Енергетичні доходи РФ: чи може Україна перестати качати нафту та газ агресора?
Після повномасштабного нападу Росії на Україну європейські країни активізували спроби повністю відмовитися від російських енергоресурсів – а їхня частка в загальному імпорті ЄС могла досягати 42%. Зокрема, Євросоюз запустив REPowerEU – амбітний план диверсифікації постачання енергії. Як наслідок, залежність від російського викопного палива минулого року вдалося зменшити на 71%, а імпорт нафти з Росії до Євросоюзу впав на 90%. У першому кварталі 2024 року Євростат звітував, що ключовими постачальниками енергії для ЄС стали США та Норвегія.
Попри скорочення імпорту палива з РФ, Європейський Союз залишається в п’ятірці найбільших споживачів російських енергоресурсів, поступаючись Китаю, Індії й Туреччині. За підрахунками дослідницької організації CREA, в серпні 2024 року найбільшу частку європейського імпорту становили трубопровідний газ (54%) і скраплений природний газ (25%).
Прикметно, що частина російських ресурсів досі потрапляє в Європу транзитом через Україну, тобто фактично ми сприяємо наповненню бюджету агресора. Перекривши транзит по нашій території, ми могли б зменшити нафтогазові прибутки Росії приблизно на 10%.
Чому так сталось?
Частина російського газу потрапляє в Європу через газовимірювальну станцію “Суджа” на Курщині, яка нині перебуває під контролем України. Далі нафта експортується в ЄС через нафтопровід “Дружба”, що проходить по нашій території. Його обслуговує акціонерне товариство “Укртранснафта”.
Також частина газу транспортується в країни Європи через “Турецький потік”, помпезно відкритий у 2020 році. Його запуск мав більше політичні, ніж економічні передумови – тоді Путін прагнув повністю позбутися послуг України в транспортуванні російського газу. Втім, повністю це зробити не вдалося, і в 2019 році Україна уклала з російською стороною угоди про надання послуг із транспортування нафти на 10 років та газу на 5 років.
Водночас Україна не може достроково припинити російський транзит по своїй території через зобов’язання перед ЄС, викладені, зокрема, в Угоді про асоціацію з ЄС. Попри руйнівні наслідки повномасштабного вторгнення, Україна дотримувалася взятих на себе зобов’язань, хоча через тимчасову втрату контролю над деякими територіями нашій державі довелося скоротити газові транзитні потоки.
Разом з цим, проблема полягає не стільки в збереженні міжнародного іміджу України як надійного транзитера, скільки в неможливості ЄС повністю виключити Росію з власного енергетичного балансу. Країни ЄС по-різному залежать від російських енергоресурсів, тому в єдиній політиці блоку щодо відмови від енергії з РФ іноді роблять винятки.
Найбільшими споживачами трубопровідної нафти з РФ є Угорщина і Словаччина. Через їхнє географічне розташування – вони не мають виходу до моря – саме для цих країн роблять винятки із загальноєвропейської заборони на імпорт із Росії . Ще одним великим споживачем російської нафти була Чехія, але Прага знайшла спосіб позбутися залежності шляхом розширення трубопроводу TAL, який проходить з італійського Трієста до півдня Німеччини й далі веде в Чехію.
Словаччина й Угорщина теж мали б розвивати нові шляхи постачань, але угорський прем’єр Віктор Орбан вирішив діяти навпаки. З 2021 року Угорщина на 50% збільшила імпорт трубопровідної нафти з РФ, а прибуток угорської енергетичної компанії MOL сягнув рекордного рівня.
Всього по трубі “Дружби” за перше півріччя 2024 року в Європу було імпортовано нафти на суму 2,8 млрд доларів США. Тобто транзит нафти через Україну дозволяє РФ заробляти близько 6 млрд доларів США на рік, натомість наша країна в середньому має отримувати 150 млн доларів на рік.
У липні цього року Словаччина й Угорщина заявили, що припинили отримувати нафту від російського “Лукойлу”. Так, у червні Україна припинила транзит нафтопродуктів компанії “Лукойл” через нафтопровід “Дружба”, але паралельно транзитом ідуть продукти комапаній “Роснєфть” і “Татнєфть”. В Угорщині та Словаччині б’ють на сполох, звинувачуючи Україну мало не в енергетичній катастрофі.
Утім, загальні обсяги транзитної нафти не змінилися – продукти “Лукойлу” були замінені на продукти інших російських постачальників. Навіть ЄС не побачив безпосереднього впливу цих подій на безпеку постачання нафти.
Мотиви України не до кінця зрозумілі – прем’єр-міністр Денис Шмигаль загально аргументував такий крок потребою “максимально відмовитися від російської нафти”. Також це рішення може бути важелем впливу на країни, які не підтримують проукраїнські ініціативи в ЄС. Зокрема, йдеться про Угорщину, яка вже встигла пригрозити блокуванням коштів на військову допомогу Україні, хоча і до цієї ситуації Будапешт постійно гальмував забезпечення нашої країни зброєю. Ба більше, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто припустив, що саме Єврокомісія могла ініціювати блокування “Лукойлу”, щоб шантажувати країни, які виступають проти постачання зброї в Україну.
Позиція Угорщини і Словаччини викликала роздратування в ЄС: дипломати розчаровані тим, що ця проблема взагалі стоїть на порядку денному Брюсселя. Справді, країни продовжують зловживати санкційними винятками, споживаючи дешеву російську сировину й де-факто фінансуючи воєнну машину РФ. Водночас керівництво цих держав критикує альтернативні шляхи постачання, такі як хорватський трубопровід JANAF Adriatic, що теж дратує країни ЄС.
Згодом прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо запропонував українській стороні “технічне рішення” для відновлення транзиту російського “Лукойлу”, хоч і не повідомив деталей. Пізніше з’явилася інформація, що угорська енергетична компанія MOL хоче скуповувати нафту російського “Лукойлу” перед тим, як вона надійде в Україну, що дозволить формально обійти обмеження. Чи піде на це Україна, поки не відомо, але, як пише Politico, нова угода передбачатиме додаткові 1,5 долари за барель для забезпечення транзиту поза попередніми договорами.
Зрештою, угода про транзит нафти через територію України може діяти ще до 2029 року, і наша держава не буде розривати домовленостей, якщо того потребуватимуть компанії Європи.
А ось із російським газом ситуація інакша, оскільки контракт про його транзит через територію України закінчується наприкінці 2024 року – і Київ його не продовжуватиме.
У серпні президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що Україна, Росія та ЄС нібито звернулися до Азербайджану із запитом на посередництво в перемовинах про те, щоб зберегти транзит російського газу по території України. Втім, офіційний Київ це заперечує. Алієв додав, що якщо транзит зупиниться, то кілька країн Європейського Союзу стикнуться з серйозними труднощами взимку.
Найбільшими споживачами російського газу залишаються Угорщина, Словаччина й Австрія, а загалом Європа імпортує до 30 млрд кубометрів цієї сировини. Приблизно половина цього обсягу йде транзитом через Україну, інша – через “Турецький потік”. Якщо Росія втратить потужності транзиту через нашу країну, то країна-агресор недоотримуватиме близько 6,5 млрд доларів США щороку за поточними цінами.
Водночас українська сторона розуміє, що угода про асоціацію з ЄС зобов'язує забезпечувати надійне постачання нафти і газу до європейських країн, тож наша країна готова транзитувати газ від інших постачальників. Та й Єврокомісія заявляє, що блок готовий повністю відмовитися від російського газу.
Зараз тривають жваві дискусії про те, що в українські трубопроводи саме можуть закачувати саме азербайджанський газ. Але виникає питання: чи не відбуватиметься це за аналогією до ситуації з російською нафтою?
Нині Азербайджан вже постачає газ до 8 країн Європи і планує розширювати експорт. Однак, як зазначає “Економічна правда”, в Азербайджані немає вільного газу. Це підтверджують аналітики Energy Aspects, які вказують, що в країні є лише близько 1,7 млрд кубометрів для додаткового експорту.
Європу вже попередили про ймовірність таємного підмішування російського газу до постачань. Виникає обгрунтований ризик, що в ЄС під виглядом азербайджанського гаху можуть постачати російський. Країна-агресор потребує ринків збуту, адже швидко досягнути минулих обсягів продажу не вдається.
Кремль у властивій для себе манері погрожує Європі високими цінами, якщо Україна не погодиться продовжити транзит. Однак путінська влада не може зробити нічого, крім як констатувати факт зниження прибутків “Газпрому” й оголосити про переорієнтацію на соціальну газифікацію всередині країни.
Врешті, зважаючи на всі можливі механізми обходу нафтогазових обмежень, Україні варто продовжувати курс на придушення ключового джерела прибутків для військового бюджету РФ. Хоча наша держава є певною мірою заручником енергетичної ситуації Європи і не може одноосібно перекрити труби, самі європейські держави в змозі остаточно вийти з цією брудної історії та не бути об’єктом шантажу Кремля.
Для Цензор.НЕТ
реклама