Зброя для захисників: як війна змінила наш ОПК
Природно, що в умовах великої війни оборонно-промисловий комплекс України став галуззю, яка чи не найбільше трансформується, потребуючи максимум уваги, матеріальних і трудових ресурсів. Російська агресія каталізувала як інституційні (мова, передовсім, про корпоратизацію Укроборонпрому та реформу системи державного оборонного замовлення), так і ментальні зміни й підходи. Ми нарешті зрозуміли: аби не залежати повністю від партнерів, країна має сама виробляти якнайширшу номенклатуру якнайсучаснішої військової техніки та озброєнь. Причому тут і зараз.
А це можливо тільки за умов поєднання фінансового та інтелектуального ресурсу держави й приватного сектору, кооперації з провідними зброярами світу та залучення інвестицій. Зараз це, по суті, питання нашого виживання.
ТЕХНІКА ТА ОЗБРОЄННЯ НА ФРОНТІ: ВСЕ БІЛЬШЕ СУЧАСНИХ ЗРАЗКІВ, ВИРОБЛЕНИХ В УКРАЇНІ
Звісно, до ідеалу далеко: занадто складно під час війни надолужувати втрачене упродовж десятиліть – через відсутність (відсталість) технологій, інженерних шкіл за окремими напрямами, помилкову багаторічну «непріоритетність» та перманентне недофінансування. Але перші помітні результати вже є. Ось лише деякі зроблені останнім часом заяви вищого політичного та військового керівництва держави, а також наших міжнародних партнерів, які свідчать про інтенсифікацію внутрішнього оборонного виробництва:
«Кожен другий боєприпас із тих, що використовуються на фронті, – українського виробництва».
«За перше півріччя в Україні виробили у 25 разів більше боєприпасів для артилерії і мінометів, ніж за увесь 2022 рік».
«Зброя українського виробництва вже показала ефективність, вражаючи цілі на відстані майже 2,5 тисячі кілометрів углиб території ворога».
«Оборонно-промислова база України зросла вшестеро за останні пару років».
«У 2024-ому український оборонно-промисловий комплекс профінансовано на понад $4 млрд».
Якщо на початку повномасштабного російського вторгнення українські захисники зустрічали ворога переважно зі зброєю, виготовленою за радянських часів (у кращому випадку – модернізованою у 2000-2010-их), а потім покладали основні надії на постачання від міжнародних партнерів, то зараз частка сучасного вітчизняного озброєння і техніки на фронті зростає.
Хоча й маємо визнати: обходитися власним ресурсом за такої інтенсивності бойових дій у світі спроможні хіба лише кілька країн. Тож ми, як і раніше, вдячні цивілізованому світу за допомогу й розраховуємо на стабільність постачань та розширення номенклатури озброєнь. При цьому маємо активно розвивати власне виробництво, що в умовах, коли у зоні досяжності ворожих ударів кожен куточок країни, ой як нелегко.
Але українським зброярам це вдається.
За словами на той час генерального директора АТ «Українська оборонна промисловість» Германа Сметаніна (нині – глава Мінстратегпрому), обсяги виробництва військової техніки в Україні після російського вторгнення у 2022-му зросли втроє, причому за деякими напрямами – в десятки разів. Також підприємства ОПК активно переходять до виготовлення боєприпасів натовських калібрів.
«Україна суттєво наростила виробництво боєприпасів – це головна номенклатура, на яку очікує фронт. Підприємства не лише налагодили та масштабують серійне виробництво артилерійських снарядів і мінометних мін радянських калібрів, але й поступово переходять до виготовлення боєприпасів калібрів НАТО – 60-міліметрових мінометних мін», – розповів Сметанін.
Важливо, що вперше за часів незалежності Україна налагодила власне серійне виробництво артилерійських снарядів (152 міліметри). Це – радянський калібр, який наші міжнародні партнери не виробляють. Але Силам оборони такий боєзапас конче потрібен для самохідних («Акація», «Мста-С», «Гіацинт-С») та буксируваних («Гіацинт-Б», «Мста-Б», «Д-20») гаубиць.
Аби убезпечитися від російських атак, низку виробничих ліній наші зброярі встановили за кордоном, завдяки чому виготовляють 122-міліметрові артилерійські та 125-міліметрові танкові снаряди, 120-міліметрові міни й осколкові міни калібром 82 міліметри, ремонтують і модернізують танки та іншу техніку. Звісно, логістика при цьому не проста, але вибору особливого немає…
«У надзвичайно важких умовах повномасштабної війни під постійними російськими ударами українці змогли побудувати фактично нову оборонну промисловість. Нині кожен може бачити цю нову українську спроможність. Лише за перше півріччя цього року в Україні виробили у 25 разів більше боєприпасів для артилерії та мінометів, аніж за весь 2022 рік», – наголосив напередодні на відкритті Другого міжнародного Форуму оборонних індустрій (DFNC2) Президент Володимир Зеленський.
Глава держави переконаний, що зараз вітчизняний ОПК впевнено прямує до лідерства в галузі виробництва озброєнь та боєприпасів – щонайменше в Європі. І в майбутньому це сприятиме зміцненню глобальної стабільності.
Поточне ж завдання – і надалі скорочувати відставання від ворога в застосуванні артилерійських та мінометних систем і намагатися випереджати його у виробництві й застосуванні високотехнологічної зброї. Успіхи за цими напрямами уже є, але зробленого все ще недостатньо.
«Співвідношення у використанні артилерійських боєприпасів на полі бою змінилося порівняно із зимою 2024 року з 1:8 до 1:3, але все одно перевага – на боці РФ», – констатував перший заступник міністра оборони Іван Гаврилюк.
Отже, нашим зброярам та міжнародним партнерам ще є над чим працювати.
Загалом від початку широкомасштабного російського вторгнення Міністерство оборони України кодифікувало та допустило до експлуатації в Силах оборони понад 100 зразків боєприпасів різних типів, майже половину з них – від початку 2024 року.
«Значна більшість зразків – продукція вітчизняного ОПК», – запевнили в Міноборони.
Зокрема, це боєприпаси до стрілецької зброї, засоби ближнього бою, мінометні міни, артилерійські снаряди різних калібрів та призначення. Крім того, оборонне відомство допустило до експлуатації майже 60 зразків боєприпасів для безпілотних авіаційних комплексів різних типів, а також підривачів до них. Усі вони розроблені на вітчизняних підприємствах.
Також за цей час арсенал української армії поповнили понад 25 зразків мінометів і гранатометів іноземного та вітчизняного виробництва, більше 15 зразків ручних, автоматичних та підствольних гранатометів. Поміж них – 5 гранатометів українського виробництва, які за своїми характеристиками не поступаються іноземним зразкам.
ПЕРЕВЕРШИТИ МОЖЛИВОСТІ ВОРОГА: БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ ШЛЯХ ДО ТЕХНОЛОГІЧНОСТІ
На жаль, зрівнятися з агресором за кількістю звичайних озброєнь дуже складно. Надто довго він готувався до війни, має потужну виробничу базу (значною мірою недосяжну для наших ракет і дронів), гарантований продажами вуглеводнів фінансовий ресурс, колосальні запаси техніки та боєприпасів з радянських часів, та ще й підтримку від низки тоталітарних режимів. Тому варто робити акцент на технологічності, виробництві сучасних систем бойового ураження противника і захисту власного особового складу. За цими напрямами також є певний поступ.
Приміром, лише цього року фахівці Міністерства оборони кодифікували й допустили до експлуатації в Силах оборони девʼять наземних роботизованих комплексів вітчизняного виробництва. Ці безпілотні платформи призначені для виконання різних завдань на полі бою: носії озброєння, зокрема, кулеметів різних калібрів, дистанційно керовані наземні комплекси для евакуації з поля бою поранених, виконання логістичних завдань, мінування та розмінування.
Особлива увага – розвитку повітряних та морських безпілотних систем. Цьогоріч Україна наздогнала Росію за кількістю виробництв дронів-камікадзе, подібних до Shahed-131 та Shahed-136, а також інших ударних безпілотників. Хоча дехто й схильний скептично оцінювати баланс сил у цьому сегменті озброєння, особливо з урахуванням статистики останніх «шахедних» атак ворога, коли у вересні вони відбувалися щоночі. Але й по об’єктах у тилу агресора прилітає дедалі частіше. Дрони в Україні нині виготовляють понад 200 компаній, тоді як у перший рік великої війни їх було лише сім.
За таких умов цілком посильним експерти вважають завдання упродовж 2024 року випустити більше мільйона дронів-FPV та тисячі безпілотників, здатних пролетіти понад 1000 кілометрів. Є й більш оптимістичні оцінки. Приміром, прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив про плани наших зброярів цьогоріч виготовити 1,5 мільйона дронів. Також, за його словами, напередодні стартував експериментальний проєкт із сертифікації шкіл операторів БПЛА.
«Встановлюємо чіткі вимоги для цих шкіл та уніфікуємо навчальний процес. Навченим операторам дронів буде простіше отримати відповідну військово-облікову спеціальність», – пояснив глава уряду.
У перспективі ж Україна може щорічно виробляти до 4 мільйонів дронів. Про такі можливості повідомив Володимир Зеленський.
«Загальна кількість дронів, які ми зараз в Україні здатні виробляти щорічно – 4 мільйони, і вже більш ніж півтора мільйона законтрактовано. Вже застосовуємо абсолютно новий клас української зброї – далекобійну ракету-дрон «Паляниця». Працюють й інші види наших далекобійних дронів», – деталізував Президент.
Отже, завдяки впровадженим державою податковим пільгам для виробників безпілотних систем, скасуванню імпортних мит при ввезенні комплектуючих, грантам та іншим стимулам для винахідників і розробників, зрештою – можливості випробовувати зразки безпосередньо у бойових умовах, – Україна, за оцінками фахівців, має всі шанси стати одним із лідерів світового ринку БпЛА. А в частині розробки морських безпілотних систем ми вже – світові лідери. Український морський безпілотник «Магура» спроможний дістати російські кораблі майже в будь-якій точці Чорного моря.
Зараз особлива увага – розробці та виготовленню власного ракетного озброєння. Зокрема, триває удосконалення ракет для комплексу «Нептун» (реактивні снаряди вже спроможні бити на 400 кілометрів). Також Україна, за неофіційною інформацією, має кілька експериментальних зразків різного ракетного озброєння (у тому числі, модернізованого) з дальністю 700-1000 кілометрів. Поміж розробок – і перша українська балістична ракета з дальністю 600-700 кілометрів. А на День Незалежності Президент Володимир Зеленський оголосив про перше успішне застосування згаданої української ракети-дрона «Паляниця», також спроможної пролетіти 600-700 кілометрів (за деякими твердженнями, навіть більше).
«Останнім часом ми зосереджуємося на ракетній і дроновій програмах. Наступного чи до кінця цього року ви багато почуєте про велику ракетну програму. Ми вже почали працювати над балістичними ракетами», – запевнив під час Форуму оборонних індустрій міністр оборони Рустем Умєров.
Також майже половина сучасних ЗРК та систем РЕБ, які використовують українські захисники, – вітчизняного виробництва, – наголошував в одному з відеозвернень Володимир Зеленський.
«Працюємо і над комплексами радіоелектронної боротьби, і над комплексами ЗРК. Вже близько половини наявних систем – саме українського виробництва, розробки наших людей», – похвалився глава держави.
Війна прискорила і впровадження у серійне виробництво вітчизняної самохідної артилерійської установки «Богдана» – першої самохідної гаубиці 155-міліметрового калібру, розробленої фахівцями українського оборонно-промислового комплексу. Темпи виробництва цієї САУ, за словами Володимира Зеленського, – 15-20 на місяць.
І це – далеко не повний перелік здобутків вітчизняної оборонної промисловості. Нині нове дихання отримали як державні, так і приватні підприємства з виготовлення техніки, озброєнь та інших товарів військового призначення. Зараз в оборонному секторі України залучено понад 500 підприємств – майже 100 державних та приблизно 400 приватних (до війни останніх було десь 50). В галузі працюють до 300 тисяч фахівців.
Якщо до великої війни на оборонне замовлення держава у кращому випадку виділяла 20% необхідних коштів, то зараз обсяги фінансового ресурсу для галузі кратно зросли.
Як запевнив міністр оборони Рустем Умєров, цього року українське виробництво озброєнь профінансували на понад $4 мільярди.
«За цей рік ми рекордно розвинули українську «оборонку». На Харківщині у 2024 році захисники дали відсіч російській армії саме українською зброєю. Саме українські боєприпаси забезпечували ЗСУ, коли ми не отримували підтримку від США. Зараз кожен другий боєприпас на фронті – українського виробництва. Якщо у 2023 році українська частка боєприпасів становила 18%, то у 2024-му зросла до 41%», – розповів Умєров.
Він укотре підтвердив, що збільшення обсягів виробництва вітчизняної зброї є одним із головних для країни завдань. Зрозуміло, що виконати його без належного фінансування, використання світових технологій та власних інноваційних розробок неможливо.
Детальніше про реформування українського ОПК, пошуки фінансового ресурсу, залучення інвестицій та передових технологій і співпрацю України з провідними зброярами світу – в наступному матеріалі циклу «Зброя для захисників».
Владислав Обух, Київ
Перше фото: Максим Глушак
