контроль держави над згаданими стратегічними підприємствами: наразі йдеться не про “націоналізацію”, про що після відповідного рішення Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) поспішили написати деякі коментатори, а про тимчасове відчуження для потреб оборони - за ухваленим наприкінці вересня Законом України “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану”.
Звісно ж, існує ймовірність, що деякі із цих активів у майбутньому і справді націоналізують, якщо, приміром, у судах буде доведено факти вчинення їхніми власниками злочинів проти Української держави. Але в будь-якому разі власники міноритарних пакетів акцій, безпосередньо не причетні до управління активами і до можливих злочинів та махінацій, мають або одержати компенсації або й надалі залишатися співвласниками, продовжуючи отримувати належні їм дивіденди від діяльності підприємств у мирний час.
Відчуження підприємств відбулося на виконання рішення Ставки Верховного головнокомандувача та у зв'язку з військовою необхідністю. "Вилучені активи набули статусу військового майна, управління ними передано Міністерству оборони України", – поінформував секретар РНБО Олексій Данілов. Він підтвердив, що, за законом, після завершення дії воєнного стану активи можуть повернути власникам або ж відшкодують їм вартість втраченого. Передбачено, що компенсації з бюджету мають виплатити упродовж 5 років дії надзвичайного стану або протягом одного року після скасування надзвичайного або воєнного стану. Тобто, є різні варіанти.
Вочевидь, говорити про те, яким конкретно буде алгоритм дій у випадку зі згаданими підприємствами після війни, ще зарано: занадто багато у цьому питанні невизначеностей та невідомих. До того ж, рішення щодо кожного із активів, певно, доведеться ухвалювати окремо. Адже у кожного кейса — свої нюанси та особливості.
Вилучені активи пов'язані з відомими товстосумами Ігорем Коломойським, Костянтином Жеваго, В’ячеславом Богуслаєвим та Костянтином Григоришиним. За оцінками Forbes, нинішня загальна вартість цих активів — $956,5. До війни ж вони коштували у 2,5 раза більше.
Зокрема, структурам Коломойського належали приблизно 42% акцій найбільшої нафтовидобувної компанії країни — “Укрнафта”. І, незважаючи на те, що контрольним пакетом товариства (50% плюс 1 акція) розпоряджався Нафтогаз України — від імені держави, тривалий час визначальний вплив на менеджмент зберігав дніпровський олігарх. Що ж до Укртатнафти, то Коломойський разом із давнім бізнес-партнером Геннадієм Боголюбовим взагалі має контрольний пакет — майже 60% її акцій. Відповідно, також дотепер впливав на управління ПАТ, яке володіє найбільшим в Україні нафтопереробним підприємством — Кременчуцьким НПЗ.
Інший олігарх — Костянтин Жеваго - через групу “Фінанси та кредит” контролював компанію "АвтоКрАЗ".
Доволі потужне і перспективне, але тим не менше, майже доведене до банкрутства підприємство "Запоріжтрансформатор" - власність російсько-українського олігарха Костянтина Григоришина.
Ще одне запорізьке АТ - “Мотор Січ” - останнім часом не сходить із телеекранів та сторінок Інтернет-ЗМІ у зв’язку зі звинуваченнями у держзраді на адресу власника і почесного президента В’ячеслава Богуслаєва.
До речі, не у нього одного, як мовиться, “рильце в пушку”. Майже всі згадані підприємства або ж їхні власники чи менеджери фігурують у кримінальних провадженнях та судових розглядах. ДБР і Генпрокуратура, приміром, підозрюють Жеваго у розкраданні коштів банку "Фінанси та кредит" на 2,5 млрд грн, олігарх у міжнародному розшуку. В НАБУ і САП вважають, що колишній менеджмент Укрнафти причетний до виведення з компанії 13,3 млрд грн на користь групи “Приват”. АвтоКРАЗ і Запоріжтрансформатор, маючи ледь не монопольне становище на ринку, через неефективне управління або й через злий умисел фактично доведені до банкрутства, не виконали низку контрактів (у тому числі, й для потреб Міноборони).
Це, за деякими оцінками, і стало ще одним (поряд зі стратегічним значенням для оборони та економічної безпеки країни) аргументом на користь відчуження активів. Що дехто з експертів називає лише “пробним каменем”. Та власне, і Президент України не відкидає ймовірності того, що подібні рішення можуть ухвалити й стосовно інших стратегічних підприємств.
“П’ять стратегічних підприємств примусово відчужуються для потреб воєнного часу. Деякі з них майже не працювали – тепер працюватимуть всі на оборону. Це ремонт і виробництво техніки, забезпечення сил оборони, роботи з відновлення нашої інфраструктури — комплексне завдання, яке можна виконати лише через систему військово-державного управління. Я не виключаю інших подібних рішень", - наголосив Володимир Зеленський.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль також підтвердив, що Укрнафта, Укртатнафта, АвтоКрАЗ, Мотор Січ та Запоріжтрансформатор працюватимуть для задоволення оборонних потреб держави у режимі 24/7. Колективи цих підприємств продовжать працювати, отримуючи більше замовлень і гарантій від держави.
“Роботу тих, що не працювали, буде відновлено, трудові колективи повертатимуться до роботи. Потенціал їхній використовуватиметься повністю", – запевнив глава Уряду.
Експертні оцінки: переважно — схвалення. З окремими “але”
На думку керівника аналітичного напряму мережі захисту національних інтересів “АНТС” Іллі Несходовського, нинішнє рішення про відчуження активів треба розглядати не з позиції “звичайних” часів, коли економіка країни була більш-менш стабільною, не було обстрілів, не потрібно було терміново виготовляти продукцію військового призначення або відновлювати зруйновану ворогом критичну інфраструктуру, а з урахуванням умов воєнного стану.
“Зараз іде війна. Маємо враховувати, що ці підприємства повинні забезпечувати країну продукцією, яка вкрай необхідна для руху до перемоги на фронті і для нормальної роботи усіх систем у тилу. При тому що власники цих активів або співпрацювали з ворогом, або саботували державні замовлення, або ж причетні до фінансових зловживань та ухвалення невигідних країні рішень. З одного боку, я — послідовний противник будь-яких кроків, спрямованих на порушення права приватної власності. Але в цьому випадку вважаю таке рішення обґрунтованим. Навіть, якщо залишити за дужками постаті власників, всі розуміють: ці підприємства необхідні для нагального забезпечення української економіки стратегічною продукцією”, - наголосив експерт у коментарі Укрінформу.
А колишній директор з інтегрованих комунікацій НАК “Нафтогаз України”, експерт Центру Разумкова Максим Білявський вважає, що таке рішення варто було ухвалити навіть набагато раніше. Але головне, що це сталося. Отже, такий крок посилить обороноздатність держави.
“Приміром, Запорізький трансформаторний завод, який випускає усю лінійку відповідної продукції — трансформаторного та реакторного обладнання, - яка користується попитом у 80 країнах світу. Під час війни підприємство працювало на виконання укладених раніше контрактів, відвантаження продукції тією чи іншою мірою здійснювалося (наскільки це дозволяла ситуація - передовсім, з точки зору логістики). Водночас, так розумію, більшість вироблених трансформаторів йшла на експорт. Враховуючи ж попереднє громадянство головного акціонера підприємства (до 2016 року Костянтин Григоришин був громадянином рф та Кіпру, - ред.) існували неабиякі ризики, що українські трансформатори через треті країни постачатимуться до росії. Так само, як було зафіксовано встановлення на російських гелікоптерах двигунів, виготовлених на українському підприємстві “Мотор Січ”. Тепер Рада національної безпеки та оборони ліквідувала ці ризики”, - пояснює у коментарі Укрінформу експерт.
За словами Білявського, тепер на всіх підприємствах, що перейшли у повне управління держави, працюватимуть тимчасові адміністрації, які виконуватимуть, передовсім, мобілізаційні завдання.
“І дуже добре, що ці підприємства передали в управління Міністерства оборони. Тому що саме Міноборони нині формує кінцевий перелік необхідних матеріалів, ресурсів, обладнання для фронту, у тому числі - для критичної інфраструктури. Скажімо, встановлення контролю Міноборони над АТ “Мотор Січ”, переконаний, докорінно змінить рівень постачання продукції цього підприємства для потреб Збройних сил України”, - каже економіст.
У випадку ж із Запоріжтрансформатором він вважає цілком виправданим кроком можливе оголошення новим менеджментом підприємства про форсмажорні обставини і навіть тимчасове припинення виконання контрактів на відвантаження трансформаторів закордонним замовникам, аби повною мірою переналаштувати виробничі технологічні лінійки для забезпечення української енергосистеми.
Водночас швидко налагодити безперебійну роботу усіх п’яти підприємств, на жаль, не вийде. Але треба намагатися це зробити. “Приміром, АвтоКРАЗ за нинішніх умов може орієнтуватися не стільки на виробництво нових автомобілів, як на виготовлення комплектуючих та ремонт військової техніки цього виробника, випущеної у різні роки, якої багато у користуванні ЗСУ. При цьому державне замовлення через Міністерство оборони буде непоганою фінансовою підтримкою для цих підприємств та для їхніх колективів”, - вважає Несходовський.
Важливо також, що в умовах війни та збереження загрози нових руйнувань оприлюднювати плани відновлення пошкоджених активів, на думку експертів, не варто.
“Вони розташовані в зоні високого ризику. Тому відновлення зараз можливе лише в обмежених обсягах. Для того, щоб виробляти продукцію без значних капіталовкладень. Але відновлювати можна. Зокрема, це стосується Кременчуцького НПЗ, альтернативи якому фактично немає. Переробляти нафту, яка видобувається в Україні, у промислових обсягах, а не в кустарний спосіб, може лише це підприємство”, - нагадує економіст.
Аргументи ж деяких колег стосовно шкоди, нібито заподіяної інвестиційному клімату в Україні, Несходовський не сприймає. Адже і до війни Україна, за незначними винятками, не могла похвалитися суттєвими інвестиціями.
“Коли у нас взагалі були великі іноземні інвестиції? За всю історію незалежності фактично йшлося про реінвестування коштів, зароблених всередині країни. Коли олігархи виводили свої статки за кордон, а потім повертали в Україну, купуючи нові підприємства. І взагалі про який “сприятливий інвестиційний клімат” можна говорити під час війни?”, - цікавиться економіст. Тим паче, що влада уже чітко запевнила: у майбутньому ці підприємства повернуть власникам або ж виплатять їм справедливі компенсації.
Хоча у питанні відшкодування вартості активів Несходовський і має деякі застереження. Бо, на його думку, навіть з урахуванням того, що повернення активів їхнім довоєнним власникам чи виплати їм компенсацій передбачено законом, ми не застраховані від зловживань.
“Їх унеможливлення багато в чому залежатиме від методики оцінювання активів і нарахування компенсацій та від того, у який спосіб відбуватиметься можлива (лише при ухваленні додаткових рішень і винятково у правовому полі!) націоналізація цих чи інших активів. Нинішній де крок, пов’язаний лише із тимчасовим відчуженням та переданням підприємств в управління держави, зроблено відповідно до норм “законодавства воєнного часу”, - нагадує експерт. Тому він не поділяє песимізму деяких коментаторів стосовно того, що Україна начебто може загрузнути у величезному масиві судових позовів — зокрема, від міноритарних власників пакетів акцій згаданих підприємств. Суди цілком справедливо не братимуть відповідні заяви до розгляду.
Також Ілля Несходовський вважає малоймовірним, що після перемоги підприємства можуть або віддати “більш вигідним” новим власникам, або і старим - але відремонтувавши й модернізувавши їх, витративши на це бюджетні кошти.
“Є затверджена Кабміном методика, яка передбачає, що в разі повернення цих активів власникам, їм виставлять і рахунки за вкладені інвестиції. Певні ризики зловживань та прорахунків, звісно, є. Але якщо зробити все у відповідності до міжнародних правил бухгалтерського обліку та загальновизнаних методів оцінки, вкладені протягом війни у відновлення та модернізацію підприємств кошти мають бути компенсовані власниками або ж враховані при їхніх подальших розрахунках з державою”, - каже економіст.
А Максим Білявський нагадує, що необхідний для підтримки діяльності підприємств фінансовий ресурс варто розрізняти не лише за обсягами, а й за призначенням. Йдеться про поточні ремонти й поточні витрати, а також — про капітальні інвестиції, які передбачають зміну технологій або вдосконалення тієї чи іншої операції.
“Мені здається, зараз не зовсім коректно обговорювати, на якому підприємстві що потрібно зробити. Водночас, вважаю: якщо і йтиметься про якісь капіталовкладення, то вони фінансуватимуться винятково за рахунок грантів та іншої міжнародної фінансової допомоги під конкретні проєкти і під конкретний результат. Якщо ж ми говоримо про поточні витрати й ремонти, то кожне підприємство має відкриті кредитні лінії в банках. Вони й можуть використовуватися для фінансування робіт, без залучення державних коштів. Бо залучати їх можна тільки тоді, коли це передбачено у державному бюджеті”, - пояснює Білявський.
До того ж, за його словами, ніхто не скасовував дію Кримінально-процесуального кодексу, яким передбачено кримінальну відповідальність за нецільове використання фінансового ресурсу або використання коштів, що заподіяло збитки державі.
“Не думаю, що тимчасові адміністрації, які працюватимуть в цей період на підприємствах, або інші посадові особи підуть на порушення законодавства і реалізують сценарії “підготовки для старих чи нових власників модернізованого активу”. Хоча у соцмережах такі сценарії й обговорюються. Бо, на жаль, країна має певний негативний попередній досвід. Але за нинішніх обставин і за нинішнього рівня суспільної уваги до відповідних кроків та рішень такого, переконаний, не буде”, - підсумовує Максим Білявський.
Владислав Обух, Київ
